Спробуйте та віднайдіть любов. Як адаптивний спорт допомагає ветеранам відновити впевненість у власному тілі (ФОТО)

У неділю, 22 червня, ініціатива "Ветерани цивільні Петрос" в партнерстві з центром "Повернись живим" організувала тривалість три години воркшоп, присвячений адаптивним видам спорту для реабілітації ветеранів. У заході взяли участь близько 50 осіб, серед яких були військовослужбовці, їхні родини, фізіотерапевти та психологи. Атмосфера була наповнена активністю, цікавинками та, що найважливіше, користю — Репортер став свідком того, як адаптивний спорт відновлює радість у житті та допомагає відчути себе впевненим у новому тілі.

Розпочали з короткої бесіди, а потім перейшли до практичних занять. Цього дня всі бажаючі мали можливість випробувати свої сили в стрільбі з лука, бочі, баскетболі на інвалідних колісних кріслах, а також покататися на велосипедах і скористатися тренажерами для греблі.

Перед початком практичної частини Тарас Ковалик, керівник ветеранського відділу центру ініціатив "Повернись живим", наголошує на важливості підтримки ветеранів у відновленні впевненості в їхньому новому тілі – як у фізичному, так і психологічному плані.

Ми повинні донести ідею про те, що, хоча ми можемо відчувати труднощі, ми не зламані. Ми можемо зазнавати поразок, але залишаємося живими, — зазначає Ковалик. — Ми маємо право бути різними, але одне залишається незмінним: ми не жертви. Ми — воїни, захисники. Адаптивний спорт стане важливим інструментом для розвитку цієї внутрішньої сили.

За його словами, через травму війни багато хто змушений наново шукати те, що приноситиме радість, бо вже нема пристрасті до того, що вони робили в минулому житті. І починати спочатку - як у 25, так і у 50 років - складно: матеріально, фізично і психологічно. Але треба це робити.

В нашому житті трапляються моменти, які можуть нас сильно підкосити, але не знищити, і ми продовжуємо шлях до посттравматичного зростання. Це процес, що потребує часу — зазвичай від півтора до трьох років, -- зазначає Тарас Ковалик. -- Якщо ви не впевнені, чим хочете займатися, спробуйте відвідати спортивний захід або змагання в іншому місті чи регіоні України. Це дозволить вам вийти з дому та зануритися в нове середовище серед інших ветеранів, отримати нові враження та знайомства.

У якості прикладу можна згадати ініціативу "Петрос", яка розпочалася з навчання стрільбі з лука. Сьогодні ветерани вже мають можливість самостійно організовувати ці тренування для новачків.

Наталка Найда та Катерина Дубровіна провели для нас захоплюючий майстер-клас, який настільки вразив мене, що я досі активно займаюся цим. Я вже двічі брав участь у чемпіонаті України і тепер організовую заняття для поранених хлопців і дівчат в обласній лікарні, - ділиться ветеран Олександр Зірка. - Стрільба з лука стала для мене справжнім відкриттям і важливим елементом моєї реабілітації. Я почуваюся значно краще і хочу, щоб ви сьогодні також спробували постріляти з лука. Можливо, цей вид спорту сподобається вам так само, як і мені!

Учасників поділяють на чотири групи. Для нашої команди першою зупинкою стане баскетбол для людей на інвалідних візках.

Основи роз'яснює Тарас Ковалик, а допомогу надає Михайло Дамаскін, який є ветераном і речником Міністерства ветеранів. У відділі для ветеранів центру "Повернись живим" працюють виключно фахівці, які самі є ветеранами і пройшли курс реабілітації.

Перше завдання -- звикнути до маневрування кріслом. Штовхаєш однією рукою -- повертаєш у протилежний бік. Двома -- їдеш прямо чи назад. Щоб закріпити навичку -- їзда змійкою між фішками.

Такі колісні крісла, розповідає Тарас Ковалик, підходять і для гри у великий теніс чи регбі.

Продовжимо з вправами з м'ячем: спершу відбиваємо його від поверхні, щоб навчитися реагувати на різну висоту відбиття, а потім перейдемо до ведення м'яча. Важливо пам'ятати, що просто тримати м'яч на колінах і котитися на кріслі вважається порушенням правил. Тарас Ковалик роз'яснює: обертаємо м'яч до себе та відправляємо його вниз. Він відскочить і повернеться до гравця, на що буде час, щоб просунутися вперед. Тут вже потрібно більше зусиль для досягнення координації.

