Станіслав з'явився на світ у Дніпрі 6 вересня 1995 року. Після завершення дев'ятого класу він вирішив продовжити навчання в коледжі ракетно-космічного машинобудування, що належить Дніпровському національному університету імені Олеся Гончара. У 2015 році, після чотирьох років навчання, молодий чоловік отримав диплом за спеціальністю "обслуговування верстатів з числовим програмним управлінням та робототехнічних комплексів", здобувши кваліфікацію "технік-електромеханік".
Проте Станіслав не зупинився на досягнутому: він став студентом Національної металургійної академії України. Його швидко зарахували на третій курс факультету механіки та машинобудування. У 2017 році він отримав диплом бакалавра.
Хлопець з дитинства мав пристрасть до механіки і активно займався спортом. Як і багато його ровесників, він захоплювався футболом, але також із великим задоволенням відвідував тренування з боксу.
Станіслав мав пристрасть до відеозйомки. Раніше він також захоплювався записом музики. Загалом, у нього завжди було чимало захоплень. Він був особистістю, котра вміла насолоджуватися життям. Серед його вмінь були риболовля та приготування смачних суші, які він готував на вищому рівні.
"З дитинства Станіслав був моєю підтримкою і моїм захистом, дуже добрим і люблячим, - розповідає молодша сестра Анастасія. - Я завжди знала, що можу до нього звернутися. Якщо мені було важко -- він був поруч".
У 2018 році Станіслава мобілізували на строкову службу, яку він проходив у військовій частині 3036 Національної гвардії України. У наступному році він отримав звільнення в запас Збройних Сил України.
Анастасія розповідає: "Ми з Станіславом проводили разом чимало часу. Ми відвідували різні кав'ярні, заглядали в ресторани, експериментували з новими стравами. Кінопрем'єри стали справжніми подіями для нас, ми багато спілкувалися, сміялися разом. Мій брат любив, коли його називали Стасян, а я звикла називати його Малой. Спочатку це ім'я йому не дуже подобалося, але згодом він звик до нього. Тепер це слово стало для мене особливим, адже так його називала лише я".
У 2021 році Станіслав зробив вибір на користь розвитку кар'єри за межами країни. Він вирушив до Польщі, де пройшов інтенсивний курс підготовки водіїв-далекобійників. Однак, на жаль, не вдалося втілити ці наміри в життя.
Після початку повномасштабного військового конфлікту в Україні, він добровільно вирішив стати на захист своєї батьківщини з травня 2022 року. Участь у бойових діях включала оборону, зокрема, у Великоновосілківському районі Донеччини та Запорізькій області. Служив у 203-му окремому батальйоні 108-ї окремої бригади територіальної оборони.
Його псевдонім був запозичений з персонажа відеогри - Konungr, що означає "князь" або "король" та вказує на військового лідера у скандинавській культурі.
"Станіслав завжди уникав розповідей про свої успіхи. Він був скромним і трохи сором'язливим, з ясною душею та добрим серцем. Завжди готовий прийти на допомогу, рятуючи друзів, які в свою чергу підтримували і оберігали його," - ділиться сестра.
Бойові товариші згадують, що під час виконання завдань Станіслав не раз демонстрував відвагу і самопожертву. Ризикуючи власним життям, він врятував побратима, не залишивши його в біді. Цей вчинок став яскравим символом військового братерства, героїзму та гуманності. За свою доблесть його нагородили медаллю "За віддану службу".
25 листопада 2025 року Станіслав, разом із товаришами по зброї, опинився під вогнем противника під час виконання бойового завдання неподалік села Барвінівка в Запорізькій області. Життя старшого водія-гранатометника автомобільного підрозділу 203-го окремого батальйону трагічно обірвалося в запеклій сутичці.
"Станіслав пожертвував найціннішим - своїм життям - заради майбутнього батьківщини, заради миру та свободи для кожного з нас, - зазначає його сестра Анастасія. - Його пам'ять завжди буде в наших серцях. Його відвага, доброта і самопожертва залишаться в наших спогадах назавжди."
Анастасія чітко пам'ятає розмову з братом, яка відбулася минулого року на його день народження в вересні. "Під час привітань з його тридцятиріччям я неодноразово повторювала Станіславу, що не зможу уявити своє життя без нього. Він відповів: 'Якщо зі мною щось трапиться, ти обов’язково розповіси всім, яким я був'. А всього через два місяці я отримала дзвінок від батька, який повідомив, що мого брата більше немає... Я не можу забути його ні на мить. Щодня сподіваюся, що ось-ось він повернеться. Це неймовірно важко для мене," - ділиться дівчина.
У захисника залишилися мати, батько і сестра.
Молодшого сержанта Станіслава Гармаша поховали на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі.
На офіційному вебресурсі Президента України продовжується акція збору підписів на підтримку петиції щодо надання Станіславу Гармашу посмертного звання "Герой України".
Слава і пошана Воїну!
Зображення було надано Анастасією Гармаш.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
#
