Інтерв'ю Сергія Тищенка з польським журналістом Пьотром Слонкою, який закоханий в український футбол.
Польський репортер Пьотр Слонка активно цікавиться українським футболом. Це зовсім не випадково, адже Україна йому не байдужа. У Києві він здобував освіту в медичному університеті, що стало поштовхом до його захоплення українським футболом. Тепер, проживаючи в Польщі, Пьотр продовжує відвідувати матчі та слідкувати за розвитком цієї гри.
"Після трьох-чотирьох невдач хлопці висловили думку, що Вернидуба можуть звільнити": нові горизонти Кршевана Сантіні - де тепер екс-воротар УПЛ?
Пане Пьотр, як виникла ваша пристрасть до футболу?
Моя пристрасть до футболу зародилася на початку 90-х років. Я ретельно слідкував за кожною грою Ліги чемпіонів, адже це був зовсім інший період. Тоді доступ до футбольних трансляцій був сильно обмежений. Найчастіше можна було побачити лише одну гру ЛЧ або матчі польської збірної. Проте з часом з'явилися спортивні канали, які принесли з собою величезну кількість футболу. Я отримав можливість дивитися провідні європейські чемпіонати, і моя любов до цього спорту лише зростала — я не пропускав жодну гру.
Згадую той період, коли Динамо здобуло перемогу над Барселоною та Реалом, а також виступало в півфіналі Ліги чемпіонів проти Баварії. У Польщі багато представників мого покоління зберегли в пам'яті останню видатну команду під керівництвом Лобановського. Кияни змагалися на одному рівні з найсильнішими клубами Європи. Багато хто з нас пам'ятає Валерія Васильовича, адже він був справжнім майстром тренерської справи.
Потім на футбольній арені з’явився Шахтар. У "гірників" почала формуватися гегемонія, і вони стали домінувати в УПЛ. У кваліфікації Ліги чемпіонів команда змагалася з Легією. Шахтар тоді демонстрував просто приголомшливий футбол! Багато вважали, що Легія легко здобуде перемогу, але бразильці разом з талановитими українськими гравцями не залишили жодних шансів чемпіону Польщі. Цей захоплюючий мікс українських та бразильських футболістів нагадував епоху таких клубів, як Барселона чи Реал для Легії.
Яким чином ви вперше потрапили в Україну?
Я прибув до Києва в переддень Євро-2012 для навчання в медичному університеті. Моя спеціальність була стоматологія. Але коли я вперше побачив рівень української Прем'єр-ліги — не лише Динамо, не лише Шахтар — це справді вразило мене!
Мій перший матч, який я спостерігав на Олімпійському стадіоні, відбувся між командами Динамо та Карпати. Фінальний рахунок зафіксував перемогу киян з рахунком 3:1. Я був переконаний, що Динамо легко здобуде перемогу. Однак у складі Карпат були цікаві гравці, і перед цим матчем вони вже змагалися в Лізі Європи проти таких грандів, як ПСЖ та Борусія. Спостерігаючи за грою львів'ян у порівнянні з Динамо, я був вражений і подумав: "Це вражає!". Карпати справді демонстрували рівень, вищий за Легію, Леха та Віслу з Кракова. Важко навіть уявити, як польські клуби впораються з 4-5 командами з української Прем'єр-ліги.
Через місяць Динамо грало із Шахтарем. "Гірники" перемогли. У жовтні Металіст завітав до Києва. Я подумав, що Металіст - це не Шахтар. Але харків'яни перемогли 3:1. Вони грали так, що я не міг повірити. Коли бачив команду Маркевича, то це виглядало космічно. Всю гру я дивився, стоячи із роззявленим ротом. Я не міг повірити, що клуби так якісно грають. Це був пік.
На жаль, згодом Росія втрутилась у справи України, анексувавши частину Донбасу та захопивши Крим. Це негативно вплинуло на рівень української Прем'єр-ліги, який почав знижуватися. Мене захоплювало спостерігати за тим, як футбол адаптується до нових реалій, коли фінансів стало менше. В Україні завжди є елементи інтриги та динаміки. Я почав досліджувати політичні зв'язки клубів і їхніх власників, і це виявилось дуже пізнавальним досвідом.
