ДОВБИК: "Забив 17 голів за Рому. Вважаю свій перший сезон у Серії A вдалим."

Український нападаючий італійського клубу "Рома" Артем Довбик дав розширене інтерв'ю, в якому поділився своїми переживаннями щодо травм, емоцій та підсумків сезону в Італії.

Артеме, перше запитання – як ти почуваєшся? Яка ситуація з твоєю травмою? Чи спілкувався ти з медиками? Я чув різні версії: деякі джерела стверджують, що ти готовий зіграти проти "Торіно", а інші говорять, що ти можеш пропустити навіть матч збірної.

- Травма не є серйозною. Це внутрішня поверхня стегна, привідний м'яз. Але вона потребує певного часу. П'ять-шість днів на відновлення - так сказали лікарі. Наступна гра у нас у неділю, і мені сказали, що будемо пробувати мене відновити до гри з "Торіно". Шанси зіграти є. Звісно, не з перших хвилин, але думаю, що зможу допомогти команді в такому відповідальному матчі. Все вирішуватиметься в останньому турі, тому треба готуватись і допомагати команді.

- Зараз у вас боротьба за зону Ліги чемпіонів. Потрібно вигравати у "Торіно" і сподіватися, що "Венеція" забере очки в "Ювентуса".

- Так, "Венеції" теж потрібна тільки перемога, щоб залишитися в Серії А. Тому я сподіваюся, що "Ювентусу" буде нелегко. Але, звісно, не все залежить від нас. Ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб здобути три очки, а там вже подивимось на результат "Ювентуса".

Якщо узагальнити результати сезону: змінилося три тренери, ситуація була нелегкою, проте команда продовжує змагатися за Лігу Чемпіонів. Як ти сприймаєш цей сезон для себе: як успішний чи невдалий?

Безумовно, це був складний етап. Я почав тренуватися з одним наставником, вибір якого був пов'язаний із Де Россі. У нас склалися дуже позитивні стосунки. Ми обговорювали його бачення гри команди та мою роль в ній, і я відчував, що такий стиль футболу мені підійде як нападнику. Але, на жаль, після чотирьох турів його звільнили. У клубі виникла напружена атмосфера: одні підтримували Де Россі, інші виступали проти нього. Я вважаю, що це було неналежне рішення, адже команда формувалася під конкретного тренера і трансфери здійснювалися з урахуванням його вимог.

А потім прийшов Юріч - з абсолютно іншим стилем. Це фактично школа Гасперіні. Його футбол дуже специфічний - як в "Аталанті", яку будували 7 років, підбираючи футболістів під цей стиль. А тут приходить Юріч, і ми фізично не могли грати у такий футбол. Його вимоги були дуже високі, ми не могли їх виконати. Пам'ятаю гру з "Фіорентиною" - там ми грали один в один по всьому полю. Захисник бігає по 50-60 метрів за нападником - це без шансів. Ми тоді програли 1:5. І я зрозумів - нам в цей футбол грати дуже важко.

Потім прийшов Раньєрі, і його задача була налаштувати, стабілізувати все. Ми тоді після 16 турів були на 15-му місці. Він зробив не радикальні, але важливі зміни. Десь підказав, десь додав агресивності - і команда змінилася. Ми виграли багато важливих матчів. Але коли у тебе змінюються три тренери за сезон - це дуже важко. Для нападника важливо розуміти, у який футбол грає команда, і щоб тебе використовували у твоїх сильних якостях.

В цілому, на мою думку, перший сезон у Серії А видався досить вдалим. Це одна з найбільш оборонних ліг, де захисники відзначаються високою тактичною та фізичною підготовкою. У Іспанії, наприклад, було трохи простіше: там захисники іноді дозволяли собі втратити тебе з поля зору, надаючи більше часу на прийняття рішень. А тут грають дуже агресивно, майже не залишаючи жодного вільного простору.

- Було складно одразу після Іспанії? Відчув цю різницю одразу?

Коли я переїхав в Італію, навіть не уявляв, наскільки відрізнятиметься рівень гри. Здавалося, що в елітних лігах захисники мають бути схожими, оскільки ми вже зустрічалися з такими командами, як Барселона, Атлетік Більбао та Атлетіко Мадрид. Але насправді в Італії лише один-два захисники можуть зрівнятися з тими, що грають тут. У той же час, тут їх п’ятеро, і всі вони постійно стежать за тобою. Куди б ти не пішов, один з них завжди поруч, готовий перешкодити твоїм діям.

Особливо це відчувалося, коли йшли передачі з флангу. Захисника м'яч не цікавить - його завдання просто дивитися на тебе і тебе зловити, обняти, щоб ти не міг ні відірватися, ні стрибнути. В таких моментах я дійсно відчув, що дуже тактично незручні й бійцівські захисники.

Італія завжди була відома своїми захисниками, які можуть бути агресивними – від "клювань" до "плювань" і всього іншого.

