Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з футбольним істориком Олексієм Бабешком.
Кожен клуб має символи. Динамо - це Лобановський та Шевченко, Дніпро - Ємець та Жиздик, Металіст - Тарасов та Лемешко, Чорноморець - Буряк і Гусейнов, Карпати - Юст і Юрчишин, Шахтар - Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать! та Соколовський. А ще - Бабешко. І хоч він не виходив на поле у помаранчево-чорній футболці, але зробив внесок у розвиток донецького клубу на рівні з легендами-футболістами. Чоловік, який буквально по зернятках збирав історію клубу.
Восьмого травня Олексію Анатолійовичу виповниться 70 років. Це чудова можливість, щоб поділитися з Футбол 24 своїм життєвим шляхом, який був присвячений Шахтарю та розвитку українського футболу.
Слов'янськ, Соколовський, Бобошко можна перефразувати як: Слов'янськ, представник Соколовського, Бобошко.
- Ви знаєте, це така подія, яку наче не чекаєш, а вона сама приходить. З іншого боку - чув, що ювілеєм вважається дата, кратна 25. Тому рано ще її ювілеєм називати.
Ви провели більшу частину свого життя на Донеччині. Чи залишаєтеся вірними своїм рідним місцям і нині?
Я з'явився на світ у Слов'янську, але наразі проживаю в селищі Олександрівка. Це справді частина Донецької області, розташованої на перетині з Харківською та Дніпропетровською областями. Я горджуся своїм походженням зі Слов'янська і маю велику любов до цього міста. Серед відомих особистостей, що походять з Слов'янська, є легендарний футболіст Михайло Соколовський, який грав за Шахтар. Також тут народився Віктор Фомін, гравець Шахтаря 40-х-50-х років, а першим головним редактором тижневика "Футбол" був Мартин Мержанов.
Чи не турбує вас, що фронт так близько?
Було б неправдою, якби я стверджував, що це не турбувало мене. Проте я сповнений надії на краще. Я в Україні, спілкуюсь з вами українською - це моя реакція на всі запитання. І ще, мені дуже хочеться дивитися футбол у рідному Донецьку.
Чи стало вашим знайомством з Михайлом Соколовським результатом спільного походження?
Коли я почав захоплюватися футболом, Михайло лише починав свій шлях у житті — йому було всього 15 років. Наша дружба розпочалася в 1975 році, і все завдяки тому, що ми обидва родом з одного міста. Ми познайомилися на одному з урочистих заходів. Я мав можливість спілкуватися з легендою "Шахтаря" 50-х років, Іваном Бобошком. Під час нашої розмови ми торкнулися теми, про яку ви запитуєте. Я сказав йому: "Іване Павловичу, знаєте, в чому різниця між футболістом і істориком команди? Ви не знаєте мене, а я знаю про вас усе, навіть те, чого ви самі про себе не усвідомлюєте".
Цікаво, що ви були обізнані про Бобошка.
Він поділився з ним інформацією про колонку в гумористичному журналі "Перець", де знаменитий Остап Вишня описав Шахтар і зокрема Бобошка. У 1952 році команда випала з найвищого дивізіону, а всі матчі проходили в Москві. Ось що писав про це дотепний Остап Вишня: "Ми вважаємо, що для деяких футболістів найзручнішою і найприємнішою ареною був би такий стадіон: великий стіл, накритий скатертиною, а ворота з пляшок "Московської". Верхня штанга з "Жигулівським" пивом, а сітка виготовлена з авосьок, в яких лежить закуска. Зрозуміло, що замість футбольного м'яча слугувала б головка голландського сиру. У таких умовах матч закінчувався б з рахунком, щонайменше, 10:0 на користь Шахтаря". Бобошко, звісно, ніколи про це не чув.
Жуков, Яремченко, Пономаренко можно переформулировать как: Жуков, Яремченко и Пономаренко.
Чи футболісти охоче йшли на спілкування з вами?
- Коли футболіст у розквіті сил, то не задумується, що згодом може опинитися поза увагою. І тоді на перший план виходять журналісти, які беруть інтерв'ю в екс-зірок, та історики з письменниками, які про них пишуть, які рахують їхню статистику. З багатьма гравцями саме так зароджувалися стосунки.
