У минулому Карпати виступали "за борщ": перший воротар у історії команди відбивав 90% пенальті та був знайомий з Гагаріним.

Ексклюзивне інтерв'ю "Футбол 24" з видатним Юрієм Суслою, який стояв на воротах Карпат у їхньому першому офіційному матчі в далекому 1963 році.

На 92-му році життя пішов з цього світу Юрій Федорович Сусла. Футбол 24 знайшов в своїх архівах інтерв'ю з легендарним львівським воротарем, яке було записано та опубліковано в лютому 2011 року. Тоді ми мали чудову можливість поспілкуватися з паном Суслою, святкуючи його 77-й День народження. Перечитуючи цю розмову, ми згадуємо про його внесок у футбол...

Для багатьох молодих уболівальників Львова, можливо, стане несподіванкою, що в місті Лева живе людина, яка з моменту заснування "Карпат" працює в цій організації. Це, до речі, вже майже півстоліття! Юрій Сусла... Голкіпер з нервами, міцнішими за сталеві троси, і з вражаючою реакцією. Сьогодні Юрію Федоровичу виповнюється 77 років. Кореспондент сайту Футбол 24 зв'язався з легендарним футболістом, щоб разом згадати ті часи, коли львівські "Карпати" лише починали свій шлях.

Юрію Федоровичу, ви з'явилися на світ у часи між світовими війнами. Які спогади у вас залишилися з тих років?

- Жити було дуже непросто... Однак на Закарпатті був розвинений футбол, тож вся дітвора, і я зокрема, зранку й до ночі копала м'яч. Оце була одна з не багатьох наших утіх. Тоді Перечин вважався селом, хоч зараз це вже місто, районний центр. Функціонувала заводська команда, яка виступала на першість області, і я, пам'ятаю, спробував себе у воротах юнацького складу. Спочатку було дуже важко, бо голи влітали один за одним, а я ніяк не міг дотягтися до штанг, тож вельми цим переймався. Восени 1953 року мене вперше запросили у збірну області, яка мала зіграти з командою естонського Талліна. Я себе в тому матчі непогано зарекомендував, і невдовзі став гравцем ужгородського "Спартака", який здобув право виступати у союзному класі "Б"...

Скільки ж разів ваше існування опинялося на межі? Напевно, були випадки зі стріляниною, авіаударів...

- Лише одного разу нас бомбардували. Згоріло кілька хат, один снаряд впав на завод. Це трапилося під час відступу німецьких військ. У Перечині гориста місцевість, тож німці мали де сховатися. У той день вони випасали своїх коней, а ми неподалік грали у футбол. І тут цей авіаналіт...Коли фронт пройшов через нас, а Угорщина відмовилася від війни, у Перечині залишилися порожні казарми, в яких облаштували військовий госпіталь. Було дуже багато важкопоранених радянських солдатів. Ми їм допомагали, чим могли. Та все ж багато-хто з них помирав. У тому госпіталі я відчув увесь жах війни.

- Повернімося до футболу. Який вигляд мав м'яч у ті часи? Йому, напевно, було дуже далеко до сучасних "бальонів"...

М'ячі мали шнурівку. Спочатку потрібно було накачати камеру, ретельно помістити її в шкіряну оболонку, а потім вже зашнуровувати. Ці м'ячі були жорсткими та важкими. Проте не лише хлопці ними грали, адже у професійному футболі шнуровані м'ячі використовувалися ще протягом багатьох років. Вони мали просту траєкторію польоту, на відміну від сучасних м'ячів, які можуть здивувати своїми характеристиками!

Чи згадуєте ви свій дебютний поєдинок у складі професійної команди - ужгородського "Спартака"?

У "Спартаку" крім мене було ще троє висококласних воротарів. Після поєдинків в Одесі та Києві на нас чекала зустріч з львівським СКА. І тут старші партнери підійшли до мене і, ламаючи російську, запитали: "Юраську, чи готовий ти вийти на поле, якщо тобі довірять воротарську позицію?" Я відповів: "Якщо буде можливість, то чому б і ні?". Тренерська рада підтримала цю ідею, і так мій дебют відбувся саме у Львові. Гра завершилася внічию 0:0, і незабаром я став основним воротарем команди. "Спартак" врешті-решт зайняв сьоме місце, а мене призвали в армію. Так я потрапив до Львова.

Які команди існували у Львові до того, як з'явилися "Карпати"?

- Основним клубом вважався СКА, який виступав у класі "Б". Пізніше організували команду "Сільмаш". Було ще кілька колективів, але вони грали на обласному рівні.

- У вашій біографії є два матчі за московських "армійців". Як у столиці Союзу ставилися до "західняка"?

- Знаєте, я жодної антипатії до себе не відчував. Навпаки, усі гравці були в пошані, зокрема й "західняки". Проблема полягала лиш в тому, що я потрапив до московського клубу у не найкращий для цього час. Адже місце у воротах займав легендарний Борис Радзінський, який із Яшиним напару був основним кіпером збірної СРСР. Виявилося дуже важко створити йому конкуренцію. Та й у Москві я не хотів надовго залишатися. Мені не подобалося відношення до футболу. Та й тренерський склад армійців був дуже некваліфікованим. Зрештою, я повернувся до Львова.

Можливо, ви згадуєте, в яких обставинах виникла концепція заснування "Карпат"?

