ВЕЛЕТЕНЬ: "Я завжди мріяв отримати запрошення до національної команди з самого дитинства, ще з того часу, як проходив Євро-2012."

Хавбек житомирського Полісся Владислав Велетень поділився емоціями від першого виклику до збірної України.

Привіт! Вітаю з запрошенням до команди. Як ти дізнався про це? Напевно, інформація надійшла зовсім нещодавно.

Так, під час зміни. Мене замінили, і відразу після цього повідомили, насправді, ще під час гри.

Отже, ти виходиш на поле в матчі з "Полтавою", потім йдеш на заміну, відчуваєш задоволення від своєї гри – і хто ж саме сповіщає тебе про новину? Це тренер?

Отже, працівник сказав мені відразу. Мені порадили вирушити в роздягальню через холод, щоб уникнути захворювання. А вже в підтрибунному приміщенні я отримав новини.

Яким чином відреагували?

Звичайно, це викликало в мені позитивні емоції. Я був неймовірно радий. Вважаю, що кожен футболіст мріє про таку можливість. Це, безумовно, найвища честь — грати за свою національну команду. Але отримати виклик — це лише перший крок, а далі потрібно показати свої здібності, щоб заслужити шанс вийти на поле.

- Коли ти вперше почав мріяти про збірну?

З раннього віку. Я добре пам'ятаю, як разом із родиною спостерігали за Євро-2012 - можливо, саме тоді у мене виникла ця мрія.

- Був хтось, кого ти вважав кумиром?

Звісно! Коноплянка та Ярмоленко - вони грають на тих же позиціях, що і я. І я досі згадую, як Шевченко вдало пробив у ворота шведів, забивши два голи. Хоча той матч не мав жодного значення [насправді, це був перший матч - прим], все ж було надзвичайно приємно. Ми тоді святкували перемогу 2:1.

- Ти лівий півзахисник, але зараз у "Поліссі" тебе часто використовують праворуч. Наскільки це змінює твою гру?

- Звісно, міняє. Не скажу, що це зовсім інша гра, але все одно важче, не так зручно. Та коли тренер довіряє тобі, коли клуб платить за тебе гроші - ти не маєш права обирати позицію. Маєш віддавати максимум, де б не грав, і показувати рівень.

- Але все ж таки комфортніше зліва?

Отже, вважаю, що правоногим гравцям зазвичай легше виступати з лівого флангу, тоді як лівоногим — з правого. Проте це не завжди відповідає дійсності. Я пам'ятаю ігри, коли стартував з лівого флангу, наприклад, проти "Кривбасу", а також виходив на заміну зліва в матчі проти "Руху". В останньому поєдинку я також провів півтайму на цій позиції.

- Як думаєш, за що тебе викликали до збірної?

На мою думку, це питання слід адресувати тренерському складу. Саме вони ухвалюють рішення щодо викликів. Я ж лише зосереджуюсь на своїй роботі, віддаючи всі сили на полі, і так само буду старатися, якщо отримую шанс зіграти за національну команду.

Як ти сприймаєш свій розвиток на даний момент?

- Поступово зростаю - психологічно, технічно. Але завжди хочеться більшого. Ніколи не можна бути повністю задоволеним результатом - треба прагнути більшого, щоб отримувати більше.

Чи правда, що твій перехід до "Полісся" відбувся після вдалого матчу проти цієї команди?

Ми вже обговорювали можливість переходу раніше, і до цього моменту у мене були контакти з іншими командами. Але коли я уклав нову угоду з "Колосом", почали надходити конкретні пропозиції. Після того, як я зробив асист у грі проти "Полісся", мабуть, це стало вирішальним моментом. Потім вже прийшла офіційна пропозиція.

Ти чудово стартував у сезоні, і багато твоїх товаришів по "Поліссю" також отримали запрошення до збірної. Це додає тобі впевненості?

Звісно! Коли поруч друзі-хлопці, подорожувати стає простіше, і адаптація проходить без зайвих труднощів. До того ж, я маю багато знайомих серед гравців, тож ніякого хвилювання не відчуваю.

Взагалі не відчуваєш жодного хвилювання перед викликом?

- Ні. Мабуть, після служби в ЗСУ вони просто зникли. Не знаю чому, але після повернення я перестав нервувати перед матчами. Востаннє хвилювався, напевно, коли дебютував за "Колос" у Прем'єр-лізі до повномасштабної війни. Тоді, так, ноги трохи тремтіли.

- Нагадай, будь ласка, про твою службу. Коли ти пішов у ЗСУ і як це відбувалося?

Вступив до лав територіальної оборони і перебував у Києві. Після цього президент видав указ, що дозволяє направляти підрозділи тероборони в інші області. Наша команда відправилася до Донецької області.

Як відбувалося повернення у футбол після цього часу?

Це було справді нелегко. Хоча я намагався підтримувати фізичну форму, в результаті повернувся з 8 зайвими кілограмами. До того ж, у мене були складні, хоча й не зовсім погані, стосунки з тренером "Колоса". Кожне тренування супроводжувалося емоціями, інколи виникали навіть негативні моменти. Але з часом я став емоційно зрілішим. Раніше я сприймав усе занадто близько до серця і іноді відповідав агресивно.

Тепер ти можеш дати відсіч тренерам "Полісся"?

Звичайно, ні! Там працюють неймовірні професіонали, які демонструють високий рівень гри. Вони чудові не тільки як тренери, а й як люди. Тому не може бути жодних проблем. Взагалі, з тих пір у мене не виникло жодних конфліктів — ані з тренерами, ані з іншими.

- Ти знайомий особисто з Сергієм Ребровим?

Ні, я мав досвід у системі "Динамо", коли він очолював першу команду, але наші шляхи не пересікалися - на той момент я лише допомагав, подаючи м'ячі під час матчів.

Кому ти віддавав, пам'ятаєш?

Згадую матч між "Динамо" та "Челсі", що відбувся на "Олімпійському".

В даний момент багато футболістів "Полісся" отримали виклики до національної збірної. Можна стверджувати, що команда поступово стає основною для країни?

Вважаю, що це цілком зрозуміло. У "Поліссі" на даний момент одна з найсильніших та найпрофесійніших команд в УПЛ. Якщо футболісти показують відмінні результати, вони мають право на виклик до збірної. Ми займаємо третє місце, тому цілком логічно, що з нашої команди запросили стільки гравців. Я впевнений, що є ще кілька хлопців, які також заслуговують на цю можливість.

Як ти сприймаєш поточний чемпіонат? Всі команди мають дуже схожі результати. Чи думаєш, це триватиме до завершення сезону?

- Думаю, поступово команди все одно розподіляться по місцях, як завжди буває на дистанції. Але зараз, дійсно, будь-хто може відібрати очки в будь-кого. Наш тренерський штаб постійно наголошує: якщо команда зверху думає, що виграє на класі, - її за це карають. Це стосується і "Динамо", і "Шахтаря", і будь-кого. Клас є, але без бажання перемоги цього замало. Команда, яка виходить і б'ється, завжди має шанс.