Шахтар не виправдав сподівань, а Шовковський виявився схожим на Саутгейта. 16 висновків після фінальної гри Кубка України.

Вигляд особи, що щиро захопилася матчем, в якому було небагато яскравих моментів.

12 ударів у площину у виконанні команди у топ-матчі - це дуже багато. 12 на два колективи - просто нормально. Але 12 ударів взагалі, тобто і у площину, і повз, і заблокованих... це фінал Кубка України. Чи хочу я критикувати поєдинок за низьку видовищність? Так. Чи буду я це робити? Ні. Бо матч, нехай і не був багатим на події, виявився щедрим на моменти з розряду "а поговорити?". Тобто справді є, що обсудити та про що посперечатися. Не впевнений щодо того, що отримав велике задоволення від перегляду (хоча Шовковський каже, що отримав, а хто я такий, щоб сперечатися з тренером команди-чемпіонки УПЛ?), але я точно не хотів перемкнутися на інший канал та не пожалкував про рішення сісти за перегляд поєдинку. Як на мене, для розбещеного шаленими в усіх сенсах поєдинками у ЛЧ та топ-лігах глядача це таке собі визнання того, що український футбол - цілком підходящий для перегляду. І це круто, бо надворі все ще війна, а ми досі створюємо непоганий продукт.

1. Важко виходити грати за право виступати у ЛЄ після багатьох років виступів у ЛЧ. Ми всі можемо хоч 100 разів поспіль сказати собі та одне одному, що Кубок України - прямо-таки крутий та важливий трофей, але ось після перемоги у фіналі Срна виходить до преси та проговорює вже у третьому реченні, що це шанс зачепитися за ЛЄ. Якщо він настільки відкритий у розмові зі ЗМІ, то уявіть, наскільки всередині клуба всі все розуміють: керівництво хоче в першу чергу не трофей, а білет до другого за статусом турніру Європи. Хоче. Але ось, наприклад, є Матвієнко, який щороку грає у ЛЧ: що тренер повинен сказати йому, щоб той вийшов битися за путівку у ЛЄ? Важке питання, чи не так? Пушич якихось особливих слів не знайшов, тому "Динамо" виглядало трохи більш зарядженим, підтвердження - тонна порушень у виконанні команди на старті другого тайму. Ми до цього ще повернемось.

2. Одні команди виходили на поле з наміром щось здобути, інші ж - щоб нічого не втратити. Що стосується "Шахтаря", їхнє прагнення до досягнень зрозуміле. "Динамо", в свою чергу, практично вже стало чемпіоном України і не знало поразок на внутрішній арені понад рік, тому їхня мета полягала в тому, щоб уникнути незадовільного завершення сезону. Це зовсім інший підхід і позиція. Якщо хтось і мав щось доводити, так це "Шахтар". І що ж ми побачили на полі? Перший тайм з лише одним небезпечним моментом на дві команди, який, до речі, і став голом. Є питання до обох команд, але інертність "Динамо" мені більш-менш зрозуміла. Проте чому "Шахтар" виглядав не так, як очікувалося - не агресивно, а швидше байдужо? Це залишається загадкою.

3. Стратегічні плани обох команд у грі без м'яча спрацювали. Тренерам варто віддати належне за їхні зусилля. Якщо порівнювати, чий підхід був більш ефективним і хто почувався впевненіше, то перевага очевидно на боці "Динамо". Без м'яча команда організовувала надійний середній блок 4-4-2, який став справжнім випробуванням для "Шахтаря". "Гірники" намагалися пресингувати суперника аж до їхніх воріт, тоді як "Динамо" спокійно реагувало, віддаючи м'яч далеко вперед у напрямку Нещерета. Одні команди відчували труднощі з контролем м'яча через брак ідей, як просунути його хоча б до третини поля, а інші просто викидали його кудись уперед. Чи краще терпіти труднощі, чи взагалі не намагатися мати м'яч - обидва варіанти свідчать про якісну гру суперника в обороні. Захиститися українські топ-команди вміють на високому рівні.

