"Досить складно здобувати перемоги, коли в команді є бармени". Демченко висловився про свою тренерську діяльність.

Останнім часом у Казахстані на слуху прізвище українського фахівця Андрія Демченка, який на початку червня очолив астанінський "Женіс", який перебував у підвалі турнірної таблиці. Тим не менш, наставник за короткий час перетворив команду на незручного для всіх суперника. Досить сказати, що у шести матчах чемпіонату, столичний колектив заробив 16 очок з 18 можливих, що дозволило наблизитися до лідируючої групи.

У своєму ексклюзивному інтерв'ю для сайту Sport.ua тренер поділився деталями стосовно сучасного етапу своєї кар'єри, а також розповів про свої початкові кроки у цій професії.

- Андрію Анатолійовичу, ви вже як місяць працюєте головним тренером у "Женісі". Як вам чемпіонат Казахстану?

Кожна країна має свої особливості у футбольній грі. Наприклад, у Казахстані помітна тенденція до використання тактики з п'ятьма захисниками (5 - 4 - 1, 5 - 3 - 2). Натомість у Грузії, де я працював раніше, зазвичай грається з чотирма захисниками. Це для мене новий досвід і певний виклик.

- "Женіс" - єдина команда в казахстанській лізі, яка діє за схемою 3 - 4 - 3?

На сьогоднішній день футбол переживає значні зміни, що робить його надзвичайно динамічним, тому чітких концепцій вже не існує. Наприклад, команди як "Манчестер Сіті", "Ліверпуль" та "Арсенал" переходять до гри з трьома захисниками замість чотирьох. Це дозволяє легше організовувати атаки, адже граючи з трьома захисниками, можна більш ефективно діяти в нападі, тоді як у пресингу перевагу має схема з чотирма захисниками.

Ви взяли під своє крило команду, яка раніше займала останні місця в турнірній таблиці, але тепер, після низки вдалих виступів, "Женіс" наблизився до вершини. Яка ж причина такого успішного злету?

Ми внесли деякі зміни в психологію наших гравців. Командний штаб, що працював до мене, більше акцентував на оборонних тактиках. Я ж намагався впровадити атакувальний стиль гри, підвищуючи лінію захисту і приділяючи багато уваги пресингу, щоб примусити суперника діяти швидше з м'ячем. Вже зараз можу відзначити, що наші футболісти стали більш впевненими в собі та сміливими у діях.

- З покращенням результатів напевно змінилися і плани у керівництва клубу щодо підсумків чемпіонату. Чи це так?

Дійсно, коли я тільки приєднався до команди, нашими основними цілями було уникнути зони вильоту та піднятися вище в турнірній таблиці. Проте, з часом амбіції почали зростати. Зокрема, після двох поспіль виграних матчів у нас з'явилося прагнення здобути сім очок у трьох наступних зустрічах. Наша гра покращилася, тож і вимоги стали більш серйозними.

- Водночас ви наголосили на Кубку Казахстану.

Поганим солдатом вважається той, хто не прагне стати генералом. Це в певному сенсі стосується і нашої команди "Женіс". Хоча ми перебували на нижніх сходинках турнірної таблиці, нам вдалося трохи піднятися вгору. У Кубку Казахстану наша команда дісталася півфіналу. Так, ми зазнали поразки в першій грі від "Тоболу" (1:2), але попереду нас чекає матч-відповідь. Через цей Кубок у нас є шанс потрапити до елітних рядів європейського футболу. Тому ми вкладаємо величезні зусилля та ресурси в цей турнір. Матч із "Тоболом", що відбудеться 30 серпня, буде справжнім випробуванням на виживання.

Чи можна стверджувати, що рівень конкуренції в Казахстані перевищує той, що існує в Грузії, де ви працювали близько чотирьох років?

Я вже зазначав, що Грузія і Казахстан мають суттєві відмінності. Проте я не хочу проводити паралелі, аби нікого не образити. Можу лише відзначити, що в Казахстані футбол має більш силовий характер. Тут акцент робиться на самовіддачі, фізичних можливостях та командній взаємодії. Натомість у Грузії переважає креативний підхід до гри, де гравці частіше прагнуть проявити свої індивідуальні здібності. Грузини більше люблять грати з м'ячем, експериментуючи з різними техніками. Повторюю, це абсолютно різні футбольні культури. У кожній з них є свої позитивні та негативні аспекти.

