Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Олександром Косевичем, екс-наставником Кривбасу, Зорі та краматорського Авангарду, колишнім президентом донецького Металурга. Людина-епоха!
10 квітня, на шістдесятому році свого життя, помер Олександр Косевич. Футбол 24 згадує про інтерв'ю з цим видатним тренером і функціонером, яке вперше з'явилося на нашому сайті 29 червня 2022 року. Світла пам'ять.
В Україні існує усталена практика, що тренер з футболу повинен мати за плечима багатий досвід професійної кар'єри гравця. У той же час, у країнах Європи, таких як Німеччина, команди часто очолюють фахівці, які не мали досвіду виступів на професійному рівні. Одним із таких прикладів є Олександр Косевич, який, на відміну від інших, прийшов у футбол з боротьби, а свою першу тренерську позицію отримав незадовго до досягнення 40-річного віку.
Олександр Олександрович тренував лише три команди. Ви повинні пам'ятати його Кривбас із Гігіадзе та Сачком і Зорю, яка врятувалася від вильоту та розпочала рух із аутсайдера до середняка. Кілька років тому скромний краматорський Авангард із Косевичем на чолі міг пробитися у Прем'єр-лігу. Встиг Олександр Олександрович попрацювати у ролі функціонера, коли був одним із керівників Шахтаря до епох Брагіна та Ахметова, а згодом створив донецький Металург.
Протягом останніх восьми років він двічі змушений був покидати свій дім. Спочатку окупанти захопили Донецьк, а тепер продовжують намагатися захопити Краматорськ, який став рідним для Косевича. Зараз 56-річний тренер активно підтримує своїх земляків і подорожує містами Донбасу, розвозячи гуманітарну допомогу.
"Коли зібралися повертатися додому, нам сказали: "Їхати вже немає куди"
- Олександр Олександрович ділиться, що його найчастіші поїздки відбуваються до Краматорська, Слов'янська та Покровська.
Чи завітали ви до Олександра Ситника, що служить у цих краях?
- Так, я Сашка давно знаю. До того ж мав безпосередній стосунок до його команди ФК "Слов'янськ АТО", яка стала чемпіоном України серед військовослужбовців.
- Гравець на фронті - чи вразив вас вчинок Ситника?
У цій команді виступали хлопці, які з 2014 року брали участь в АТО. Не бути байдужими та захищати свою Батьківщину — це питання честі. Сашко — чесна людина, справжній патріот України, як і ті хлопці, які стоять на захисті нашої країни.
- У гарячих точках перебувають і два представники вашого Краматорська: Павло Похитайло та Олексій Беспалов.
Так, ми мали нагоду зустрітися з цими молодими людьми, я знайомий з ними. Мене тішить, що в їхніх серцях живе справжній патріотизм, і вони борються за свою батьківщину, тримаючи в руках зброю. Це має величезне значення.
Ви маєте свою власну місію та сферу відповідальності. Коли ви вирішили стати частиною процесу доставки гуманітарної допомоги до населених пунктів Донеччини?
Зазвичай я подорожую разом із моїм колегою, колишнім арбітром Олегом Зубарєвим. Ми почали цю діяльність після того, як отримали відмову від служби в армії. У мене є інвалідність, і я не можу брати участь у бойових діях. Тож я вирішив знайти інший спосіб бути корисним. Ініціатива виникла під час нашої зустрічі з головою УАФ Андрієм Павелком у Краматорську, де ми спільно вирішили зайнятися допомогою тим, хто цього потребує.
Чи стало для вас Краматорськ рідним після 2014 року?
- Безперечно, хоч донедавна я мешкав у Лимані. Розумієте, місто розвивалося, поки сюди знову не прийшла війна. За останні 8 років у цьому регіоні було відкрито стільки майданчиків, скільки не будували до 2014-го. А скільки клубів з Донеччини грали на професіональному рівні: Шахтар, Маріуполь, Олімпік, Краматорськ, Яруд. Життя налагоджувалося, працювали усі школи, секції...
Чи залишилося ваше житло в Лимані?
- У всякому разі його доля невідома. Ми поспіхом виїхали, вивезли дітей. Коли зібралися повертатися додому, то нам сказали: "Їхати вже немає куди". На момент повномасштабного вторгнення Росії я перебував у Краматорську, працював у якості одного з керівників Донецької обласної асоціації футболу.
Коли усвідомили, що без евакуації не обійтися?
Ми не очікували, що ситуація стане такою серйозною, тому залишалися на місці до самого кінця. Моя родина вирушила з Донбасу 11 квітня, коли над нами почали пролітати дедалі більше ракет і снарядів.
На початку квітня Росія безжально атакувала вокзал у Краматорську.
- Разом із Зубарєвим ми були там приблизно за півгодини до бомбардування. Вивозили сім'ї наших футбольних арбітрів і проїжджали блокпост неподалік вокзалу. Це трагедія. Для чого знищувати мирне населення?
"Передали Брагіна до Шахтаря, а самі створили Металург."
- Ви народилися у Донецьку. Коли востаннє відвідували рідне місто?
Я відвідав цю місцевість у 2015 році, щоб попрощатися з матір'ю. Моя єдина Батьківщина — це Україна. Можна сказати, що ті, хто залишив країну в 2014-му, яскраво висловили свою позицію.
- Чи займалися ви боротьбою в дитинстві? Футбол прийшов у ваше життя пізніше?
- Я здобув звання майстра спорту з дзюдо, робив чималі успіхи. На футбол теж ходив - навчався у групі Шахтаря в Петра Пономаренка. Не склалося... Згодом потрапив до Олексія Дрозденка, який і відрахував мене через якісь проблеми у школі. Потім, коли я був одним із очільників Шахтаря, сміялися з Олексієм Митрофановичем. "Бачиш, зате тепер ти серед керівників клубу", - казав Дрозденко.
- У школі ви були розбишакою?
Незважаючи на всі труднощі, я все ж зміг досягти відмінних результатів у навчанні. Змалку я вмів постояти за себе, а навички спорту лише підсилювали мою впевненість.
Які найзначніші успіхи ви здобули у сфері боротьби?
Я був частиною збірної СРСР, а згодом приєднався до збірної України. Також я брав участь у спартакіаді народів СРСР. Це був цінний досвід, який дозволив мені налагодити корисні зв’язки з колегами.
Ви знову вступили у світ професійного футболу, коли вже досягли зрілості?
Після завершення спортивної кар'єри я вирішив зануритися в бізнес. У початку 90-х років "Шахтар" переживав фінансові труднощі, і я разом із групою підприємців вирішив підтримати клуб. Завдяки нашим зусиллям нам вдалося зберегти команду, і "Шахтар" навіть здобув срібло чемпіонату. Вже наступного року ми передали клуб Ахатю Брагіну, а самі зосередилися на створенні "Металурга".
"Сафіуллін тримав годинник Брагіна, і в той момент нам стало зрозуміло — трапилося щось жахливе". Геннадій Орбу розповідає про вбивство президента Шахтаря, змагання з Динамо та тріумф над Спартаком.
- Якою людиною був Брагін?
- Спогади про нього тільки хороші. Клуб залишався проблемним, а Брагін доклав усіх зусиль, щоб його розвинути. Він мав важливу рису - якщо обіцяв щось, то обов'язково виконував, був людиною слова.
"0:8 проти Вердера? Лише один погляд на обличчя наших футболістів був достатнім."
- Коли ви відчули, що достатньо глибоко розумієтеся на футболі?
Мені пощастило співпрацювати з багатьма видатними тренерами, від яких я отримав безліч цінних знань. Я черпав досвід від Євгена Короля, з яким мав можливість працювати в донецькому клубі Гарант, а також здобував нові знання у Валерія Яремченка, Семена Альтмана та Володимира Онищенка. Кожен з них надав мені своє унікальне бачення футболу. Наприкінці 90-х — на початку 2000-х років я розпочав свою тренерську діяльність у Кривбасі.