В умовах війни, УПЛ також привертає увагу, але вже з іншого кута зору. Спочатку йшлося про боротьбу за права на трансляцію матчів. Коли я відвідав гру в Ужгороді, сталося непорозуміння між представниками телеканалів Setanta і 1+1. ФК "Зоря" не дозволила одному з мовників увійти на стадіон. Це створило цікаву атмосферу навколо футбольних подій.
- Які враження справило життя в Києві?
Спочатку життя в українській столиці давалося мені нелегко. Як студент з обмеженим бюджетом, я сподівався знайти недороге житло у бабусі або в якійсь затишній оселі. Проте, на жаль, мені не пощастило, і я змушений був оселитися в гуртожитку. Це було справжнє випробування. Я усвідомлював, що перебуваю в Києві — столиці, де все коштує дорого. Проте з часом, приблизно через рік, я звик до цього ритму життя. Потім почався Майдан, і багато чого радикально змінилося.
Якщо у когось є значні фінансові ресурси, Київ може стати відмінним місцем для проживання. У той час у Варшаві діяла лише одна лінія метро з восьми станціями, тоді як у Києві вже функціонували три лінії та 48 станцій. Рівень комфорту та якості життя в цих містах важко порівняти — це немов порівнювати українську Прем'єр-лігу з польською Екстракласою.
Я вражений кількістю цікавих речей у вас. У Варшаві був лише один стіл для снукеру, а в Києві – 5-6 клубів з десятком столів у кожному. У столиці України є 3-4 команди, які грають в УПЛ. Боулінг, снукер – у Польщі цього не зустрінеш! Я дуже радий, що живу в такому чудовому місті.
Потім час змінився. Гривня впала... Долар пішов угору. Мої друзі мали заощадження у гривнях. Вони нічого не могли купити. Я ж навпаки, маючи злоті, міг дозволити собі більше. Наприклад, орендувати квартиру. Почав жити в Шевченківському районі. Я міг піти в ресторан. Міг нормально харчуватися. Для мене життя змінилося на краще. Але для українців рівень добробуту погіршився.
Життя в Києві завжди було захоплюючим. Якщо б не війна, цей місто могло б стати мегаполісом з населенням у 10 мільйонів. Київ виглядав би зовсім інакше.
Які українські команди викликають у вас підтримку?
У перший день, коли я прибув до Києва, я вирушив на Олімпійський стадіон і придбав абонемент на матчі Динамо. Живучи там, я відчував себе частиною київського життя. Я підтримував місцеві команди, адже в Українській Прем'єр-Лізі ще виступали Оболонь і Арсенал. Коли Шахтар переїхав до столиці, я почав слідкувати й за "гірниками". Олімпік був досить цікавою командою, хоч і не мав великої кількості вболівальників, але виступав на стадіоні Динамо. Це були чудові вечори в рамках УПЛ.
Коли українські команди грали у єврокубках, я завжди вболівав за них. Тепер хочу, щоб ваші клуби набирали якомога більше очок для таблиці коефіцієнтів УЄФА та мали велике представництво у євротурнірах.
Які футболісти справили на вас найсильніше враження?
Для мене найкращим гравцем залишився Андрій Ярмоленко. Це справжній майстер своєї справи, технічний футболіст, яких важко знайти. Він унікальний у своєму стилі – не такий дриблер, як Марлос чи Тайсон, але його вміння використовувати техніку вражає. Навіть у дощову погоду або сніг, коли матч проходив на стадіоні Лобановського без даху, його гра завжди була на висоті. Сьогодні, коли Ярмоленко виходить на поле, я обов'язково піду на стадіон. Навіть якщо температура опуститься до -15 градусів або піде сніг, це не завадить моєму бажанню бути присутнім.
Ярмоленко вразливо вразив ворота Манчестер Юнайтед та Челсі, зумів зупинити Севілью, приніс чимало емоцій і магічних моментів – всі голи нашої легенди у складі Вест Хема.
