Від Тарасова до Вільягри: символічна команда Металіста за всю його історію.

Сотню років тому в Харкові було засновано футбольний клуб, який уболівальники кінця ХХ - початку ХХІ століття знають під ім'ям "Металіст". Серед сучасних команд, що містять слово "Металіст" у своїй назві, тривають дискусії щодо того, яка з них може вважатися справжнім спадкоємцем славної історії попередника. Можна піддати сумніву чи довести правомірність претензій обох клубів, але сьогодні ми зосередимося на видатних сторінках того "Металіста", який колись сміливо пробився до вищого радянського футбольного дивізіону. Я пам'ятаю, як на початку 1980-х у київському науково-дослідному інституті, де працював мій батько, більшість членів клубу вболівальників ставили на перемогу харківського новачка еліти над московським "Спартаком", адже гра того "Металіста" справді вражала! У першій половині 1980-х команда досягла фіналу, а в другій половині цього десятиліття виграла кубок СРСР, неодноразово ставала призером української першості та залишала слід у єврокубках. Давайте згадаємо про гравців, які присвятили найбільше часу "Металісту" і внесли значний вклад у його досягнення в різні етапи його історії.

Рекордсмен "Металіста" з найбільшою кількістю матчів, що він провів у складі команди (понад пів тисячі!), справжня легенда! Його кар'єра в "Металісті" тривала з початку 1990-х до середини 2010-х, коли клуб у своєму класичному вигляді припинив існування. У його досягненнях - 6 бронзових медалей та одна срібна з чемпіонатів України. У сезоні 2006/07 він здобув 18 "сухих" матчів у національному чемпіонаті. Загалом же кількість його "сухих" ігор перевищила 150, що дозволило йому увійти до символічного клубу Євгена Рудакова. Перший раз він досяг двозначної цифри "сухих" матчів у чемпіонаті України - 13 - у сезоні 1998/99.

Оборонці: Віктор Сусло (рік народження 1961), Іван Панчишин (рік народження 1961), Папа Гує (рік народження 1984), Крістіан Вільягра (рік народження 1985).

На лівому фланзі захисту грає уродженець Харкова Віктор Сусло. Він був частиною футбольного клубу "Металіст" протягом останнього десятиліття існування Радянського Союзу і вніс свій внесок у всі значущі досягнення харківської команди: здобуття перемоги в Першій лізі, вихід у фінал та завоювання Кубка СРСР (хоча через травму не зміг взяти участь у вирішальному матчі), а також дебют у єврокубках, де особливо запам'ятався своєю участю в знаковій перемозі над "Борацем".

Іван Панчишин, який народився на Львівщині, здобув популярність як футболіст у складі харківського "Металіста" під час останніх років існування Радянського Союзу. У 1988 році він став володарем Кубка СРСР, виступаючи на позиції центрального захисника у фінальному матчі проти московського "Торпедо". Його гра була на високому рівні, і команда з Харкова здобула перемогу, забивши 2 голи, на які суперники не змогли відповісти. На початку української незалежності Іван очолював команду "Металіст" як капітан.

"Хай де б я був, я завжди залишуся відданим уболівальником "Металіста"", - наголошував Папа Гує, покидаючи свого часу харківський клуб. Підкреслюючи жагу боротьби та самовіддачу саме цього гравця, Віталій Кварцяний колись мрійливо сказав, що, мовляв, коли б у мене було 11 таких Пап... Та то було ще в дохарківський період ігрової кар'єри Гує. В Харкові ж він розкрив свій талант сповна, ставши третім гравцем в історії "Металіста" за кількістю проведених у його футболці матчів! Височенний чіпкий центрдеф вдало обирав позицію, чудово грав на 2-му поверсі та й умінням віддати точний довгий пас аж ніяк не був обділений. У груповому турнірі Ліги Європи в сезоні-2011/12 він забив віденській "Аустрії" як на виїзді, так і вдома. У Відні сенегалець зрівняв рахунок ударом головою після кутового у виконанні Клейтона Шав'єра. В Харкові ж забив після кутового у виконанні Хосе Соси ударом головою метрів із 8-ми, перевісивши оборонця гостей. Обидва голи, до речі, Папа забивав приблизно в один ігровий час - під завісу першої години гри. І як тут не згадати про те, що в тому самому розіграші вже в чвертьфіналі "Металіст" саме за відсутності через перебір жовтих карток Гує в грі-відповіді мінімально поступився ліссабонському "Спортингу" за сумою двох матчів. Гол, пропущений від "левів" у Першій столиці, став результатом майстерності Рікі ван Волфсвінкела в грі на 2-му поверсі. Певно, якраз Папи Гує тоді й не стачило харків'янам у тому епізоді.