4. Ярмоленко за такої гри не був потрібен на полі. Я знаю, що він забив гол. І я розумію, що це вже або частково, або навіть повністю окупає рішення Шовковського випустити його у стартовому складі. Але ось давайте просто уявімо, що Андрій не забив гол. Тоді що він робив на полі весь перший тайм? Сидів "під мостом": дивився, як Нещерет пуляє м'яч за спини оборонцям "Шахтаря". А ще великий проміжок часу бігав за круглим, бо володіння у "гірників" було чимало. Ось це точно футбол для Ярмоленка? Ви впевнені? Він швидко втомлюється, він не виграє верхову боротьбу, найкращі для нього ситуації на полі - коли команда атакує повільно. Бо він круто працює з м'ячем та дуже розумний. Круто, що забив, дуже майстерно відшукав позицію а-ля Мюллер у штрафному майданчику суперника. Але випускати Андрія у старті на матч з таким сценарієм - просто недоречно.

Що ж трапилося з Волошиним? У минулому сезоні він набрав 7+6 очок у чемпіонаті, а в нинішньому показник знизився до 0+2, хоча команда в цілому покращила свої результати. Можливо, варто подумати про оренду... Подивіться на ситуацію з Шовковським: він опинився перед вибором — ставити в гру здатного гравця, який може віддати асист або забити гол, наприклад, Ярмоленка, або ж довірити місце Караваєву чи Волошину, які, судячи з результатів сезону, не в змозі забивати. Це ситуація, в якій немає виграшного варіанту — справжній "луз-луз". Вибір тренера впав на досвідченого гравця. Можна обережно критикувати наставника, але корінь проблеми — в нестачі гравців на цю позицію. На правому фланзі атаки немає навіть підходящої альтернативи, не кажучи вже про сильнішу. Якщо б у команді був новий гравець на цю позицію, Ярмоленко, можливо, не грав би "під мостом".

5. Легіонери "Шахтаря" - це не зовсім те, що можна назвати хайлайтними. І, чесно кажучи, я не вважаю їх поганими гравцями. Просто серед бразильців існує велика різниця. Наприклад, є Гімараеш з "Ньюкасла" і Неймар. Обидва талановиті, але абсолютно різні: перший - дуже ефективний і технічний, здатний вплинути на гру; другий - майстер в обіграванні суперників, може одним рухом пройти кількох гравців на маленькій площі поля. Це зовсім не одне й те саме. Зазвичай ми звикли до бразильців "Шахтаря", які ближчі до стилю Неймара. Однак у цій команді більше гравців, схожих на Гімараеша. Вони можуть бути дійсно класними та впливовими в окремих моментах (як, наприклад, у випадку з голом), але жоден з них не зможе в одиночку пройти кількох суперників, принаймні в важливих матчах. Тому "Динамо" було легко організувати свою захист: "Шахтар" не мав чіткої гри з м'ячем, а бразильці не могли створити момент із нічого. Можливо, вони і справді талановиті, але без правильних настанов з боку тренера забити багато не зможуть. Найбільш вражаючі моменти на третині поля "Динамо" в перші 60 хвилин - це коли Нещерет, щоб не нудьгувати, почав грати з м'ячем. Він намагався 5 разів - дуже серйозно.

