"У Курченка звучить дитячий голос! Я спочатку здивувався, чи це не жарт": як поляки прогнали Хацкевича, Юра Бакс, і нагорода року для Шахтаря - Футбол24.

#Спорт

У 27 років він майже залишив футбол. Старі травми коліна знову нагадали про себе, а грати через біль стало нестерпно — він робив собі уколи власноруч. Ніхто не міг полегшити муки колишнього хавбека Металіста. Та доля приготувала для нього чимало сюрпризів — Довгий нарешті опинився у надійних руках. "Пам'ятаю той момент, коли просто почав бігти і зрозумів, що коліно більше не болить. Можливо, навіть розплакався. Адже думав, що ця біль ніколи не закінчиться".

Сьогодні разом з Олексієм згадуємо, як його обманули в "Металісті", а він разом із командою зміг зв'язатися з Курченком, якого навіть Інтерпол не міг знайти. Чому "Рух" і ФК "Львів" так і не стали "рідними" для міста Лева. Як "Юри Бакси" зруйнували гру. І як поляки були готові "з'їсти" Хацкевича разом із його українськими легіонерами.

"Гірники" забезпечили нас літаком та всім необхідним. Ми ж, в свою чергу, отримали від них очки і навіть заробили непогані премії.

Покинувши Маріуполь, ви укладаєте угоду з Металістом. Виходите на поле проти Шахтаря, забиваєте гол, а гра завершується несподіваним рахунком 2:2. Ось це справжній дебют!

Спочатку я зустрівся з Чорноморцем завдяки запрошенню Бабича. У Металісті тоді почалися проблеми: деякі футболісти не бажали виходити на поле, ситуація була напруженою. Мій товариш, Коля Іщенко, зателефонував мені: "Приїжджай, ти нам потрібен у Харкові". Після цього зателефонував головний тренер, дізнавшись про мої умови в Одесі. Вони запропонували мені набагато кращі умови: "Лише приїдь".

Я підійшов до Бабича і детально виклав йому все. Для мене Металіст у той час був чимось неймовірним. Лише два роки тому харків'яни розгромлювали всіх суперників, в єврокубках здобували перемоги над видатними клубами. Я навіть не міг уявити, що ситуація може стати такою сумною.

Провів з новою командою близько трьох тренувань - і ось ми вже готуємось до зустрічі з "Шахтарем". "Гірники" нещодавно зіграли матчі з Баварією в Лізі чемпіонів, тому вони попросили нас спершу зіграти з ними в Кубку, а потім в УПЛ, обидва поєдинки відбудуться у Львові. Нам організували літак і всі необхідні умови. І ми змогли забрати в них очки, ще й отримали непогані преміальні (усміхається). Думаю, це були найбільші преміальні в моїй кар'єрі.

Чи були премії надані з боку третьої особи?

- Так, це була третя сторона. Для свого Telegram-каналу хочу записати кілька інтерв'ю - зокрема з Тарасом Степаненком - і поцікавитися, як їм було грати проти таких завжди голодних команд, простимульованих третьою стороною. А якщо це кінцівка чемпіонату, там взагалі до таких сум доходило! Давали реально дуже багато. За 90 хвилин можна було заробити стільки, скільки зараз за рік не заробляють.

- Але Металіст уже сипався, як клуб. Одними з перших в УПЛ ви почали їздити на матчі потягом...

Я все ж встиг трохи заробити — отримав премії за матчі з Шахтарем та кілька зарплат. Але потім раптом ситуація змінилася: фінансів стало обмаль, і навіть води на базі не вистачало (усміхається). Ми вирішили, що продовжимо грати лише заради своїх амбіцій. Хоча були й такі, хто відмовлявся виходити на поле. Нам обіцяли, що знайдуть якісь гроші, і часом дійсно привозили щось в останній момент. Це були далеко не найприємніші спогади.

Довгий і ще багато знайомих облич того Металіста / Фото Дениса Руденка

Які розмови точились у колективі щодо Курченка? Він був наполовину легендою, наполовину реальністю.

- Тих, хто не хотів виходити на поле, не допускали до тренувань. А великій групі футболістів, які тільки прийшли, було до того Курченка якось "фіолетово". Якщо не помиляюся, тоді спортивним директором працював Бойцан - він відповідав за гроші. Ще коли все було добре, Курченко міг з'явитися на стадіоні під час матчу. А потім його вже ніхто не чув, не бачив.