З ким спілкування залишило найбільш приємні враження?
- Нещодавно зустрівся в Краматорську з нашим рекордсменом Сергієм Ященком. Він навчався в училищі №39, потім грав за нього, а зараз працює з дітьми. А це ж моя тема - я усе життя працював у профтех системі. Практично 25 років був директором профтехучилища, а до цього - майстром. Усе свідоме життя, 37 років. Цікаво було обмінятися досвідом. А тема футболу - загальна. Чи взяти до прикладу Олега Жукова, футболіста Шахтаря початку 40-х, на етапі зародження клубу.
- І першого наставника в історії львівських Карпат.
Згадуючи Олега Івановича, хочу підкреслити, що він привіз з Донецька до Львова кілька футболістів, які мали досвід гри у основному складі львівської команди. Одного разу до нас завітали журналісти з Львова і зняли про нього чудовий документальний фільм. Жуков володіє вражаючою пам'яттю. Наприклад, у мене було дуже мало інформації про чемпіонат 1945 року. Але як тільки Жуков почав ділитися фактами — хто з гравців виходив на поле, хто забивав голи, і навіть згадуючи суддів — я був вражений. Я мав кілька складів, повернувся додому і перевірив їх, і все виявилося абсолютно точним. Він дуже сильно мені допоміг.
Мабуть, ви також стикалися зі ситуаціями, коли ветеран стверджував, що в якогось матчу забив три м'ячі, хоча насправді навіть не з’являвся на полі. Як ви відрізняли правду від вигадки?
Є одна історія, яка завжди викликає у мене біль. У 1971 році команда Шахтар програла Динамо в Києві з рахунком 3:4. У протоколі матчів зазначено, що хет-трик здійснив Валерій Яремченко. Проте в 90-х роках я натрапив на інтерв'ю з Леонідом Ключиком у газеті "Український Футбол", де він стверджував, що саме він забив перший гол, а Яремченко оформив лише дубль. Хоча коментатор на стадіоні оголосив, що перший гол належить саме Яремченку. Після цього я зустрівся з Валерієм Івановичем, щоб дізнатися правду про те, як відбувалися ті події.
"Сумно спостерігати за тими, хто бездумно зрадив Україну", - висловився Валерій Яремченко, коментуючи ситуацію з Селезньовим, руйнуваннями в ДНР та найбільшими страхами Путіна.
Яка була реакція Яремченка?
- "Якщо Ключик сказав, так воно і було". Фактично зізнався у тому, що не робив хет-трик. Звичайно, ми залишили у всіх протоколах лише його авторство, але зробили зноску - один гол приписали Ключику. Таких історій багато. Петро Пономаренко, футболіст Шахтаря 50-х, писав чудові вірші про футбол, про свою історію в ньому, про навчання дітей футболу. Одного разу в газеті "Донбас Спортивний" відомий журналіст Леонід Санін зробив з ним інтерв'ю, де написав, що статистики не знають про три м'ячі, які Пономаренко забив 1956-го кишинівському Буревіснику.
Чи насправді ці голи не відбулися?
Я написав статтю під назвою "Що дозволено футболісту, те не дозволено журналісту". На мою думку, журналісти повинні нести відповідальність за свої висловлювання, а не просто приймати все на віру. Важливо проводити перевірку фактів. Коли я зустрівся з Саніним на ювілеї Шахтаря у 1996 році, він відразу запитав мене: "Льошо, чому ти це зробив?" Я пояснив, що існує концепція історичної правди, яку слід дотримуватися. Подібні ситуації я згадував у своїй книзі "Скандали і трагедії українського футболу", де йдеться про радянський період. В мене також є заготовка, що охоплює час після 1991 року, але поки що я не планую її публікувати.
Лобановський
- Чи пригадуєте, з чого розпочалося ваше захоплення футболом?
- Гадаю, такий імпульс є у житті кожного. І складно дати логічне пояснення цьому. Мій батько працював водієм у колгоспі. Якось його відправили у Донецьк на підвищення кваліфікації. Я, 12-річний хлопець, проводжав тата в обласний центр і ми по дорозі зайшли у газетний кіоск. Пригадую, то була звичайна книжечка - календар-довідник за 1967 рік. Я сів на лавці на автовокзалі, відкрив на сторінці "Шахтар" - і все!
