Даріо СРНА: "Я залишуся з Шахтарем до самого фіналу. І я підтримуватиму Україну до останнього моменту."

Ексклюзивне інтерв'ю високопосадовця "Шахтаря"

Спортивний директор "Шахтаря" Даріо Срна дав велике інтерв'ю португальським журналістам, у якому розповів про принципи своєї роботи, а також про стратегію клубу в поточних умовах.

Після того, як ви внесли значний вклад у "Шахтар" у якості гравця та капітана, з якими викликами ви стикалися, переходячи на позицію спортивного директора?

Прийняття цього рішення не стало для мене важким, оскільки я продовжував свою діяльність у рідному клубі. Це для мене більше, ніж просто команда; це моя футбольна сім'я. Безумовно, іноді я відчуваю брак адреналіну на полі та підтримки вболівальників, але важливо вміти вчасно зупинитися і вибрати правильний момент. Вважаю, що я знайшов свій ідеальний час для цього.

Після закінчення моєї кар'єри в спорті я отримав можливість стати помічником тренера Луїша Каштру, а через рік мене призначили спортивним директором. Я пройшов всі необхідні етапи, і хоча я ще молодий, я продовжую навчатися. Хочу зазначити, що моє призначення на посаду спортивного директора сталося під час війни, і це виклик, з яким нелегко впоратися. Я не просто виконую обов'язки спортивного директора; іноді мені доводиться бути батьком, матір'ю, сестрою, братом і дядьком одночасно. У такі складні часи важко зберігати фокус на роботі.

Чи зустрічалися труднощі в процесі залучення гравців та їх переконання приєднатися до "Шахтаря"?

- Спочатку так. Ми підписали Кастільо з Еквадору та Джіо (Гіоргі Гочолеішвілі) з Грузії. Ми не одразу зосередилися на бразильських гравцях, бо це був дуже важкий час. Але поступово, адаптуючись до реалій війни, ми знову почали підписувати бразильців: Педріньо, Кевіна, Марлона, Аліссона, Ізакі та інших. Натомість ми продали багатьох гравців.

Чи все ще основним пріоритетом для "Шахтаря" є здобуття трофеїв і участь у європейських змаганнях?

Навіть попри втрату 14 гравців, наша команда продемонструвала гідний рівень гри в Лізі чемпіонів. Ми вирвали нічию у матчі з "Реалом" на останніх хвилинах, обійшли "РБ Лейпциг", а під керівництвом [Маріно] Пушича святкували перемогу над "Барселоною". Ми з гордістю представляли український футбол на європейській арені, і це має для нас велике значення.

Які зміни відбулися після приходу Арди Турана, і з якими викликами стикався цей наставник?

- Я знав Арду Турана ще з часів своєї ігрової кар'єри, але ми не мали особистих зв'язків. Як і у випадку із гравцями, ми завжди ведемо список потенційних тренерів та шукаємо молодих, амбітних та цілеспрямованих кандидатів. Запросити до "Шахтаря" досвідченого тренера непросто.

Коли ми аналізуємо нашу тренерську історію, можемо помітити, що Паулу Фонсека прийшов до команди з обмеженим досвідом, тоді як Роберто Де Дзербі мав певний багаж знань. Пушич та Ігор Йовічевич також мали свій досвід, але не були повністю готові до нових викликів. Проте всі вони значно розвивалися разом з нами. Ситуація з Ардою є аналогічною.

Ми розпочали спостереження за його діяльністю в турецькій першій лізі, і він показав неймовірні результати. Вийшовши з другої ліги, він завершив сезон лише за три-чотири очки від зони кваліфікації до єврокубків. Це дійсно стало історичною подією. Ми відкриті до співпраці з молодими та амбіційними тренерами.

Яким чином ви погоджувалися з Тураном?

По-перше, він дав згоду приїхати без зволікань. У часи війни це має велике значення. Те ж саме можна сказати і про Йовічевіча та Пушича, які також відразу ж висловили свою готовність. Вони усвідомлювали серйозність обставин — так, триває війна, але водночас розуміли, в який клуб вони потрапляють.

Арда одразу ж погодився. Після цього ми провели детальні обговорення футбольних аспектів, відбулося дві зустрічі перед підписанням угоди. Потім наш генеральний директор Сергій Палкін та я вирушили до Стамбула, де за один день підписали контракт. Після цього він регулярно дзвонив мені, цікавлячись про гравців — де вони перебувають та як взаємодіють один з одним. Він прагнув розпочати роботу відразу. Хоча він молодий, у нього є всі необхідні якості для того, щоб стати видатним тренером у майбутньому.