Пам'ятаю матч з Олександрією – це був, здається, передостанній тур перед Новим роком. Ми залишалися в роздягальні до останнього моменту, готові не виходити на поле. Хтось зателефонував Курченку, можливий адміністратор, і він пообіцяв, що всі виплати будуть здійснені. У нього такий молодечий голос! Я навіть подумав, що хтось з нас просто жартує. Але нам запевнили, що це дійсно Курченко. Ми ще сміялися, мовляв, Інтерпол його знайти не може, а ми зв'язалися з ним якимось дивом (усміхається). Команда вийшла на один матч, потім на інший, але, на жаль, нам так і не погасили борги.

- Маленький ловкач...

- Ну, щось таки дали - "на мандарини" пару копійок. Але головні суми залишились невиплаченими.

Сачко стверджував: "Я перетворю тебе на футболіста національної команди."

- Ворскла і Сталь - чим вам запам'яталися нетривалі періоди в цих клубах?

Не хочу занадто заглиблюватися в цю тему, адже пережив серйозні проблеми з коліном. Лікарі навіть висловлювали припущення, що я більше не зможу займатися футболом. Я обійшов безліч медиків, навіть звертався до шаманів. Досить довго не міг нормально ходити. Вік, здавалося б, ідеальний для професійного футболу, і в "Металісті" я провів непоганий період. Коли Василь Сачко запросив мене до "Ворскли", він запевняв: "Я з тебе зроблю гравця національної збірної". Але, на жаль, вийшло так, що я зіграв лише півтора матчу.

Так само і в Сталі. Мало хто про це знав, але з коліном взагалі біда була. Думав, що вже все. Проте потім, дякувати Богу, потрапив до сербів на реабілітацію. Відновившись, отримав від них висновок: якщо за собою слідкуватиму, то зможу грати ще десять років. Підказали, як саме мені потрібно змінити своє ставлення до футболу, відновлення, тренувань тощо. Так воно і вийшло. Це був 2016-й, тож я ще вісім років відіграв на професіональному рівні. Та й зараз із м'ячем бігаю.

У Ворсклі в той час виступала надзвичайна команда. Щодо Сталі, то я просто не зміг реалізувати свій потенціал через проблеми з коліном, хоча дуже прагнув грати.

"Необхідно переосмислити наше відношення до футболу" / Facebook

Що ж трапилося з твоїм коліном?

У нього було три операції. Перша відбулася в 14 років, а друга - у 17. Це була операція на хрестоподібній зв'язці, і проходила вона в 2006 році. Тоді методи хірургічного втручання були не такими точними, як сучасні. Через десять років це дало про себе знати: почалися серйозні проблеми з хрящами. Біль був нестерпним, і він не міг нормально ходити, доводилося бігати лише завдяки уколам. Прямо перед матчами робив собі кілька ін'єкцій, щоб хоч якось полегшити біль. Але обдурити себе було важко, адже біль не дозволяв навіть на 50% показати свої можливості. Ворскла і Сталь пройшли повз нього в такому жалюгідному стані.

А влітку поїхав до сербів. Пам'ятаю той момент, коли просто побіг і відчув, що коліно вже не болить. Може навіть і розплакався. Бо думав, що біль не закінчиться ніколи. Мене зрозуміють тільки ті, хто сам це пройшов.

У думках зринала думка: "Потрібно проявити себе в УПЛ". І ось, я це зробив. А що тепер?

- Ви повернулися на дуже пристойний рівень - Олександрія, єврокубки. Який матч міжнародного рівня згадується першим?

Груповий етап, матч проти Вольфсбурга. Як зараз пригадую: прибуваємо на арену, яка вражає своїми масштабами – на 40-50 тисяч глядачів. Паркуємо наш автобус, і відразу ж звертаємо увагу на автопарк суперників. "Нічого собі, - подумав я, - ми потрапили в інший вимір!" Переглядаємо їхні зарплатні, а там суми по 4-6 мільйонів доларів на рік. У нас, як ви розумієте, фінансові можливості були, м'яко кажучи, "трохи" скромнішими (усміхається).

Всім, хто має амбіції, рекомендую ставити перед собою найвищі цілі. Чому не вдалося досягти більше? Бо в думках крутилось: "Потрібно пробитися в УПЛ". І от, пробився. Але що буде далі?

