НАТО 3.0: які зміни приніс саміт у Анкарі для України

Саміт НАТО, що відбувся в Анкарі 7-8 липня, підкреслив відданість статті 5 Вашингтонського договору, позначив Росію як тривалу загрозу для євроатлантичної безпеки, а також оголосив про нові оборонні закупівлі на суму понад 50 мільярдів доларів. Згідно з інформацією, до 2025 року європейські країни та Канада планують збільшити інвестиції в основні оборонні потреби більш ніж на 139 мільярдів доларів. Для України ключовим результатом стала обіцянка отримати 70 мільярдів євро на військову техніку, допомогу та навчання у 2026 році, а також намір партнерів забезпечити щонайменше такий же рівень підтримки у 2027 році. У декларації також була зазначена важлива формула: "Україна сприяє трансатлантичній безпеці". Однак Анкара не надала конкретних термінів і умов для членства України в НАТО, а також не уточнила, яким чином український внесок у безпеку Альянсу буде офіційно визнаний.

Усе це втілилося в шести ключових пунктах Анкарської декларації, прийнятої на саміті НАТО — документі, що на сайті Альянсу позначено як "3 хвилини читання". У звичній практиці НАТО комюніке зазвичай є детальним звітом про досягнутий консенсус: воно ретельно відображає позиції держав-учасниць, практичні рішення, доручення для цивільних і військових структур, оборонні плани, фінансування, партнерські ініціативи та регіональні загрози. Декларація, натомість, частіше акцентує увагу на політичних сигналів: стратегічних принципах, символічних досягненнях та основному повідомленні моменту, залишаючи технічні деталі для окремих рішень. Тому зміна формату та обсягу є важливим аспектом. Мадридська декларація 2022 року містила 22 пункти; Вільнюське комюніке 2023 року — 90 пунктів; Вашингтонська декларація 2024 року — 38 пунктів, а після неї було ухвалене окреме шестипунктове зобов'язання щодо довгострокової безпекової підтримки України. У той час союзники ще обговорювали формулювання стосовно членства України, загрози з боку Росії, роль Китаю, витрати на оборону, промисловість та партнерів, намагаючись відобразити консенсусну частину цих дискусій у тексті.

У нову еру НАТО під час президентства Трампа підсумкові документи значно скоротилися: Гаазька декларація 2025 року містила всього п'ять пунктів, а Анкарська декларація 2026-го — шість. У тих питаннях, де немає згоди або вона є надто крихкою — таких як майбутня роль США, темпи європейського переозброєння, статус України, межі протистояння з Росією, Іраном чи конфлікти між союзниками — НАТО вже не намагається створити довгострокову компромісну формулу. Саміт в Анкарі не став платформою для великих політичних рішень. Це був захід, на якому було досягнуто мінімальної узгодженості, з акцентом на великі цифри та перевірку здатності Альянсу перетворити фінансові ресурси на виробничі можливості, а також на тривалу підтримку України.

Майбутнє США у сфері європейської безпеки та політика Дональда Трампа стали центральними темами саміту. Присутність української тематики в майже кожному ключовому питанні є важливим досягненням, незважаючи на стислість і загальний характер фінальної декларації. Україна займала помітне місце в політичному обговоренні в Анкарі, хоча її юридичний статус залишався обмеженим. Незважаючи на те, що Україна була на порядку денному, вона не брала участі в механізмі колективної оборони. Протокольна участь президента України була менш помітною в порівнянні з попередніми самітами, оскільки Рада Україна – НАТО цього разу відбулася не на рівні лідерів, а в форматі робочої вечері міністрів закордонних справ. Відповідно, не було сесії Ради Україна – НАТО з відкритою частиною. Проте виступ Володимира Зеленського на форумі з питань оборонної промисловості, спільні заяви з генеральним секретарем та двосторонні контакти свідчать про те, що немає підстав говорити про кризу у відносинах України з Альянсом.

Союзники приїхали в Анкару показати початок виконання Гаазького зобов'язання щодо оборонних витрат і водночас уникнути великої політичної сварки зі США. Це залишається ключовим фактором конструктивної участі Вашингтона у розбудові того, що тепер називають НАТО 3.0: якщо НАТО 1.0 було архітектурою Альянсу часів холодної війни, а НАТО 2.0 -- періодом "дивідендів миру", експедиційних операцій і пошуку нової ролі після розпаду СРСР, то НАТО 3.0 -- це Альянс нового геополітичного змагання, великого переозброєння і підготовки до тривалої війни високої інтенсивності.

У цілому, це вийшло успішно. Дональд Трамп знову запустив політичні дискусії: він піднімав питання про контроль над Гренландією, критикував Іспанію як ненадійного союзника по НАТО та звинувачував європейські країни в недостатній підтримці американських дій проти Ірану. Важливим контекстом стали футбольний скандал, пов'язаний з ФІФА, та поразка США від Бельгії на чемпіонаті світу, які додали напруженості до політичного клімату навколо президента США. Проте, після закритої зустрічі, Трамп озвучив ідеї любові та єдності всередині Альянсу. Це стало основою саміту в Анкарі: публічна напруженість, створена Трампом, і зусилля НАТО перетворити цю напругу на позитивний результат для колективної оборони.