Хто саме на цьому етапі надав найважливішу підтримку?
Дві особи, які вплинули на моє рішення, — це Євген Кучеревський та Сергій Поліщук, президент Кривбасу. Саме завдяки їм я зрозумів, що настав час піти і здати іспити для отримання тренерської ліцензії.
Де ви вперше зустрілися з Кучеревським?
Я познайомився з Євгеном Мефодійовичем ще в часи Першої ліги, коли його команда Миколаїв грала проти мого донецького Металурга. Ми зустрілися на зборах, які проходили в Саках або, можливо, в Ялті. Після цього він тренував Дніпро, а я – Кривбас, і наша дружба продовжувала розвиватися. У мене залишилися лише найприємніші спогади про Мефодійовича, так само як і про його асистента Вадима Тищенка.
Коли ви засновували донецький Металург, чи могли ви уявити, що він стане конкурентом для Шахтаря в своєму місті?
Поки ми виступали в нижчих лігах, ця тема не стояла на порядку денному. У 1997 році Металург отримав можливість грати у Вищій лізі, і ми розпочали реконструкцію нашого стадіону. Клуб намагався залучити вболівальників, хоча не міг конкурувати зі Шахтарем. Проте Металург зайняв свою важливу позицію не лише в Донецьку, а й на всій території України.
Деколи керівники українських футбольних клубів виявляють недостатньо терпіння. Чи траплялося вам коли-небудь втручатися в роботу тренерського колективу?
Семен Альтман і Володимир Онищенко запевняли, що їх повністю влаштовує наша співпраця — ви можете це в них уточнити. Я ніколи не втручався у роботу тренерського складу. Навпаки, я завжди намагався сприяти розвитку клубу, виконуючи свої обов'язки і надаючи підтримку головним тренерам. Поза тренувальним процесом я мав можливість отримати цінні знання через приватні бесіди з ними, часто спілкуючись.
Захисник Металурга Володимир Яксманицький пригадав момент, коли ви увійшли до роздягальні під час перерви в знаковій грі проти Вердера, коли ваша команда програвала 0:3. "Ви вже по вуха в проблемах. Залишилося тільки ще глибше зануритися. Виходьте на другий тайм і виправляйте ситуацію". Чи це спрацювало?
Цей момент був надзвичайно важким. Особливо з огляду на те, що Металург показав непогану гру вдома проти Вердера, зігравши внічию 2:2. Ми усвідомлювали, що у Бремені нас чекає ще більше випробування. Додатковим фактором став той факт, що наша роздягальня на "Везерштадіоні" знаходилася прямо під сектором уболівальників Вердера. Ми чули їхній гул і підтримку за стінами. Досить було лише подивитися в очі нашим футболістам, щоб зрозуміти, що не всі з них змогли впоратися з тиском емоцій. Як результат, поразка 0:8. Хоча у нашій команді були чудові гравці: Вірт, Яксманицький, Котов, Зотов, Чутанг, Ткаченко та Закарлюка.
"Уявіть, що було б, якби майстер спорту з боротьби бив людину"
- У той час в Металург почали приїжджати перші легіонери: камерунець Чутанг, румун Архіре, нігерієць Алегбе.
Алегбе швидко знайшов своє місце в команді. Чутанг прибув до Донецька вже визнаним футболістом, який мав досвід участі в чемпіонаті світу та звання переможця Кубка африканських націй. Цікаво, що Бернар представляв агенцію Дмитра Селюка. Усі легіонери, які приходили від цього агента, були справжніми професіоналами. Що відбувалося пізніше – не в моїх силах оцінювати. Але під час мого перебування в команді випадкових людей не було.
- Ви часто давали вогню на прес-конференціях та під час матчів. У 2007-му президент Арсенала Вадим Рабінович звинуватив вас у фізичному тиску на суддю в перерві матчу. Чим завершився той скандал?
