Схилимо голови. Він вирушив до своїх товаришів, у Маріуполь, оточений ворогами.

Щодня о 9-й годині ранку українці вшановують пам'ять тих, чиї життя забрала війна між Росією та Україною. Сьогодні Sport.ua згадує Олександра Гряника, палкого фаната київських клубів "Динамо" і "Сокіл". Він вступив до лав "Азова" у 2016 році, демобілізувався в січні 2022, але з перших днів повномасштабного вторгнення знову взявся за зброю. Після того, як наші захисники вигнали ворога з Києва, Сашко став одним із сміливців, які вирішили "взяти квиток в один кінець" – він полетів на гелікоптері, щоб підтримати своїх побратимів в Маріуполі, який вже був в облозі. На жаль, він загинув три роки тому, 8 травня 2022 року, на території "Азовсталі", за тиждень до того, як оточені на заводі воїни отримали наказ від вищого командування "зберегти життя".

Можливо, багатьом із вас попадалося в соцмережах відео, на якому молодий чоловік, зі сльозами на очах, прощається з батьками перед відправленням на фронт. Цей юнак - Олександр Гряник. На зупинці, де він востаннє обійняв свою родину, тепер красується мурал з його портретом. Давайте разом пригадаємо його життєвий шлях.

Олександр Гряник з'явився на світ 8 січня 1994 року в Києві. Свою освіту він починав у столичній школі №298, а потім продовжив навчання на факультеті міжнародної економіки та менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який успішно закінчив у 2014 році.

Завдяки батькові Сергію Грянику, який походить з Луганщини, але разом із матір'ю виховав сина справжнім патріотом України, любов до футболу увійшла в життя маленького Сашка ще в ранньому дитинстві. Тато мріяв, щоб його син став гравцем на серйозному рівні, тому щодня після роботи вони вирушали на ґрунтові поля оболонської "Чайки", де тренувалися до самого вечора. Хлопець мав велику пристрасть до футболу і під час канікул з ранку до вечора проводив час на майданчиках свого рідного району.

Водночас Олександр ще малим почав відвідувати матчі чемпіонату та єврокубків за участі київського "Динамо". В 13 вперше опинився на виїзному секторі, але не на динамівському. Батько повіз сина відвідати бабусю до Луганська, куди в цей час приїхав "Дніпро". Підліток вмовив батька поїхати на цю гру та навіть відпросився на гостьовий сектор. Потім розповідав, що дніпряни дякували малому, який приїхав підтримати їхній клуб у футболці киян, навіть не дивлячись на те, що одразу зізнався - гостював у бабусі, а звідти до стадіону відстань всього 35 км.

Невдовзі настала ера самостійних виїздів та активної участі в житті ультрас "Динамо". Батьки швидко звернули увагу на наявність капи та бинтів у Сашка, але він не бажав розкривати жодних деталей. Крім того, Сашко активно підтримував хокейний клуб "Сокіл", який мав зв'язок з головною футбольною командою столиці.

Грян завжди прагнув бути частиною фанатського руху, навіть під час служби в армії. На цьому знімку, зробленому 20 вересня 2021 року в роздягальні "Сокола", він зафіксований після завершення матчу чемпіонату України в Маріуполі. Поруч із Mariupol Ice Center розташовувалася база "Азову", тому хлопці, серед яких було багато шанувальників київської команди, скористалися можливістю підтримати своїх улюбленців.

Коли почалася Революція Гідності, Олександр став її активним учасником від самого початку, був на Майдані під час усіх головних подій тих днів. Особливо вплинула на нього новина про вбивство білоруса Михайла Жизневського. З початком російської агресії на Сході Сашко неодноразово збирався піти на фронт, але родина та друзі вмовляли спершу завершити навчання. Рідні згадують, що юнак часто корив себе за те, що не пішов воювати в 2014 році, разом з багатьма знайомими з фанатського середовища. Протягом наступних двох років Гряник проходив військовий вишкіл, а в 2016-му пройшов курс молодого бійця та долучився до складу полку "Азов".

Протягом шести років Грян виконував свій обов'язок в Урзуфі, неподалік Маріуполя, де перебував на посаді старшого кулеметника на передовій. Однак, він майже нічого не розповідав рідним та друзям про своє служіння. У інтерв'ю "Новинарні" його сестра Анастасія зазначає, що не мала жодного уявлення про те, що брат служить у "Азові". За її словами, Грян постійно намагався заспокоїти сім'ю та уникав обговорення деталей, щоб не завдавати їм зайвих переживань.

