Дедалі більше європейських чемпіонатів розпочинають новий сезон. Кількість українських вихованців у них зростає рік у рік, тож нам безперечно буде за ким поспостерігати. Однак на зорі української незалежності все було зовсім не так.
Наприкінці 1990-х і на початку 2000-х українців у Західному світі було зовсім небагато. Багато шанувальників спорту добре обізнані з історіями, пов'язаними з такими зірками, як Андрій Шевченко, Олег Лужний, Віктор Скрипник, Андрій Воронін, Сергій Ребров та іншими видатними спортсменами.
Однак були й такі, за ким на тлі більш успішних колег стежили не так уважно, але їхні історії також заслуговують на окрему увагу. Початок великого клубного сезону в Європі - чудова нагода згадати низку з них.
Сергій Діхтяр може бути перетворено на альтернативні варіанти, такі як "Сергій Діхтяренко" або "Сергій Діхтяров". Ви також можете створити унікальне ім'я, наприклад, "Діхтяр Сергійович". Якщо вам потрібно більше варіантів або змін за контекстом, дайте знати!
Вихованець київського "Динамо" став одним із перших українських футболістів, які зробили кар'єру в Німеччині. Він фактично провів більшу частину своєї професійної діяльності саме там. Лише в 19 років він приєднався до "Шальке", де спочатку грав у складі молодіжної команди.
Там у нього виникли труднощі з відомим Клаусом Фішером, який нещодавно завершив свою кар'єру і тепер займається роботою з молодими талантами. Колишній форвард збірної Західної Німеччини звинуватив його в порушенні дисципліни, що призвело до конфлікту між ними.
Однак у фінальному матчі сезону 1993/94 Сергій вперше вийшов на поле в основному складі "кобальтових". У наступному чемпіонаті Діхтяр зумів забити гол у другому турі проти "Мюнхен-1860", за що отримав схвальні слова від чемпіона світу 1990 року Олафа Тона.
Здавалося, що великий успіх на горизонті, але незабаром нападник отримав серйозну травму. Проблеми зі здоров'ям та дисципліною вплинули на його кар'єру, і після сезону 1995/96 він покинув Гельзенкірхен.
Проте він став першим українцем, який отримав нагороду у Бундеслізі, а саме бронзові нагороди чемпіонату. Після виходу з "Шальке" Діхтяр виступав у другій та регіональній лігах, у тому числі за "Саарбрюккен", а також "Ваттеншайд". Сумарно у всіх німецьких лігах він провів під 300 матчів, але точної статистики знайти не вдалося.
У результаті всю професійну кар'єру Сергій відіграв у Німеччині, а потім перейшов на тренерську роботу. У цій якості він зараз зайнятий і на рівні обласних німецьких ліг.
Анатолій Мущинка
Автор першого гола в історії чемпіонатів України виступав у рідній першості не так уже й довго. Вже 1993 року він вирушив із запорізького "Металурга" до німецького "Хомбурга", який на той момент виступав у 2-й Бундеслізі.
Протягом шести років, до 1999 року, цей вихованець мукачівського та львівського футболу грав за цю команду. За цей час він, зокрема, пережив з командою і зниження в класі.
Після його кар'єрі був "Саарбрюккен", де півзахисник виступав із 1999 по 2003 роки. Разом із Мущинкою клуб зробив поки що останній у своїй історії ривок у 2-у Бундеслігу і провів там кілька сезонів, а потім знову опустився у класі.
На перший погляд, життєпис Мущинки не містить особливих досягнень, адже він провів усю свою німецьку кар'єру в аматорських лігах. Проте це не зовсім відображає повну картину. По-перше, він зіграв загалом 248 матчів і забив 25 м’ячів.
По-друге, за роки кар'єри він встиг попрацювати під керівництвом Клауса Топмеллера. Крім того, як гравець він зустрівся на полі з Юргеном Клоппом, що вже саме собою цікаво. В активі Мущинки кубкова гра проти "Шальке", кольори якого тоді захищали Еббе Санд, Олаф Тон та Марк Вілмотс.
Загалом, Мущинці справді є що пригадати, і він, разом із більш відомими постатями, такими як Віктор Скрипник і Юрій Максимов, став гідним представником української футбольної школи в Німеччині.
Олег Ящук
Не сказати, що історія Олега Ящука погано відома чи тим паче забута. Тим не менш, форвард не отримав тієї слави, якої заслуговував при рівні своїх виступів.