Він співпрацював з численними відомими тренерами. Яким чином, на вашу думку, розвиватиметься Арда Туран у найближчі роки? Чи є в нього шанси потрапити до числа зірок однієї з провідних ліг?

- Якщо ми подивимося на всіх тренерів, які працювали у "Шахтарі", всі вони досягли успіху. Луїш Каштру перейшов у "Ботафого", Пушич зараз працює в "Аль-Джазірі" і показує відмінні результати, Йовічевіч вирушив до Катару, потім до Саудівської Аравії, а потім до "Лудогорця". Де Дзербі перейшов у "Брайтон", а Фонсека - у "Рому". Ми вирощуємо не лише гравців, а й тренерів. Я впевнений, що Арда має фантастичне майбутнє. Але до цього ми маємо багато спільної роботи у "Шахтарі", і ми робитимемо це крок за кроком.

- У фіналі Кубку УЄФА 2009 року вас визнали найкращим гравцем матчу. Яким цей момент залишився у вашій пам'яті?

- Перемога в європейському турнірі із "Шахтарем"... Я приїхав у 2003 році, і ми виграли в 2009 році. Це було неймовірно для українського футболу та для всієї країни. Після цього ми створили чудову команду на "Донбас Арені". Але потім, через росію, ми втратили усе, починаючи із 2014 року. Наш стадіон, наша тренувальна база, наш дім, наші вболівальники.

Проте ми продовжуємо існувати завдяки нашому президенту Рінату Ахметову. Для нього футбол — це не лише бізнес, а справжня пристрасть, емоції та адреналін. Цього року ми святкуємо 30-річчя його президентства у "Шахтарі". Таких керівників, як він, у світі одиниці. Він дійсно неповторний.

- Як бразильські гравці з'явилися у "Шахтарі"?

Цей процес почався в 2003 та 2004 роках. Першим гравцем став Брандао, за ним послідував Матузалем з "Брешії". Ми швидко усвідомили, що ефективно працюємо з бразильськими футболістами. Наша стратегія була чіткою: українсько-європейська оборонна лінія, комбінований півзахист і бразильські таланти в атаці. З 2004 року ми неухильно дотримуємося цього підходу.

Чимало наших бразильських футболістів підписали контракти з провідними клубами. Серед них Фернандіньо, Фред, Вілліан та Дуглас Коста. Деякі з них продовжують виступати на найвищому рівні і сьогодні.

- Чи було важко допомогти їм адаптуватися до українського та європейського футболу?

Для цих гравців приєднання до "Шахтаря" є складним викликом, але вони усвідомлюють його історію. Я завжди рекомендую їм поспілкуватися з (Алексом) Тейшейрою, Фернандіньо, Вілліаном та іншими нашими екс-гравцями. Вони нададуть вам найціннішу інформацію і скажуть: "Вам варто туди переїхати".

"Шахтар" виступає в ролі мосту між Бразилією та провідними європейськими командами, такими як "Бенфіка", "Аякс" та "Порту". На жаль, час більше не на нашому боці. Раніше ми могли дозволити собі чекати — Вілліан адаптувався майже рік, а Фернандіньо знадобилося вісім місяців.

Зараз ми активно залучаємо 18-річних футболістів і одразу інтегруємо їх у команду. Наприклад, у Ізака, якому лише 18, вже є п’ять чи шість забитих м’ячів. Це, безумовно, ризикований крок, але в умовах війни, фінансових обмежень та нестачі часу альтернативи не залишилося.

- Як пройшли переговори щодо переходу Георгія Судакова до "Бенфіки"?

Це не було складно, оскільки у нас налагоджені тісні зв'язки з "Бенфікою". Вони придбали (Анатолія) Трубіна та Судакова, а також проявляли інтерес до Кевіна, тоді як ми підписали Педріньо. Наші відносини з колишнім президентом клубу та теперішнім Руєм Коштою є надзвичайно добрими. Проте їм слід було усвідомити, що за десятого номера "Шахтаря" їм знадобиться заплатити значну суму.

- Чи були також зацікавлені клуби Прем'єр-ліги?

Так, ми ведемо дуже жваві переговори з клубами з Італії та Англії. Судаков дійсно є великим талантом.

- Чи може Артем Бондаренко піти аналогічним шляхом?

Це абсолютно реально. Наразі ми знаходимося в складній ситуації, з численними переїздами та великою кількістю травмованих гравців. Проте наш півзахист має значну глибину та силу, завдяки чому ми не відчуваємо нестачі виконавців. Якщо звернути увагу на поточний європейський сезон, можна помітити, що за деякими показниками це один з найгірших років за кількістю травм за останні два десятиліття. Варто також врахувати, що нам доводиться витрачати 15-16 годин на подорожі до домашніх матчів, що впливає на фізичний та психологічний стан команди. Перехід від стадіону з 36 000 уболівальників до арени на 4000 чи 5000 місць - справжнє випробування для нашої психіки. Але ми активно працюємо над формуванням позитивного настрою.