6. Жодна з команд не заслужила на гол до перерви. Я вже згадував раніше про оборонні стратегії обох колективів. Але що ж відбувалося в атаці? У "Шахтаря" - абсолютна тиша. Лише зрідка їм вдавалося прориватися до прострілів, і то всього кілька разів за перші 45 хвилин - цього явно не вистачало. До того ж, всі їхні спроби призводили до переповненої захисниками штрафної "Динамо", отже шанси на гол були практично нульові. Кияни, у свою чергу, намагалися навантажити роботою центральних захисників суперника. Наприклад, Ярмоленко іноді грав дуже вертикально, передаючи м’яч або Ванату в боротьбу, або ж за спини, знову на Ваната. Отже, певна ідея все ж існувала, проте ставка на єдиного нападника та/або на помилку когось із центральних захисників виглядала не надто переконливо. Це могло б спрацювати, але, по-перше, так і не спрацювало, а по-друге, це явно замало для чемпіона України. Тому 0:0 в першому таймі - це те, що більш ніж очікувалося. Але все склалося по-іншому.

7. "Динамо" забило вельми простий гол. Пам'ятаю, як переглядав матчі "Інтера" з "Барселоною" та "Баварією". Там іспанці та німці час від часу швидко змінювали фланги атак, щоб суперник "розсипався" від їхніх швидких переміщень, внаслідок чого в обороні виникали прогалини. "Баєр", наприклад, завдяки цій стратегії виграв Бундеслігу, швидко змінюючи фланги під час атак. А тепер повернемося до "Динамо", яке забило гол, не змінюючи фланг атаки. Чесно кажучи, я не можу зрозуміти, як оборона "Шахтаря" так легко "прорвалася" від простого проходу суперника по краю, але в критичний момент після прострілу в штрафному "гірників" опинилося три (так, три!) вільні футболісти "Динамо". Я можу ще зрозуміти Ярмоленка: він почав з центру, тому його загубив крайній захисник. Але інші? Ви кажете, що потрібен опорник. Так, він потрібен. Але жоден опорник не зможе перекрити трьох вільних гравців у своїй штрафній зоні. Інша думка: треба навчити футболістів звертати увагу не лише на м'яч під час прострілів, але й на суперника. Хоча б іноді. Хоча б на когось. Саме цей пропущений гол - справжнє ганебне явище. Якби "Інтер" пропустив щось подібне у плей-оф ЛЧ, то Індзагі, напевно, просто покликав би гравців і вивів їх з поля.

Тренери виявили спосіб уникнути поразки, але не знайшли рішення для здобуття перемоги. Саме тому ми спостерігали за нудними моментами з рахунком 0:0 та 1:1 — захисна стратегія була, а от план для атаки... А кому це взагалі потрібно, так? Це не означає, що команди грали на нічию, але абсолютно не прагнули до перемоги. Такий підхід, безумовно, може бути виправданим, якщо ти аутсайдер, що змагається з фаворитом. Навіть у Кубку України, адже якщо ти дійдеш до серії пенальті — є шанс на успіх. Так, наприклад, "Полісся" грало під час овертаймів проти "Шахтаря" у півфіналі. І тут, уявіть собі, дві найсильніші команди України грають у такій манері від початку до кінця.

9. Ані "Шахтар", ані "Динамо" не заслужили виграти цей трофей. Кубок України - це щось, що треба... ну, вигравати, а не обороняти та захищати. А команди займалися саме цим. Чесно: у якийсь момент я почав вболівати проти обох. Було бажання, щоб під час серії пенальті команди виконали по 5, 10, 110 ударів, а потім, за декілька годин, розпилили б цей кубок на двох, щоб цілий не дістався нікому. Або щоб просто розійшлися та вручили його, наприклад, "Буковині", бо та аж до півфіналу дійшла, до неї точно нема питань та претензій, вона крута. Якщо у фіналі жодна з команд не йде за перемогою, то хіба хоч одна з них гідна виграти? Собі відповідь на це питання я дав.

