Леонід БУРЯК: "У ті часи футболісти були справжніми витривалими істотами – скоріше конями, ніж людьми".

Знаменитий футболіст київського "Динамо" Леонід Буряк дав велике інтерв'ю з нагоди 98-річчя ФК "Динамо" Київ:

Якщо розглянути історію "Динамо" з точки зору її величі, можна побачити вражаючу спадщину, наповнену численними перемогами, трофеями та титулами, а також відомими іменами. Яка ж це буде розповідь, якщо зануритися в цю потужну футбольну епопею?

Ну, я вважаю, що потрібно почати з 1961 року, потім 1966, 1975 та 1986 - це дійсно була видатна когорта, справжня скарбниця талантів, де грало чимало футболістів, які представляли свої національні збірні. І я не впевнений, що в жодній країні світу є троє володарів "Золотого м'яча". Це Блохін, Беланов і Шевченко. "Динамо" стало справжнім лідером, до якого всі прагнули прагнути. Серед усіх національних команд - юніорських, національних та основних - близько 50% складали українські гравці та футболісти київського "Динамо".

Сьогодні, у 2023 році, "Динамо" має можливість здобути своє 30-те чемпіонство за всю історію клубу. Для періоду незалежності це буде вже 17-та перемога, тоді як під час існування Радянського Союзу команда завоювала 13 титулів. Загалом "Динамо" може похвалитися безліччю досягнень, включаючи 13 Кубків України в новітній історії, 9 Суперкубків та 9 Кубків СРСР. Однак особливою гордістю клубу є його вихованці. Яка ж сила "Динамо" у цій сфері?

- Ну, воно специфічне. При Лобановському, при Маслові був стиль, була тактика, як грати. І, чесно, те, що ви сказали: у нас, якщо ми, а я надіюсь, що це так буде, буде ще одна зірочка з'явиться на грудях кожного футболіста. І це покоління людей, коли ще не було результату, і ми не знали, що... Я кажу: ваше покоління повинно поставити крапку на тому, щоб у вас з'явилась третя зірка. Бо все ніяк. І ті висловлювання, які говорив Лобановський - "гра забувається, а результат залишається" - це все такі його штрихи і ті цитати, які є, вони характерні для київського "Динамо".

І ви правильно сказали - я з великою повагою ставлюсь до Ахметова, до "Шахтаря". Коли "Динамо" не грає, я вболіваю за "Шахтар". Але у нас - чисто українська команда. Якщо взяти, проти кого граємо - це збірна світу. Грає Англія - кожен клуб - збірна світу. В Італії - збірна світу. І дуже важко на тому рівні, без якихось іноземних футболістів, досягати якогось результату. Вам хороший приклад я приведу - "Шахтар" Донецьк. Суму грошей божевільну витратили - і займають зараз третє місце.

Сьогодні ситуація така, що легіонери не дуже прагнуть приїжджати в Україну. Тим не менш, клуб нещодавно уклав контракт з колумбійцем Ангелем Торресом. І ще до офіційного анонсу, він вже зробив фото біля пам'ятника Валерію Васильовичу Лобановському.

Ну, це завдяки селекційній команді, яка довго працювала над цим футболістом. Я впевнений, що він зможе стати для нас справжньою підтримкою, адже я вже бачив його виступи та відео з матчами. Проте нам потрібно ще кілька гравців, щоб гідно представити себе в єврокубках. Мені шкода, що нинішнє покоління не має можливості спостерігати за такими величинами, як Каневський, Хмельницький, Пузач, Блохін, Веремєєв та Коньков. Це були справжні майстри, які вміли реалізувати всі свої навички на полі.

Безліч тренерів стверджують, що нинішнє покоління сильно відрізняється від попередніх. Вони зазначають, що молодь надмірно залежить від смартфонів та інших технологій, а також піддається впливу багатьох зовнішніх факторів. Якщо порівняти це покоління з минулими...

- І це нормально. Я зараз не уявляю без телефона, без комп'ютера. Хоча я знаю, що це зло, зле таке. Але вони дуже талановиті хлопці у нас. І там, в "Шахтарі", є дуже талановиті хлопці. І я - туди ж: і Мудрика, і Судакова... Ну, треба час цим людям. Якщо не буде поруч таких футболістів, які можуть своєю грою, своєю професійною віддачею, своїм прикладом - вони швидше будуть ставати на ноги і будуть приносити користь.

Що, на вашу думку, є найголовнішим у футболістах? Ви згадали про талант і працьовитість. Які ще характеристики, на вашу думку, є важливими?

На мою думку, існує три ключові складові: це, по-перше, талант, по-друге, здоров'я - мати хорошу генетику. А ще, людина повинна мати неймовірну відданість футболу.

У розмовах про футбол 70-х, 60-х, 80-х років та сучасності часто підкреслюється, що в ті часи акцент робився на фізичній витривалості. Гравці могли без проблем проводити кілька матчів поспіль. Нині, як зазначав Пірло, футбол став іншим – грати ногами, звісно, важливо, але ноги лише інструмент. Головне – це стратегічне мислення, розуміння, як правильно діяти на полі. Це свідчить про еволюцію гри, адже футбол постійно вдосконалюється і змінюється.