Вихованець тернопільського та львівського футболу змусив говорити про себе у середині 90-х років, коли у складі "Ниви" забив 10 голів за сезон та записав до активу хет-трик у ворота "Шахтаря". Тоді йому було 19 років і, здавалося, перед ним величезні перспективи.
Проте в той же час його кар'єра ледь не завершилася. Футболіст отримав серйозну травму, і "Нива" не могла покрити витрати на дороговартісну операцію, що поставило під загрозу майбутнє Ящука. І тут на горизонті з’явився "Андерлехт". Брюссельський клуб оплатив лікування футболіста та викупив його контракт.
У Брюсселі здоров'я Ящука також не завжди було в ідеальному стані. Його переслідували травми, але коли Олег відновлював форму, він виявлявся одним з найкращих гравців. У сезоні 1998/99 в бельгійському чемпіонаті він забив 11 м’ячів, потрапивши до числа кращих футболістів команди. Протягом свого часу в столиці Олег змагався за місце в основному складі з такими зірками, як Ян Коллер та Аруна Діндане. Незважаючи на це, йому вдавалося значно сприяти успіхам команди, і в підсумку він чотири рази став чемпіоном Бельгії разом з "Андерлехтом".
У 2006-му році Ящук залишив стан бельгійського гранда і на сезон потрапив до Греції, в "Ерготеліс", але там йому не створили обіцяних умов і, розчарувавшись в організації, він покинув її вже через рік.
Олег повернувся до Бельгії, приєднавшись до команди "Серкль Брюгге", де його кар'єра отримала новий імпульс. У своєму дебютному сезоні в цій команді, що була середняком, він відзначився 10 забитими м'ячами, ставши найкращим голеадором колективу. На наступний рік він додав до свого рахунку ще 12 голів. В цілому за "Серкль Брюгге" Олег провів 146 поєдинків, в яких забив 43 м'ячі, а в рамках бельгійської першості його загальний доробок перевищує 70 голів, що є найвищим показником серед усіх українських футболістів, які коли-небудь грали в Jupiler League.
Останнім відносно відомим клубом у кар'єрі Олега став "Вестерло". У 2014 році футболіст завершив виступи, після чого пробував себе у тренерському амплуа у молодіжних командах "Андерлехта".
Олег Суслов может быть представлен как Олег, носитель фамилии Суслов.
Думаю мало хто пам'ятає, що серед українських футболістів є чемпіон Австрії. Вихованець луганського футболу, екс-воротар національної команди Олег Суслов может быть представлен как Олег, носитель фамилии Суслов. перейшов у "Казино Зальцбург" із "Чорноморця" у 1997 році. Уже в першому сезоні він виграв із новою командою чемпіонський титул, провівши на полі 13 зустрічей та пропустивши 10 голів.
У другому сезоні, граючи за "Зальцбург", він з'явився на полі двічі і пропустив чотири м'ячі. Після цього у його кар'єрі були ще два австрійські клуби – "Санкт-Пельтен" та "Адміра Ваккер", однак знаковим моментом залишився чемпіонський рік 1997.
Сергій Ателькін може бути переписаний як "Сергій Ателькін" без змін, оскільки це власне ім'я. Якщо потрібно створити альтернативний варіант, можна запропонувати: "Сергій А." або "Ателькін Сергій".
Вихованець донецького "Шахтаря" став першим українським футболістом, який після здобуття незалежності перейшов до Серії А. Цей крок став можливим завдяки його успішним виступам на міжнародних турнірах.
У єврокубковому сезоні-1997/98 "гірники" брали участь у Кубку володарів Кубків. Спочатку вони пройшли "Зімбру", потім "Боавішту" і тільки потім оступилися на "Віченці". Проте в ході цих матчів Ателькін забив 5 голів, при цьому двічі вразивши ворота португальців і одного разу засмутивши голкіпера "Віченці". Цього, власне, вистачило для переходу в "Лечче", який тоді отримав путівку до Серії А.
"Подарунок долі. Хоча значною мірою я сам собі його підніс. Ми тоді вдало стартували в Кубку кубків: після кишинівського "Зімбру" пройшли португальську "Боавішту", причому виграли в Порту з рахунком 3:2, і я забив два м'ячі. На "Віченці" нажаль ми спіткнулися, але я забив гол.