10. Інколи хочеться, щоб суддів обирали за психологічними портретами. Ось цей, наприклад, спокійний та легко ухвалює важкі рішення - буде першим лайнсменом. А ось той майже такий самий - буде другим. Про головного скажу у наступному абзаці, не переживайте, а цей - про бокових. Атака "Динамо" у першому таймі, ніби більш-менш очевидний офсайд - рефері дає дограти епізод до кінця. Атака "Шахтаря" у тому ж таймі, офсайд набагато менш очевидний у динаміці - арбітр одразу підіймає прапорець. І ні, я не думаю, що когось засудили - просто бокові виявились ось настільки різними. Один страхується, інший - ні. Інколи бувають матчі, де ось так, але виглядає воно негармонійно та дивно. Тут я не маю до когось претензій, але було б круто, якби всі судді на полі та біля нього були "на одній хвилі", а не отак.

11. Суддя провів якісний матч. У першій половині гри він не вдавався до карток, демонструючи футболістам, що дозволяє їм грати, проте зміг уникнути бійок та грубих зіткнень. Тепер щодо суперечливих моментів. Якщо б я був на місці арбітра, то вилучив би Ваната, оскільки нападник йде на фол без спроби зіграти м'яч через кілька секунд після отримання жовтої картки за агресивну поведінку — він не усвідомлює значення попереджень і становить загрозу для інших гравців на полі. Але варто запитати себе: чи показав би рефері жовту картку на початку матчу за подібний фол? Ні. Адже він сам не раз демонстрував, що допускає боротьбу. Тому суддя мав підстави не вилучати, а друга жовта картка за такий фол — це питання 50 на 50. І в цьому випадку не можна стверджувати, що рефері помилився.

Пенальті на Волошині? Я б також ставив. Але це останні хвилини, а суддя вже не став вилучати Ваната за більш очевидний поштовх у спину - його б не зрозумів взагалі ніхто, якби він свиснув тут. Тому якщо на Ванаті не червона, то і тут не пенальті. Епізод точно не із категорії "настільки явне порушення, що треба призначати 11-метровий, який визначить долю трофея". У матчі, де була необхідність ухвалювати важкі рішення, рефері їх ухвалив, причому в обох випадках усім виглядом одразу показував, що впевнений у своїй правоті. І явних помилок уникнув. Тоді які претензії до пана Балакіна?

12. "Шахтар" реалізував свій єдиний момент за понад годину гри. Це вражає, коли команду так уважно ставиться до своїх можливостей, але в іншому топ-матчі, маючи лише один небезпечний момент біля воріт суперника, не зумів його перетворити на гол і в результаті програв, адже атака не створила жодних шансів. Після перерви "Шахтар", якому потрібно було відіграватися, за 20 хвилин не зміг організувати жодного позиційного нападу. Жодної можливості. Єдиний гол команди прийшов завдяки швидкій атаці після перехоплення. Хоча, можливо, не так вже й швидко. Проте Шовковський назвав це контратакою після матчу, тож... Гаразд, швидка атака. Аліссон зробив чудовий пас, Еліас опинився в потрібному місці і використав свій шанс. Ось так діють бразильці, коли їм не потрібно обігрувати 2-3 суперників одночасно. Майбутньому тренеру "Шахтаря" слід створити умови, щоб команда частіше опинялася в таких ситуаціях, а не раз на 120 хвилин.

13. Шовковський не справився зі своїми обов'язками під час перерви: ситуація погіршилася. По-перше, команда повністю втратила контроль над грою. Не те щоб він взагалі існував, але після відпочинку "Динамо" навіть не намагалося знайти шляхи до атаки. Тобто ідея «давайте спробуємо забити ще один гол, для цього дійте ось так...» не була донесена тренером до гравців під час перерви. По-друге, Шовковський "перегрів" своїх підопічних у роздягальні. Футболісти вийшли на поле з бажанням грати жорстко і вдаватися до фолів. І, чесно кажучи, я б їх зрозумів, якби "Шахтар" збільшив темп гри: тоді дійсно виникла б необхідність фолити для його уповільнення. Але гра залишалася такою ж, як і до перерви. Ванат та Ярмоленко почали активно фолити, і це могло закінчитися для нападника червоною карткою. Добре, що після другого фолу Ваната Шовковський покликав його і намагався заспокоїти, але ця розмова не знадобилася б, якби він вчасно провів її під час перерви. Або ж мав би дати установку «більше емоцій!», або принаймні сказати «все добре, зберігайте спокій». Це не так вже й важливо. Головне, що гравці якось накрутили себе, після чого допустили кілька помилок і пропустили гол. Це можна було уникнути.