Не можу втриматися від того, щоб не запитати, що стало причиною успішного підйому збірної Грузії?

Прибуття європейського тренера високої кваліфікації стало важливим кроком для грузинського футболу, адже він зміг прищепити гравцям дисципліну. Це підтверджується успіхами футболістів, які перейшли до європейських клубів і продемонстрували себе на високому рівні. Грузини, безумовно, є талановитим народом, хоча й мають схильність до розслабленості. Віллі Саньоль не лише покращив гру команди, але й суттєво змінив менталітет гравців у національній збірній.

- Ви двічі приводили "Ділу" до третього місця. То був успіх?

Для цієї команди це дійсно був вражаючий результат. Ми з гідністю здобули бронзові медалі.

- З "Динамо" Батумі ви ставали чемпіонами. Чому ваша співпраця тривала трохи більше року?

Я приєднався до "Динамо" з "Ділі" в середині чемпіонату 2023 року, підписавши контракт на 2,5 роки. У тому сезоні ми здобули титул чемпіонів, і я отримав звання найкращого тренера Грузії (усміхається). Наш склад був досить сильним, але після завершення сезону близько 16 гравців покинули команду. З'явилися певні фінансові труднощі. Мені обіцяли, що все налагодиться, але ситуація не змінювалася. Коли спортивний директор пішов у відставку, я зрозумів, що ми на грані втрати контролю. Тренерів та гравців почали вводити в оману: за контрактом обіцяли 10 гривень, а насправді видавали лише три. Це призвело до втрати мотивації у футболістів. Спочатку я намагався їх підбадьорити, умовити віддаватися на повну, але така ситуація не могла тривати вічно. Врешті-решт, мені не залишилося нічого іншого, як залишити команду.

Ви витратили значний час на роботу в Україні. Чи простіше вам реалізувати себе за кордоном?

- В Україні дуже багато хороших команд, але ще більше якісних тренерів, які зараз сидять без роботи та не можуть застосувати свої знання. Тому на Батьківщині зараз важко запровадитись.

Сила наших команд підтверджується навіть тим, що на зустрічах зі своїми колективами я постійно змагався з українськими клубами і жодного разу не здобув перемогу (усміхається).

У вашій тренерській діяльності ви працювали з такими командами, як "Металург" Запоріжжя, "Верес", "Львів" та "Металіст 1925". Який з цих клубів став для вас найбільш успішним у плані досягнень?

У "Металурзі" я розпочав свою кар'єру, працюючи дитячим тренером і наставником молодіжної команди. Це стало відправною точкою на моєму тренерському шляху. Проте моя перша серйозна робота була з "Металістом 1925". Я прийшов зі своїми ідеями та матеріалами. Вважаю, що результат не забарився: після першого кола ми займали перше місце. Проте потім нас спіткала пандемія Covid. Команду розпустили на місяць, ми не змогли вирушити на збори, і зарплата зменшилась до 30%. Можна сказати, що почався період занепаду, і друге коло видалося досить складним.

Перед "Металістом 1925" ви короткий час провели у "Вересі" та "Львові". Що стало причиною цього?

Коли мій улюблений клуб "Металург" із Запоріжжя збанкрутував, я опинився без роботи. У той час я проходив навчання на отримання ліцензії PRO і врешті-решт звернувся до "Вереса" з проханням стати тренером для групи атаки. Мене прийняли на цю посаду, але пробув я там лише півтора місяця через конфлікт із головним тренером Юрієм Свірковим, який наполягав на моєму усуненні. Але вже через місяць мені запропонували очолити команду як головний тренер для завершення сезону 2017/2018.

Потім у ФК "Львові" мені довірили попрацювати у підготовчий період. Але річ у тім, що коли молодий клуб, у якому господар платить гроші, з'являється багато людей, які не розуміються на футболі. Проте вони намагаються крутити своє кіно. Я розкусив їхній план: тих бразильців, яких вони привозили, були бармени з пляжу, я так і сказав, а також зауважив, що з такими гравцями буде важко грати в елітному дивізіоні, тому мене прибрали за правду. Їм потрібні були зручні наставники, які мовчали та отримували свою зарплату. Я так не хотів працювати. "Верес" та "Львів" були одним проектом.