Я завжди приділяю увагу молодим талантам. Часто відвідую матчі юнацьких та молодіжних команд. Сьогодні вранці відбудеться гра Динамо U-19 в Кончі-Заспі. З наступного ранку на черзі U-21, а ввечері візьме участь доросла команда. Спостерігати за цими молодими футболістами дійсно захоплююче. Наразі мою увагу привертають Бражко, Вівчаренко та Шапаренко. Всі вони є вихованцями Динамо, і я спостерігав за їхньою кар'єрою з самого початку.
Чому ви вирішили повернутися до Польщі?
Після завершення навчання я повернувся до Польщі. Я навчався в університеті Богомольця, але зіштовхнувся з проблемою: як іноземець не мав можливості працювати лікарем в Україні. Спочатку у мене була надія залишитися. Навіть якщо я залишуся в Києві, мені все одно потрібно буде отримати медичні документи в Польщі. Мій навчальний процес на батьківщині тривав два роки. Потім настала пандемія COVID-19, і я почав працювати, здобувши стабільний дохід. Протягом двох років я ділив своє життя між Україною та Польщею, сподіваючись, що зможу залишитися в Києві та що ситуація з Росією покращиться.
- Розкажіть про сьогоднішній рівень чемпіонату Польщі.
- На мою думку, це слабкий рівень. В Україні багато говорять, що через війну рівень УПЛ впав. Але в Екстраклясі рівень також зовсім невисокий. У нас два клуби - майже банкрути. П'ять-шість клубів із Першої ліги - майже банкрути. Практично щодня - нова фінансова драма.
В Україні футбол має олігархічний характер. Практично кожен клуб, за винятком Ракува, Леха, Лехії та ще кількох інших, фінансується на 60-80% з міського бюджету. Мешканці міст скидаються по 15-20 мільйонів злотих на поповнення складу команд. При цьому дороги залишаються в поганому стані, лікарні потребують серйозних ремонтів, а загальний рівень медичного обслуговування набагато нижчий за прийнятний. Ми витрачаємо величезні суми на футболістів, які, на жаль, не виправдовують цієї інвестиції. Це наша реальність. Коли політики потрапляють до уряду, вони намагаються виділити гроші на футбол, щоб привернути увагу населення. В результаті, протягом 2-3 років ми спостерігаємо відсутність доріг, погані умови в лікарнях, а також слабкі футбольні клуби.
Шістдесят-сімдесят відсотків фінансів футбольних клубів витрачаються на зарплати гравців, що для Європи є неприйнятним. Вкладення з телевізійних прав виявляються величезними, але, на жаль, ці кошти йдуть виключно на оплату праці, а не на розвиток академій чи стадіонної інфраструктури. Це просто вражає. Єдиною позитивною стороною ситуації в Екстраклясі є те, що ми піднімаємося в рейтинговій таблиці УЄФА.
Які фінансові ресурси та заробітні плати в Екстракласі?
Середні фінансові плани клубів коливаються в межах 20-25 мільйонів злотих. Легія має бюджет близько 100 мільйонів злотих, що становить приблизно 25-30 мільйонів євро. Лех оперує з сумою близько 80 мільйонів, а Ракув — близько 60 мільйонів. Ці кошти є приватними інвестиціями, які клуби використовують дуже продумано. Один з ключових інвесторів, Міхал Сьвєрчевскі, має чітке уявлення про ефективні інвестиції та впроваджує цікаві стратегії в управлінні фінансами.
У Легії зарплати - 25-30 тисяч євро. В інших клубах двоє-троє гравців отримують 20-25 тисяч євро на місяць, а інші - по 7-8. Зірки Екстракляси мають один мільйон євро. Але це дуже рідко.
- Владислав Кочергін став чемпіоном Польщі, був одним із найкращих гравців чемпіонату. Чому він не поїхав у сильніші європейські ліги?
- Коли він прийшов у Ракув, то мав період, де потрібно було адаптуватися до тренера Марека Папшуна. Це дуже специфічний наставник. У Польщі таких ніколи не було. Це майже перший тренер-самородок, який ніколи не грав у професійний футбол. Він Ракув із аматорських ліг завів у Екстраклясу та виграв чемпіонат. Новачкам не дає грати багато. Тож у Кочергіна був період, щоб адаптуватися, виграти конкуренцію. Це зайняло пів року.
