На згадку про Олену Гуц – понад півстолітній символ Динамо.

На які аспекти акцентувала увагу відома дикторка.

З моменту 1960 року до кінця 2010-х років у світі не так вже й багато людей можуть похвалитися таким тривалим стажем роботи на футбольних стадіонах у ролі диктора чи анонсера. Одним із найвідоміших є Джордж Сефтон, якого прозвали "голосом Енфілда". Він розпочав свою кар'єру 14 серпня 1971 року, коли відбувся дебютний матч Кевіна Кігана, і до травня 2025 року невпинно вів домашні зустрічі "Ліверпуля", підвищуючи настрій вболівальників перед матчами, а також оголошуючи склади команд, заміни та авторів голів, не забуваючи про комерційні оголошення, а також ініціюючи виконання пісні "You'll Never Walk Alone", яку підхоплював увесь стадіон. Кенні Далгліш відзначав, що Сефтон є "неодмінною частиною історії та традицій клубу". Іншим прикладом є голос "Брентфорда" Пітер Гілхем, який розпочав свою кар'єру в 1970 році та провів понад 1500 домашніх ігор "бджіл" до 2020-х років, здобувши прізвисько "Містер Брентфорд". Не менш харизматичним є Штефан Леманн, який був діджеєм на матчах "Баварії" з 1996 року. Він згадував, що під час свого першого матчу, коли "Баварія" грала проти "Бохума", відчував себе так, ніби "помер тисячею смертей", оскільки боявся зробити помилку. І, звичайно ж, варто згадати неаполітанця Даніеле "Децибел" Белліні, який славиться своїм гучним вигуком: "Наполі, Наполі, Наполі!". Усі ці талановиті чоловіки мають значний досвід, впізнаваність серед фанатів і акторські здібності (часто їх роль виконують професійні діджеї, театральні артисти чи музиканти), але час їхньої роботи на стадіонах, на жаль, не зрівняється з тривалістю кар'єри Олени Христофорівни.

Гімнастка Олена Гуц з дитячих років була прихильницею Динамо, і в 1960 році, коли їй випадково довелося замінити хвора ведуча за мікрофоном, вона вразила всіх своєю природною харизмою. Хоча вона не мала досвіду в акторській майстерності чи веденні телебачення чи радіо, її талант ведучої згодом став невід'ємною частиною її життя.

Звісно, важко залишатися нейтральним, коли оголошуєш склади або авторів голів у матчах своєї улюбленої команди, з якою пов’язані спогади з дитинства, та де грають твої близькі друзі. Проте, на відміну від багатьох інших, Олена Христофорівна намагалася зберегти професіоналізм. Хоча вона все ж вносила свої особисті нотки в оголошення. Навіть просте повідомлення про склади команд та урочисте проголошення: "Команда "Динамо" (Київ)" викликало овації та неймовірне збудження у фанатів, особливо коли склад улюбленців оголошувався вже під час гри. У матчах, де динамівці здобували перемогу з великим рахунком, емоції, звичайно ж, впливали на її інтонацію. Наприклад, на початку незабутнього для киян єврокубкового сезону 1998/99, коли "Баррі Таун" з Уельсу був розгромлений у Києві з рахунком 8:0, пані Олена акцентувала, що Сергій Ребров, забивши наприкінці першого тайму четвертий гол, відзначився "третім голом у ворота команди "Баррі Таун"".

У сезоні 2002/03, коли кияни розгромили захист "Ворскли", забивши ворота суперників вісім разів, щойно Олена Христофорівна оголосила про гол Діогу Рінкона (рахунок став 4:0), Флорін Чернат відзначився п'ятим голом "Динамо" в цьому поєдинку. В її анонсі прозвучало невеличке уточнення: "А на 71-й хвилині...". Це "а" на початку відображало не тільки захоплення майстерністю гравців, а й їхньою швидкістю. Впродовж матчу змінювалося й звернення пані Олени до вболівальників.

Спочатку лунали слова "дорогі вболівальники...", а вже ближче до завершення матчу переходили на "дорогі друзі...". Ще одна характерна деталь, яка свідчить про успішний виступ улюбленої команди, – це оголошення автора гольової передачі, подібне до хокейного стилю. У згаданій грі проти "Ворскли" звучало, наприклад: "З передачі Олександра Мелащенка м'яч у ворота вразив Максим Шацьких". Зараз важко згадати, чи доводилося мені чути щось подібне на інших українських стадіонах в той час.

Під час незабутньої феєрії в Лізі чемпіонів у сезоні 2008/09, коментуючи гру проти принципового суперника червоно-білих, Олена Христофорівна, називаючи авторів голів динамівців, зверталася до фанатів: "Шановні вболівальники!" Це був той момент, коли вболівання виходило на перший план. Вона також акцентувала на місці прописки суперників, чого раніше не робила: "Гол у ворота команди "Спартак" (Москва) забив...". У неї була особлива неприязнь до московських команд, адже, як вона згадувала, в останній момент її виключили з участі в Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінкі, замінивши на російську гімнастку. Вірогідно, йшлося про уродженку Псковської області, яка представляла на всесоюзних змаганнях ленінградський "Буревісник", Пелагею Данилову, якій на той час було 34 роки — не найкращий вік для гімнастки.

У стартовому матчі сезону 2009/10 київське "Динамо" здобуло вражаючу перемогу над "Таврією", розгромивши її з рахунком 6:0. Один з найяскравіших моментів гри став 5-й гол, коли Артем Мілевський блискуче обіграв кількох захисників кримчан у тісному просторі та віддав точний пас Андрію Ярмоленку, який завершив атаку результативним ударом. У той момент по стадіону пролунав голосний анонс: "Шановні глядачі! На 62-й хвилині з передачі Артема Мілевського м'яч у ворота команди 'Таврія' забив Андрій Ярмоленко, номер 70!". Важливо відзначити, що звернення до "глядачів" підкреслює естетичний аспект цього футбольного шедевра, створеного Артемом.

"Шановні друзі! В доданий час ми бачили хет-трик Артема Мілевського", - це вже під час феєрії з "Іллічівцем" у сезоні-2010/11, під завісу 1-го тайму. Наприкінці першої години гри Артем забив ще й 4-й свій гол та одразу був замінений. Олена Христофорівна витримала павзу, даючи змогу глядачам насолодитися мелодією, що розносилася стадіоном (саме після того голу киян залунала "Одна калина за вікном..." Софії Ротару), а надалі з особливою інтонацією підкреслила, що Мілевський уперше забив 4 голи в одному матчі. До речі, помітив, що саме подачі з флангу, які, зрештою, стали асистами, пані Олена зчаста відзначала згадуванням їх авторів. У тому матчі проти "Іллічівця" приклад - асист Андрія Ярмоленка на Данилу да Сілву: "...З передачі Андрія Ярмоленка...".

У тому ж сезоні, під час пізнього матчу, що стартував о 22:05 за київським часом, "Динамо" здобуло вражаючу перемогу над "Бешикташем" з рахунком 4:0. Олена Христофорівна з особливою урочистістю оголосила: "Шановні друзі! На 74-й хвилині, після передачі Романа Єременка, м'яч у ворота "Бешикташа" забив Андрій… Шевченко". Таким чином, вона не лише вшанувала автора асисту, але й зробила ефектну паузу перед оголошенням прізвища бомбардира, ще більше підсиливши емоції глядачів.

"Вітаю вас з перемогою, шановні динамівці! Продовжуйте в тому ж дусі!" - ці слова стали візитівкою пані Олени на численних успішних поєдинках київського клубу.

Її голос мені знайомий ще з дитячих років, коли я відвідував матчі дублю "Динамо" (яка ж чудова атмосфера панувала на тих зустрічах, і Олена Христофорівна була однією з тих, хто її створював!). Я також пам'ятаю ігри основної команди на стадіоні "Динамо" в кінці 1970-х, коли Республіканський стадіон готували до Олімпіади-1980. На якийсь час обидва стадіони закрили на реконструкцію, і команда Валерія Лобановського була змушена проводити домашні матчі на 12-тисячному стадіоні СКА на Повітрофлотському або навіть поза Києвом. Проте згодом усе знову повернулося до звичної схеми: дубль грав на "Динамо", а основна команда - на Республіканському.

Олена Христофорівна завжди була невід'ємною частиною матчів на затишному стадіоні в центрі Золотоверхого. Тоді я звернув увагу на те, що оголошення на Республіканському стадіоні звучали не дуже чітко, зокрема, радіожурнал "Україна спортивна", який пропонували фанатам перед домашніми зустрічами "Динамо". Сидячи на трибунах, доводилося добре прислухатися, щоб розчути ті чоловічі голоси. Натомість все, що говорила пані Олена на "Динамо", було абсолютно зрозуміло.

Впродовж певного часу в 1960-ті моя батьківська родина жила в одному під'їзді з Оленою Христофорівною та її родиною. Пані Олена була привітною, приємною в спілкуванні, інтелігентною жінкою. Сусідили, віталися, допомагали, коли була відповідна потреба, одне одному. Про це мені розповів батько під час одного з матчів на "Динамо", коли ми слухали її урочисте оголошення, що м'яч у ворота суперників "Динамо" забив хтось із киян. Олена Христофорівна є майже перевесницею динамівського клубу й відійшла в засвіти в 95-річному віці. Якийсь сумний символізм є в тому, що й лідер динамівського фанства 1980-х Віктор "Утюг" Заглада теж пішов із життя майже в один день із Оленою Христофорівною.

Ці дві людини самі не виходили на футбольне поле, але зробили істотний внесок в атмосферність навколо матчів "Динамо". Світла пам'ять голосу динамівського клубного стадіону, людині, яка простими словами, без удаваного патосу й надривних завивань допомагала створити той неповторний затишок на улюбленій спортивній арені киян! Пам'ятатимемо й фанатські перформанси славної футбольної епохи, в яких Віктор Заглада (він народився 13 травня, в день, який згодом стане днем смерті Валерія Лобановського, а пішов із життя 6 січня, в день народження великого тренера) був чи не головною дійовою особою! Спочивайте з миром!