- Був і суд, було все... Рабінович заплатив серйозний штраф, попросив пробачення через свої вигадки. І на цьому історія закінчилася. Є головний тренер Заваров, є арбітри - я нікого не бив, можна усіх запитати. Наслухався про себе я багато. Просто уявіть, що було б, якби майстер спорту з боротьби бив би людину. Сліди не приховаєш. Я звик доводити все працею на футбольному полі.
Ви дійсно часто мали суперечки з арбітрами. Чи це просто випадковість, чи ж на жаль, звичайна реальність нашого футболу?
Я не вважаю себе безгрішним. Як і всі, я маю свої недоліки. У футболі завжди існує несправедливість, але часом вона переходить межу і стає схожою на рекет чи бандитизм. На мою думку, це абсолютно неприпустимо. Саме в такі моменти я не стримуюсь – висловлюю свої думки, нервуюсь, через що отримую штрафи, а потім про це пишуть у ЗМІ.
- Нещодавно з'явилася інформація про те, що екс-футболісти донецького Металурга Олександр Воскобойник та Вадим Солодкий брали участь у війні в складі незаконних проросійських формувань. Ви давно зустрічалися з ними?
Необхідно усвідомлювати, що життя в окупованих районах Донбасу кардинально відрізняється. Вважаю, що у цих молодих людей не було прагнення змагатися проти своїх. Зрештою, це лише моя точка зору. Вадик Солодкий починав свою кар'єру в моїй команді ще в Другій лізі і разом ми піднялися до Вищої ліги. Сашко також довгий час грав у нашій команді. Я ніколи не помічав у них жодної ворожості щодо України. Не можна виключати й варіант примусової мобілізації. Мені важко сформулювати остаточні висновки.
"Звичайно, розмови про борця-тренера Косевича були"
Повертаючись до вашого першого досвіду тренування у Кривбасі, підтримка президента Поліщука, безумовно, важлива. Але настає момент, коли ви опиняєтеся наодинці з гравцями в роздягальні. Чи не виникало у вас відчуття страху або хвилювання, що ваші підопічні можуть вас неправильно зрозуміти?
Відверто кажучи, це було нелегко. Однак з самого початку я встановив для себе правило: всі тренування я проводив особисто. Звісно, навколо ходили розмови про відомого борця-тренера Косевича, але я вирішив, що якщо вже взявся за цю справу, то треба віддаватися їй цілком, без вихідних. Футбол для мене - це не просто захоплення, а невід'ємна частина мого життя. Найголовніше, я прагнув довести собі, що можу тренувати на високому рівні.
Поглядаючи у минуле, чи можете стверджувати, що ви задоволені результатами своєї праці?
Я мав досвід роботи в командах з обмеженими фінансами. Як Зоря, так і Кривбас та Авангард не мали змоги запрошувати дорогих гравців. Проте ці клуби ніколи не опинялися у зоні вильоту і не переживали спаду. Можливо, наш футбол не завжди вражав видовищністю і часто базувався на оборонних тактиках, але ми завжди досягали позитивних результатів.
Ваш колишній підопічний Євген Луценко поділився спогадами: "Коли команда виступала невдало, Косевич був готовий взятися за справу і влаштувати розбірки з футболістами. Проте, коли ми здобували перемоги, у вихідні він дозволяв нам робити все, що заманеться. У нього була традиція: на початку зборів він збирав всіх – від водія до масажиста – за спільним столом. Алкоголь був у будь-якій кількості. Куріння також не заборонялося. Можна було пити, святкувати, співати караоке. Коли Косевича звільнили, вся команда пішла до президента Зорі, щоб просити його повернути."
