Богдан Стронціцький висловив: "Це були неймовірні емоції, коли команда 'Карпати' за один сезон здобула шість очок у 'Динамо'. А також незабутні моменти, коли 'Шахтар' не міг виграти у Львові протягом десятиліття..."

До пантеону легенд львівського футболу сміливо можна віднести Богдана Стронціцького. Він є дворазовим фіналістом Кубка України і бронзовим призером чемпіонату 1997-1998 років. Вболівальники запам'ятали цього харизматичного гравця завдяки його неймовірній самовіддачі, відвазі на полі, а також доброзичливому та скромному ставленню до своїх колег, фанатів і представників ЗМІ.

Сьогодні маємо змогу оцінити Богдана Стронціцького, тепер уже наставника "карпатівської" юні, як футбольного експерта. Цікаві запитання ставили йому у редакції "Високого Замку" лауреати конкурсу футбольних провидців, який ось уже 30-й сезон проводить наша газета.

Всі три сини пов'язані з футболом

-- (На відміну від двох останніх) перші три стартові поєдинки другого кола "зелено-білі" під керівництвом іспанського тренера провели невдало -- одне очко у трьох матчах. У чому була причина?

Тепер це питання не стільки спортивного характеру, скільки психологічного. Вважаю, що Франсіско Фернандесу не вистачило часу на адаптацію до українського футболу перед стартом сезону.

Ви є батьком трьох хлопців. Чи цікавляться вони футболом?

-- Мають пряме відношення! Старший син Олег був воротарем "Карпатах-2", зараз він -- старший тренер голкіперів в Училищі фізичної культури. Середній син, Едуард, -- граючий тренер команди "Гряда", яка виступає у чемпіонаті Львівської області. Менший, Мар'ян, закінчив Університет фізичної культури за спеціальністю "спортивна реабілітація", уже три роки працює масажистом-реабілітологом у "карпатівській" команді U-19. Як воротар виступає у прем'єр-лізі Львівщини за Олесько.

Чи мали ви якісь особливі звички чи ритуали перед виходом на футбольне поле під час своєї кар'єри?

-- У багатьох футболістів вони є. Я, ступаючи на газон, хрестився. Правою ногою ступав на поле або переступав поріг. Воротарські рукавиці завжди спочатку одягав на праву руку.

В даний час багато гравців вирішують не голитися перед матчем, вважаючи це своєрідним талісманом на удачу...

-- У наші часи такої традиції не було. Моє покоління було виховано так, що футболіст має виглядати акуратно, естетично. Зараз мода інша...

У нас була особлива традиція: на старті сезону ми запрошували отця Петра, священника з Брюховицької церкви, який був палким шанувальником футболу, щоб він освятив наше роздягальня і футбольне поле. Крім того, у нас існував обряд — перед матчем, замість звичайної прогулянки, ми відвідували храм для молитви.

Коли грав у Криму, всюди розмовляв українською

Як можна осягнути сучасну взаємодію між "Карпатами" та "Рухом"? Які принципи лежать в основі обміну футболістами? Чи це результат неформальної угоди між керівниками клубів?

Вважаю, що основна мета цієї співпраці полягає в поступовому об'єднанні двох команд в одну сильну структуру. Можливо, один із президентів займатиметься розвитком дитячого футболу, тоді як інший відповідатиме за дорослий. Я не впевнений, хто яку роль буде виконувати. Час розставить усе на свої місця.

З якими тренерами чи футболістами вам вдалося найпродуктивніше співпрацювати?

Я почувався затишно у всіх командах, де грав, будь то "Карпати" чи "Таврія". Найголовніше — залишатися професіоналом. Професіонали завжди розуміють одне одного з півслова, з одного погляду. З великим задоволенням згадую часи в "Карпатах", коли разом грали такі футболісти, як Мокрицький, Чижевський, Євтушок, Микитин, Назаров та Вільчинський. Все залежить від характеру гравця. Якщо ти вмієш налагодити людські стосунки з товаришами по команді та тренером, жодних труднощів не буде. У мене їх не виникало. Чи працюючи з Маркевичем, Броварським, Юрчишиним, Іщенком у Львові, чи з Заяєвим у Сімферополі — завжди панували добрі стосунки. Особливо запам’ятався іспанський тренер Серхіо Наварро, з яким ми працювали в одній ланці; досі підтримуємо зв'язок.

-- До слова, чи не складно було виступати у Криму? "Бандерівцем" не називали?

У Сімферополі до мене ставилися дуже привітно. Це було в 2003-2004 роках. Де б я не перебував — на базарі, в крамниці чи просто на вулиці — я вільно спілкувався українською, і ніхто не висловлював жодних заперечень.

