Вшанування пам'яті десантника і снайпера Івана Новаковського, який носив позивний "Кабіна".

Волонтер відстоював свою Оболонь, Київ та всю Україну.

Іван з'явився на світ 23 липня 1991 року в столиці України — Києві. Він здобував освіту в школі №231, розташованій на Оболоні, яку з дитячих років сильно полюбив. Його захопленням були історія та географія. У старших класах йому дуже подобалося відвідувати екскурсії з однокласниками до різних міст, таких як Львів і Тернопіль.

Як і багато його однолітків, Іван захоплювався футболом. Він активно займався фізичною культурою та бігом. Крім того, вирішив спробувати свої сили в карате.

Протягом семи років юнак відвідував музичну школу, де вивчав гру на гітарі. Він мав чудовий голос. Проте, за словами його матері Тетяни Анатоліївни, хлопець дещо соромився своїх талантів.

Іван завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував, ще з часів школи. Пані Тетяна пам'ятає випадок, коли її син звернувся до неї з проханням дозволити йому віддати свій новий светр однокласнику з багатодітної родини, який у зимову холоднечу змушений був ходити до школи без теплого одягу.

На вибір професії Івана вплинуло те, що батьки працювали у торгівлі. Тому він вирішив стати маркетологом. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". Працював спочатку у кількох відомих торгівельних мережах. А потім, коли захворів батько, долучився до ведення невеликого сімейного бізнесу.

Для сім'ї став великим випробовуванням кінець 2013 року, коли щоразу треба було возити батька на сеанси хіміотерапії. На жаль, попри всі старання, його не вдалося врятувати. Іванові тоді виповнилося лише 23 роки.

"У нас була дружня та працьовита родина. Мій син дуже любив як мене, так і тата, як він його називав, - ділиться Тетяна Анатоліївна. - Коли батько пішов, Іванко часто плакав у гаражі, щоб я цього не бачила. Це була величезна втрата для мене, і я довго не могла з цим змиритися. Він, у свою чергу, не хотів бачити мої сльози і намагався підтримати мене: запрошував у кіно, на концерти, в гості, купував новий одяг. Казав: "Мамо, ти така гарна – не плач".

Іван завжди надавав підтримку тим, хто її потребував, проявляючи турботу як словами, так і вчинками. Без зайвого галасу, впевнено і з ясною метою. Ці риси характеру, зокрема, були успадковані від батька, адже він став третім у роду Іваном Івановичем. Його дід, з таким же ім'ям, був ветераном Другої світової війни.

У перший день повномасштабної війни, яка стала новим випробуванням для України, молодий чоловік, що народився в епоху відновленої незалежності, вирішив стати на захист рідного міста та країни. Тетяна Анатоліївна з часом згадує ту трагічну добу. Вона чітко пам’ятає реакцію сина на її пропозицію залишити Київ і відправитися в іншу область чи за кордон. Іван відповів: "Ти довго чекала, щоб таке мені сказати? Я нікуди не поїду, мамо. Це моя земля, це мій Київ, це моя Оболонь. Я нікого не чіпав і не порушував спокій".

Автомобіль родини Новаковських перебував у ремонті, тому Іван вирішив організувати перебування матері в шкільному укритті на протязі кількох днів. Після цього він наполіг на необхідності відвезти її на Житомирщину, звідки вона родом. Сам же, взявши вдома дві одиниці зареєстрованої мисливської зброї на випадок непередбачених обставин, приєднався до територіальної оборони Києва. Захищаючи свою Оболонь і всю столицю від російських бронетранспортерів, він вже мав автомат, виданий йому в територіальному центрі комплектування.

Буквально через кілька днів після початку повномасштабної війни Іван разом із тероборонівцями поїхав машиною в Ірпінь допомагати місцевим мешканцям евакуюватися. Тоді у невеликому дворику магазина побачив до десяти вбитих росіянами мирних мешканців, серед яких були дитина у візочку і мама біля нього.

Коли син прийшов додому на ніч, він пережив сильний нервовий зрив, сльози котилися по його щоках, поки він ділився жахливими історіями про звірства російської армії, - згадує Тетяна Анатоліївна. - Це потрясіння стало для Івана потужним імпульсом для боротьби з агресорами.

Взагалі Іван мав офіційний статус обмежено придатного до військової служби. Але постарався переконати, що може захищати Україну - і на початку серпня 2022 року добровольцем доєднався до ЗСУ. Бо дотримувався принципу: хто - якщо не я?!

