Неочікувано на 38-му році життя пішов з життя колишній футболіст української першої ліги.

В ніч з 2 на 3 червня в Івано-Франківську раптово помер екс-футболіст першолігового івано-франківського "Спартака" та низки інших проофесійних і аматорських команд з Прикарпаття Іван Ципердюк. Після початку повномасштабної війни Іван ніс службу в лавах Збройних сил України.

Іван Ципердюк з'явився на світ 10 жовтня 1986 року в Івано-Франківську, де розпочав свою футбольну кар'єру в дитячо-юнацькій спортивній школі №3. У професійному футболі він, граючи на позиції півзахисника, дебютував у 2005 році, приєднавшись до клубу "Чорногора" з Івано-Франківська, що виступав у другій лізі. Вже в сезоні 2005-2006 років Іван перейшов до головної команди міста — "Спартак" (також відомого як "Прикарпаття"), де зіграв 26 матчів у першій лізі.

У 2008-2010 роках Іван грав у складі аматорської команди "Карпати" (Яремче), у складі якої в 2009 році став володарем Кубка України серед аматорських команд і того ж року доклався до епічної перемоги яремчанського колективу в 1/16 фіналу Кубка України з рахунком 5:4 над вищоліговою "Волинню". У 2011 році Ципердюк став гравцем команди першої ліги "Енергетик" з Бурштина, в якій грав до кінця року, та зіграв 29 матчів чемпіонату України.

В період з 2012 по 2016 рік Ципердюк був членом кількох аматорських команд Івано-Франківської області, а з 2017 по 2021 рік грав у футзальних колективах, представляючи місто Калуш на змаганнях.

З початком масштабного конфлікту Іван Ципердюк приєднався до Збройних сил України і нещодавно був переведений до Івано-Франківська. Один із екс-гравців команди "Прикарпаття" поділився з Sport.ua, що Іван потрапив до лікарні та впав у кому. На жаль, лікарі не змогли врятувати його життя. Іван залишив по собі дружину та двох доньок.

"Мій вірний і найкращий друже Іване, чому так знає тільки Бог? - пише колишній голкіпер, нині воїн і близький друг Ципердюка Микола Плетеницький. - Ми з тобою пройшли все студентське життя нога в ногу і жили душа в душу. Створили сімʼї і дружили ними. Скільки можна згадати приємних перемог і гірких поразок. Маленький мій Заб Джуда, ти вже ніколи не скажеш мені "здоров, лапайко" або "воратарисько". Не зустрінеш, коли б я не приїхав до тебе до батьківської хати або твоєї сімʼї. Щиро не підтримаєш і не поспівчуваєш, коли мені буде важко. А ти це робив щиро із світлою душею і кожен раз ішов на поміч. Ципа, а як ми мали співати після клятої війни "Три браття з Прикарпаття"... Мені тебе буде дуже не хватати в цьому земному житті, бо таких як ти більше немає...Вічна тобі памʼять і Царства небесного, Іванку "Ципа", ти назавжди в строю".