Застарілі архівні фотографії, що зафіксували вулиці та людей Мукачева і Берегова на початку XX століття. Багато з цих зображень дійшли до нас у формі листівок, які тоді були широко поширені і здобули популярність. На них закарпатці – як заможні, так і прості люди – залишали короткі записки та привітання, надсилаючи їх майже до всіх куточків світу своїм близьким і друзям. Сьогодні ці листівки мають високу цінність, не лише для колекціонерів.
А ось про самих фотографів того часу відомо не так багато. Тож настав час розповісти про одну з династій фотомайстрів, які стали також і фотодокументалістами Закарпаття.
Локер. Цю назву можна зустріти на багатьох знаменитих архівних знімках. На початку XX століття сім’я Локерів виховала видатних фотографів Мукачева та Берегова, які професійно займалися фотографією протягом майже століття.
"Засновником фотографічної династії Локерів був мій дід, Іштван Донарт Локер, який народився в Пешті в 1872 році та помер у Берегові у 1953 році. Друге покоління складали його два сини: Золтан Локер (Пряшів, 1898 - Мукачево, 1965) та Іштван Янош Локер, мій батько (Пряшів, 1900 - Берегово, 1987)", - розповідає у своїх сучасних мемуарах Ласло Локер.
Відомо, що найстарший Локер був учнем фотографа Еда Шмідта в Будапешті з 1885 по 1890 рік. У 1895 році він відкрив власну фотостудію в Пряшові. Пізніше, вирішивши змінити місце проживання, він переїхав із сім'єю до Закарпаття, де в 1904 році придбав фотостудії Яноша Бергхаммера, які користувалися популярністю в Мункачі та Берегсасі. Зокрема, одна з цих студій знаходилася в будівлі ратуші Мукачева.
Про пана Бергхаммера відомо не так багато. У перші десятиліття ХХ століття він здобув популярність як фотограф у Березькому комітаті та відкрив фотосалони в двох найбільших містах регіону. У Берегові він орендував приміщення для своєї фотомайстерні на вулиці Барат, у будинку вдови Шіпош. Основною тематикою його робіт були портрети, зокрема сімейні. Бергхаммер брав участь у Будапештській виставці "Мілленум" у 1896 році, яку урочисто відкрив Франц Йосиф; за свої роботи він отримав почесну грамоту журі. На збережених світлинах можна знайти його фірмове клеймо "Berghammer János, Munkács és Beregszász". Багато з його знімків, які нині перебувають у приватних колекціях, відображають моду жителів Закарпаття в період з 1890 по 1901 роки.
Саме Іштван Локер перебрав естафету у цього відомого фотографа.
"У мене досі зберігається історичний документ, виданий моїм дідусем, написаний Еде Шмідтом і датований 1 серпня 1890 року. Також є свідоцтво про несудимість, яке видала канцелярія начальника поліції Вільного королівського міста Пряшів у 1904 році, де зазначено, що моральні якості фотографа Іштвана Локера є бездоганними. Ще один цікавий артефакт — це угода купівлі-продажу між паном Яношем Бергхаммером і моїм дідусем, укладена в Мункачі 28 квітня 1904 року," — ділиться Ласло Локер.
Проте Перша світова війна поставила крапку на спокійному існуванні та розвитку фотостудії. У 1916 році власника мобілізували до армії, а його син Золтан вирішив стати добровольцем. Іштван Янош, який на той момент ще навчався в старшій школі, після уроків допомагав у студії, виконуючи обов'язки асистента.
Ближче до кінця війни молодшого також призвали на військову службу.
У 1917 році батька призвали на службу. Він відправився на фронт у віці сімнадцяти років і став людиною, яка побачила світ. Його шлях пролягав від Мункача до італійського Беллуно. Залишилася записка, в якій він згадував, що десь біля Вітторіо "нас залишилося лише вісім". Він був одним із тих вісімнадцяти, хто вижив... "Бог любив нас, і Він продовжує любити!" - говорив він. Наша бабуся з батьківської лінії, Маргіт Глац, писала на зворотному боці фотографій своїх дітей, відправляючи їх як листівки до Клагенфурта та Відня. А дідусь Іштван Донарт, який тоді працював у рентген-кабінеті у Відні, забирали їх і приносив додому. Ці листівки стали справжніми реліквіями Першої світової війни для наших нащадків, - згадує Ласло Локер.