Команда "Карпати" фактично з'явилася на основі "Сільмашу". Цей колектив демонстрував непогані результати, і всі сподівалися на участь у перехідних матчах за право грати в класі "Б". Наш наставник Сергій Шапошников зібрав усіх гравців, і ми вирушили на стадіон. Тоді "Сільмаш" здобув перемогу, якщо не помиляюся, над дрогобицьким "Нафтовиком". Після цього виникла необхідність створення нової команди. Мене, Філяєва, Іванюка та ще кількох футболістів запросили до складу. Для мене це стало важливим етапом, оскільки гра за цивільну команду відкривала нові можливості для покращення мого життя. Хоча під час другого року служби в армії я отримав квартиру, вона зовсім не відповідала моїм потребам.

Чому було обрано назву "Карпати"? Які інші варіанти для назви команди розглядалися?

Не залишалося жодних альтернатив! З’явилася пропозиція назвати "Карпатами", і всі миттєво підтримали цю думку. Карпати, Закарпаття, Підкарпаття... Все виглядало цілком обґрунтованим.

На урочисте відкриття стадіону "Дружба" завітав особисто Юрій Гагарін. Які враження залишив у вас цей легендарний космонавт?

Я стояв поруч із Гагаріним у фойє, адже у першій грі воротарем виступав Власенко. Юрко був надзвичайно приємним хлопцем: невисокого зросту, він відзначався жвавістю у спілкуванні, був товариським і доброзичливим...

- А скільки тоді коштував квиточок на "Карпати"?

- Якщо не помиляюся, за квиток треба було сплатити один рубель. Я був гравцем, тож це мене не цікавило.

Які були ваші фінансові можливості? Чи могли мешканці Карпат дозволити собі таку розкіш, як сучасні футболісти?

Ми грали "за борщ" (сміється). Лише кілька років потому гравці почали отримувати по 4 рублі за матч. І все, всього найкращого... Заробітки, які зараз є в сучасному футболі, навіть не могли б нам і уявитися.

Протягом своєї кар'єри ви відбили близько 90% пенальті. Як вам вдалося досягти такої вражаючої реакції?

Вдалий голкіпер повинен вміти заздалегідь передбачити, куди направить удар суперник. Коли форвард вже завдає удару, змінити напрямок буде неможливо. Щодо пенальті – це окрема історія. Я завжди намагався ввести в оману гравця, що підходив до "точки". У той час воротарі не мали права рухатися до моменту удару, тому я часто показував однією рукою, в яку сторону планую стрибнути. Це вводило в замішання суперника. І ще один секрет: коли футболіст готується пробити м'яч, він часто мимоволі дивиться в той кут, куди має намір влучити. Важливо вміти помітити цей погляд.

Хто з сучасних кіберспортсменів вам подобається?

На даний момент Пятов демонструє відмінну гру. Шовковський також показує хороші результати... Коли Олександр лише починав свою кар'єру, я часто критикував його. Проте з часом він став більш зрілим, почав краще відчувати гру та впевнено діяти під час виходів з воріт.

- Ходять легенди про те, що якось ви мали проблеми з міліцією...

Я добре пам'ятаю ті події 1965 року. Ми приїхали до Іваново, і вже під час першого тренування мене вразила повна безтурботність команди. Після заняття "Карпати" вирушили на сніданок. Ми переходили вулицю, і я йшов останнім. Раптом з'явилися міліціонери, які схопили мене під руки... Ернест Юст помітив, що у Сусли виникли труднощі, але замість того, щоб прийти на допомогу, просто продовжив свій шлях. На дільниці мене обшукали і протримали кілька годин. Звісно, після такого психологічного тиску я не зміг вийти на гру проти "Текстильника". Тренери цього і чекали, тому з радістю виставили Власенка на поле.

...Матч триває. Ми програємо 0:1, і раптом нам призначають пенальті. Тренер Дементьєв не витримав і вигукнув: "Юра, швидше одягайся". Я вийшов на поле, відбив пенальті, але наші захисники не зреагували. Нападнику дали достатньо часу, щоб повторно вразити ворота. Я досі переконаний, що "Карпати" в той день просто здалися.

Схожа ситуація сталася під час матчу з харківським "Металістом", якому вкрай потрібні були очки. Тренери "Карпат" вирішили застрахуватися і не випустили мене на поле. Як на зло, "Карпати" програли гру, і у мене є підозра, що це сталося не випадково...

Вас без вагань можна охрестити "останням з могікан". Чи приносить це вам гордість, чи, можливо, викликає смуток?

Незважаючи на те, що я віддано служив львівському футболу протягом 12 років, зі мною вчинили вкрай несправедливо. У той рік, коли "Карпати" здобули Кубок СРСР, я обіймав посаду другого тренера і, відповідно, мав повне право на присвоєння звання "заслуженого". Документи для цього були підготовлені бездоганно. Я надіслав їх до Києва, але федерація чомусь повернула їх мені назад. Наступного року Київ знову запропонував спробувати ще раз, запевняючи, що цього разу все пройде гладко. Папери зберігалися у Карла Мікльоша. Коли я запитав його про них, він лише зітхнув: "Вибач, але ми робили ремонт, і дружина випадково викинула ті документи". Я був настільки розчарований, що вирішив залишити це все за спиною. Так я й залишився простим тренером...

Чим ви займаєтеся в даний момент? Чи відвідуєте стадіон, театр або філармонію?

- Ні, я заклопотаний невеличкою земельною ділянкою, яку маю у Винниках. Переглядаю час від часу по телевізору центральні футбольні поєдинки. Своїми руками роблю вдома побілку. Сам столяр, сам слюсар, сам автівку ремонтую... Ніколи не сиджу без діла. Маю трьох доньок, але допомоги від них чекати годі, бо живуть від мене далеко. Попри це, телефонують кожен день.