Праворуч у захисті - аргентинець Крістіан Вільягра. В єврокубковому сезоні-2012/13 на його рахунку дуже важливий гол у Лізі Європи на домашній арені "Олімпіакоса". Харків'яни мінімально програли гру в Україні, поступалися 0:1 й у виїзній (Марко Девіч до того ж і спіжонив під час пробиття пенальті, як наслідок, програв дуель кіперу "Олі"), однак у заключній 10-хвилинці перевернули хід матчу на свою користь. Заспів тоді зробив саме Вільягра: відгукнувся на передачу з лівого флангу й, спершу налякавши воротаря, другим торканням головою забив гол. У першій половині 2010-х рр. Вільягра в складі жовто-синіх тричі здобував "бронзу" й однораз "срібло" чемпіонату України.

Гравці в півзахисті: Сергій Валяєв (рік народження - 1978), Ігор Якубовський (рік народження - 1960), Едмар (рік народження - 1980), Клейтон Шав'єр (рік народження - 1983).

У центральній зоні поля грає Сергій Валяєв, який має за плечима понад дві сотні матчів у складі "Металіста". Родом із Макіївки, він по-справжньому розкрив свій потенціал у Харкові. Це гравець, який вирізняється чіпкістю, надійністю, здатністю читати гру та неперевершеною стійкістю в боротьбі. Саме Валяєв зіграв ключову роль у найбільшій перемозі "Металіста" в єврокубках. У сезоні 2010/11 угорський клуб "Дебрецен" зазнав нищівної поразки, а Сергій, незадовго до фінального свистка, завершив справу, вийшовши сам на сам із воротарем суперників і забивши п’ятий гол у матчі! Тоді харків'яни дали хорошого уроку червоно-білим залізничникам!

Ігор Якубовський та Едмар, хоч і грали на схожих позиціях, мимоволі викликали в мене думку, що було б надзвичайно цікаво спостерігати за їхньою взаємодією на полі в найкращій формі. Я б розмістив Якубовського трохи лівіше за бразильця. Напевно, не лише я асоціюю Якубовського, як капітана, з тріумфом у Кубку СРСР 1988 року. Його зображення з призом в руках тоді прикрашало обкладинки багатьох спортивних видань. До речі, чомусь рідко згадують, що за рік до цієї перемоги харків'яни також вийшли у фінал Кубка Федерації, де, щоправда, поступилися московському "Спартаку" (покриття спорткомплексу "Олімпійський" виявилося не найзручнішим для українських команд). Проте, на шляху до фіналу вони здобули кілька пам’ятних перемог. Зокрема, в чвертьфіналі в Баку, де вони перемогли "Нефтчі" з рахунком 3:1 перед переповненим стадіоном, Якубовський відкрив рахунок у цьому матчі. На мою думку, термін "диспетчер" найкраще відображає роль Якубовського на футбольному полі.

Як Едмар святкував свій гол у домашньому матчі проти "Аустрії"! Він стрімко помчав до трибун, щоб поділитися своєю радістю з фанатами, а потім впав на величезну емблему свого клубу, що зазвичай розташована за воротами, притиснувшись до неї, наче символізуючи свою відданість "Металісту". В активі Едмара - понад 250 матчів у складі "Металіста", а його колекція нагород налічує шість бронзових і одну срібну медалі з чемпіонатів України. Крім того, він не раз радував глядачів справжніми голами-шедеврами. Згадаймо хоча б його вражаючий гол п'ятою після кутового у ворота "Дебрецена" або чудовий дальній удар по воротах київського "Динамо" після асисту Марлоса.

