"Іди і вибачся перед Лобановським": український футболіст Ла Ліги, якого забули провести з поля.

"Футбол 24" розкриває захоплюючу історію Сергія Погодіна, екс-півзахисника таких клубів, як Шахтар, Динамо, Зоря та багатьох інших. У 1995 році він потрапив до іспанського міста Меріда, де залишив яскравий слід, завдяки двом важливим факторам.

У 80-х роках київське Динамо, на той час володар Кубка кубків, виявило інтерес до нього. Його зустріч із Лобановським залишила незабутні враження. У Шахтарі він грав поруч із видатним Сергієм Щербаковим і мав можливість спостерігати за талантом молодого Ромаріо. Він також взяв участь у знаковому першому матчі збірної України проти Угорщини (1:3), який збігся з його Днем народження. Наприкінці кар'єри він перебрався до Ла Ліги, де, отримавши дві жовті картки, продовжив гру.

"Юра, будеш капітаном". Той скривився і відмовив". Як збірна України зіграла перший матч в історії і виглядала "вбогою"

Ця історія стосується Сергія Погодіна. На сьогодні його ім'я відоме, в основному, лише давнім фанатам та обмеженому колу журналістів. Проте на початку 90-х років усе виглядало зовсім інакше. Погодін вважався одним із провідних українських легіонерів і став одним із перших, хто зробив крок у бік іспанського чемпіонату. Але повернімося до хронології подій.

Завершивши навчання в відомому Луганському спортінтернаті, молодий хавбек вперше вийшов на поле в складі Зорі, яка на той час займала середні позиції в Другій лізі СРСР. У момент свого дебюту Погодіну ще не виповнилося й 17 років. Разом з ним на одному шляху до успіху в цій команді почали свій шлях Тімерлан Гусейнов, Олег Суслов та Сергій Юран.

У Києві швидко звернули увагу на Проспекта. Сезон 1987 року він розпочав у складі Динамо, хоча і не в основному складі. Для набуття досвіду новачка направили в дубль, де тренував легендарний Віктор Колотов. Там Погодін регулярно виходив на поле, проводячи щонайменше 25 матчів за сезон, і іноді приєднувався до тренувань з основною командою. Проте спогади про Валерія Васильовича залишилися у нього досить суперечливими.

"Лобановський був жорстким, - пригадував Погодін в інтерв'ю Футбол 24. - Основний і молодіжний склади він тримав на дистанції. Ми були для нього віддаленими, з нами спілкувався дуже нечасто. Чи приходив на матчі дубля? Коли ми грали в Києві, приїжджала вся команда. Це була така традиція. Після матчу поверталися на базу. Той із молодих, хто потрапляє під основу, їде разом з ними.

Не можу пригадати, чому саме, але Лобановський покликав мене перед початком тренування. Я зайшов, і ми почали розмову. Він запитує: "Хто твої батьки?" Я відповідаю: "Звичайні робітники, працюють на заводі". Він каже: "Нехай батько приїде". Я усміхнувся і запитую: "Це що, школа?" Він розлютився: "Все, йди геть!"

Спускаюся на тренування, коли Колотов оголошує завдання, а потім додає: "Сергію, ти не в групі. Тобі доведеться займатися самостійно". Вочевидь, за ті десять хвилин, що минули, Лобановський вже встиг поділитися всіма важливими моментами. "Іди і вибачся," - радить мені Колотов. Зараз я добре пам'ятаю, як крокую в бутсах по паркету, видаючи характерний звук. "Васильовичу, вибачте!" - кажу я. Він відповідає: "Іди. Потім це все..." А вже наступного дня я знову тренувався в групі.

Коли Сергій опинився в Шахтарі у 1990 році, він відчув себе як удома. Він справді захоплювався головним тренером Яремченком: "Валерій Іванович - це людина, яка завжди говорить правду. Він ніколи не обговорював гравців за їхньою спиною. Яремченко вмів висловити свою думку прямо в очі, без будь-якої сором'язливості. Якщо ти виконував завдання якісно - він неодмінно це визнавав. А якщо ні - то не оминав і критики. Мені дуже подобаються такі особистості".

Погодін - крайній праворуч у верхньому ряду

Розпад СРСР, згідно з висловлюваннями Погодіна, завдав серйозного удару як фінансовій стороні, так і розвитку гри. Багато талановитих футболістів вирушили за кордон. "Коли ми зустрічали команди в Донецьку, на матчі з Дніпром ще приходили вболівальники. Але коли на поле виходили менш сильні суперники, на трибунах сиділо 3-4 тисячі глядачів, а то й менше. Для порівняння: у 1991 році, на початку нового сезону, стадіон заповнювався до 40 тисяч. Ви можете уявити, наскільки знизився рівень чемпіонату".