НАТО 3.0, згідно з підсумками саміту, виглядає наступним чином. Сполучені Штати продовжують відігравати ключову роль у ядерному стримуванні, високих технологіях, стратегічній розвідці, а також у деяких аспектах далекобійного та протиракетного озброєння. Проте, Європа та Канада мають взяти на себе значно більшу відповідальність за конвенційні елементи оборони у сучасному конфлікті, що також стосується України. Ресурсна та політична підтримка України дедалі більше переміщується до Європи, хоча технологічні потужності, новітні види озброєння, такі як ракети PAC-3, а також більшість розвідувальних та далекобійних засобів залишаються під контролем США.

Оборонно-промисловий сектор став ключовим елементом стратегічних планів Анкари. У заяві НАТО було оголошено про намір реалізувати нові закупівлі на суму понад 50 мільярдів доларів, а також були визначені основні напрямки розвитку майбутніх військових можливостей: високоточні удари на глибину, інтегровані системи протиповітряної та протиракетної оборони, безпілотні технології, передові інновації, розвідка, трансатлантична бойова хмара та моделі штучного інтелекту. Під час оборонно-промислового форуму ці загальні ідеї були доповнені конкретними оголошеннями. Рютте підкреслив, що за один день було укладено угоди на більш ніж 50 мільярдів доларів, представив ініціативу NATO's Drone Edge з інвестиціями в 40 мільярдів доларів у безпілотники протягом наступних п'яти років, а також плани закупівлі розвідувальних дронів MQ-4C Triton. Крім того, було анонсовано нову систему далекого радіолокаційного виявлення та управління на основі GlobalEye, розроблену консорціумом Saab і Bombardier, і 27 мільярдів євро на модернізацію паливної інфраструктури, включаючи сховища, системи розподілу та трубопроводи в напрямку східного флангу Альянсу. Хоча остання сума не була окремо зазначена в декларації, вона є суттєвою для розуміння загальної стратегії саміту: НАТО готується не лише до закупівлі озброєння, а й до забезпечення тривалого розгортання, постачання та підтримки своїх військ.

Окремим аспектом стала далекобійність. У Анкарській декларації цей термін визначається як "глибокий точний удар" — можливість здійснювати високоточні атаки на значних відстанях. Під час саміту обговорювалися кілька багатонаціональних ініціатив у цій галузі. Найбільш виразною стала ініціатива Великої Британії, що співпрацює з Францією, Німеччиною та іншими європейськими країнами для розробки систем високоточної зброї великої дальності, з бюджетом близько 50 мільярдів доларів протягом наступного десятиріччя та дальністю ураження від 300 до понад 2000 км. Це не єдине рішення для всіх 32 союзників НАТО, а групова європейська ініціатива, яка ілюструє адаптацію Альянсу, враховуючи уроки, отримані з російсько-українського конфлікту.

Гучний результат стався на полях саміту: Дональд Трамп заявив, що США нададуть Україні ліцензію на виробництво Patriot. Найімовірніше, ключовим предметом українського інтересу є перехоплювачі PAC-3, які нині є головним дефіцитом у протиракетній обороні України. Водночас у публічних заявах не було деталізовано, чи йдеться про повний цикл, окремі компоненти, перехоплювачі, батареї або сервісні потужності. Трамп також визнав, що США можуть передати Україні лише частину перехоплювачів негайно, бо вони потрібні для власної оборони. Нагальні потреби України не обмежуються тільки американськими поставками: інші союзники також можуть робити внески для захисту від російської балістики, зокрема через Patriot, SAMP/T, закупівлі перехоплювачів і фінансування відповідних пакетів.

Впровадження рішення про ліцензійне виробництво стане непростим завданням. Виготовлення систем протиповітряної оборони Patriot вимагає доступу до важливих технологій, стабільних ланцюгів постачання, захищених виробничих площ та надійних джерел фінансування. Мова йде про складні елементи, такі як системи наведення, твердопаливні двигуни, програмне забезпечення та спеціалізоване обладнання. Хоча шлях вже прокладено, його ще потрібно пройти.

Результати саміту НАТО в Анкарі для України можна розглядати через кілька ключових аспектів. Перший аспект – це зобов'язання у вигляді 70 мільярдів євро підтримки до 2026 року, а також зобов'язання союзників забезпечити аналогічний рівень фінансування в 2027 році. Другий аспект полягає в істотному зсуві основного фінансового навантаження в галузі безпекової допомоги Україні на європейських партнерів і Канаду. Третій аспект стосується довгострокових механізмів підтримки, таких як PURL, NSATU та JATEC. PURL дозволяє союзникам закуповувати для України важливе американське озброєння та обладнання. NSATU відповідає за координацію навчання, ремонту, постачання обладнання та логістики на території союзних держав. JATEC, розташований у Бидгощі, трансформує український бойовий досвід у спільний аналіз, навчальні програми та практики Альянсу. Ще кілька років тому це здавалося малоймовірним. Протягом десятиліть Україна намагалася впроваджувати стандарти НАТО у свою оборонну систему з незначними успіхами. Тепер же стало очевидно, що цей шлях є взаємним.

Саме це у цифрах та інструментах означає пункт декларації про те, що Україна сприяє трансатлантичній безпеці.

Реальність така: НАТО не надало ознак готовності негайно включити Україну у спільну оборону та прийняти союзницькі зобов'язання щодо неї. Але НАТО інтенсивно готується до світу, в якому Європа вже не зможе, як раніше, покладатися на США у конвенційній обороні, а Україна може взаємодіяти з Альянсом як джерело бойового і технологічного досвіду сучасної війни. Україні не можна погодитися на те, щоб підтримка з боку Альянсу стала замінником членства. Але так само не можна втратити шанс стати частиною оборонної економіки НАТО 3.0.