Наступна активність — передача м'яча. А на завершення ми проведемо кидки в кільце. Час минає дуже швидко, і нам потрібно вирушати до нової локації. Після усіх майстер-класів ви матимете можливість повернутися на ту локацію, яка вам найбільше сподобалася, щоб ще раз попрактикуватися.

"Щось чули про цю гру? Можливо, хтось колись грав?", -- запитує В'ячеслав Сабельников, фахівець ветеранського відділу центру ініціатив "Повернись живим".

Двоє учасників команди користуються колісними кріслами, тому ми сідаємо на стільці, щоб всі мали рівні умови. Для гри необхідно мати парну кількість гравців. Кожен отримує по три м'ячі червоного та синього кольору. Команда, що грає синіми м'ячами, є однією, а команда з червоними - іншою.

Гра розпочинається з кидка білого м'яча. Потім учасники виконують кидок синім м'ячем. Мета полягає в тому, щоб синій м'яч опинився якомога ближче до білого. Після цього хід переходить до червоної команди, яка продовжує кидати, поки їхній червоний м'яч не виявиться ближче до білого, ніж синій. Наступними кидки виконують сині. Гра триває в такому порядку, поки всі м'ячі не будуть викинуті з рук учасників.

Ми часто з цією грою приїжджаємо в реабілітаційні центри та госпіталі, щоб люди виходили з палат, більше спілкувались між собою, -- говорить В'ячеслав Сабельников. -- Звично домовляємося, до якої кількості очок. Якщо до 10, то команда, яка першою набрала 10 балів, -- перемогла. Сьогодні будемо грати, поки час не закінчиться.

Поруч зі мною перебуває Віталій Ожиховський разом із донькою. Вони підтримують червону команду, тоді як я на боці синіх. Його кидки вражають своєю точністю. Запитую, чим він займається в армії.

— Я працюю зв’язківцем, але у 2015 році доводилося бігати з мінометом, — з усмішкою згадує Віталій.

По закінченню раунду відбувається підрахунок очок. Переможцем стає команда, чий м'яч виявився найближче до білого. Бали нараховуються залежно від кількості м'ячів одного кольору, які розташовані найближче до білого. Після кількох раундів рахунок становить 4:5.

Це гра з низьким порогом входу. Але для досягнення наших цілей вона ідеально підходить. Боча -- доволі азартна, проста, в неї може грати будь-хто, -- говорить В'ячеслав Сабельников. -- Після важких травм чи захворювань люди лишаються наодинці зі своєю проблемою. Часто їм потрібно поспілкуватися з людьми, які проходять такий самий досвід, щоб зрозуміти, що людина зі своєю проблемою - не одна, що є інші люди, які пережили те саме і можуть підказати, як подолати ці труднощі.

В'ячеслав розповідає, як сам після поранення спини проходив реабілітацію і зустрів дівчину з травмою коліна, яка декілька місяців сиділа вдома. І попри зовсім різний досвід травми, проблема в обох була та ж: вони довго не могли стати на ноги й почати ходити. Каже, це спілкування було дуже цінним -- обоє говорили про одинакові виклики.

Часто ми запрошуємо хлопців спочатку хоча б посидіти збоку. Але бачимо, як через півгодини, годину вони починають з кимось спілкуватися, посміхатися, -- говорить В'ячеслав. -- Для нас це і є результатом, бо ми хочемо, щоб люди не закривалися в собі, а більше соціалізувалися. Адаптивний спорт допомагає вибудовувати такі спільноти.

Наступна локація -- стрільба з олімпійського лука. Береться спробувати і дружина ветерана Романа Семенишина з Вигоди, яка на попередніх двох локаціях лише спостерігала.

Роман зазначає, що сам постріляє, якщо не знайдуться бажаючі. Він є учасником школи стрільби з лука для ветеранів, організованої ініціативою "ветерани цивільні Петрос". Займається стрільбою з лука з березня і вже досяг певних успіхів.

Приїжджаю з Долини щотижня. А вчора тут був турнір міського голови -- я здобув перше місце, -- розповідає Роман Семенишин.

До вторгнення він був тренером з вільної боротьби в ДЮСШ. Після поранення тренувати дітей не може. Зараз працює директором спортшколи. Але хоче займатися з ветеранами стрільбою. Каже, запит є. З усього, що встигли спробувати, Роман найбільш вражений баскетболом.

