Важливу роль у здатності України витримати найскладніші випробування на початку повномасштабного вторгнення Росії безсумнівно відіграв Валерій Залужний, який на той момент обіймав посаду головнокомандувача Збройних сил України. У ситуації, коли закордонні посольства почали евакуювати своїх співробітників, західні політики закликали українське керівництво залишити країну, а розвідувальні служби інших держав прогнозували, що Україна зможе протриматися лише кілька днів або тижнів, міжнародні партнери надавали лише каски й, в кращому випадку, протитанкові ракетні комплекси. Проте, під керівництвом Залужного, українські військові не лише зуміли зупинити ворога, але й змусили його в паніці відступити.
При цьому генерал, завдяки якому плани агресора було зламано, а прогнози союзників спростовано, і під час перебування на найвищій військовій посаді країни, і згодом, вже після початку роботи на дипломатичному фронті продовжує уникати зайвої публічності. Що відомо про дитинство та юність Залужного, яким він був у школі, чи подобався дівчатам і як доля ще тоді, у далекі 1980-ті, закинула його до Росії, нагадує OBOZ.UA.
Майбутній головнокомандувач української армії з'явився на світ у 55-тисячному містечку Звягель на Житомирщині, в сім'ї офіцера та працівниці вокзалу. Він провів свої перші 19 років у цьому місті. Як з'ясувала журналістка hromadske Наталія Мазіна, місцеві жителі дуже пишаються своїм видатним земляком і з радістю діляться спогадами з його дитинства та юності. "Залізного генерала", як його називають, ті, хто знав його в шкільні та студентські роки, досі з ніжністю згадують як "Валерчика", незважаючи на всі його досягнення та нагороди.
Залужний розпочав навчання в першому класі 1 вересня 1980 року, досягнувши віку 7 років. Незважаючи на можливість навчатися в престижній школі для дітей військових, батьки обрали звичайний навчальний заклад, що знаходився неподалік від їхнього дому. Ця школа, розташована між машинобудівним заводом і залізничним вокзалом, здебільшого приймала дітей із сімей робітників та залізничників. Сьогодні це Звягельська гімназія №9.
Перша вчителька Залужного, Тетяна Шатульська, у той день запам'ятала його як маленького хлопчика з великим букетом, що, на відміну від багатьох однолітків, до школи йти не боявся і під час першого дзвоника не плакав. А, потрапивши до класу, одразу обрав собі місце: друга парта у середньому ряду
Коли Валерій вступив до школи, він уже знав всі букви. Тому швидко оволодів навичками складання їх у слова та читання. Перша вчителька, відповідаючи на запитання про основну рису характеру майбутнього генерала, без коливань зазначила: спокійний.
Вельми відповідальний учень, коли потрібно написати реферат, завжди виконує завдання вчасно і не забуває про них. Першим піднімає руку: "Чи можу я взяти чергування?" Навіть в простих справах, як-от витерти дошку чи акуратно виставити капці після перевзування в класі, він проявляє старанність. Якщо зайти до них додому, можна побачити, що все розкладено по поличках, а підручники обгорнуті в папір [в ті часи школярі самі створювали обкладинки, іноді використовуючи шпалери]. Коли я випустила їх зі школи, ще протягом 2-3 років запитувала в учителів середньої школи: "Як вони? Слідкуйте, щоб не зіпсувалися," - розповіла Шатульська.
Вона стверджує, що ще в ті далекі роки вірила: цей її вихованець досягне у житті чималих висот.
"Яка ж гордість охопила мене, коли кілька років тому онук зателефонував: 'Бабусю, вітаю, Залужний став генералом!' - розповідає жінка."
Однокласниця Залужного Жанна Васянович також серед перших рис характеру, властивих генералу, називає спокійність.
"Валєра був спокійним. Лідерські якості в той час ще не проявилися. Середнячок. Не хуліган і не відмінник. Згадати, як вирізнявся саме він, важко. Якщо пакостили, то всі. Якщо тікати з уроку, то разом. Але якщо в похід із ночівлею, на екскурсію, змагання, то теж усі. Він і у футбол грав, і на лижах з хлопцями літав", - каже вона.
Жанна Васянович зазначила, що ще в шкільні роки молодий генерал привертав увагу дівчат. Їх залучала не лише його приваблива зовнішність, але й енергійність та почуття гумору.
Він мав високий зріст, був спортивної статури, з кучерявим волоссям і акуратною зачіскою. Вмів легко жартувати. Брав активну участь у зборі брухту та макулатури. Одного разу, як переможців, нас відправили до Ленінграда (тепер — Санкт-Петербург, Росія) на кілька днів. Ми їхали в плацкартному вагоні, а на верхніх полицях під стелею були ящики з фруктами, очевидно, для продажу. Їхній аромат абрикосів і персиків був настільки привабливим, що хлопці врешті-решт вирішили їх дістати, і ми всі наїлися до відвалу. На ранок нас мучили болі в животах, згадує Васянович про свої безтурботні шкільні роки.