Повертаючись до минулого, які у вас відчуття щодо трансферу Михайла Мудрика до "Челсі"?

Багато людей стверджували, що він не заслуговує на таку суму. Але це зовсім не так. Чому "Челсі" вирішив викласти за нього таку значну суму? Чому "Арсенал" був зацікавлений у ньому? Яка причина його популярності в Європі? Справа в тому, що він потрапив до "Челсі" в один з найважчих моментів за останні 25 років.

Коли хтось викладає 70 мільйонів євро, він сподівається на дива, але у футболі це не завжди так. Існує безліч прикладів: Ісак у "Ньюкаслі", Гріліш - я міг би навести ще багато інших. Він все ще молодий футболіст. Перед переходом до "Челсі" він, можливо, провів лише 10 чи 12 матчів у Лізі чемпіонів.

Як Хорватії вдається невпинно випускати таку кількість обдарованих футболістів? Яка ж причина цього успіху?

- У нас є щось... Я не зовсім розумію, що саме, але у нас є щось. Населення в 3,5 мільйони, але ми сильні майже у всіх видах спорту. Люди постійно задають мені та [Івану] Ракитичу одне й те саме запитання. Немає жодної секретної формули. Ми голодні до перемог. Ми з вулиць. У нас немає національного тренувального центру чи стадіонів найвищого рівня, але у нас є характер та менталітет.

Чи вважаєте ви, що існують певні паралелі між футболом у Хорватії та Україні?

- Схожість, звісно, є. Коли я грав за "Хайдук" у Спліті, я грав практично безкоштовно. У мене була зарплата, але моєю мрією було просто грати за "Хайдук". Гроші мене не хвилювали. Наразі гравці у Хорватії отримують величезні гроші, яких їм часто не вистачало в Європі на той час. Для мене це недобре. Хорватські клуби мають жити за рахунок своїх академій, як, наприклад, "Порту". Звісно, іноземні гравці теж потрібні, але насамперед треба зосередитись на хорватських талантах.

Які з усіх переговорів, що ви проводили в ролі спортивного директора, були найбільш випробувальними?

Наш CEO Сергій Палкін переважно займається питаннями укладання угод. Моя ж функція більше зосереджена на особистості гравця. Я прагну краще зрозуміти його, перш ніж підписувати контракт. Спілкуюсь напряму з ним, іноді — з його батьками та агентом. Проводжу детальний аналіз, щоб зменшити ризики. Проте помилки, на жаль, можуть траплятися.

Іноді гравець не може адаптуватися до нової країни ані психологічно, ані особистісно. Це частина футболу, частина життя. Люди кажуть, що "Шахтар" - великий клуб, бо ми витрачаємо 50 чи 60 мільйонів євро, але ми також продаємо гравців на 140 мільйонів євро. Ми купуємо 18-річних та розвиваємо їх. Це наша модель.

Яка ваша точка зору щодо значення агентів у сучасному професійному футболі?

- Чесно кажучи, більшість із них мені не подобаються. Є кілька, яких я поважаю, але я їм прямо кажу: "Ви боретеся за себе, а не за гравця". Це неправильно. Потрібно боротися за гравця. Сьогодні футбол - це чистий бізнес; агенти іноді просять більше комісійних, аніж зарплата гравця. Це не є секретом. Мені не подобаються такі стосунки. І, як на мій досвід, коли агент чинить занадто великий тиск і постійно змінює цифри, трансфер рідко закінчується успішно.

- І нарешті, ким ви бачите Даріо Срну через п'ять чи десять років?

Якщо ви запитаєте мою дружину та дітей, вони скажуть, що я на березі моря, вдома. Проте моя дружина з самого початку усвідомлювала, що я не можу уявити своє життя без футболу. Зараз я тут, і відчуваю себе щасливим. Моя сім'я проживає в Лондоні вже шість років, і щоразу, коли у мене є три вихідних, я відправляюся до них. Коли дозволяє графік і можливості для подорожей, ми завжди проводимо час разом.

Ця підтримка має для мене величезне значення, особливо в теперішній час, коли подорож з Лондона сюди може тривати від 17 до 20 годин, в залежності від ситуації на кордонах. Це кардинально відрізняється від минулого, коли існувало три рейси на день, і я міг дістатися до Хітроу менш ніж за три години. Але вони усвідомлюють, яке місце цей клуб займає в моєму житті. Я залишуся з цим клубом до кінця.

Я залишуся з Україною до самого кінця.