Я займаюся як футболом, так і волейболом. Спорт супроводжує мене все життя, -- ділиться Роман. -- Завжди мріяв спробувати баскетбол, але, на жаль, не було нагоди.

Ветеран Олександр Зірка підказує, як влучно стріляти. Після кількох спроб стріла майже досягає мети. Проте, під час натягу тятива вдаряє по лікті. "Ось буде хороший синяк", - коментують присутні. Та що вже вдієш - таке життя.

Читайте також: Ветеран Максим Веприк: "Були би в мене ноги - я б паркувався за кілометр..."

Остання зупинка – це велосипеди та гребні тренажери. Тарас Ковалик пояснює, що хендбайк, який приводиться в рух руками, є адаптивним велосипедом для осіб, які не можуть використовувати ноги для кручення педалей. Ще один тип велосипеда – це рекамбент або ж лігерад.

Рекамбенти стали популярними не лише серед людей з обмеженими можливостями, але й серед тих, хто не має жодних фізичних проблем. Кожен може сідати на таке вело і насолоджуватися поїздкою, оскільки воно забезпечує великий комфорт: немає дискомфорту для сідниць, а також є можливість регулювати підголівник. "Це дійсно зручно", - зазначає Ковалик.

Один лежачий велосипед оцінюється в 5000 доларів. Наразі в Україні доступні лише два таких для ветеранів.

Ми приїжджаємо, щоб продемонструвати громадам, що існують такі види спорту, як велоспорт, адаптивне веслування та боча. Якщо ви зацікавлені в організації велозмагань, будь ласка, зв'яжіться з нами – ми забезпечимо всім необхідним обладнанням, щоб ветерани мали можливість брати участь в адаптивних стартах, – ділиться Тарас Ковалик. – Ми інвестували в обладнання, щоб воно активно використовувалося, а не просто зберігалося на складі. Обов'язково спробуйте рекамбент!

Крутити педалі, лежачи, надзвичайно зручно. Для управління та гальмування передбачені спеціальні ручки з комфортними підставками для рук. Одним із нюансів є те, що у цього велосипеда відсутня задня передача.

Ознайомтеся також з темою: "Від нас залежить, чи з'явиться у військових ПТСР". Як налагодити спілкування з ветеранами.

"У світі адаптивного спорту ми рухаємось тільки вперед," - з посмішкою говорить Тарас Ковалик.

Тренажери для греблі - більш масовий продукт, такі є в багатьох спортивних залах.

Це один із найефективніших тренажерів для відновлення більшості суглобів тіла, - зазначає Тарас Ковалик. - У зв'язку з моїм травмуванням, я регулярно тренуюсь на ньому щотижня. Він не завдає травм. При правильному виконанні вправ, він чудово зміцнює серцево-судинну систему та допомагає в реабілітації суглобів.

У нашій групі - два ветерани з протезами ніг. Тож вони по черзі пересідають на ровер з ручним управлінням.

Це схоже на те, як знову опановувати навички їзди на велосипеді, - зауважує Віталій Ожиховський. - Потрібно адаптуватися, звикнути до нового. Але мені це дійсно сподобалося.

Але найбільше, зізнається, його захопив баскетбол.

Я грав у баскетбол ще з тих часів, коли навчався в школі. Стрільба з лука захоплює, але потрібно відчути силу своїх рук, щоб натягти тятиву і надійно її закріпити. Потрібно ще попрактикуватися, але це дійсно дуже цікаво, - ділиться Віталій.

Адаптивний воркшоп підходить до свого завершення. У баскетбольній зоні учасники не поспішають покидати місце зустрічі. Здається, цей захід справив значний вплив на всіх присутніх. Завдяки зусиллям ініціативи "ветерани цивільні Петрос", які активно працюють над збором коштів для адаптивного спорту, найближчим часом у Франківську з'являться нові інвалідні візки. Наразі їх є лише три.

Завдяки благодійному збору на адаптивні види спорту, який пройшов минулого року в рамках 11-го Франківського півмарафону, ініціатива "Ветерани цивільні Петрос" змогла зібрати 500 000 грн для придбання колісних крісел. Ці кошти дозволили купити три крісла, проте для організації командної гри у баскетбол потрібно 10. Тож є ще багато роботи попереду.