14. Якби Саутгейт був на трибунах, він би аплодував Шовковському стоячи. За часів цього тренера англійська збірна грала у футбол, що, м'яко кажучи, не відзначався видовищністю. Чому так? Серед причин – відмова від переходів у контратаку. І це в принципі. Ідеальний матч для Саутгейта – це той, у якому суперники не мають можливості для контратак, а його команда реагує на ситуацію лише тоді, коли виникає справді вигідна можливість. Це нагадує постійний обмін позиційними атаками, як у гандболі чи баскетболі. Що зробив Шовковський? Він вчинив аналогічно. "Динамо" не намагалося кудись тікати, проте майже ідеально уникало контратак на свої ворота. Схоже, що команда провела на дві швидкі атаки менше, ніж пальців на одній руці. У ЛЧ ми бачили, що "Шахтар" може грати в атаці, тож власником такого стилю футболу є саме "Динамо". Я цілком розумію підходи Шовковського, адже в грі без простору "гірники" значно менш небезпечні, ніж з ним, але погодьтесь, було дещо незвично та несподівано побачити українське класичне, а в результаті спостерігати за типовим матчем англійської збірної під керівництвом Саутгейта.

15. Можливо, наше зниження у рейтингу країн УЄФА не є лише негативним аспектом. Адже тепер ми маємо дійсно цінний Кубок України. Раніше було доступно два місця в Лізі чемпіонів через національний чемпіонат, тому як "Динамо", так і "Шахтар" більше прагнули перемагати в лізі, аніж у Кубку. В результаті один з них часто вилітав на ранніх стадіях від якогось аутсайдера, а інший вигравав трофей без жодної конкуренції. Тепер же, з одним квитком до ЛЧ та місцем у ЛЄ, якщо не виграєш УПЛ або Кубок, то ризикуєш опинитися у Лізі конференцій, що призводить до значних іміджевих та фінансових втрат. Отже, в найближчі роки ми станемо свідками максимально мотивованих українських клубів у цьому турнірі, замість безтурботних другорядних складів. Це буде цікаво спостерігати. У перший рік після змін ми стали свідками такого фіналу - з серією пенальті (аж 11 вдалих ударів!) та щирою радістю переможців після фінального свистка. Можливо, наступного року буде не менш захоплююче.

16. Матч показав, який з тренерів не справляється. І це Пушич. Його головне завдання у клубі - зробити так, щоб бразильці робили результат. Як це було раніше. Тобто головний пріоритет - атака, не оборона. Саме в атаку вкладається найбільше президент клубу. І що маємо? Еліас та Аліссон роблять гол на двох, і те - після помилки "Динамо" на власній половині поля. Увесь інший час команда не може створити для своїх бразильців не те що момент - просто ситуацію один на один із захисником. Тобто тут провал. І на емоціях перемагати стабільно також не вийде, бо емоції нема: "Шахтар" виглядав більш інертним, аніж "Динамо", хоча йому була потрібніша перемога. Нема сенсу тримати Пушича, бо він обмежує потенціал складу. У випадку Шовковського навпаки: його обмежує потенціал складу. Тут і Ярмоленко "під мостом", і відмова від заміни Ваната після другого фолу, і Кабаєв, і деякі з оборонців... Ми просто не маємо можливості зрозуміти, наскільки вправний Шовковський, бо він вже витискає ледь не максимум з того матеріалу, який має. А раптом може більше? Ми не знаємо. Бо Суркіс.