Я розумію, про що ви запитуєте. Дозвольте навести приклад: тоді футбол був зовсім іншим, не таким швидким, як сьогодні. Хто в Україні міг змагатися без Блохіна в ті часи? Хто ж ще?.. Я не хочу вдаватися до якихось професійних тестів... Ті, хто тренувався на витривалість, більше нагадували коней, ніж футболістів. Сьогодні футбол став справжньою професією. Він вимагає від спортсменів не лише таланту, але й міцного здоров'я. У світі є лише близько двадцяти футболістів, які поєднують талант, фізичну витривалість і ефективні тренувальні процеси, що робить їх зірками. У минулому ж були інші часи... Згадайте Суперкубок, Кубок Кубків, матчі з "Баварією"... Коли "Динамо" Київ вперше зіграло проти "Баварії", на стадіоні було 102 тисячі глядачів, а на гру надійшло 1,2 мільйона заявок.

Які події повинні відбутися, щоб ми стали свідками чогось подібного?

Я не можу точно відповісти на це питання. Мені здається, що для досягнення успіху потрібен певний час і сильна команда. Подивіться на "Реал" – вчора їхні матчі зібрали величезну кількість глядачів. Це частина їхньої культури. У таких лігах, як Бундесліга або Серія А, а також в Америці, атмосфера на стадіонах зовсім інша. Наприклад, коли українська команда приїжджає до США, стадіон завжди заповнений. Це залежить від якості гри та результатів, а також від реклами, яка допомагає привернути увагу глядачів. Іноді ми недооцінюємо наших футболістів, хоча вони грають на високому рівні, з суперниками, які коштують шалені гроші. Тож, можливо, варто почекати деякий час. Ви праві, коли ставите це питання – я сам часто задумуюсь, коли ж настане той момент, коли ми зберемо повний стадіон. Адже відчуття грати перед 102 тисячами глядачів і на напівпорожньому стадіоні абсолютно різні.

98 років "Динамо". Це своєрідний ювілей, схожий на кубок, який Українська асоціація футболу вручила з нагоди 80-річчя клубу. Ви згадали, що повинні бути привітання від УЄФА. Чи залишилися у вас якісь спогади з цього приводу? Що найбільше запам'яталося — хто і з яких куточків світу вітав "Динамо" з нагоди його дня народження?

Нам не роблять подарунків. Я пам'ятаю, як ми відзначали наш перший Кубок Кубків, який супроводжувався великим банкетом. Там був президент, італійський... Боже, як це важко згадати... Все було настільки урочисто, з теплою зустріччю... Я дуже... Коли я раніше подорожував, прилітаючи чи вилітаючи, літак завжди робив коло над Борисполем, і знизу все було в чорному — люди, які зустрічали... Це відчуття неможливо стерти з пам'яті.

- Попереду - 100 років. От у 2027 році клубу буде 100 років. Як готуватись до цієї події?

Це не питання до мене, а до керівництва футбольного клубу "Динамо" Київ. Вважаю, що цю ситуацію потрібно вирішувати. Сподіваюсь, що до того часу війна закінчиться. Було б добре запросити якусь популярну команду. Коли все було в порядку, я спілкувався з "Баварією". Часто навідувався туди і знав покійного Беккенбауера. Я пропонував їм зіграти матч ветеранів – "Динамо" Київ проти "Баварії", як у 1975 році. Але, на жаль, в обох командах вже немає тих легенд. Кому це буде цікаво? Люди хочуть бачити активних гравців, які можуть щось продемонструвати. Не варто збиратися просто для того, щоб ходити або кульгати. Це не те, що потрібно. Потрібно організувати щось приємне. Я пам’ятаю, коли "Динамо" святкувало 80-річчя, тоді до нас приїхав "Мілан", і це було справжнє свято.

Ви очолюєте музей "Динамо". Які способи залучення молоді до історії клубу можуть бути ефективними?

-- Потроху почали відновлювати музей, бо дуже багато призів є. Ви бачите - ми їх почистили, розставили. Але треба запросити дизайнера, щоб усе тут грамотно оформив. Я був у Німеччині - там є така програма, можна встановити невеликий екран, десь 2х2. Натиснув кнопку - і пішов 1975-й рік, 1986-й, 1976-й, 1961-й. Це все треба робити.

Є ще одна цікава ідея. У мене донька живе в Німеччині. Ми якось поїхали до магазину "Баварії", і вона каже: "Люшка, можна я сфотографуюсь з Гьотце та Мюллером?" У них є така програма - фотомонтаж. Вона заплатила 7 євро, і їй зробили три фотографії в рамочці, запаковані в конверт. На фото - ніби її обіймають гравці. Треба щось подібне й у нас придумати.

Я й президенту говорив: коли все скінчиться, треба зробити так, щоб у день матчу люди з квитками могли заходити до музею. Тут є на що подивитися - два Кубки Кубків, Суперкубок. Можна пройтись, зробити фото, має працювати фахівець, який усе пояснить. Підійти до трофею, сфотографуватися - це все треба реалізовувати. Але, знову ж таки, треба, щоб війна зупинилась.