Варто було націлювалися на постійні виступи у єврокубках - там зовсім інший рівень. Зараз пояснюю це молодим: не обмежуйте себе. Національна збірна, Ліга чемпіонів - чому ні? Хтось же там грає, то чому ви не можете? Працюйте - час є, хороші умови для тренувального процесу є. Цінуйте можливість. Бо ми не цінували, тому все так швидко й закінчилось.

- З 2021 року ви починаєте прокладати курс на захід. У ФК Львів вам довірили капітанську пов'язку. Чому цей клуб так і не завоював серця львівських уболівальників?

- Мені здається, він якимось трохи штучним був. Завжди, коли змінюється керівництво, філософія, то спочатку беруть місцевих гравців, потім завозять ноунеймів-легіонерів, один власник, другий власник - хто за таке буде вболівати? Немає філософії, немає історії.

Тривалий маршрут на захід / Знімок Євгена Кравса

Чи стикалися ви з подібною байдужістю з боку львів'ян, коли почали грати за Рух?

У Львові акцент завжди робиться на Карпати, незалежно від того, де саме вони знаходяться. Це важко оскаржити. Команда намагалася знайти спосіб завоювати симпатії львів'ян, але така прихильність формується роками. Було навіть таке, що під керівництвом Віталія Юрійовича Пономарьова команда ледь не пробилася до єврокубків. Якщо б їй дати трохи більше часу, можливо, це б вдалося.

Але на даний момент - "гойдалки" вже всім роздані. Не впевнений, що клуб продовжить своє існування. Як я зрозумів, залишать лише академію для дітей та підлітків. Це не в моїх руках. Я прагну, щоб хлопці грали на високому рівні, отримували кошти і отримували задоволення від футболу.

"Ми більше ж*пу рвали за цю емблему, ніж місцеві"

Ваш останній клуб у кар'єрі професійного футболіста - Заглембє Сосновєц. Який рівень команди у Першій лізі Польщі?

- Рівень футболу, я думаю, десь плюс-мінус такий, як і в нашій Першій лізі. Але набагато крутіше у поляків розкручені медіа, подача інформації, масовість, стадіони та вболівальники. Здавалося б, Перша ліга. Але всюди камери, все якісно показується, трансляції платні. Ми приїжджали, вже не пам'ятаю у яке місто, а там чаша стадіону - як Олімпійський. І тисяч двадцять на трибунах. Думаєш - вау, круто!

А от рівень гри не вразив. Так, є кілька клубів, які платять непогані гроші - на ці суми можна знайти кваліфікованих футболістів. Решта грають в атлетичний футбол. Бий-біжи - нічого особливого. Навіть якщо взяти останні 10 років - де польські клуби чогось добивалися на євроарені? У них є певна стеля, вище якої стрибнути не можуть.

- У Заглембє ви попрацювали з Олександром Хацкевичем, причому - вже не вперше. У чому фішка цього тренера? Зараз він, щоправда, функціонер.

Як особистість, він надзвичайно харизматичний і сильний. На нього завжди можна покластися, незалежно від обставин. Навіть уночі, якщо виникне проблема, можна зателефонувати, і ця довіра до нього, як до головного тренера, безмежна. "Миколайовичу, у мене неприємність". Він одягнеться і приїде, щоб допомогти вирішити ситуацію, якщо ти опинився у скрутному становищі.

На мою думку, в Польщі йому не вистачало належної підтримки. Хацкевич - справжній мотиватор, але в той час не було чіткого бачення його цілей, все виглядало занадто імпровізовано. До того ж, він потрапив у складну ситуацію. Поляки усміхалися, але відчувалася їхня нещирість, і ми виглядали для них чужими. Вони були готові "з'їсти" нас. Хоча ми обіймалися та цілувалися, напруга могла спалахнути в будь-яку мить. Я впевнений на 90 відсотків, що події, які пізніше відбулися за участю вболівальників, були сплановані місцевими. Вони просто прагнули позбутися нас і нашого головного тренера.

У деяких футболістів закінчувалися контракти, і їм потрібно було провести 1-2 матчі, щоб їх угоди автоматично продовжилися. Миколайович усвідомлював, що вони намагаються створити плутанину, тому трохи їх "притиснув". Проте атмосфера залишалася напруженою і вкрай неприємною. Це відчувалося не лише в роздягальні, а й у всіх аспектах команди. Відповідно, і результати були відсутніми.

