Вшанування пам'яті гранатометника Андрія Залужняка з позивним "Дрон".

Широкомасштабна агресія спіймала його на робочому місці, а вранці 25 лютого він вирушив до військового комісаріату.

Андрій Залужняк з'явився на світ у 1989 році в селі Жабинці, що знаходиться в Новоушицькому районі Хмельницької області. Його батьки були працівниками місцевого радгоспу. Зростаючи в звичайній родині, Андрій вирізнявся добротою, щирістю та завзятістю, завжди мав багато друзів. Він відвідував школу, захоплювався спортом, а особливу пристрасть відчував до футболу, який залишився важливою частиною його життя.

Після завершення дев'ятого класу молодий чоловік продовжив навчання в Барському фаховому коледжі транспорту та будівництва, де провів два роки. У подальшому він здобув спеціальності муляра, монтажника сталевих та залізобетонних конструкцій, а також електрозварника в Барському професійному будівельному ліцеї.

Після цього Андрій проходив строкову службу в 11-й зенітно-ракетній Шепетівській бригаді, що є частиною зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних сил України. По завершенні року служби він отримав звільнення в запас.

А потім життя йшло за сценарієм, звичним для становлення молодого чоловіка. Йому пощастило зустріти своє справжнє кохання - Тетяну, яка за рік стала його дружиною. Разом вони виховували сина Данилка.

Вона ділиться спогадами про Андрія, який невтомно трудився, щоб забезпечити своїх близьких, але завжди знаходив час для сина і дружини. Він був життєрадісним, дружелюбним і чесним, любив проводити час із родиною, вмів приготувати смачні страви, захоплювався грибними походами в лісі, а також із задоволенням грав у футбол і відвідував матчі.

Чоловік працював будівельником, окрім зведення житлових будинків, брав участь в реконструкції стадіону НСК "Олімпійський" і побудові інфраструктури та метро в Києві, займаючись монолітними роботами. Повномасштабне вторгнення застало його на роботі у столиці. Того ж дня він повернувся додому, а вже зранку 25 лютого, не вагаючись, він пішов до військкомату, щоб стати на захист України.

2 березня 2022 року Андрія Залужняка призначили до 170-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони. На початку служби він перебував у Вінницькій області, а згодом переїхав до Київщини, недалеко від кордону з Білоруссю.

Його товариші згадували, що Андрій вирізнявся мотивацією, відвагою та вірністю своїй справі. Він проявляв ініціативу, завжди прагнув до нових знань і самостійно знаходив усе, що могло знадобитися його підрозділу. Андрій підтримував зв'язки з багатьма побратимами, завжди був на допомогу, ділився з ними труднощами військової служби та готовий був протягнути руку в складних обставинах.

Коли формували команду для розвідувальних операцій, він без вагань дав свою згоду. Після двомісячного курсу підготовки у квітні 2023 року потрапив на передову — в Бахмут. Під час бойових дій він отримав пошкодження ноги та контузію, але зміг врятувати кількох своїх товаришів по службі. Після реабілітації він знову повернувся до лав армії.

"Андрій був видатним товаришем, сміливим бійцем і вірним супутником. Завжди готовий прийти на допомогу. Свою службу виконував з почуттям справедливості, відданості та чесності. Він був люблячим чоловіком і батьком. Я горджуся тим, що мав честь знати Андрія і служити в одному підрозділі з ним," - поділився спогадами побратим "Дрона", Сергій "Фізрук".

У травні 2024 року батальйон під командуванням Андрія Залужняка був перекинутий на Лиманський фронт. Захист позицій у зоні відповідальності його підрозділу виявився вкрай важким через інтенсивні обстріли та відкритий рельєф, що ускладнювало підвози техніки. Незважаючи на всі труднощі, Андрій завжди повертався живим, хоча й отримував контузії.

Після одного з таких боїв він знову поїхав на коротке лікування додому. Це був останній раз, коли його рідні бачили його живим. Він відчував, що може не повернутися, але все одно залишався вірним присязі.

22 липня 2024 року Андрій, разом із товаришем та військовослужбовцями з інших підрозділів, без вагань вирушив на одну з найскладніших позицій. 26 липня розпочався штурм, під час якого його побратим Віктор загинув, а Андрій отримав серйозне поранення ноги. До ранку 27 липня він чекав на евакуацію, проте ворог не дозволив забрати його.

Позиція була втрачена і зв'язок із Андрієм обірвався. Було багато спроб дістатися до тієї позиції, але всі вони виявилися безуспішними через інтенсивні бої та ворожий вогонь. До 8 серпня він вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією, що Андрій живий, можливо, потрапив у полон. Проте, ці сподівання не справдилися. Попри всі зусилля солдат Андрій Залужняк, гранатометник 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 170-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони героїчно загинув 27 липня 2024 року поблизу населеного пункту Новосадове, Краматорського району Донецької області.

Лише відбивши у ворога позиції, вдалося забрати тіла загиблих захисників...

Андрій був нагороджений медаллю "Ветеран війни".

"Мій чоловік був не лише найкращим другом, але й надійним партнером та люблячим батьком. Разом із сином ми завжди відчували, як багато ми значили для нього. Він обожнював робити сюрпризи, завжди залишався щирим і усміхненим, навіть у найскладніші часи. Його мрія полягала в тому, щоб здобути вищу освіту в сфері будівництва та розвиватися в цій галузі. Він часто думав про майбутнє нашого сина та про те, як буде відновлювати країну після перемоги. Найбільшим його страхом було те, що він може більше ніколи не побачити нас, і, на жаль, цей страх став реальністю," – ділиться спогадами дружина Андрія Залужняка, Тетяна. "Він завжди знаходив слова підтримки, вмів заспокоїти мене та сина, запевняючи, що все буде добре – і так було до його загибелі. Такі люди, як він, залишаються в нашій пам'яті назавжди. Він жив для нас, для родини, для України. Таким ми його і будемо пам'ятати," – сказала Тетяна.