Після того, як Ракув здобув титул чемпіона Польщі, він став справжньою зіркою. У наступному сезоні протягом півроку Владислав демонстрував високий рівень гри, особливо під час виступів у Лізі Європи. Однак останнім часом його форма погіршилася, і результати команди також залишають бажати кращого — знизилася якість гри та рівень гравців. Сам Кочергін опинився у кризовій ситуації. Тепер їм необхідно знайти спосіб повернутися до колишньої форми. Я вважаю, що це буде нелегкий шлях. Відновити попередній рівень буде важко. Якщо Владислав зможе проявити себе у другій половині сезону, це може відкрити йому двері для трансферу влітку. Чув, що це може бути в Серії А або Бундеслізі.
- Лехія Гданськ має у своєму складі найбільше українців серед клубів Екстракляси. У чому секрет?
Паоло Урфер є засновником і президентом Лехії, який підтримує тісні зв'язки з Ігорем Суркісом. Ральф Ізенеггер, адвокат братів Суркісів, займається питаннями, пов'язаними з футбольними клубами. Він також має бізнес-інтереси в Альмерії.
Лехія має можливість залучати талановитих футболістів і пропонувати їм конкурентоспроможні зарплати, проте буває, що кілька місяців зарплата не виплачується взагалі. У нас в Екстракласі існує така практика. У Лехії з цим стикаються щомісяця, навіть коли минулого сезону команда виступала в Першій лізі.
Екстракляса наклала бан на трансфери та виступи у чемпіонаті Польщі, тож Лехія почала платити, щоб продовжити грати. Ніхто не знає, що буде через 2-3 місяці. Це як труп, якого тягнуть, щоб ще трохи пожив.
У мене є безліч відомостей від політичних репортерів, які займалися справами Лехії. Вони стверджують, що фінансування йде з Росії, щоб легалізувати незаконно отримані кошти в Європі. Ці люди прагнуть уникнути сплати податків і обманути податкові органи. Футбол для них слугує інструментом для відмивання грошей. Я не можу підтвердити цю інформацію, але спостерігаючи за подіями в клубі, важко не помітити, що це може бути правдою.
Антон Царенко та Максим Хлань виглядають вражаюче на футбольному полі. Вболівальники одностайно вважають Максима ключовою зіркою команди. Приємно бачити, що Хлань приєднався до Лехії і має потенціал принести клубу значні фінансові надходження, адже зараз ці кошти є вкрай необхідними для команди.
Інші гравці також цікаво виглядають. У Лехії семеро українців. Я навіть думав, що хтось напише, мовляв, це Лехія Київ, а не Лехія Гданськ. Але бачив тільки один коментар такий, коли вийшли шестеро українців у складі. "Краще б молоді поляки грали, ніж українці". Всі інші кажуть, що українці В'юнник, Желізко і так далі - це гарні гравці для чемпіонату Польщі.
Якщо футболісти грають погано, то про це кажуть. Можна сказати, футбольне сміття. Але ніколи не чув такого про гравців Лехії з України. Лише приємні слова. Лехія в зоні вильоту з Екстракляси, проте українці - зірки і мають гарну якість для нашого чемпіонату.
Що стало причиною невдачі Коноплянки в Краковії?
Коли Коноплянка з'явився в Кракові, його сприймали як зірку не лише українського, а й європейського футболу. Проте, коли він почав виходити на поле, почали з'являтися думки про те, що він не відповідає рівню команди і не приносить користі Краковії.
Я був дуже близький до цього трансферу, і вважаю, що вже можна про це відкрито говорити. У цьому процесі значну роль відіграв Ігор Бурбас, а також я сам, оскільки спілкувався з ним. Кожного тижня в Ігоря були новини про Коно. Я також робив пости в Twitter стосовно Євгена. Потім до мене звернувся спортивний директор Краковії з проханням не висвітлювати цю інформацію публічно, а зв'язуватися безпосередньо з ним. Бурбас також допоміг, зв'язавшись з агентом Коноплянки. Агент має досить незвичне прізвище - Фалі Рамадані, що не дуже типово для українців чи європейців.