Щодо мого приходу в "Таврію"... Покійний головний тренер Заяєв зазначав: кого я хотів у команді, того і запросив. Хоча на той момент мені було майже 35, я залишався у відмінній фізичній формі. Анатолій Миколайович сказав: мені потрібен надійний гравець, адже я прагну покращити позиції команди у турнірній таблиці після того, як ми опинилися на останньому місці після першого кола, коли я приєднався. В результаті ми завершили чемпіонат на сьомій позиції. На своєму полі ми не поступилися жодним матчем.

Конфлікт позначився і на юнацькому футболі.

Ви зараз займаєтеся вихованням молодих футболістів. Чи помічаєте в цих дітях іскру, прагнення до самовдосконалення? Чи можуть вони стати нашою надією у світі футболу? Адже у "Карпатах" все важче знайти власні таланти, тому ми все більше звертаємося до пошуків гравців і тренерів за межами країни...

-- "Карпати" зробили ставку на вихованців свого регіону. Велику увагу у нас приділяють дитячо-юнацькому футболу. Відновлено спецкласи. Свого часу зі спортивної мапи щезла спортшкола "Карпати", вона не існувала п'ять років. І ту прогалину ми поступово намагаємося тепер заповнити. Вихованці СДЮШОР "Карпати" -- переважно жителі нашого міста, приїжджають таланти і з області. ФК "Карпати" робить кроки назустріч: дітей забезпечують екіпіровкою, харчуванням. Я бачу плюси у цій роботі. Якщо і далі триватимуть такі професійні зв'язки з клубом, повне взаєморозуміння, наші вихованці прогресуватимуть все більше, згодом виступатимуть в U-19, у першій команді.

Що наразі є найважливішим для молодих футболістів: демонструвати високий рівень майстерності чи прагнути до великих фінансових прибутків?

-- Ми стали залежними від війни. Дуже багато наших дітей разом зі своїми батьками переїхали жити за кордон. Тому кількість футбольних талантів у нас дещо знизилася. Це видно навіть по командах нашої Прем'єр-ліги. Майже всі "вундеркінди" покинули Україну, втікаючи від російської агресії. Якби не війна, рівень дитячого, юнацького і дорослого футболу у нас був би хорошим, мав би високий рейтинг в Європі. На жаль, обставини нині складаються так, що діти більше уваги надають матеріальному, фінансовому аспектам футболу, ніж суто спортивному.

А таланти у нас є. Взяти випускників УФК Артура Шаха, Ростислав Ляха (вихованці Володимира Вільчинського), Назара Домчака (тренер Тарас Павліш). Гадаю, з кожним роком кількість таких обдарованих юних футболістів зростатиме. Багато дітей до нас просяться...

-- Вам з вашим досвідом не хочеться спробувати свої сили головним тренером професійної команди?

Коли я працював тренером тернопільської "Ниви", клуб часто стикався з фінансовими труднощами, які призводили до заборгованостей перед гравцями. Через це Федерація футболу змушена була зняти з нас 18 очок за сезон. Незважаючи на ці труднощі, ми змогли уникнути вильоту і закінчили чемпіонат не на останньому місці, а десь на п'ятому-шостому щаблі. Якби не втрачені очки, ми мали всі шанси потрапити до трійки призерів.

Перший м'яч, який "Карпати" пропустили, завдали удару з відстані 35 метрів.

Пригадайте найбільш вражаючий поєдинок у вашій професійній діяльності...

-- Їх було багато. Запам'ятався і перший пропущений гол. У товариському матчі приймали тернопільську "Ниву". Я тоді із 35 метрів пропустив курйозний удар: м'яч після удару підстрибував, я хотів гарно взяти його в руки -- і... пропустив. Після цього, за рішенням Мирона Маркевича, на шість турів сів на лаву запасних. Аж до гри із "Чорноморцем", коли "Карпати" виграли в одеситів з рахунком 4:3.

Це був гра, яка залишила в пам’яті яскраві враження. Після першої половини матчу ми програвали 1:3. Коли я вийшов на поле замість іншого гравця, вдалося змінити хід гри на нашу користь. З того моменту я почав виступати в основному складі, фактично не покидаючи поле.

Кожна перемога пам'ятна, бо це -- радість. Радість всюди: у команді, вдома, на вулиці. А які неймовірні емоції були коли ми за сезон шість очок забрали у київського "Динамо"! При переповнених трибунах 1:0 виграли на виїзді (тоді, пригадую, була сильна буря, злива, вітер перевертав рекламні щити). І з рахунком 2:1 перемогли ми динамівців вдома. У Львові люди сиділи на деревах, на торгових будках (в той час на стадіоні працював базар). У наші ворота при рахунку 2:0 гол після подачі кутового забив ударом головою Андрій Гусін...

