Вшанування пам'яті Героя України Святослава Алексапольського, відомого під позивним "Свят".

Відомий на півострові своєю підтримкою України, ультрас футбольного клубу "Таврія" та активний учасник кримського Євромайдану, Святослав Алексапольський завжди відкрито висловлював свої проукраїнські переконання, навіть під час російської окупації. "Я мрію про те, що після моєї смерті над рідним містом замайорить наш прапор. Хочу, щоб він майорів у тих місцях, де я ще не встиг побувати, будь то Ай-Петрі чи Аю-Даг," - говорив захисник.

Святослав народився 30 жовтня 1989 року в місті Саки у родині кримських греків. З дитинства захоплювався пригодницькими та історичними книгами. В юнацькі роки цікавився історією, бойовими мистецтвами та англійською мовою. Натхненний історіями про діда полковника і прадіда, що пройшов Фінську (1939-1940 рр.) та Другу світову війну, він і сам мріяв стати воїном. Хлопець захоплювався багатьма видами спорту: шахи, бокс, тайський бокс, боротьба, кікбоксінг, панкратіон, біг, паркур, стрибки з парашютом, плавання, джіу-джитсу. Але ще з дитинства полюбив футбол - на стадіон "Локомотив" у Сімферополі юнак почав ходити з 2005 року, став одним з лідерів фанатського руху вболівальників кримського футбольного клубу "Таврія", відомого як "Tavrida Boys", справжніх ультрас.

За словами мами Святослава, Людмили Олександрівни, він з дитинства усвідомлював себе українцем. "Він дійсно був одним з найкращих, бо він був дуже цілеспрямований, дуже ерудований. Після першого курсу поїхав за програмою Work and Travel до Америки. Після другого курсу він перейшов на заочку, ні з ким не порадився і пішов на строкову службу. Він сказав: "Мама, все одно буде війна з Росією і треба знати, як тримати зброю в руках"".

У 2009 році Святослав проходив строкову службу. Через рік підписав контракт із військовою частиною у Сімферополі, потрапив до роти розвідки батальону спецназу внутрішніх військ. У 2012 році здобув освіту за спеціальністю "Туризм" у Кримській філії КНУКІМ. Мріяв побачити світ, отримав паспорт моряка.

У зимовий період 2013-2014 років Святослав разом з іншими ультрас брав активну участь у заходах на підтримку Євромайдану в Сімферополі, де вони захищали мирних протестувальників від тітушок у Криму. Звичайно, російська ФСБ визнала його "терористом", а його фотографії демонструвалися на екранах у тролейбусах міста та були розклеєні по всьому Сімферополю. З метою забезпечення безпеки, його родина була змушена переїхати до Львова.

У 2014 році Святослав вступив до лав українського батальйону "Азов", а у 2015-му, коли батальйон на довгий час вивели із зони бойових дій, повернувся до Львова. Тут і зустрівся з майбутньою дружиною Анною.

Улітку 2017 року Святослав уклав угоду з 25-ю окремою повітрянодесантною бригадою. Згодом він вирішив перейти до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та переїхав до Києва, щоб бути ближче до своєї нареченої. Участь у бойових діях на Донбасі стала важливою частиною його служби. У 2019 році він успішно пройшов курс підготовки "Фахова підготовка бойового медика взводу", організований канадськими інструкторами.

У 2020 році Святослав звільнився в запас та став студентом Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Він завершив курс з підприємницької діяльності, оскільки мав намір у майбутньому заснувати навчальні центри для цивільних, які прагнуть оволодіти навичками тактичної медицини. Крім того, він пройшов навчання на ІТ-курсах і здобув досвід роботи в компанії Solvd Inc.

"Я прагнув, щоб конфлікт завершився в нашому поколінні і не перейшов далі, - ділиться брат Олексій. - Я намагався зрозуміло і доступно передати свої знання та навички, навчити якомога більше молодих людей навколо себе тому, чого навчився під час служби в армії, в АТО та ООС."