Серед фанатів Краковії та в цілому у всіх панувала атмосфера ейфорії. Гравці з таким високим рівнем та статусом навряд чи часто з'являються в нашому регіоні. Спочатку всі сподівалися на грандіозний трансфер. Проте зрештою виявилося, що це не сталос справжнім успіхом, а, навпаки, великим розчаруванням.
Наскільки я чув, це був інший профіль гравця. Краковія хотіла футболіста, успішного не тільки на полі, але й у роздягальні. Коноплянка ж завжди був пасивним. З тренерами та гравцями не мав контакту. Було ясно, що він сам по собі.
Євген вірив, що якщо буде виступати так, як у Шахтарі, Дніпрі, Шальке чи Севільї, то все складеться на його користь. Проте, гравці Краковії не могли знайти спільну мову з ним. Через рік клуб вирішив розірвати контракт. Угода була на рівні кращих гравців польського чемпіонату, але практичної вигоди від цього не було.
"Якби я міг передбачити, куди приземлюся, то підготував би собі м'яку підстилку": Назарій Русин ділиться думками про Луческу, складні часи в Легії та суперництво з Довбиком.
Наразі триває війна. Український футбольний ринок не є надто дорогим. Чому в Екстраклясі так мало представників українського футболу?
В Польщі активно грають багато українських футболістів, особливо на аматорському рівні. Є клуби, в яких вся команда складається з українців. Проте більшість цих гравців не відзначаються високим рівнем майстерності. Справжніх зірок серед них практично немає. Два-три роки тому Русин, Шабанов, Харатін, Бутко та Василь Кравець, перейшовши до польських команд, не змогли продемонструвати своїх найкращих якостей. У Русина виник конфлікт із тренером Міхнєвічем вже в перші тижні, а Харатін зазнав значного провалу. Коли я спілкуюся з уболівальниками, вони згадують, що його трансфер вважається найневдалішим у історії Легії.
Гравці приходили із Динамо, Шахтаря, Ференцвароша - і завжди був негатив, провал, або ж нічого конкретного не показували. Наскільки я знаю, скаути та директори отримували пропозиції від агентів з України. Але остерігалися, що може трапитись провал, як із Русиним, Коноплянкою та іншими.
Після початку великої війни з'явилася нова генерація гравців. Вболівальники починають знову дивитися в оптимістичному ключі. Я вважаю, що відбудеться реінкарнація українських футболістів у Польщі. Ось Мотор хотів воротаря ЛНЗ. Вболівальники вже не пишуть "це провал", "ми не хочемо нікого з України".
Чому у Хацкевича не вдалося досягти успіху в Першій лізі Польщі?
- Про це пишуть, наче то був провал самого Хацкевича. Журналісти переконані, що це був найгірший тренер у польському футболі. Що у нього підхід і розуміння футболу з 90-х років. "Він прийшов не тренувати, а отримувати зарплату", - так писали журналісти, вболівальники. Я не згоден із такою точкою зору. Хацкевич - цікавий тренер. Просто ситуація навколо Заглембе була поганою.
#Україна #Євген Коноплянка #ФК "Реал Мадрид #Футбольний клуб "Манчестер Юнайтед". #Київ #ФК "Шахтар" Донецьк #Європа #ФК "Динамо" Київ #Андрій Ярмоленко #Асоціативний футбол #Українці #Місто #ФК "Карпати" Львів #Дніпро #Крим #Росія #Збірна Бразилії з футболу #Євро #Журналіст #Тайсон. #Краків #Варшава #Польща #ФК "Металіст" Харків #Коефіцієнт УЄФА #Богдан Бутко #Севілья #Ужгород #Артем Шабанов #Ігор Суркіс #Барселона #Дощ #Ekstraklasa #Артем Кравець #Назарій Русин #Олександр Хацкевич #Владислав Кочергін #Ігор Харатін #Ракув Ченстохова #Лехія Гданськ #КС Краків (футбол) #Лех Познань #Легія Варшава #Польське золото #Національний спортивний комплекс "Олімпійський #Марлосе.