Анастасія говорила Сашкові, що варто полишити службу і знайти час пожити для себе. Плани на цивільне життя в Олександра справді були чималі. Страшенно полюбляючи гори, він неодноразово ходив на вершини в Україні та закордоном. Одного разу навіть поїхав до знайомої в Мексику, а там не знаючи мови - автостопом у джунглі. Сашко підкорив висоту 5100 метрів, діставшись діючого вулкану. Там зняв відео у кольорах "Динамо". Мріяв хлопець піднятися на Еверест.

Олександр ухвалив рішення залишити "Азов" наприкінці січня 2022 року. Він не став продовжувати контракт і вирушив у тритижневу подорож до Карпат, щоб роздумати про своє майбутнє. Після роботи в прес-службі полку, де займався фотографією та відеозаписами, у нього накопичилося багато вражень та ідей, і він прагнув написати свою книгу.

Але мирний час тривав недовго. 24 лютого російські війська розпочали масштабне вторгнення. Олександр, взявши із собою ще не упакований рюкзак, попрощався з батьками, вже усвідомлюючи, що його чекає. Він спробував зв'язатися з колишнім командиром, але не отримав відповіді та вирішив приєднатися до однієї з територіальних оборон столиці, де зібралася велика кількість людей, зокрема з фанатських груп. Олександр активно брав участь у запеклих боях у Бучі, Ірпені та Гостомелі, долаючи численні труднощі під час тривалої оборони Києва.

Водночас, під час оборони столиці від ворожих атак, Олександр мав велике бажання приєднатися до своїх товаришів у Маріуполі. Тому, коли загроза захоплення Києва відступила і виникла можливість здійснити переліт на гвинтокрилах до окупованого міста на узбережжі Азова, Сашко миттєво відгукнувся, ставши одним із перших добровольців.

Грян летів одним з гвинтокрилів, якому вдалося потрапити в оточений Маріуполь. Прорвавшись у місто, Олександр майже одразу втратив найкращого друга, а сам отримав поранення. Ось на цьому фото, яке сьогодні вночі опублікував тато воїна, Сашко - у перший день після прильоту. В цей же день він отримав поранення у в стегно та руку в наслідок танкової атаки. Він сидить з уламком від снаряду у нозі, але посміхається, не дивлячись на біль.

Враховуючи брак медикаментів та чистої води, рани почали підгнивати, але Грян відмовився від можливої евакуації, віддавши свій шанс на спасіння цивільній людині.

Олександр востаннє зв’язався зі своєю родиною 7 травня, висловивши кожному свою любов. "Тепер я усвідомлюю, що він прощався," - з болем у голосі визнає батько.

На наступний день Грян разом із кількома десятками своїх бійців загинув через влучення ворожої бомби в укриття, де перебували захисники міста. До моменту евакуації з "Азовсталі" залишалося всього 8 днів.

Батьки, які під час початку повномасштабного конфлікту переїхали до доньки на Кіпр, випадково дізналися про загибель свого сина на наступний день, переглядаючи новини в соціальних мережах.

Вісім місяців після втрати сина його батьки безуспішно шукали його тіло. "Ми усвідомлювали, що повернути дитину вже неможливо, але не могли знайти спокій, поки не віддамо його останкам належну пошану," - ділиться мама воїна Ольга Гряник. - "Можливо, це звучить жорстоко, але ми відчули полегшення, коли отримали новину про те, що знайдені залишки хребта Сашка, і ДНК-експертиза підтвердила, що це частина нашого сина".

14 січня 2023 року в Михайлівському золотоверхому соборі відбулося прощання з Олександром, після чого його прах було поховано в колумбарії на Лук'янівському кладовищі в Києві.

У пам'ять про свого сина, його батько вирішив продовжити родинну традицію підкорення гірських вершин. Він двічі піднімався на улюблені вершини Гряна на Кіпрі, а згодом успішно підкорив карпатські гори, включаючи найвищу точку – Говерлу.

З літа 2023 року батьки героя, Сергій та Ольга Гряники, за допомогою друзів та волонтерських організацій організовують футбольні турніри на пам'ять про свого сина. Ці заходи проходять взимку в день його народження та влітку – в річницю його загибелі. 7 червня заплановано проведення п'ятого Кубка нескорених на честь Гряна.

У січні цього року в Оболонському районі столиці, де зростав Сашко, вулицю Озерну перейменували на честь Олександра Гряника. Раніше фанати "Динамо" створили мурал на стіні будинку на вулиці Північній, де проживають батьки Героя, в його пам'ять.