Я вірю в те, що перед початком будь-якої справи важливо зібратися на березі, обговорити всі деталі, подивитися одне одному в очі та визнати, що разом ми можемо досягнути значного. Відсутність єдності в колективі веде до невдачі. Це стосується не лише Луганська. Мій Кривбас також опинився на межі катастрофи. Проте, завдяки нашій згуртованості, ми змогли подолати труднощі і залишитися єдиним цілим. Я прийняв Зорю, коли вона була на дні, і нам залишалося всього 8 очок до порятунку. Але ми все ж досягли успіху. Якби не наша єдність у той складний час, ми б не змогли побачити ту Зорю, що нині є однією з найсильніших команд в Україні.
"У Шахтарі я ногою відчиняв двері на дискотеці": він проігнорував Суркіса, а в Росії "блатні" намагалися його втопити
- Ще одна цитата від екс-підопічного Магомеда Адієва: "Я міг підійти до Косевича з будь-яким проханням і знав, що тренер мені допоможе. Якось посеред ночі зателефонував мені: "Чечене, чим займаєшся? Миттю одягайся, зараз по тебе приїде машина. Ми йдемо у нічний клуб". Спочатку я подумав, що це жарт... В нічний клуб, з тренером? Ні, не може бути. Повірив я лише тоді, коли під вікнами побачив автомобіль".
Кожен тренер повинен вміти відчувати настрої своєї команди. Якщо помічаєш, що гравцям потрібен відпочинок, краще не заважати їм, а дати можливість швидше повернутися додому. Так, я дійсно відвідував дискотеку з Адієвим. І Магомед, і Мурад Рамазанов — це хлопці з Кавказу, можливо, вони сумували за рідними місцями. Я прагнув підготувати команду до матчу, і вважаю, що такий підхід виправдовував себе. Колись Мефодійович навчив мене, що важливо постійно спілкуватися з футболістами. Тому я завжди старався бути поруч з ними.
"Сачко сильно переживав через те, що мало забиває"
Ви стали першими, хто представив Желька Любеновіча українському футболу. Які обставини призвели до цього важливого моменту?
Ми активно співпрацювали з сербським агентом Гораном Вельковичем, який представив нам кількох талановитих футболістів: Дарко Дуньїча, Мірко Буньєвчевіча, Желько Любеновіча та Александара Трішовіча, останній з яких спочатку грав у Волині. Як тільки я побачив Желько, я відразу відчув, що він має потенціал грати на високому рівні. У той час наш футбол переживав етап, коли легіонери домінували, і було дійсно складно зробити прогноз. Але в ситуації з Любеновічем все склалося вдало.
Здавалося, що у Дуньїча існувало більше можливостей.
На мою думку, це був його справжній рівень. Дарко володів відмінними швидкісними характеристиками та витривалістю, але його вміння грати з м'ячем залишало бажати кращого. Він часто не міг здійснити точну передачу чи правильно пробити по воротах. Ймовірно, що наш чемпіонат УПЛ був піком його кар'єри. Після цього він ще провів два сезони у французькому клубі Бастія.
- Що скажете про харизматичного балканця Сеада Салаховіча?
- А ось цей не розкрився повністю - Сеад мав талант. У 2004-му він забив Стіпе Плетікосі з центра поля. Так здалеку "дунув" - ми обіграли Шахтар 1:0. Салаховіч розумів свій рівень, тому міг кілька матчів зіграти "на приспущених". Проте як тільки підходили матчі з лідерами, він брав себе в руки і був серед найкращих. А звичайні поєдинки проти Полтави чи Ужгорода міг провалити. Це він себе недооцінив, а не я. Я ж не достукався до нього.
Гігіадзе та Сачко
У Кривбасі вам пропонували видатний дует Гігіадзе та Сачко.
- Василь спочатку сильно переживав через те, що мало забиває. Я переконував і пояснював - це не твоя функція. Ти маєш зачепитися за м'яч і повернути його Гігіадзе. Завдяки цьому Васо ледь не став найкращим бомбардиром чемпіонату. Врешті-решт, ми знайшли взаєморозуміння, а Сачко навіть почав забивати ще більше, ніж до нашої розмови.
"Вийшов на стадіон із травмою голови та відзначився двома забитими м'ячами. Як досягнути успіху у виконанні 19 пенальті підряд, або де ж подівся Васіл Гігіадзе?"
- Після Зорі ви не працювали протягом восьми років. Не складно було після паузи приймати Авангард?
- Усе через серйозні сімейні проблеми. То був важкий період для нашої сім'ї, про який навіть складно розповідати. В Авангард я прийшов вже у статусі одного з керівників Донецької обласної асоціації футболу. І асоціацією, і клубом керував Максим Єфімов - він і запропонував мені попрацювати. Авангард перебував на грані вильоту, я прийшов у команду і невдовзі ми стали п'ятими у Першій лізі.
- Кілька разів Авангард зупинявся за крок від виходу в УПЛ. Чого вам не вистачало?
Ми усвідомлювали, що нам бракує належної інфраструктури. Однак, за спортивними мірками, ми мали можливість виступати - Єфімов робив усе можливе. Для багатьох з нас Авангард став стартовою площадкою, і багато наших гравців зараз виступають у Прем'єр-лізі. Саме в Авангарді розкрили свій потенціал такі таланти, як Демченко, Шершень та Ємець, подібно до того, як це було з молодими Іващенком і Шевелюхіним у Зорі та Кривбасі.
***
Щодня ви стаєте свідками жахливих наслідків атак і постійно відчуваєте загрозу. Чи можливо звикнути до цього?
Це просто неймовірно. Від 2014 року ми переживаємо сумні часи. Я усвідомлюю, що є ті, кому ще важче, ніж мені. Тому ми намагаємося підтримати їх: Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ... Важко описати словами, які події там відбуваються. Люди потребують медикаментів, їжі, одягу.
Подорожувати під обстрілами - це справжній прояв мужності.
- Не треба тільки за це ордени роздавати. Я намагаюся допомогти іншим усе своє життя, адже розумію, що добро повертається. Просто інколи це все вкрай важко бачити на власні очі. Це біль і трагедія. Я не політик, не готовий давати прогнози. Знаю тільки одне - нам потрібно відроджувати нашу Україну, а заодно економіку та футбол. Я спілкуюся з воїнами ще з часів АТО, вони битимуться до кінця, вірять у перемогу і роблять задля неї усе можливе.
Вас хвилює ідея знову зайнятися тренерською роботою?
Звісно, я здатний працювати, адже вік не є перешкодою. Мені надходили пропозиції з-за кордону, але моє бажання – жити в Україні та створювати тут свою команду. Сподіваюся, що після нашої перемоги матиму можливість продовжити свою діяльність.
#Німеччина #Національна збірна України з футболу #Україна #ФК "Шахтар" Донецьк #ФК "Кривбас" Кривий Ріг #Тренер (спорт) #Асоціативний футбол #Місто #Президент (державна посада) #Дніпро #Донецьк #Росія #Чемпіонат України з футболу #Перша ліга чемпіонату України #Донецький вугільний басейн #Африка #ФК "Зоря" Луганськ #SV Вердер Бремен #Радянський Союз #Донецька область #Військовослужбовці #Маріуполь #ФК "Олімпік" Донецьк #Краматорськ #ФК "Спартак" Москва #Володимир Онищенко #ФК "Металург" Запоріжжя #Василь Сачко #Валерій Яремченко #Олександр Заваров #Війна на Донбасі #Олександр Косевич #Бернар Чутанґ #Майстер спорту #ФК "Авангард" Краматорськ #Вадим Рабінович #Лиман, Україна #Слов'янськ #Брагін, Білорусь #Селюк Дмитро Дмитрович #Семен Альтман #Василь Гігіадзе #Єфімов Максим Вікторович #Покровськ, Україна #Євген Кучеревський #Геннадій Орбу #Спартакіада #Рінат Ахметов #Миколаїв #Сакі. #Ялта #Сергій Закарлюка #Євген Луценко #Бастіє. #Бремен #Костянтинівка