"Де польські клуби чогось добивалися на євроарені?" / Фото з відкритих джерел

Зараз я щиро радий за Хацкевича. Вірю, що його досвід, харизма та розуміння структури футболу можуть суттєво допомогти Поліссю. Ми зберегли хороші стосунки, хоча давно не спілкувалися. Зараз команда перебуває на зборах, тому, можливо, найближчим часом завітаю до них у гості. Миколайович почав грати в падель, і в нього вже серйозний рівень – цікаво було б з ним змагатися (усміхається).

- Розв'язка складної польської історії настала, коли кібіци Заглембє залетіли на клубну базу і, як писали в інтернеті, "копняками під зад" схилили тренера до відставки. Ви були в той момент поруч?

- Так, уся команда стояла. Видно було, що йде цілий натовп уболівальників у балаклавах. Хоча вболівальниками їх важко назвати. Думаю, це була замовна акція, привезли якихось кікбоксерів. Вони всі були в капах, перетягнутих шарфах. Почалася розмова на підвищених тонах.

Виявилося, що візитери навіть не знають, хто вчора пенальті бив. Фанат такою інформацією володіє, чи не так? Ці ж були якимись "відстреленими" повністю. "Українці, нах*р ви сюди приїхали? Каламутите тут. Треба, щоб свої хлопці грали, билися за цю емблему". "Ми більше ж*пу рвали за цю емблему, ніж місцеві", - відповідаю.

Миколайович нормально тримався. Але резонно вирішив, що продовжувати роботу, коли відбувається такий безлад, немає сенсу. Поліція приїхала через кілька хвилин після того, як хулігани зникли. Ще один аргумент на користь підозри, що все це було сплановано. Можливо, навіть керівництвом клубу.

Хацкевич покинув команду, а ви все ще тут?

- Його ніхто не звільняв, він сам заявив: "Я не буду тут працювати". Прийшов новий головний тренер. Він поспілкувався, зокрема, з українськими гравцями: "Нема питань, хлопці, але в мене трішки інше бачення футболу. Хоча можете тренуватися". За контрактом ми не могли просто сказати "до побачення". Тим паче, були певні заборгованості з боку клубу. Тому просто добивали час і чекали, чим це закінчиться. Хоча на кожному тренуванні я віддавався повністю.

Я прямо висловився новому тренеру: "Є тут особи, які можуть підставити і вас". І, на жаль, так і трапилося. Ці гравці не проявляли ні співчуття, ні чесності. Їх турбувало лише власне благополуччя та статус. Але я не маю права їх оцінювати.

"Вакси та вся ця ділянка - справжні злодії"

Підведемо підсумки. Які три найскладніші суперники вам зустрічалися на полі протягом усієї вашої кар'єри?

- Зразу можу відповісти - це тріада зі Шахтаря першої половини 2010-х. Фернандінью, Дуглас Коста і Вілліан. Коли грали проти них, тренер казав: "Та хоч ударте їх. Розізліться". Але, я не обманюю, ти просто не міг їх ударити - настільки швидкими вони були.

Фернандінью брав грубощами. Тоді не було VAR, а він бив ліктями. Оскільки суддівство було доволі лояльним до Шахтаря, йому ніхто нічого не міг сказати. Біжить, відбирає, б'є, замикає. Просто космос.

А ті двоє, коли у них піднімався настрій і вони не "пустували", бігали так, що спіймати їх було майже неможливо. Не можу зрозуміти, у чому секрет – можливо, це закладено в їхніх генах. А якщо раптом і вдасться їх чимось вдарити, то біль відчуваєш більше ти, ніж вони. Якісь дивні, худорляві хлопці.

"Просто вдарьте їх. Дайте волю гніву" / Зображення з публічних джерел.

Вони першими прийшли мені на думку. Але загалом до 2014 року у нас було чимало вельми талановитих футболістів. Наприклад, можу згадати фінського гравця Романа Єрьоменка з Динамо. Я грав проти нього, а під час відпустки ми якось зіграли в пляжний футбол і перейшли на інший бік сітки. Він не виглядав як класичний атлет, але з м'ячем володів неймовірними навичками. Виступав на будь-якій позиції дуже успішно.