Спортивний директор "Віченці" Серджо Віньйоні незабаром перейшов до "Лечче", який нещодавно повернувся до Серії А. Він підтримав мою кандидатуру, наочно продемонструвавши керівництву "Лечче" записи матчів "Шахтаря" з "Боавіштою". Такі деталі про цей перехід розповідав сам футболіст.
На початку свого перебування в "Лечче" Ателькін показував непогані результати, проте згодом травма порушила його ритм. У дебютному сезоні Сергій зіграв у 17 поєдинках і відзначився трьома голами, вразивши ворота таких команд, як "Рома", "Наполі" та "Болонья".
За результатами сезону команда опинилася в Серії В. Згідно з тодішніми регламентами, італійські клуби могли мати лише двох футболістів з країн, що не входять до Європейського Союзу. Внаслідок цього "Лечче" змушене було відправити одного з гравців в оренду до "Боавішти", де він став партнерами з нападником.
Однак ситуація там склалася не найкращим чином. Ателькін згадував, що клубний президент придбав його без попередньої домовленості з головним тренером. Хоча тренер визнавав талант українця, він не планував включати його в основний склад, що обмежило ігровий час Сергія. В результаті, він зіграв у 10 матчах за команду з Порту, в яких зміг відзначитися трьома голами, а потім повернувся до "Лечче".
За час його відсутності все помітно змінилося і поверненню Ателькіна там були не раді. Форвард розповів, що його намагалися вижити з клубу всіма методами, і згодом босам "Лечче" це зробити вдалося.
Мене та ще кількох іноземних гравців почали активно "тиснути": навіть не дозволяли тренуватися з основною командою. І це ще не все: забрали автомобіль, який мав належати нам за контрактом, а клуб відмовився покривати витрати на житло...
Однак, керівництво "Лечче" не врахувало, що в Італії функціонує сильна профспілка футболістів, яка оберігає гравців від зловживань з боку клубів. Мене вислухали, призначили адвокатів, які переконали босів "Лечче" у їхній неправоті.
У результаті я пожертвував зарплатою майже за півроку в обмін на свободу, яка коштувала дорожче, та можливість продовжити ігрову кар'єру там, де хочу", - розповідав Ателькін.
Після повернення в "Шахтар", українець продовжував грати в Донецьку до завершення своєї кар'єри, спочатку представляючи основний клуб регіону, а згодом переходячи до "Металурга". У 2002 році він покинув професійний футбол. На жаль, у 2020 році Ателькін помер у віці 48 років через серцеві проблеми.
Олександр Євтушок
У нещодавньому огляді про "Ковентрі" я наводив приклад Олександра Євтушка. Він увійшов в історію як перший українець, який потрапив до АПЛ після проголошення незалежності України.
У 1997 році клуб з Уест-Мідленда придбав захисника у "Дніпра" за 850 тис. фунтів. Спочатку справи в Олександра йшли відносно непогано, і він встиг зіграти навіть проти "Манчестер Юнайтед". Англійські оглядачі загалом нормально оцінювали роботу Євтушка. Але його вояж до Англії обірвався так само несподівано, як і стався.
Навесні Олександр почав відчувати біль у спині. Лікування не давало позитивного ефекту і ближче до кінця року боси клубу вирішили розірвати контракт з українцем. Усього в АПЛ на його рахунку три матчі.
Згодом Євтушок повернувся на батьківщину, де зіткнувся з новими труднощами зі здоров'ям. Хронічні проблеми зі спиною стали серйозною перешкодою, і в 30 років він змушений був завершити свою спортивну кар'єру.
Андрій Полунін — це ім'я, яке може бути представлено в інших варіаціях, наприклад, як "Андрій П." або "Полунін Андрій". Також можна надати більше контексту або опису, щоб зробити його більш унікальним, наприклад: "Андрій, відомий своєю творчістю в галузі мистецтв, носить прізвище Полунін".
Вихованець футбольної школи в Дніпрі отримав цінний досвід співпраці з німецьким тренером під час роботи з Берндом Штанге у своєму рідному клубі. У 1998 році цей півзахисник зробив крок у кар'єрі, перейшовши до "Нюрнберга", що на той момент виступав у Бундеслізі.
Полуніну особисто запропонував приєднатися до команди Фелікс Магат, який на той момент лише розпочинав свою кар'єру на тренерському олімпі. Проте, на жаль, йому не вдалося попрацювати з Магатом, оскільки через конфлікт із керівництвом клубу той змушений був покинути свою посаду.