Було чимало знакових матчів. З 1992 року, протягом десяти сезонів, "Шахтар" жодного разу не здобув перемогу у Львові за моєї присутності.

-- Чи не переживали, коли виходили на свій перший матч у футболці "Карпат"?

Якби я стверджував, що не відчував хвилювання, це була б неправда. Нагадаю, що це була домашня зустріч проти "Чорноморця". Ми програвали. Я вийшов на поле замість Сергія Чабана. У складі одеситів були справді сильні гравці, такі як Цимбалар і Нікіфоров. Як тільки я вперше зловив м'яч після удару Цимбаларя, у мене з'явилася впевненість. Далі все пішло своєю чергою: хвилювання відступило, і я повністю занурився в гру. Нагадаю, що тоді "Карпати" здобули складну перемогу з рахунком 4:3.

Суперники толкають, щипають, плюють і б'ють по спині. А тобі залишається тільки витримувати це.

-- До яких заборонених прийомів вдавалися гравці суперника, щоб вивести вас з рівноваги?

-- Найбільш складно голкіперу під час розіграшу стандартного положення. Хтось наступить тобі на ногу, штовхне, щипне, а хтось -- харкне. Пригадую наш єврокубковий поєдинок із шведським "Гельсінкборгом". Суперник спеціально награв схему: троє чужих гравців вибігали ззаду штанги, пробігали біля голкіпера по лінії воріт і кожен ліктем чи кулаком лупив по моїй спині - для того, щоб відвернути увагу. Потім на тілі були синці. Але ти мусиш все це терпіти, тримати у полі зору м'яч...

Чи отримали ви червоні картки?

-- Двічі. Першу отримав, будучи на лаві запасних. Ми грали у Дніпрі. Перший березневий матч. Холодно, сніжно -- за розчищеним полем двометрові кучугури. Мирон Маркевич відправив мене розминатися за ворота. Ми поступаємося 0:1. М'яч вийшов за лінію воріт. Я підняв його і віддав нашому голкіперу Расулову -- щоб швидше вводив у гру. А суддя Горожанкін свистить. Мовляв, м'яч не вийшов за поле. Расулов вжив міцне словечко. Арбітр подумав, що це я матюкнувся -- і показав мені червону.

Я отримав іншу картку в результаті ігрового епізоду. Ми грали проти "Зірки" з Кіровограда. На годиннику було 90 хвилин, а на табло – 0:0. Сашко Євтушок, намагаючись втримати м'яч, вирішив віддати мені пас з центру поля. Однак його передача виявилася не дуже вдалою – м'яч ледве котився. Один з гравців команди-суперника швидко підхопив його і помчав в бік наших воріт. Я вибіг йому назустріч і, опинившись за межами штрафного майданчика, зупинив м'яч рукою. За це отримав червону картку, але зміг зберегти рахунок на рівні 0:0.

Воротарі "Карпат" та "Реалу": порівняння та особливості.

Чи не варто надати можливість талановитому Олександру Кемкіну виступати першим номером у воротах "Карпат"?

-- Я особисто був ініціатором переходу Кемкіна у "Карпати", ми давно стежили за його виступами у "Минаї". В Олександра є багато плюсів. Але він має проблему: не хоче змінюватися, не сприймає поради, ігнорує тренерські зауваження, які мали би поліпшити його гру. Вважає, що все робить правильно. А футболіст повинен сприймати навчальні рекомендації тренерів належним чином. Під час матчів Олександр помилявся при виборі позиції, був часто "прив'язаний" до воріт. І при цьому критику сприймав "у штики".

Сучасний молодий воротар Назар Домчак уважно сприймає поради своїх тренерів, прагне до нових знань і робить правильні висновки. Це нагадує про його попередника Якова Кінарейкіна, який зараз грає в Іспанії, підписавши контракт з "Вільярреалом". Такий успіх є результатом глибокої любові до футболу та високого рівня професіоналізму. Саме тому багато молодих футболістів мріють про фінансову стабільність, яка приходить разом із досягненнями в спорті.

Оцініть ситуацію з українським воротарем Луніним у "Реалі". Тренер команди вже протягом тривалого часу не включає його до основного складу, віддаючи перевагу Куртуа. Складається враження, що Андрій потрапив у своєрідну золоту клітку...

У Луніна немає фінансових труднощів. Виступаючи за "Реал", він здобув безліч нагород, включаючи перемогу в Лізі Чемпіонів. У його молодому віці важливо грати, а не залишатися на лавці. Навіть якщо на чолі "Реала" стане Зідан (про це активно обговорюють), Андрій потрапив би у число семи гравців, яких можуть попросити залишити клуб. Тому йому варто задуматися про пошук іншої престижної команди.