Довіртеся перевіреному джерелу — підписуйтеся на Telegraf у Google Новинах!
Що спільного може бути між морською піхотою і... театром? Здавалося б абсолютно нічого. Паралельні світи. Втім, досвід ветерана російсько-української війни, морського піхотинця Андрія Ільїна з Миколаїва доводить протилежне. Під час важких боїв на фронті воїн підірвався на міні і втратив ногу. Та після реабілітації і протезування чоловік знову навчився ходити і вийшов грати на сцену! Свою історію ветеран розповів "Телеграфу".
Мрія про піхотинців
Андрій Ільїн - хлопець, який виріс без батьків. Він ніколи не мав можливості познайомитися з ними, оскільки його дитинство пройшло в інтернаті. Після випуску з училища у 2016 році він вирішив присвятити своє життя військовій службі. Його мрія полягала в службі в морській піхоті, але доля розпорядилася інакше.
"Стверджували, що все зайнято. Але неподалік знаходилася група десантників, тож я вирішив звернутися до них," - ділиться ветеран.
У зоні проведення антитерористичної операції чоловік провів три з половиною роки, виконуючи бойові місії в Луганській області та поблизу Донецького аеропорту.
- Все це було тільки репетицією перед справжньою битвою, - зазначає солдат.
Після того, як отримав свободу, Андрій зустрів свою майбутню дружину, заснував родину та взявся за роботу.
- Та я не думав, що все так повернеться. Ну була зона АТО та й все. Нічого, на мою думку, не віщувало біди, - зазначає чоловік. - А 24 лютого вранці я збирався на роботу. Раптом почалися вибухи, літаки стали літати, і ні на яку роботу, звісно, ніхто вже не пішов. Потім окупанти почали підходити до Миколаїва, та на щастя їх вибили.
Андрій відправив родину в Молдову, а сам залишився працювати на півдні України. Та через деякий час воїн дізнався, що за кордоном його дівчина знайшла собі вже іншого, то ж чоловік вирішив мобілізуватися.
- Я тоді зрозумів, що мене вже нічого не тримає і пішов до військкомату, де мене направили в морську піхоту, - пригадує військовий.
Отже, бажання Андрія стати частиною морської піхоти, яке він живив протягом багатьох років, нарешті стало реальністю.
"Не бояться тільки дурні"
По завершенні навчального центру, бійця направили на Бердянський фронт.
Я щойно повернувся з навчального центру, і вже мене готують до виїзду, кажучи, що потрібно допомогти хлопцям у одному селі. Звичайно, це викликає страх. Але тільки нерозумні не відчувають його. Як я справляюся зі своїми страхами? Я просто бачу, що інші йдуть, і слідую за ними. Разом легше долати страх, плюс адреналін б'є через край. У мирному житті ти сидиш, спостерігаєш за війною і боїшся загинути. Але там все сприймається зовсім інакше, - розповідає захисник.
Невдовзі чоловік разом із товаришами по службі утримував свої позиції поблизу населеного пункту Старомайорське.
Зона АТО нагадувала школу для тих, хто тільки починав свій шлях у військовій справі. Саме там ми здобували знання та досвід. Звичайно, траплялися конфлікти та обстріли, але це не можна порівняти з масштабами справжньої війни, - стверджує військовослужбовець.
Саме в цьому регіоні, на Донеччині, Андрій зазнав серйозного поранення.
- Командир дав нам наказ облаштувати спостережний пункт в підвалі дому. По черзі ми там вели спостереження. Над головою літали дрони, постійні обстріли. Та через три дні командир сказав, що треба забрати наших хлопців "двохсотих" і нас виведуть. Я взяв з собою ще одного хлопця і ми рушили, - розповідає ветеран.
Напарники прибули до знищеного БТР, де виявили тіла полеглих захисників України.
Я підійшов ближче, щоб потягнути одного з загиблих, і, напевно, десь неподалік була замаскована міна, яка миттєво відірвала мені частину ноги, - згадує співрозмовник.
Партнер витягнув Андрія до транспортного засобу і застосував турнікет.
Я відразу попередив його, що потрібно терміново виходити з того місця, адже нас можуть накрити обстрілом. Ми почали повільно відступати, і в саме цей момент помічаю, як до нас наближаються міни. Уламки поранили мені ноги, - ділиться спогадами солдат.
Андрія забрали на автомобілі товариші, і розпочалася евакуація. Незважаючи на важку травму, поранений солдат залишався свідомим протягом усього процесу.
- Я ще встигав підтримувати хлопців і запевняти їх, що все буде гаразд. Вважаю, це спрацював якийсь захисний механізм мого організму: у кризовій ситуації я починаю жартувати. Але ми не дійшли до місця призначення... Чергова міна влучила в моторний відсік нашої машини, і вона зупинилася. Всі вискочили, а я залишився лежати. Потім вони повернулися за мною і ще близько 20 хвилин витягали мене з автомобіля, - ділиться спогадами ветеран.
Та зрештою, до чоловіка все ж зміг дістатися евак і Андрія вивезли з-під обстрілів і передали в руки медиків.
"Хоч нелегко, проте українці виявляють непохитність."
В результаті, військовий пережив дві повторні ампутації, проте стверджує, що витримав це з гідністю. Він адаптувався до нових умов свого фізичного стану спокійно, без внутрішніх драм і трагедій.
- Розумієте, у мене багато всякого було в житті: інтернат, АТО. Тому немає чого перейматися, - каже ветеран.
Після загоєння ран і декількох місяців реабілітації, чоловік вперше став на протез.
Я вже досить впевнено пересуваюся і освоїв це доволі швидко. Проте спочатку, в перший місяць, відчуття були зовсім новими. Не скажу, що це було важко, скоріше, незвично. Протез натирає, кукса поступово худне, нога адаптується. Але хто прагне ходити, той обов'язково навчиться, я в цьому впевнений, - ділиться своїми думками ветеран.
З часом військовий відчув, що йому недостатньо просто ходити, і почав займатися ампфутболом. Наразі він є гравцем команди "Сталь-Буковина", яка стала першою ампфутбольною командою в Чернівцях.
Це виявилося навіть складніше, ніж грати на двох ногах, оскільки в ампфутболі значну роль відіграють руки. Проте у нас є регулярні тренування, і ми змогли адаптуватися. Це схоже на навчання ходьбі на протезі — хто має бажання, той обов'язково зможе освоїти це, — ділиться військовий.
Проте, справжнім захопленням морського піхотинця є виступи на сцені театру для ветеранів та їх сімей під назвою "Стальний темп".
- Ми - українці, не здаємося. Ми разом. Так, тяжко. Багато людей не хочуть воювати. Я все розумію, адже не кожна людина може піти на фронт, піти під кулі, це дуже важко. Та я все одно думаю, що ми переможемо. Ми стійкі! - резюмував Андрій Ільїн.
Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.
#