На щастя, всі чоловіки з родини успішно повернулися додому та продовжили займатися своїми захопленнями у професії. У 1938 році в Закарпатті налічувалося лише дві сім'ї, які володіли фотоательє як у Мункачі (сучасному Мукачеві), так і в Берегсасі (сучасному Берегові). Це були ательє Мікши та Ігнаца Грюнбаумів, а також родина Локерів.
Після 2 листопада 1938 року Закарпаття знову стало частиною Угорщини. У той час наш дідусь, Іштван Донарт Локер, отримав велику пошану: його обрали до муніципальної ради Мункача. А Золтан Локер здобув повагу як військовий у проміжок між 1938 і 1944 роками. Проте за ці шість років він заплатив високу ціну. Його засудили на основі сфабрикованих звинувачень, і він провів дев'ять років у таборі військовополонених, - розповідає Ласло Локер.
Так, з приходом радянської влади багатьох угорців було відправлено у сталінські табори. Але фотостудія Локерів продовжила своє існування. Тоді Іштван Янош на прохання родичів став робити портрети депортованих. Брав старі знімки, "вирізав" з них потрібних людей, шляхом численних маніпуляцій, збільшував і ретушував. Таким чином в багатьох угорських сімей на стінах вдома з'явилися їхні рідні, за долю яких вони щодня молилися і вже не очікували побачити колись живими...
Батько виховував кількох учнів, серед яких виділявся Йожеф Гарані, що згодом став відомим художником. Він запропонував йому займатися зйомками екстер'єрів, що стало для Йожефа додатковим джерелом доходу. Згодом батько придбав кілька його творів, що не раз стало для художника рятівним колом у важкі часи.
"Пам'ятаю як у 1952 році футбольна команда з Берегова "Колгоспник" виграла національний кубок серед спортивних товариств. Тато зробив власним коштом композицію з фотографій футболістів (розміром 9x12), яка довго сповіщала про цю велику перемогу у вітрині студії. У 1953 році мого хрещеного батька, Золтана Локера, нарешті звільнили з полону. Тато попросив його приїхати до Берегова та допомогти у роботі. Він довіряє йому працювати у фотосалоні по обіді. Невдовзі фотограф у Мукачеві найняв його у своїй студії", - згадує Ласло Локер.
Син Золтана, Міклош Локер, досяг значних успіхів у світі шахів. Він почав грати ще з дитинства, а в 1954 році взяв участь у республіканському чемпіонаті України, який проходив в Ужгороді. У 1973 році здобув перемогу на чемпіонаті Закарпаття, що принесло йому популярність. Крім того, Міклош став відомим суддею на міжнародних турнірах. Починаючи з 1976 року, в Мукачеві щорічно організовували шахові змагання на його честь.
Іштван Янош Локер, працюючи в Береговому та його околицях з 1937 по 1982 роки, став популярним фотографом серед місцевих жителів. Його завжди відзначали усмішкою та позитивним настроєм, а також добрим словом для кожного, хто до нього звертався.
Династія Локерів присвятила себе фотографії, займаючись як студійними, так і вуличними знімками протягом практично ста років, з 1890 по 1982 рік. Сьогодні про їхню діяльність нагадують лише спогади та фотографії. Деякі з них досі представлені в Музеї угорських фотографів у Кечкеметі, де можна побачити 24 унікальні знімки, що відображають життя минулих епох.
Старі фотографії мають свою особливу цінність та цікавість. Близько ста років тому знімки приклеювали на картонні основи. Спочатку такі картки виготовлялися у друкарнях Відня, а згодом їх почали друкувати в Будапешті. Наш дід залишив нам декілька таких картонних світлин, які виконані в шести різних комбінаціях кольорів: синього, світло-зеленого та темно-зеленого.
"Це значне професійне визнання, а також усвідомлення того, що фотографії Локерів з великою повагою продовжують зберігатися в багатьох домівках Закарпаття", - зазначає Ласло Локер.
#Угорщина #Італія #Чемпіонат України з футболу #Радянський Союз #Угорці #Будапешт #Мукачево #Перша світова війна #Ужгород #Суддя #Фотографія #Депортація #Фотограф #Відень #Полон #Портрет #Листівка #Асоціація футболу #Поліція #Карпатська Русі #Художник #Прешов #Його місце #Графства Угорщини (до 1920 року) #Франц Йозеф I Австрійський #Батько #Мемуари #Шахи #Місцезнаходження місцевої влади #Друкар (видавництво) #Кечкемет