Попри всі обставини, Полунін розпочав сезон в статусі основного гравця і вже в своїй дебютній грі в Бундеслізі забив гол, вразивши ворота не кого-небудь, а Ганса-Йорга Бутта. Цей воротар, хоча і не був основним вибором національної команди, неодноразово отримував виклики до збірної.
Справи йшли непогано, але згодом у "Нюрнберзі" сталася ще одна зміна тренера і цього разу Полунін випав із ігрових схем нового наставника. У першому сезоні у Бундеслізі Андрій провів 16 матчів та забив 2 голи.
Команда вилетіла з Бундесліги, а сам Полунін не став за будь-яку ціну залишатися в її складі і вирушив в оренду в "Санкт-Паулі". Тут, у другій Бундеслізі, він був основним та провів 29 матчів (4 голи). Після непоганого року у команді "Санкт-Паулі" пропонував йому повноцінний контракт, але Андрій розраховував пробитися в основу "Нюрнберга" та відмовився від можливості залишитися в Гамбурзі.
План не виявився успішним, і в підсумку українець опинився в регіональному клубі "Рот-Вайс Ессен". Він провів там два роки, після чого повернувся на батьківщину.
Після закінчення своєї футбольної кар'єри Полунін деякий час не проявляв активності в спорті, однак згодом знайшов своє покликання в селекційній діяльності, працюючи з кількома командами. На жаль, у 2025 році світ спорту зазнав втрати, коли Полунін несподівано пішов з життя в 54-річному віці.
Сергій Скаченко може бути представлений як особа з унікальним стилем або характером.
Історія цього нападника має свій власний шарм. Сергій з'явився на світ у Казахстані і там же почав свою футбольну кар'єру. В українському футболі він зробив свій перший крок у віці 19 років, коли вирушив до харківського "Металіста".
Далі було багато різних клубів та навіть корейська ліга. Але нас насамперед цікавить французький період кар'єри Скаченка.
У 1999 році форвард підписав контракт з "Мец", який викупив його у московського "Торпедо" за 3,5 мільйона доларів. Сам Скаченко згодом висловлював змішані почуття щодо цього етапу своєї кар'єри. З одного боку, він відзначав деякі позитивні моменти, зокрема гол, який забив у ворота Фаб'єна Бартеза. З іншого боку, проблеми у команді завадили йому повністю реалізувати свій потенціал.
"Дебютував у "Меці" непогано. Забив Бартезу, з "Монако" зіграли внічию. Потім відзначився у матчах з "Марселем" та "Ліоном". За півроку забив шість голів. Але далі не пішло. Були свої моменти - і чехарда з тренерами, і травми, і висока конкуренція. Йестрович, Мікеле Падовано та Луї Саа - усі серйозні хлопці", - згадував Скаченко.
У підсумку, більшу частину контракту з "Мецем" Скаченко провів по орендах, у тому числі у швейцарському "Ксамаксі" та японському "Санфреччі". Усі спроби реанімувати кар'єру у Франції успіху не мали. Після короткочасного перебування в "Арау" та "Карпатах" Сергій вирушив до азербайджанського "Турану", який і став останнім клубом у його кар'єрі.
Сергій Нагорняк – це ім’я, яке може бути пов’язане з різними аспектами, такими як особистість, професія чи діяльність.
Складаючи цей список, я не раз зауважував, що місце Нагорняка в цій десятці могли б зайняти інші гравці, адже в Туреччині, Ізраїлі та навіть в Іспанії було чимало легіонерів.
Тим не менш, історія Нагорняка викликає чималий інтерес. Хоча він і не грав у європейських клубах, а його легіонерський досвід обмежився лише Китаєм (якщо не враховувати нетривале перебування у "Спартаку"), у Китаї він зміг стати дійсно впливовою постаттю.
До Китаю Нагорняк поїхав після великого скандалу, пов'язаного з допінгом. Незважаючи на це, він швидко став зіркою ліги. Вже після свого дебютного сезону, виступаючи за "Шеньян Хайші", Нагорняк отримав звання найкращого легіонера чемпіонату.
Після цього Сергій виступав за "Шаньдун", а після короткочасного вояжу до київського "Арсеналу" знову вирушив до Китаю, цього разу до "Цзянсу". У підсумку в Азії півзахисник провів сумарно понад 100 матчів та забив понад 30 голів.