- Добре, що є VAR - тепер такого вже майже немає. Але при стандартах тебе постійно смикають, десь б'ють. Я після кожної гри виходжу з подряпаним тілом, усе в синцях. Я, в принципі, не з тих, хто буде постійно падати. Це моя слабкість - не вмію красиво впасти, щоб, скажімо, супернику дали жовту картку. Тому так - захисники тут не стільки сильніші, скільки уважніші.

Який був найскладніший матч у цьому контексті? Коли ти вийшов на поле і зрозумів, що тебе просто розгромили.

- Напевно, перша гра з топ-командою - це був "Ювентус", у гостях. Там грали Бремер і Гатті. Бремер, зараз у нього травма, тоді ще був здоровий - дуже сильний захисник. Невисокий, але потужний, швидкий, завжди на фокусі. Вони дуже добре взаємодіяли. Я просто між ними балансував, а вони мене передавали один одному. Я йду вправо - одразу Гатті, вліво - одразу Бремер. Вони постійно контролювали мене. Я навіть чув, як вони між собою розмовляли. Я відчував, що мені просто не дають жодного простору.

Проте існує ще один важливий чинник — спосіб, яким тобі передають м'яч. У "Ромі" працювало троє тренерів, і кожен з них наголошував на необхідності частіше віддавати м'яч Довбику, підвищуючи кількість навісів і атакуючи через нього. У "Жироні" така практика була значно поширеніша. Аналогічно, у "Дніпрі-1" також більше акцентували на цьому аспекті.

"Дніпро-1" – це не те, що ми розглядаємо. Той час важко зіставити з нинішнім: футбол тоді був абсолютно іншим. Я міг знизити темп, обіграти суперника, перепасуватися з Піхальонком, зіграти в стінку і віддати передачу Гуцуляку. У мене було достатньо часу, щоб проаналізувати ситуацію та знайти рішення.

У "Жироні" ми грали дуже атакувальний, красивий футбол. Були вінгери - Савіньо та Віктор Циганков - які постійно шукали мене, давали передачі. Я знав, що за гру матиму 5-6 прострілів, де треба знайти момент, зустрітися з м'ячем. Тут такого значно менше. Якщо є одна хороша подача - її треба використати, бо іншої може не бути.

Ми навіть переглянули статистичні дані. Раньєрі зазначив, що перед матчем проти "Аталанти" ця команда є найкращою в Італії за кількістю створених шансів для нападників з подачами у штрафний майданчик. Завдяки цьому Ретегі вдалося забити 25 голів за сезон, оскільки команда грає в атакуючому стилі. У нашій команді ж мою роль почали більше використовувати лише ближче до завершення сезону.

Проте 17 забитих голів — для дебютного сезону в Італії — це дуже вражаюче.

Якщо звернути увагу на найкращих бомбардирів Серії А, то Лаутаро має 12 голів, а Лукаку - 13. У мене ж у лізі 12 м'ячів, а загалом - 17. Я не вважаю свій сезон невдалим. Звісно, після матчу з "Жироною" багато хто очікував, що я зможу підтримувати той же рівень. Але ці очікування - це їхні сподівання. Я намагаюся захоплюватися кожною можливістю, кожним пенальті і навіть напівмоментом, адже розумію, що якщо не забиваю, то можу більше не отримати такої нагоди.

Це все частина процесу адаптації. Тобі потрібно пройти цей етап, відчути лігу та її атмосферу. Стадіон інший, тут кожну гру збирається 70 тисяч уболівальників - це теж створює певний тиск. Є тиск з боку медіа, фанатів - тут усе відрізняється. Але я вважаю, що сезон був вдячним. Не три чи чотири голи - я забив 12 у лізі, загалом 17. І попереду ще один матч з Торіно. Сподіваюся, що буде ще більше.

Чи не шкодуєш, що обрав "Рому" для свого трансферу? Адже були й інші пропозиції, наприклад, від "Атлетіко" та клубів зі Саудівської Аравії.

Ні, я не відчуваю жодних жалю, адже свій вибір я зробив свідомо. У той час я чітко усвідомлював ситуацію в "Жироні". Багато хто радив мені залишитися, адже там була Ліга чемпіонів. Але коли в основному складі не вистачає п'яти гравців, а команда втрачає таких футболістів, як Савіньо, який віддав мені шість гольових передач, і Янкто, з п’ятьма гольовими - це вже одинадцять результативних передач. Виникають сумніви: залишитися чи піти.

Я бачив, що після такого сезону - зрозуміло, потрібно йти. Мені все ж таки не 20 років, не 21. Я розумів, що мені потрібно робити наступний крок. Були перемовини з "Атлетіко", які зірвалися. Зірвалися, я думаю, більше через спортивного директора. Десь хтось у клубі дуже сильно не хотів мене бачити. Я думаю, так. Десь були якісь... Напевно, хтось хотів, хтось не хотів. І отак я бачив, що ситуація десь зупинилася на місці.