- Зараз стежите за українським чемпіонатом?

Звісно! Я в курсі всіх подій. Стараюся слідкувати за всім, навіть за спарингами. Маю детальну інформацію про тренерів і гравців (усміхається).

Які у вас очікування щодо наступного сезону в УПЛ?

Загляну назад і зазначу, що команда "Олександрія" цілком справедливо зайняла другий рядок у турнірній таблиці. Натомість "Шахтар" зазнав значних невдач у цьому чемпіонаті. Мені б хотілося побачити кращі результати від "Полісся" та ЛНЗ.

Наразі Олександр Шовковський продовжує виконувати обов'язки головного тренера "Динамо", тоді як Руслан Ротань вирушив до Житомира. Команду "гірників" очолив Арда Туран, Віталій Пономарьов став головним у ЛНЗ, а Кирило Нестеренко прийняв керівництво "Олександрії". Однак йому буде нелегко відтворити успіх минулого сезону, оскільки команда втратила кількох ключових гравців, а легіонери не виявили бажання повернутися, що призвело до певного дисбалансу в колективі.

На мою думку, "Шахтар" серйозно претендуватиме на здобуття чемпіонства. "Динамо" матиме чималі труднощі у захисті свого титулу. Впевнений, що до боротьби за першість приєднається і "Полісся". Було б чудово, якби ЛНЗ, враховуючи свої ресурси, почав демонструвати більш вражаючі результати. Також хочу відзначити "Карпати". У них є молодий і перспективний тренер Владислав Лупашко. Львівську команду не слід недооцінювати. Більше того, вони можуть стати серйозними кандидатами на медалі.

Вас цікавить Перша ліга?

Я також слідкую за подіями, адже є особи, з якими я мав зустрічі протягом своєї футбольної кар'єри. Мене, звичайно ж, цікавить і Друга ліга, оскільки там грає запорізький "Металург".

Одним з головних претендентів на успіх у Першій лізі є "Буковина", де ви обіймали посаду спортивного директора. Чи підтримуєте ви команду з Чернівців?

- Так. Це був чудовий час. Тоді президентів був Вадим Заєць, він мене запросив працювати. Я вважався спортивним директором, але насправді був головним тренером. Здавалося, що всі зірки зійшлися, бо все було на гарному рівні, чітко. Але інколи політична ситуація впливає на футбол. Нам не дали довести цей проект до кінця. Однак "Буковина" назавжди залишиться в моєму серці.

- В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що мрієте потренувати "Барселону". А рідний запорізький "Металург" не час виводити в еліту українського футболу?

Я ж із Запоріжжя. Коли я залишив "Металіст 1925", я та моя команда тренерів звернулися до впливових осіб, щоб запропонувати свої послуги. Тоді "Металург" опинився на дні турнірної таблиці, і ми хотіли використати свій досвід, щоб допомогти. Але тим, хто ухвалює рішення, насправді футбол був не цікавий. Місто відмовило мені, адже їм було зручніше обрати тренера, який просто виконуватиме їхні вказівки та витрачатиме бюджет. Це дійсно так. Деякі агенти радили, що не можна діяти таким чином, що за тобою мають приходити, але я щиро прагнув допомогти своєму рідному клубу. Тому, поки ситуація залишатиметься такою, немає сенсу щось змінювати.

Але у вас все ще залишається мрія — привести запорізький "Металург" до значних успіхів?

Звичайно. На старому стадіоні я передавав м'ячі Ігорю Черкуну, Олегу Тарану та Сергію Башкірову. Згодом вони стали моїми тренерами, і я ділився з ними своєю мрією грати за "Металург", і мені це вдалося. Але моя друга мета – допомагати команді у ролі тренера. Проте наразі наші шляхи не перетинаються. Я впевнений, що настануть кращі часи, і завжди готовий підтримати, коли все буде за футбольними правилами. Як, наприклад, Сергій Сидорчук, який став амбасадором запорізького футболу. Якщо людина є патріотом свого міста, вона завжди готова допомогти, щоб забезпечити чесність, а не так, як зараз, коли деякі особи не бажають розвитку футболу в нашому регіоні.