З часом Нагорняк з приємністю згадував про той етап своєї кар'єри, підкреслюючи, що клуби забезпечують майже бездоганні умови для діяльності. Водночас футболіст зауважив, що серед легіонерів все ж існує особливий попит.
Після завершення свого перебування в Китаї Нагорняк провів деякий час, граючи за "Волинь", запорізький "Металург" та "Ірпінь". Згодом він вирішив перейти до тренерської діяльності і наразі очолює команду "Епіцентр".
Максим Левицький можно перефразировать как "Максим Левицкий".
У сезоні 1999/00 український воротар встановив вражаючу серію без пропущених голів, граючи за російський "Чорноморець", де він утримував свої ворота в недоторканності протягом 809 хвилин. Максим вважає, що цей етап кар'єри суттєво сприяв його переходу до "Сент-Етьєна".
Проте кар'єра голкіпера у таборі 10-разового чемпіона Франції склалася не зовсім так, як планувалося. Ускладненням стала заплутана ситуація навколо нібито грецького громадянства Левицького.
Керівництво клубу, прагнучи максимально залучити легіонерів до гри, вирішило почати видачу паспортів для осіб, які не є громадянами ЄС. Після тривалих переговорів до цієї схеми підключили й Левицького, який раптово отримав громадянство Греції. Однак незабаром з'ясувалося, що його документи виявилися фальшивими. Левицького навіть встигли затримати. На щастя, все обійшлося легким стресом, але про продовження його кар'єри у Франції вже не могло бути й мови.
Щоб прояснити ту темну історію, тут наведемо досить велику розповідь Левицького.
"Ліцензію на участь у чемпіонаті Франції отримав як українець. Трохи пізніше зі мною заводять розмову. Мовляв, потрібно оформити паспорт громадянина ЄС, все буде легально.
Чотири тури відіграв як українець. Незабаром тренер "Сент-Етьєна" в інтерв'ю французькому телеканалу розповів, що я, виявляється, маю якихось родичів у Греції.
З грецьким паспортом я зіграв всього два матчі. Скринька відчинялася доволі легко. У другій грі, коли я вже представляв Грецію, ми зустрілися з командою "Тулуза". Вони займали третє місце знизу, а ми були трохи вище в турнірній таблиці. Ми здобули перемогу з рахунком 1:0, що дозволило нам віддалитися від зони вильоту. Робер Нузаре, тренер "Тулузи", раніше вивів "Сент-Етьєн" з другого дивізіону до першого. Напевно, він був ознайомлений з тим, що відбувалося у "Сент-Етьєні".
На прес-конференції після гри він зазначив: "Цю зустріч ми ще не програли. Маю впевненість, що у Алекса є лівий португальський паспорт. Також варто було б звернути увагу на Левицького". Вважаю, що якби матч завершився внічию, Робер навряд чи висловив би щось подібне.
Для мене це обернулося затриманням та майже п'ятигодинним допитом у січні 2001 року.
У камері я провів всю ніч. Вранці один із жандармів приніс мені величезну пачку газет популярного видання L'equipe, де на першій сторінці значилася новина про моє затримання. Жандарм попросив мене підписати кожен примірник – мовляв, на пам'ять для всіх співробітників поліції Парижа. А о 11-й годині мене звільнили з-під варти, вручивши повістку з вимогою з'явитися до суду в Ліоні.
В результаті я отримав лише невеликий стрес. Мені призначили чотири місяці умовного покарання. Однак, з огляду на президентські вибори у Франції, було оголошено амністію, і я автоматично став несудимим. Крім того, мені наклали штраф у розмірі 20 тисяч євро", - розповідав Максим.
Що стосується ігрових аспектів у "Сент-Етьєні", то Левицький мав і яскраві матчі, і зовсім невдалі. У протистоянні з "Ліллем" Максим, вибиваючи м'яч, влучив у голову суперника, від якого той відлетів прямо у сітку. За цей ляп Левицький зазнав жорсткої критики в пресі.
Водночас за підсумками матчу з "Ліоном", який тоді був грозою французького футболу, Левицький отримав визнання найкращого гравця зустрічі. У матчі з "Лансом" він взагалі відстояв на нуль, зробивши 17 (!) сейвів.
Як би там не було, після гучного скандалу все це не мало принципового значення. Левицький був проданий до "Спартака" і аж до завершення кар'єри виступав у Росії.
#