А Металіст? Соса, Девіч, Тайсон, Папа Гуйє - просто космонавти. Ми в Маріуполі з ними за нічиєчку зачепились - теж трохи заробили.

Чи стикалися ви з червоними картками у своїй кар'єрі?

- Дві або три точно були. Одну, наприклад, отримав за те, що вибив м'яч рукою з лінії воріт. Жовтих було багато, але не можу сказати, що грав грубо - більше "на межі". Проти Волині, пам'ятаю, зчепилися зі Шабановим - і мене вигнали тоді.

А ще згадується гра з Динамо. Рахунок 0:0, або щось таке. У мене жовта. Шаран попереджає: "Обережно, суддя буде тебе шукати". Це такі моменти: коли ти граєш проти наших грандів і сидиш на "гірчичнику", то права на помилку не дають. Подаємо кутовий. Я пробивав якось так із розвороту і, по-моєму, молодий Попов підставив голову. Олександрія залишилась у меншості.

З якими арбітрами у вас виникало найменше зауважень?

- От нове покоління - Балакін, Деревінський - реально топові. Якщо Динамо чи Шахтар грають - помітно, що перед ними вони мають авторитет. Нема такого, як раніше, коли могли матом. Ці рефері одразу все присікають чітко. Думаю, у майбутньому вони частіше судитимуть на євроарені. Ще можу назвати Віталія Романова. А раніше, звісно, були ще ті "персонажі". Вакси і вся ота грядка - просто вбивці.

Його стали називати "Юра Бакс"...

- Бакс, так, це точно він (усміхається). Раніше, коли ти приїжджав, відразу ставало зрозуміло, що вибратися звідси буде практично неможливо. Просто не було жодних шансів. Так само, як і коли до нас приїжджали команди, і коли певний арбітр проводив матч, не буду називати його імені, ми знали - суперникам буде нелегко (усміхається). Але тепер часи змінилися - у нас є VAR, поліграфи та багато інших нововведень. Все це пішло на користь.

Довгий, Бартуловіч, Годулян / Зображення з публічних джерел

- Ви не форвард, забивали не так багато, але, напевно, зможете назвати свій улюблений гол?

Найяскравіші миті – це матчі з Шахтарем та Динамо. У обох ситуаціях ми змогли здобути очки, що виявилося надзвичайно важливим, приємним і справді захоплюючим. Тепер спостерігаю, що майже будь-яка команда здатна дати відсіч нашим грандам. А в мої часи все було зовсім по-іншому. До речі, гол, забитий Шахтарю, вийшов досить вдалим. Андрій Пятов на той момент не мав жодних шансів (усміхається).

Чи є у вашій кар'єрі епізод, який ви б хотіли пережити заново, починаючи з самого початку?

Ого, яке захоплююче питання! Напевно, такі ситуації дійсно трапляються. Проте я стараюся не жалкувати про те, що було. Якщо щось сталося, значить, це було призначено. Це безцінний урок.

Пам'ятаю, на зимових зборах з ФК Львів я попросив хлопців тримати дисципліну і сам пообіцяв, що не торкнуся навіть до пива. Нас чекала кубкова гра з Шахтарем одразу після зборів. "Пацани, якщо ми обіграємо Шахтар, я накрию поляну. Цілий бідон вам принесу". Вони прислухалися до мене, ми реально "затравилися", провівши чудову підготовку на дисципліні. Але потім війна дебільна почалася - з Шахтарем так і не зіграли... Але з того моменту я вже чотири роки не вживаю ні краплі. Живу без алкоголю і розумію, що в ньому нічого хорошого немає.

Тоді наша команда у Львові демонструвала відмінну гру. Ми безумовно змогли б скласти гідну конкуренцію "гірникам". А завдяки Кубку, у нас була б можливість змінити свою історію і здобути якийсь трофей.

Як ви уявляєте своє життя через п'ять років? Давайте, як ви любите говорити, "підготуємося".

(Усміхаючись) Моя мрія – створити щось масштабне. Прагну заснувати футбольну академію, розвивати її та ділитися своїм досвідом з молодими талантами. Хочу попереджати їх про помилки, які робив сам. Коли молодь сприймає знання і досягає прогресу, це надихає мене. Отже, зафіксуємо це: 31 січня 2031 року знову зустрінемося (Сміється).