У кінці 1992 року двоє видатних півзахисників донецького Шахтаря вирушили в Нідерланди. Сергій Щербаков, кар'єра якого, на жаль, обірвалася в грудні 1993 року, підписав контракт з ПСВ, а Погодін опинився в команді середняків Ередивізі - Рода Керкраде. Однак, йому не вдалося затриматися там надовго.

"Я думав, що не виживу там. Голландці виявилися досить холодними людьми, і мені було важко серед них, - згадує Погодін. - У мене був перекладач, чоловік приблизно сорока років, чиї батьки залишилися в Голландії після війни. Саме з ним я найбільше спілкувався. А в решті випадків - ні з ким. Тренування закінчувались, і ми розходились. Я проводив багато часу на стадіоні наодинці або грав у більярд, а потім лише повертався додому."

Відмінності в культурі та мовний бар'єр стали на заваді багатьом нашим талантам, які намагалися зробити кар'єру за кордоном. Проте, згадуючи про Іспанію, де Сергій опинився через два роки, він має значно позитивніші спогади. Поки він намагався закріпитися в Спартаку часів Романцева і виступав ще один сезон за Шахтар, Ла Ліга вперше в історії прийняла сенсаційну команду Меріда. Влітку 1995 року новачки активно шукали можливості для посилення складу і зупинили свій вибір на Погодіну.

Після своїх пригод і обмеженого часу на полі, українець опинився в епіцентрі європейського футболу. Давор Шукер блищав у Севільї, Предраг Міятовіч демонстрував майстерність у Валенсії, Любо Пенєв грав за Атлетіко, а Рауль Гонсалес розпочинав свій шлях до слави в Реалі. Проте, чарівники Ромаріо та Стоїчков щойно залишили Барселону, що, врешті-решт, призвело до провального сезону — "блауграна" зайняли лише третю позицію.

"В Іспанії я відчував себе дуже зручно, - розповідає Погодін. - Це, насамперед, завдяки тому, що поряд був мій друг - Ніколай Пісарєв. І фізично я почувався просто чудово, був готовий до будь-яких викликів. Клуб забезпечив ідеальні умови для життя. Я мав окремий двоповерховий будинок, як і Коля. На першому поверсі розташовані кухня та вітальня, а на другому - спальні. Коля жив за містом, а я залишився в межах міста, оскільки мав маленьку дитину. Мені було важливо мати поблизу стадіон і магазини."

Словам легіонера суперечить статистика. За пів року у Меріді він вийшов лише у трьох матчах. Однак у двох із них встиг записати своє прізвище в історію.

У жовтні, під час восьмого туру, команда "римлян" відвідала Аноету для матчу проти Реал Сосьєдада. Першим забив Погодін. "Після кутового м'яч відскочив до мене, і я вдарив лівою ногою - був рикошет, і м'яч залетів у дальній кут. Цей гол не можна назвати шедевром. Він певною мірою випадковий", - з самоіронією зазначив українець.

Гості здобули перевагу завдяки своєму провідному бомбардиру Хуану Мануелю Прієто, тоді як баски змогли лише відзначитися голом для престижу. Таким чином, Погодін зіграв ключову роль у досягненні першої перемоги Меріди в цьому сезоні, відновивши свою репутацію після невдалого виступу в шостому турі. Тоді, під час виїзду на матч з Тенеріфе, трапилася комічна ситуація: Сергій отримав два "гірчичники" від арбітра, проте залишався на полі ще цілих 17 хвилин!

"Першу жовту картку я отримав за грубий прийом. За що було друге попередження - вже не пам'ятаю. Після цього суддя мене не вилучив і я дограв перший тайм. Чому так сталося - не розумію. А вже у перерві мене замінили. Тренер, напевно, усе зрозумів. От уявіть моє здивування: рефері мені показує другу жовту і після цього не виймає червоної! Іспанської мови я не знав. Можливо, у них тоді такі правила були. Але, принаймні, ніхто мені не наказав покинути поле - ні арбітр, ні партнери, ні суперники", - усміхається Погодін.

Взимку 1996-го українець підписав контракт із тель-авівським Хапоелем, де заробляв, за його ж словами, найбільші гроші у своїй кар'єрі. Догравати повернувся додому - виступав за запорізьке Торпедо і луганську Зорю початку 2000-х. Згодом розпочав тренерську діяльність. Працював у штабі МетаДона, був граючим тренером донецького Титана (короткий період у Другій лізі). Війна, яка розпочалася 2014-го, заскочила його у Донецьку, де він займався філіалом Шахтаря на Смолянці. До кінця 2016-го працював у гуманітарному штабі на Донбас Арені. Далі - опинився без роботи.

Рідне місто Сергія Погодіна, Рубіжне, в якому проживала його сестра і де поховані його батьки, з травня 2022 року опинилося під контролем російських військ. На момент підготовки цього матеріалу автор не має інформації про те, де і як наразі живе Сергій Погодін.