Єдиним небразильським клубом в ігровій кар'єрі Клейтона Шав'єра був "Металіст". Уродженець бразильського штату Апагоас відіграв у складі жовто-синіх всю першу половину 2010-х і зробив вагомий внесок у віцечемпіонство харків'ян у сезоні-2012/13. Того сезону відзначився 15-ма голами, до яких додав ще 8 асистів. Дублями - у воротах донецького "Металурга", "Ворскли" й "Чорноморця". Надто пам'ятним є гол після розіграшу м'яча з центру поля в матчі з одеситами. Бразилець тоді підловив голкіпера "моряків" Дмитра Безотосного, який довго відзначав гол своєї команди, забитий якраз перед цим, і не встиг повернутися до своїх воріт, Шав'єр ударом просто з центрального кола й поцілив у ворота одеського клубу. Додам, що у березні-квітні 2013 р., тобто у 2-му колі того сезону в Шав'єра був відрізок, коли він забивав у 5-ти турах поспіль! Сюди ж увійшов і згадуваний гол у ворота "Чорноморця". Його позиція на полі подібна до розташування Якубовського чи Едмара, однак Клейтон вряди-годи грав і на правому фланзі півзахисту. Й додам, що Шав'єр посідає 3-тє місце в списку снайперів "Металіста" всіх часів.

Нападники: Юрій Тарасов (1960-2000), Марко Девіч (народився у 1983 році).

Дві зірки атаки "Металіста" - це найкращі бомбардири в історії клубу. Легендарний гравець харківської команди 1980-х, Юрій Тарасов, запам'ятався своєю влучною стрільбою, непохитною рішучістю на полі та невтомним бажанням боротися за кожен м'яч. Його найяскравіший виступ відбувся в сезоні 1984 року, коли в матчі проти "Нефтчі" з Баку Тарасов забив усі чотири голи, що принесли перемогу "Металісту" з рахунком 4:0. Іншим знаковим моментом у кар'єрі Тарасова стала гра домашнього Кубка кубків у сезоні 1988/89 проти югославського "Бораца". Того вечора він став автором двох голів з чотирьох, спочатку продемонструвавши кмітливість у воротарській площі суперників, а згодом, скориставшись помилкою голкіпера, потужно пробив у правий кут воріт. Ці ігри залишили незабутні спогади в серцях шанувальників клубу.

"Перший після Бога" – таке визначення отримав Девіч від харківських ультрас. Звісно, не кожен гравець може похвалитися таким титулом. Однією з найяскравіших рис цього форварда є його здатність однаково майстерно грати обома ногами. У його кар'єрі в чемпіонаті України було два хет-трики – один проти "Чорноморця", інший проти запорізького "Металурга", які відбулися в різні періоди його харківського етапу. Особливо яскраво у пам'яті залишився його переможний гол у матчі з "Олімпіакосом" на виїзді, коли він забив наприкінці другого тайму. У боротьбі з захисниками та голкіпером "Олі" Марко проявив свою спритність. Цей момент настільки вразив німецькомовного коментатора на Sky Sport, що він навіть змінив мову на англійську, вигукнувши: "From zero to hero!". Думаю, пояснювати цю фразу не потрібно, адже перша частина вислову вказує на промах Девіча з пенальті в тому ж матчі.

Безумовно, значний внесок в історію "Металіста" зробив справжній трудяга на полі – серб Мілан Обрадович, який викладався на повну в кожному матчі, від початку до фінального свистка. Вболівальникам запам'яталися також правий вінгер Олександр Карабута та ліберо Роман Пец. Юрій Сивуха вразив своїми навичками в воротах, Віктор Камарзаєв був надійним захисником, а Володимир Лінке демонстрував талант справжнього нападника. Тайсон і Марлос? Хоча їх період у "Шахтарі" був, безумовно, більш помітним, проте і в Харкові вони показували вражаючий футбол.

У книзі "Anarchy in the UKR" Сергій Жадан, харківський майстер сучасної літератури та культурної сфери, ділиться спогадами про те, як зародилася його пристрасть до футболу, а також до клубу "Металіст". Важливим моментом у цій історії став чемпіонат світу 1986 року. Наприкінці 1980-х років Жадан став активним фанатом "Металіста". "Я був футбольним уболівальником. Мені вдавалося спілкуватися з багатьма такими ж захопленими людьми, які також вважали себе фанами... Мені подобалося бути частиною цього світу, адже з кожним новим значком і вимпелом моє життя ставало більш яскравим і змістовним...", - згадує він. Проте з часом Жадан, за його словами, зазнав розчарування і вирішив позбутися своїх програмок та вимпелів. Але те щастя, яке він відчував, отримуючи листи-посилки від товаришів, залишилося з ним надовго. Сподіваюся, що великий футбол і відчуття фанатського щастя знову повернуться до Харкова, а переповнений ОСК "Металіст" буде вітати голи нової команди в європейських змаганнях. З ювілеєм, жовто-сині!