Спочатку Іван проходив навчання в центрі на Житомирщині, а згодом приєднався до славнозвісної 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Його вміння стріляти з вражаючою точністю дозволило йому стати частиною снайперської групи. Разом із побратимами він виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, зокрема в районі Мар'їнки.

Іван завжди був готовий підтримати тих, хто опинився в складній ситуації. Його друзі, які знали його висоту в два метри та вражаючу фізичну силу, охрестили його "Кабіною".

Подружився з бійцем на позивний "Батя" з Фастова, який за віком, життєвими переконаннями і навіть тембром голосу нагадував йому його власного батька. Підтримуючи його дух, виніс з поля бою молодого військового, у якого були поранені обидві ноги, і який спочатку в безнадії просив його закінчити його страждання (таке трапляється на війні).

Десантник привіз до бригади чимало захопленої зброї. Він мріяв про те, щоб заволодіти російським танком.

За успішне виконання бойових завдань, а також за виявлені мужність і героїзм у протистоянні російським агресорам, Івана Новаковського вшанували медаллю "Залізний хрест". У грудні 2022 року він отримав відпустку.

"Син повернувся додому на 12 днів, - розповідає пані Тетяна. - З друзями зустрівся не з багатьма. Багато часу провів за кермом по Києву, гуляв у своєму районі і насолоджувався тишею навколо. Тоді ж зробив чорно-білу фотографію з набережної: Дніпро, оголені дерева, сніг і чорні лавочки для відпочинку... На знімку він написав: 'Мій улюблений Київ!'"

На бойові позиції Іван повертався через Дніпро. Тільки приїхав у Курахове - ввечері разом із побратимами його відправили на виконання складного бойового завдання. Десантник із позивним "Кабіна" загинув 26 грудня 2022 року біля Марʼїнки на Донеччині. Мама дізналася про тяжку втрату 3 січня; понад тиджень не могла отримати відповідь, чому немає зв'язку з Іваном.

Повідомлення вразило пані Тетяну, і вона досі не може прийняти втрату свого улюбленого сина. "Я благала його: "Не йди на фронт, адже ти у мене єдиний". Але для нього було важливо боронити мене, Оболонь, Київ та всю Україну від російських агресорів", - ділиться жінка.

Іван завжди вирізнявся своєю рішучістю, сміливістю, чесністю та добротою. Він мав унікальний талант розряджати напружені ситуації за допомогою гумору. Ніколи не шукав прихистку за спинами інших. Займався спортом і був справжнім автолюбителем. Його любов до тварин була безмежною, а особливо він плекав свого улюбленого кота. Поряд з Іваном завжди панувала атмосфера комфорту і спокою, що викликало відчуття впевненості та довіри.

31-річний захисник був неймовірно світлою, доброю, веселою та красивою людиною. Зі слів побратимів, навіть після запеклих боїв не припиняв стверджувати: "Все буде Україна!". Він мріяв і був упевнений, що ми здобудемо Перемогу.

Воїна похоронили на Берковецькому кладовищі в його рідному місті Київ.

Солдат Іван Новаковський був удостоєний посмертно ордена "За мужність" III ступеня та медалі "Честь. Слава. Держава", які вручив Київський міський голова.

На фасаді рідної школи №231 Івана Новаковського встановили меморіальну дошку в пам'ять про Героя, який віддав своє життя заради інших. Цю ініціативу здійснили завдяки старанням матері Героя, небайдужих сусідів, волонтерів, активістів, а також Олега Дурмасенка, який виступив автором цього проєкту.

На фасаді будинку за адресою вулиця Зої Гайдай, 9/8, де провів свої юнацькі роки Іван, була встановлена меморіальна табличка.

Вічна вдячність і пам'ять Герою!

#

Читайте також

Найпопулярніше
Україна на світовій арені кіберспорту: одна нагорода та невдача команди Євгена Коноплянки.
Час сміливих рішень і зростаючої відповідальності Реброва. 4 захоплюючі аспекти матчу Грузія - Україна.
Яремчук: У Грузії в даний момент формуються нові таланти.
Актуальне
Пошта і телефон в акаунті казино: навіщо їх підтверджувати
Захисник Матті Кеш не зможе взяти участь у матчі між Польщею та Швецією через отриману травму -- Interia Sport.
Жорже Жезуш відзначив фактори, що призвели до нищівної поразки від Данії.
Теги