У вшанування пам'яті воїна "Азову" Олександра Гряника, відомого під позивним "Грян".

У березні 2022 року в рамках секретної спецоперації ГУР добровільно полетів на допомогу побратимам в оточений Маріуполь

Олександр Гряник завжди прагнув досягати великих висот, мріючи про підкорення Евересту. Проте його справжнім "Еверестом" стала Маріуполь, захоплений російськими загарбниками. Він вірив, що повинен бути поряд з побратимами, з якими разом служив та боровся.

"Грян" загинув 8 травня 2022 року, захищаючи завод "Азовсталь". 28-річний старший солдат загинув у своєму укритті через влучання ворожої фосфорної бомби.

Олександр з'явився на світ 8 січня 1994 року в столиці України, Києві. Його батька, пана Сергія, направили на роботу з Луганської області. Спочатку хлопець навчався у школі №298, але згодом батьки вирішили перевести його до гімназії №32 "Успіх", розташованої в Печерському районі.

З раннього віку його захоплював спорт, а особливу пристрасть він відчував до скейтбордингу. Згодом хлопець почав цікавитися футболом і з 2007 року став активним учасником фанатського руху київського "Динамо", але любов до скейтбордингу залишалася з ним. З часом він також освоїв катання на гірському велосипеді.

Після школи юнак продовжив навчання на факультеті мiжнародної економiки й менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який закінчив у 2014 році. Саме на той час припали події Революції гідності. Футбольні вболівальники, разом з якими був Олександр, одні з перших долучились до протестів на Майдані.

"Він часто повторював: 'Я просто зайду, щоб глянути, постою осторонь'. Лише потім я натрапила в інтернеті на світлини з коктейлями Молотова, які кидав Саня. Він рідко ділився своїми думками, мабуть, щоб не тривожити нас," - ділиться спогадами мати Героя, пані Ольга.

Після Революції гідності багато людей, які брали участь у цих подіях, одразу вирушили на схід, щоб захистити свою країну від російських агресорів. Однак батьки Сашка не дозволили йому приєднатися до них, оскільки він завершував навчання на останньому курсі університету.

Олександр залишався вдома ще понад рік. Все змінилося, коли під час перегляду новин відбувся ключовий діалог:

- Сашечка, ти зовсім не наш, замкнувся, що з тобою?

- Мамо, подивись, хлопці борються, а я тут сиджу, їм полуницю і відчуваю себе не в своїй тарілці.

Юнак пройшов курс молодого бійця до батальйону "Азов", додатково пройшов іспит на витривалість "Спартан". Але в день проводів добровольців на схід... зламав руку. Тож після відновлення йому довелося пройти цей курс удруге.

У 2016 році Олександр уклав угоду з полком "Азов". Протягом шести років він проходив службу в Урзуфі, розташованому поблизу Маріуполя, брав участь у боях на Світлодарській дузі та в багатьох інших зонах конфлікту на сході України. Виконуючи обов'язки старшого кулеметника на передовій, він практично не ділився своїми переживаннями з рідними та друзями. Його сестра Анастасія зізнається, що не знала про його службу в "Азові". За її словами, Олександр намагався заспокоїти сім'ю, не бажаючи завдавати їй зайвих переживань подробицями своєї військової діяльності.

"Він ніколи не ділився з нами подробицями своєї служби. Коли ми запитували, він завжди відповідав: 'Все гаразд, я в Маріуполі', - згадує батько захисника, пан Сергій. - Але тільки тепер, після його загибелі, коли ми отримали документи і побачили, що його бойові виїзди зайняли два листи тексту, ми усвідомили, наскільки важкою була служба Сашка. Він дійсно герой."

У структурі "Азову" існував елітний підрозділ снайперів, відомий як "Знаки". Знайомі з особливими шевронами, вони проходили індивідуальну підготовку. Служба в цій команді вважалася великою честю. Олександр Гряник з великим бажанням прагнув приєднатися до "Знаків" і зрештою втілив свою мрію - отримав шеврон, яким безмежно пишався.

2 лютого 2022 року Олександр завершив свою військову службу та відправився до батьків. Він залишив два рюкзаки з військовим спорядженням і вирушив у подорож до Карпат, які були йому дуже любі. Після відпочинку у горах він повернувся 20 лютого. 24 лютого, в день початку повномасштабної війни, Грян перебував у Києві. Відправивши батьків до сестри на Кіпр, він знову вирушив на захист України. Олександр служив кулеметником у мобільній групі, яка знищувала колони бронетехніки на Київщині та брала участь у визволенні Бучі, Ірпеня і Гостомеля. Проте його серце завжди прагнуло до Маріуполя, де він хотів допомогти своїм товаришам по зброї.

27 березня він взяв участь в операції Головного управління розвідки та на гелікоптері вирушив до оточеного ворогом Маріуполя. Спочатку план полягав у висадці на території Азовсталі, але в результаті приземлилися безпосередньо в місті, у зоні морського порту. Оскільки бракувало людей, усі нові прибулі одразу отримали свої завдання. Лише через дві години після прильоту вони вже були на своїх позиціях.

15 квітня відбувся heroic прорив воїнів на завод Азовсталь через річку Кальміус. Під час цієї операції Олександр отримав поранення, проте відмовився залишити своїх товаришів, поступившись місцем цивільному. Він залишився захищати Маріуполь до останнього дихання разом зі своїми братами по зброї.

8 травня 2022 року, в День матері, Олександр Гряник зміг зателефонувати своїй мамі та висловити їй свою безмежну любов. В той же день російські війська обстрілювали "Азовсталь" потужними фосфорними бомбами. Одна з бомб пробила перекриття і вдарила у бункер на шостому рівні під землею, де перебували Гряник та його товариші...

Тіло Олександра шукали протягом восьми місяців. Напередодні Нового 2023 року сім'я отримала повідомлення про збіг ДНК. 28 жовтня того ж року урну з його останками поховали на Лук'янівському кладовищі в Києві.

"Він прожив хоч і коротке, але сповнене битвами та перемогами життя. Грян зробив великий внесок у нашу перемогу, яка точно буде. Я гордий, що знав цю людину. Я ніколи не плачу над полеглими побратимами, а пишаюсь, тому що воїн живе до тих пір, поки існує пам'ять та слава про нього", - поділився спогадами про Олександра побратим Руслан "Давид" Сербов.

Грян мріяв піднятись на Еверест. Українська альпіністка Антоніна Самойлова зійшла на цю найвищу вершину світу, де розгорнула фото Олександра, присвятивши своє сходження йому.

У 2023 році на честь Олександра Гряника на стіні 16-поверхового будинку за адресою проспект Володимира Івасюка, 60 у Києві було створено графіті. Крім того, 26 серпня 2023 року в столиці відбувся мініфутбольний турнір, присвячений пам'яті Олександра Гряника, який організували його батьки.

Щороку рідні, близькі та небайдужі підіймаються на вершини українських гір. У 2024 році батько захисника Сергій Гряник і близько 40 людей, в тому числі двоє маріупольських дітей, піднялися на гору Хом'як у Карпатах.

У травні 2024 року родичі захисника, спільно з представниками місцевої адміністрації та викладачами, відкрили меморіальну дошку поблизу головного входу до школи №298 в Києві, де навчався Олександр Гряник.

Вічна пам'ять і шана Герою!