Найближчий шкільний товариш Залужного, Сергій Степанюк, згадує: Валерій не проявляв особливого інтересу до ідеологічних заходів, що проводилися в школі, але завжди був готовий прийти на допомогу іншим.
"Ми навчалися в часи, коли панували піонери та комсомольці. Життя було насичене: гуртки, спортивні змагання, олімпіади, художні виступи — ми не сиділи вдома. Я був секретарем комсомольської організації, і завжди намагався залучити всіх до участі в ідейних заходах та зборах. Проте Валера не проявляв жодного інтересу. Я навіть відчував образу: "Ми ж друзі, чому ти не хочеш допомогти?" — "Ні, не підемо". Але коли йшлося про допомогу бабусям, він погоджувався: "Добре". Тоді він йшов заносити дрова, прибирати листя у дворі чи копати город." – поділився чоловік.
За словами Степанюка, Залужного не цікавили грамоти, кубки чи нагороди. Він не прагнув виходити на сцену чи виступати на трибунах. Коли отримував завдання, наприклад, зіграти Діда Мороза на святі для першокласників, він сумлінно виконував його. Проте до публічності зовсім не тягнувся. Ця риса, як зазначає hromadske, чітко проглядається навіть на фотографіях зі зустрічей однокласників через багато років після закінчення школи: на них він завжди або в задньому ряду, або за спинами інших.
"Після завершення 9-го класу у нас пройшли військові збори. Перша фотографія Валєри у старій радянській формі зроблена саме тоді. Протягом року ми навчалися військовій підготовці у школі (у Залужного з цього предмета ми мали лише '5'), і це було схоже на випускний. Ми провели два тижні в казармах," - згадує Степанюк.
Того ж року у житті Залужного відбулася ще одна знакова, як виявилося згодом, подія: він побував у Росії, від агресивного нападу якої за кількадесят років змушений був захищати Україну. Подорож до тоді ще Леніграда стала винагородою для школярів, які зібрали найбільше металобрухту. З класу Залужного, окрім нього самого, поїхали ще четверо його однокласників.
"Ми вирушили до Ленінграда. З хлопців були тільки я та Валєра. Вдень досліджували музеї та палаци, а одного вечора завітали до дівчат. Грали в карти, спілкувалися, і зовсім не помітили, як пролетіла біла ніч. Коли вчителі прийшли нас будити, ми ще не лягали спати. Вони планували покарати дівчат, але ми з Валєрою вирішили взяти провину на себе. Тож на зворотному шляху нас розділили, хлопців відправили в кінець потяга," – згадує про подорож Степанюк.
Коли журналістка запитала його, чи користувався Залужний популярністю серед дівчат, він не забарився з відповіддю.
"Ну, якщо вони назвали його солоденько "Валєрчик", то як ви думаєте? Відразу приклеїлося. І досі так кличемо. Я думаю, дівчата ним цікавилися більше, ніж він ними. Він до них ставився як до комсомолу", -- зі сміхом каже чоловік.
Після завершення навчання в школі, майбутній головнокомандувач, якому на той час виповнилося 16 років, вирушив до машинобудівного технікуму, що сьогодні відомий як політехнічний фаховий коледж. Тут він отримав спеціальність "Технічне обслуговування: ремонт сільськогосподарського обладнання" і завершив навчання в 19 років. Як зазначають викладачі, саме в технікумі відбулося формування його особистості. Залужний вступив із середнім балом 3,9 та закінчив навчання з високою відзнакою.
"Високий, стрункий і спокійний. Хоча він виглядає серйозним, але його настрій зовсім не похмурий, а навпаки, наповнений життям. Спілкування з ним залишало приємні враження, адже це людина з високим почуттям власної гідності. Він досконало володів предметом," - згадує Броніслав Пекарський, який викладав технічну механіку для групи Залужного.
Викладач зізнається: пильно стежить за успіхами Залужного, адже, на його переконання, кожен вчитель пишається своїми учнями.
Інший педагог, Віктор Ваховський, зустрічався з Залужним щодня, хоча й не проводив у нього заняття.
"Він був фізично розвинений і активно займався гирьовим спортом. Люди з таким характером, як він, завжди відрізняються врівноваженістю. Його знання були на високому рівні, а наполегливість вражала. Такі особистості здатні досягати успіху в житті", -- згадав чоловік.
Він також продемонстрував журналісту курсову роботу, створену студентом Залужним. Зазвичай такі проекти зберігаються протягом 3-5 років, але цей випадок особливий: його зберегли вже 31 рік, оскільки він вважається зразковим.
"Доля створила так, що ми маємо президента, який є імпульсивним. Натомість, його опонент відзначається спокоєм. Перший — публічна особа, людина театру, тоді як другий майже не з'являється в інтерв'ю. Вони прекрасно доповнюють один одного, і наша країна від цього отримує лише користь," — зазначав Ваховський під час перебування Залужного на посаді головнокомандувача ЗСУ.
Олександр Пивовар, один із товаришів Залужного по навчанні, тепер обіймає посаду завідувача котельні в коледжі.
