"На поле виходять основні гравці". Скільки разів ми чули цю фразу перед стартом футбольного матчу? Але чи замислювалися ви, чому саме 11 футболістів складають стартовий склад? І чому воротар вважається окремо, як додатковий гравець до загальної десятки? OBOZ.UA розкриває історію вибору цього числа. Спойлер - жоден офіційний документ не дає чіткої відповіді на це питання.
Крикет справив вплив на футбол.
Футбол, у статусі офіційного спорту, має історію, що налічує 154 роки, починаючи з першого формального турніру в Англії. Але грати ногами в м’яч люди почали ще в давні часи. На протязі цього періоду існували численні варіації правил, кількість гравців та підходи до гри. Щодо складу команд домовленостей не було. До середини XIX століття на полі могло з’явитися від 15 до 25 гравців з кожної команди, залежно від угоди перед матчем. Кембриджські правила (так їх коректно називати) не встановлювали обмежень на кількість учасників, а в 1863 році Англійська футбольна асоціація все ще допускала гру з 15 гравцями на кожному боці.
Крикет, який був найулюбленішим спортом в Англії на той час, відіграв ключову роль у формуванні правил футболу, адже в цій грі грали 11 учасників. Це число стало символом поваги до історичної гри. Не менш значущим було й правило проживання в закритих школах, де хлопці грали у футбол. Вони мешкали по десятеро в кімнатах під наглядом одного вихователя. Коли гуртожитки почали змагатися, команда автоматично формувалася з десяти хлопців і одного керівника. Лише у 1897 році Міжнародна рада футбольних асоціацій, попередниця ФІФА, остаточно затвердила вимогу про 11 гравців для всіх офіційних змагань.
На кожну особу припадає 300 квадратних метрів території.
Безліч ігор та думки тренерів підтвердили, що оптимальна кількість гравців на полі становить одинадцять. Спочатку у грі могли брати участь як п'ять учасників на великій площі, так і двадцять у складі однієї команди. Гра коливалася між відкритими просторами та безладом натовпу. Тому, завдяки тактичним підходам, стратегіям та численним іграм, було визначено остаточну максимальну кількість - 20 польових гравців і 2 воротарі для стандартного футбольного поля.
Сьогоднішні футбольні поля, згідно з вимогами ФІФА, мають розміри 105 на 68 метрів, що становить 7140 квадратних метрів ігрової площі. Коли на полі одночасно грають 22 футболісти, кожен з них має приблизно 324 квадратних метри простору. Однак це число не є статичним, оскільки сучасний футбол характеризується компактністю. Завдяки щільному пресингу та високим лініям оборони, активна ігрова зона часто обмежується квадратом приблизно 40 на 40 метрів, де, окрім воротарів, зосереджуються всі гравці.
Проблема полягає не в числах, а в злагодженій роботі команди.
У ряді провідних європейських клубів спостерігається значна глибина складу, однак це зовсім не гарантує успіху на полі. Візьмемо, наприклад, "Манчестер Юнайтед" — команду, яка втратила свою ігрову ідентичність. Навіть після призначення Карріка "червоні дияволи" не можуть здобути перемогу в хоча б двох матчах поспіль, не кажучи вже про п'ять. Фанат з розкішною зачіскою, напевно, не раз жалкував про своє рішення відмовитися від послуг перукаря, поки команда не почне перемагати. Про цю ситуацію ще п’ять років тому згадував колишній гравець АПЛ Скотт Мінто після матчу 2021 року, коли "Янг Бойз" здолали англійський гранд.
Отже, не має значення, скільки гравців знаходиться на полі в даний момент. Навіть якщо обидві команди складаються з по 8 учасників, вони повинні бути єдиним колективом з індивідуальностями, а не просто групою виконавців спортивної професії. І це ще не все — ви навіть не уявляєте, які дискусії виникли через номери!
22 на полі були не тільки футболісти, а й номери
Перші півстоліття, після того як у Англії був введений офіційний регламент для футболу, гравці просто бігали по полю без чітких ідентифікацій. Визначити, хто саме забив гол, було практично неможливо, тому всі покладалися на добросовісність. Існувало лише обмежена кількість футболістів, які мали хоча б різні кольори форм. Лише в 1928 році з'явилася ідея додати номери на спинах гравців для полегшення впізнавання. Першим цю пропозицію реалізував клуб "Арсенал", який провів експеримент, що набув популярності по всьому світу. Однак це не обійшлося без труднощів, адже правила забороняли мати на полі двох гравців з однаковими номерами. Таким чином, господарі повинні були використовувати номери з 1 до 11, тоді як гості мали номери від 12 до 22.
Наступний етап еволюції нумерації гравців відбувся у 1940 році: представники асоціацій дійшли висновку, що можна ввести дві десятки, оскільки футболісти вже грають у різних футболках, і їх легко ідентифікувати. Проте, для основних гравців залишалися чинними обмеження на вибір номерів, які не могли бути вищими за 11-й, а кожна позиція мала свою специфічну нумерацію. Зміни відбулися лише у 1993 році, коли футболістам дозволили обирати та закріплювати за собою будь-який номер, якщо він не перевищує загальну кількість гравців у команді.
У XXI столітті ми спостерігаємо, як футбол став ще більш вільним — тепер навіть номер 99 може з'явитися на формі гравця. Проте, на рівні міжнародних турнірів, таких як чемпіонат світу чи Євро, існують суворі правила: заявки можуть містити номери лише від 1 до 26, причому перший номер завжди резервується для воротаря. У Ла Лізі, в свою чергу, діють найсуворіші правила в Європі: команди можуть мати лише 25 гравців у складі, а номери обмежені діапазоном від 1 до 25. Якщо гравець з молодіжної команди підвищується до основного складу, йому потрібно отримати номер від 26 і вище, щоб його присутність була помітною. Так виникають унікальні історії футболістів, які починають творити власні легенди в цій захоплюючій грі.
#