24 лютого 2022 року "Свят" знову став на захист України. На початку він займався підготовкою добровольців, разом з якими брав участь в обороні столиці, а також звільняв від загарбників Ірпінь, Бучу та Ворзель. Після завершення боїв на Київщині разом із групою кримських активістів він відправився до Миколаєва, де приєднався до добровольчого підрозділу "Бузький Гард". Вже влітку він завершив навчання на військовій кафедрі за спеціальністю "Організація морально-психологічного забезпечення", отримавши звання молодшого лейтенанта (офіцер-психолог), і став командиром розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.

"Коли навколо Києва нарешті встановилася відносна тиша, це сталося у квітні. Вони вирушили до Одеси, де формувалася бригада з миколаївців, херсонців, одеситів та кримчан. Він поїхав, щоб звільнити південні території України, а також, звісно, свій рідний Крим," - розповідає мати захисника.

У складі добровольців діяли на Південному фронті, зокрема в населених пунктах Первомайське та Партизанське, де вони займалися розвідкою в районах Нова Зоря та Таврійське. Підрозділ "Свята" тривалий час перебував у зонах активних бойових дій, протистоячи ворогу. Завдяки їхній відданій праці вдалося утримати ворожі сили в районі відповідальності 59-ї окремої мотопіхотної бригади.

Під час однієї з розвідувальних операцій танк влучив під автівку групи Святослава в районі Білої Криниці. Він надав екстрену допомогу пораненому командиру та вивів групу із зони ураження. У червні, в районі Андріївки Миколаївської області, під шквальним вогнем зумів витягти з-під обстрілу тяжко пораненого командира розвідувально-тактичної групи "Хантер". А після того - взяв командування на себе.

"Це насамперед товариш та друг, лідер, сильний, сміливий та професіонал, з яким можна здолати будь-які труднощі, який завжди тебе змотивує - занятись спортом чи піти у бій. З ним впевнено і не боязно було пройти життєві жорна. Яскравий приклад того, як треба любити свою країну, своїх рідних, друзів та життя таким, яким воно є", - розповідає побратим Ігор.

Святослав був впевнений, що Крим скоро буде звільнено. У одному з останніх інтерв'ю він поділився своїм баченням деокупації півострова: "Я вважаю, що якщо ми зможемо мобілізувати достатньо ресурсів і досягнемо Джанкоя, то, якщо міст ще стоятиме, ті, хто переїхав після 2014 року, дуже швидко залишать цей край, повертаючись до Росії. А місцеві жителі, які вважають себе корінними кримчанами, з радістю розповідатимуть, як вони нас чекали і як чудово, що ми повернулися. У гіршому випадку, просто мовчатимуть".

29 серпня 2022 року українські збройні сили розпочали наступ у Херсонському напрямку. У складі штурмової групи, яка здійснила атаку на російські позиції між селами Новогригорівка і Любомирівка в Миколаївській області, був і Святослав. Після того як командир отримав важке поранення, він взяв на себе командування і очолив штурмову групу. Під час бою, рятуючи товариша, "Свят" отримав смертельні осколкові травми від касетного снаряда. Герой пішов з життя у віці 32 років...

"Це була особа з великої літери, яка завжди прагнула до дій. Святик вирізнявся добрим, щирим, енергійним, культурним і вихованим характером, мав високі моральні принципи, особливу харизму та чудове почуття гумору. Він завжди був готовий прийти на допомогу. Справжній патріот своєї країни", - зазначив його товариш Євген.

Тіло захисника було кремовано в Одесі. Чи не частину його праху поховали на Байковому кладовищі в Києві, а решту рідні мають намір розвіяти на звільнених територіях Криму...

Без Святослава залишилися його мати, брат і дружина.

8 липня 2023 року Президент України удостоїв Святослава Алексапольського звання Героя України посмертно.

26 липня 2024 року вулицю Дмитрієва в Миколаєві перейменували на вулицю Святослава Алексапольського. А в лютому 2025 року в Києві на Дарницькому мосту з'явилося графіті, присвячене Святославу Алексапольському та Олександру Клепікову - уродженцям Сімферополя, що боронили столицю.