"Людина як людина. Як усі. Єдине, що навчання у Валєри йшло з льоту. Він ніколи нічого не зубрив, не був заучкою. Усю групу тягнув. Коли ми вчотирьох робили дипломний проєкт, ночами не спали, а він там теорію диктував. Молодець, хороша людина", -- розповідає він.
Студентські роки Залужного припали на досить сутужний для країни період - 1990-ті, коли у технікумі інколи навіть вимикали опалення. Тож хлопці з пар ходили "грітися" - тягати залізо у спортзалі. Від пропозицій після занять випити "по 100 грамів" незмінно відмовлялися, натомість йшли у гараж до техніки.
"Він мав зріст 189 сантиметрів, був привабливим, і дівчата звертали на нього увагу. Іра навіть постійно переслідувала його. Хоча в ті часи він був досить сором'язливим, ми все ж ходили на дискотеки. Водночас, він не був ідеалом, просто звичайним хлопцем. Ми часто гуляли, курили на вулиці, коли втікали з уроків," – згадує Олександр.
Пивовар також поділився спогадами про свого класного керівника Бориса Федоровича Руденка, якого студенти охрестили Борфед. Це був суворий, кремезний чоловік – за словами учнів, "не слабак, а справжній чоловік". Раніше Руденко служив на півночі, і під час уроків політичної інформації ділився військовими історіями. Коли студенти влаштовували безлад, він не відправляв скарги директору, а міг відвести когось до комірчини та "пояснити, як потрібно жити". Його поважали, і до нього тягнувся Залужний, у якого уже не було батька.
Олександр Пивовар підтверджує, що Валерій ще в ті роки збирався йти вчитися на військового. І його самого теж підбив вступати до Одеського інституту Сухопутних військ. За пів року перед тим вони допомагали ремонтувати "газон" військовим в одній із міських частин.
"На тому місці головним механіком працював В'ячеслав Кім, полковник у відставці, який пройшов Афганістан. Він постійно повторював, що Валєра стане генералом, але більше нікому не висловлював таких думок," – згадує чоловік.
Врешті-решт, Залужний і Пивовар вирушили в Одесу, де обидва стали студентами військового навчального закладу. Проте, Олександр швидко усвідомив, що армійське життя не відповідає його покликанню, і вирішив забрати свої документи. Натомість, Залужний знайшов своє справжнє призначення в цій сфері.
"Імідж Залужного формувався на основі його власних характеристик. Це не є штучним зовнішнім покриттям", - зазначає Пивовар.
Він розповідає, що останні роки Залужного однокласники бачать рідко. На зустрічі він після випуску приїздив лише кілька разів.
"Хоча його шлях у військовій кар'єрі був успішним, його людські якості залишилися незмінними. Він завжди уважний і відкритий. Кожному з нас підходив зі словами: 'Як справи?' Танцював із захопленням, а щодо алкоголю – вживав помірно. Коли хлопці запалювали, він не приєднувався до них", – зазначає Жанна Васянович.
Валєрчик звільнився від обмежень піонерського та комсомольського минулого, коли вступив до технікуму. Це стало для нього важливим кроком вперед. Тут він почав займатися практичними справами і рухався далі, слідуючи власним шляхом. В спогадах з дитинства виникає впевненість у тому, що Валєрчик здатен виконувати свою роботу чесно, спокійно та без зайвого шуму. Він не прагне визнання, як це було з грамотами в школі. У березні 2022 року ми з родиною залишилися в Києві, і наші друзі залишилися також, просячи підбадьорити їх. Якось я усвідомив, що думка про те, що саме Валерій Залужний нас захищає, приносить мені спокій, - поділився своїми думками Пивовар.
З Залужним вони підтримують дружні стосунки і до сьогодні. Хоча зустрічі відбуваються не так вже й часто, проте вони регулярно виходять на зв'язок. Олександр зазначає, що теми війни практично не порушувалися; розмови зазвичай стосувалися здоров'я та родини.
"Вважаю, Валєра заслужив своє звання і посаду грамотністю. У нього чотири вищі освіти й усі з відзнаками. Він довго до цього йшов, хоча й казав, що після 25 років служби залишить усе. Бо набридло. Але хто ж думав, що кацапня попре? І всі його знання, весь досвід знадобилися. Він генерал нового покоління", - зазначав Пивовар.
Нещодавно Залужний висловив думку, що Сполучені Штати підривають глобальну стабільність. Він вважає, що дії Білого дому ставлять під загрозу єдність західних держав. У такій ситуації, на його думку, Росія може вжити заходів, спрямованих на агресію проти Європи.
#Україна #Київ #Європа #Росія #Санкт-Петербург #Одеса #Збройні сили України #Журналіст #Гімназія (школа) #Середня школа #Коледж #Головнокомандувач #Механіка #Рис #Протитанковий керований ракетний комплекс #Літак. #Комсомол #Танк #Лижі #Житомирська область #Новоград-Волинський #Вокзал #Prunus armeniaca #Військова розвідка #Підручник #Персик. #Гумор #Шолом. #Папір #Західний світ
