Вшанування пам’яті старшого солдата Валентина Федоровича, відомого під позивним "Парагвай".

Знайомство з легендарним "Да Вінчі" переконало хлопця, що він обрав вірний шлях із захисту України

Валентин з'явився на світ 14 жовтня 2000 року в місті Хмельницький. З юних років хлопець проявляв інтерес до музики та історії, виділяючись серед своїх однолітків завдяки своїм знанням. Він активно займався спортом, відвідував секції дзюдо, вільної боротьби, футбольні та волейбольні тренування, що сприяло його добрій фізичній формі. Після закінчення школи Валентин обрав заочне навчання в Хмельницькому університеті управління та права ім. Л. Юзькова, вступивши на факультет "Адміністрування та управління".

Він почав приймати зрілі рішення ще в юнацькому віці. Під час Революції Гідності він відвідував Майдан у Хмельницькому. З часом батько Валентина надав письмову згоду, щоб син міг брати участь в акціях "Правого сектору".

Він почав збирати камуфляжний одяг — куртки, штани, а також ножі. З тринадцяти років син готувався до війни. Однак згодом він розчарувався у "Правому секторі", вважаючи їх недостатньо радикальними. Тоді молодий чоловік приєднався до ультрас і став палким прихильником місцевої футбольної команди "Поділля". Також він став членом "Національного корпусу" і разом із старшими друзями відвідував військові тренінги — у лісі, де їх навчали виживанню, а також на інших заняттях. Дитинство у нього, по суті, не було, - розповідає мама воїна Олеся Кшецька.

Валентин пройшов навчання для десятників у "Школі молодших командирів імені Аксьона і Хоми", а також освоїв основи підготовки за стандартами НАТО. Він вирішив стати на захист України. Коли батьки намагалися відрадити його і запропонували почекати, він впевнено відповів, що все одно піде на фронт і не має наміру змінювати свого вибору.

Хлопець відправився на Донбас у 17-річному віці як доброволець "Правого сектору". Як згадують побратими, перший місяць війни був для Валентина дуже складним через постійні мінометні обстріли. Під час одного із них його ледь відкопали, та молодий воїн продовжував свою справу. Згодом хлопець перейшов до лав полку "Азов".

Він брав участь, зокрема, в боях під Мар'їнкою та Авдіївкою, а також виконував завдання в інших гарячих точках Донецької та Луганської областей. Як згадує мама воїна, на фронті Валентин познайомився з Героєм України Дмитром "Да Вінчі" Коцюбайлом, що ще більше мотивувало та надихало хлопця й зміцнювало його переконання, що він обрав вірний шлях. За словами пані Олесі, син не боявся ні росіян, ні їхньої зброї, закликаючи молодь долучатися до війська та оборони України.

У нього було надзвичайно розвинене почуття справедливості. Він мав абсолютно все! Коли йому виповнилося 20, ми придбали для нього квартиру та автомобіль. Хоча у нього була можливість вирости "золотою молоддю", він виявився зовсім іншим. Він був унікальним і завжди брався за виконання тих завдань, які інші уникали, - розповідає пані Олеся.

Валентин зустрів початок повномасштабної війни в Маріуполі, де виконував обов'язки командира мінометного підрозділу. У той час, коли він перебував на спостережному пункті в зруйнованій будівлі, туди влучила фугасна авіабомба. На жаль, 22 березня 2022 року 21-річний старший солдат Валентин Федорович загинув.

- Хлопець із Хмельницького, теж азовець, написав мені, що мій син загинув. Що евакуював його тіло на "Азовсталь", куди всі вони змушені були пробиратися. А я не могла в це повірити. Хіба мало випадків, коли повідомляли рідним про загибель, а потім з'ясовувалося, що поранений чи в полоні? Я вдивлялася в кожне обличчя на відео з нашими полоненими, які виставляли рашисти. І коли нам офіційно повідомили про загибель Валентина, дуже надіялася, що це неправда. І навіть коли ідентифікували тіло за ДНК, прийняти, змиритися з тим, що назавжди втратила єдиного сина, я не могла, - каже жінка.

Валентина вдалося ідентифікувати після проведення трьох ДНК-експертиз. Його поховали в рідному Хмельницькому 24 листопада 2024 року. У воїна залишилися батьки та кохана дівчина, з якою він планував одружитися.

Він був обдарованим молодим чоловіком, який завжди активно долучався до виконання бойових завдань. Швидко оволодівав новими знаннями та майстерно вдосконалював свою спеціальність. Валентин мріяв про військову кар'єру у майбутньому, - згадує його командир про полеглого Героя.

Валенин Федорович посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Його фотографія розміщена на Алеї Героїв у центрі Хмельницького.

Петиція про присвоєння звання Героя України старшому солдату перебуває на розгляді Президента України.

Честь і слава Захисникові!