Чи почали ви захоплюватися футболом ще в ранньому віці?
- Я свідомо дивився матчі ЧС-1966. А ще на нашому місцевому стадіоні один чоловік мав транзистор, на якому ми слухали репортаж з матчу Шахтар - Чорноморець. То був квітень 1968-го, Валерій Лобановський грав за Шахтар і забив прямим ударом з кутового.
Чи мали ви нагоду познайомитися з Валерієм Васильовичем?
- Ні, ми не зналися. Однак інформації про Лобановського маю багато завдяки розповідям партнерів. Вітя Звягінцев завжди казав, що Валерій Васильович та Олег Базилевич були інтелектуалами, але дистанціювалися від команди. Якщо на базі в Кіршах більшість футболістів грали в "дурня", то вони - у більярд. Якщо усі йшли в кіно, то Лобановський з Базилевичем - у театр.
"Лобановський порадив мені завершити стосунки з дружиною": легенда Дніпра - про товаришування з Яшиним, удар Поркуяна та російську ненормативну лексику.
Було б цікаво дізнатися про відсторонення Лобановського після поєдинку з московським Динамо, яке, по суті, поклало край його кар'єрі як гравця. Що ж відбулося у взаєминах між ним і тренером Шахтаря Олегом Ошенковим?
Лобановський, як стверджують, висловив тренеру своє бажання не брати участь у команді, де все чітко прописано від "А" до "Я". Він зазначив, що такий стиль гри йому не підходить. В той момент він займав посаду капітана команди, однак у наступному матчі проти ЦСКА на поле вже не вийшов. Натомість Ошенков звернувся до обкому партії і домігся рішення про відрахування Лобановського.
Сильно.
Цікаво, що легендарний донецький журналіст Марко Левицький, з яким я мав тривалу дружбу, отримав пропозицію написати статтю про це та розкритикувати Лобановського. Проте він відмовився. Водночас інший місцевий журналіст, Юрій Шварц, якого я також дуже ціную, вирішив висвітлити проблему "зіркової хвороби" Лобановського. Якщо звернути увагу на Лобановського як тренера, то стає очевидним, що у його підходах усе було чітко сплановано від початку до кінця. Спочатку він виступав проти існуючої системи, а згодом сам став її частиною.
Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!
- Окрема сторінка в історії Шахтаря - Віталій Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!.
- Цікавий епізод стався, коли Лобановський запросив його на Спартакіаду в збірну України. Віталій згадував, як відбувалися тренування - поки добіг до воріт суперника, всі вже назад біжать. "Я так грати не буду", - фактично Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать! повторив те, що колись казав сам Лобановський. Ми з сином Андрієм писали про Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!а книжку. І хотіли наповнити її спогадами про нього як про людину. Жоден спікер не відмовився, усі відгукнулися і розповіли багато цікавого.
Соколовський, П'яних, Бабешко, Левицький, Алпатов, Старухін можна перефразувати як: Соколівський, П'яних, Бабенко, Левицький, Алпатов, Старухін. — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!
- Вражаюче.
- Є історія з 1979-го, коли Шахтар святкував срібні медалі у палаці "Юність". Марк Левицький каже: "Віталя, треба виступити. Ти ж лідер, бомбардир". Той почав відмовлятися, хоча був гострим на язик: "Може, хоч напишете на листочку?" Марк накинув текст на коліні та віддав Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!у. Коли Віталію надали слово, він почав лазити по кишенях і врешті-решт знайшов зім'ятий папірець з промовою. "Та от мені тут Марк Юрійович написав, але в нього такий паскудний почерк. Я краще сам", - і почав чесати з трибуни (Сміється).
Футбольний суддя у 76. Грав зі Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!им та Габовдою, ледь не загинув у ДТП, мав особливий фінт
- У Шахтарі вистачало веселих хлопців. Чого тільки вартий жарт Роговського з автографом на портреті Брежнєва "Вохе от Лехи". Проте Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать! - номер один?
- Шахтар летів у Африку через якесь європейське місто. В аеропорту Віталік побачив автомат з напоями, спробував радянський "полтіннік" - підходить. