ВІДЕО. Голкіпер Денис Бойко в деталях пояснив причини свого рішення завершити професійну кар'єру.

Український голкіпер Денис Бойко відкрив власний YouTube-канал та у першому відео розповів, чому вирішив завершити кар'єру:

Чому я вирішив завершити свою кар'єру? Це не стало для мене трагедією. Коли в 35 років я отримав травму — розрив хрестоподібної зв'язки, я не відчував особливого тиску. Відновлення вимагало 8-10 місяців. Мій контракт з київським "Динамо" закінчився, і ми не продовжили співпрацю. Причин для цього було чимало. Але я усвідомлював, що в "Динамо" вже є воротарі. Не можу сказати, що вони були сильнішими за мене, проте їхні перспективи виглядали більш обнадійливими.

Я все ж прагнув продовжувати гру. Якщо б ми уклали новий контракт, єдине, що я міг би запропонувати "Динамо" на той етап, – це конкуренція серед воротарів, що сприяло б розвитку молодих гравців. Також я б надавав підтримку та спілкування в команді, обмінюючись думками з юними футболістами.

Ми вирішили, що контракт не подовжуватимемо. Я перейшов у "Полісся". Перейшов туди, відверто кажучи, не до кінця відновившись. Моє коліно не дозволяло мені грати на 100%. Я дуже вдячний тренеру воротарів "Полісся", який підвів мене до тієї форми, в якій я провів понад 20 матчів за клуб.

Після завершення контракту з "Поліссям" всередині сезону були розмови про його продовження, але дехто, напевно, був проти. Знову ж таки - ми потиснули руки з президентом і вирішили не подовжувати. Я став вільним агентом. Деякий час я шукав новий клуб, бо не хотів завершувати кар'єру. Але у мене були вимоги: або хороші фінансові умови, або цікавий проект - як це було з "Поліссям" після повернення з Першої ліги в УПЛ.

Пропозицій було достатньо, але жодна не влаштовувала. Були і варіанти з-за кордону, і з нашого чемпіонату - достатньо. Але я не знав, як себе мотивувати грати в УПЛ. Можливо, варто було поїхати за кордон. Але в країні - війна. Просто поїхати, щоби пограти рік, пожити нормальним життям, спокійним, із родиною - без війни... Мені було важко. Важко виїжджати з країни.

До того ж, буду відвертим: не було такої пропозиції, яка б мене захопила. Не було нічого такого, на що б я сказав: "Так, я хочу туди поїхати". Пропозиції були, але вони були не дуже. І якщо чесно - я не хотів їхати. І, напевно, більше був налаштований на завершення. Мені 37 років. Я зіграв дуже багато матчів у кар'єрі - і на топовому рівні, і в Європі, і за збірну України.

Отже, завершення моєї кар'єри стало для мене зовсім простим процесом. Я сприйняв це спокійно, без зайвих емоцій і психологічних труднощів. Просто ухвалив це рішення. Я знав, що хочу робити далі, що мене справді цікавить. Кожен футболіст стикається з цим етапом. Головне — прийняти його і рухатися далі, не зациклюючись на минулому. Адже рано чи пізно кожна кар'єра підходить до свого завершення.

Після закінчення професійної кар'єри з'являються нові перспективи. Вони можуть бути захоплюючими і часом зовсім несподіваними. Під час активної діяльності ти повністю занурений у футбол – твої думки крутяться навколо гри, тренувань, відновлення та налаштування.

Якщо ти справжній фахівець, твої думки повністю присвячені футболу, без зайвих відволікань. У моєму випадку це було саме так. Я не мав уявлення, чим займатимусь після завершення кар'єри. Хоча, можливо, я й думав про це. Я інвестував кошти та усвідомлював, де і коли можу розвинути свої навички. Але я не міг займатися кількома справами водночас.

Або я грав у футбол на повну, або займався чимось іншим. А на інше я був не готовий - бо повністю віддавався футболу. Коли ж настав час завершувати - я чітко знав, чого хочу. У якій сфері хочу розвиватися. І як буде побудоване моє подальше життя".