Мене запрошували до "Вест Хема", і тренер Лопетегі виявив бажання, щоб я приєднався до його команди. Також розглядався варіант поїздки в Саудівську Аравію. Дехто вважає, що я перейшов до "Роми" лише через фінансові причини... Але варіант із Саудівською Аравією пропонував значно вищу зарплату, ніж у всіх цих клубах разом. Не буду озвучувати конкретну команду, але таке було. Проте я усвідомлював, що моє місце в Європі. Отже, у мене були три можливості: "Атлетіко", "Вест Хем" та "Рома".

Чому ж ти не вирішив спробувати свої сили в АПЛ? Зараз в англійській Прем'єр-лізі грає чимало українських футболістів.

- Ну, скажу так, що Де Россі був більш переконливий. І цей фактор зіграв більшу роль. Це був мій вибір, більш такий... Інтуїція підказувала мені, що потрібно робити такий вибір. У нас була більш якась розмова така тепліша, можна так сказати. Але "Вест Хем" теж дуже цікавий варіант був. Я думав багато також над цим варіантом. Але ні про що не жалію.

Я думаю, що зараз після такого сезону, як ми його трохи перевернули в кращу сторону - для нас, для "Роми" - ми зараз за крок до Ліги чемпіонів. Тому є шанси потрапити в Лігу чемпіонів. І, в принципі, сезон показує, статистика - добре. Для мене, якщо брати, що це перший сезон в найзахиснішій лізі світу.

- Це дуже позитивний сезон. За тобою стежать клуби, щоб ти ще переходив у клуб вище навіть, ніж "Рома". Є інформація про інтерес від "Інтера" та від інших команд. Як ти сам бачиш своє майбутнє? Залишишся в "Ромі" наступного сезону чи розглядатимеш варіанти? Є шанс, що зміниш клуб?

Я не планую зазирнути в далеке майбутнє. Наразі у нас відбувається зміна тренера. Якщо новий наставник продемонструє, що я йому потрібен і що я стану важливою частиною команди, то залишуся. У мене ще є контракт на 5 років, і в цілому мені тут усе подобається: стадіон, фанати, підтримка. Якщо ж тренер вирішить, що йому потрібен хтось інший, то, можливо, мені доведеться шукати нову команду. Зараз розглядається багато кандидатур на посаду головного тренера, тож побачимо, хто врешті-решт займе цю позицію, і вже тоді ухвалимо рішення.

Яким було твоє співробітництво з Клаудіо Раньєрі? Багато людей згадують його завдяки його успіху з "Лестером" — це одна з найгучніших сенсацій в історії Прем'єр-ліги. Як він проявив себе під час роботи в "Ромі"? Який його стиль у професійній діяльності?

У нього великий багаж досвіду, він розумний і дуже уважний до деталей. Наприклад, перед матчем з "Міланом" він продемонстрував нам відео з поєдинку "Ювентус" - "Лаціо", де Кастельянос спровокував захисника, внаслідок чого той отримав червону картку. Подібна ситуація сталася і в нашій грі, коли Хіменес вдарив Манчині, що також призвело до вилучення і зміни перебігу матчу. Він акцентує на таких моментах, демонструє їх нам, і це дійсно приносить результати. Можливо, не так багато нових тактик чи інновацій, але це працює. 19 матчів без поразок у Серії А - він справді змінив хід цього сезону для нас і нашого клубу.

В останній час активно обговорюють можливість призначення нового тренера. Можливо, у тебе є якісь додаткові відомості? Чи знайомий ти з кимось із претендентів?

- Чесно - не знаю. Те саме, що і всі: бачу новини, чутки. Але нічого конкретного сказати не можу. Все дуже закрито, тримається в секреті.

- Про збірну. Багато хто чекає, що ти станеш її лідером. Особливо після дискваліфікації Мудрика. Як ти сам це відчуваєш? Як тобі процес побудови команди Сергієм Ребровим?

Зараз для мене справжнім лідером є Андрій Миколайович Ярмоленко. Він є рушійною силою як у роздягальні, так і на полі. Поки він залишається в команді, важко уявити, хто інший зможе так потужно виконувати цю роль. Можливо, з часом з’являться інші гравці з досвідом, які зможуть підняти планку. Що стосується нашої гри, то хотілося б бачити більш атакувальний стиль. Нападникам важливо мати більше моментів, але зараз із цим є певні труднощі. Усі команди добре підготовлені, тому легко не буває. Нам іноді не вистачає агресії або контролю над м’ячем, але, можливо, це пов'язано з молодістю нашого складу - не вистачає балансу. Ребров? Не можу нічого про це сказати (сміється). Якщо прагнеш потрапити до збірної, краще утриматися від коментарів.

Насправді, у мене є невелике ушкодження, яке я планую вилікувати. Вже оголосили, що я не потраплю до складу збірної на турнір у Канаді. Ця травма не пов’язана з м’язами, а я отримав її ще під час матчу з Грузією. Вона трохи непокоїть мене, тож я хочу повністю відновитися, щоб бути в оптимальній фізичній формі до наступного сезону та відбору на чемпіонат світу. Чи потрібно робити операцію? Ні, ситуація не є критичною. Просто потрібно провести невелику чистку.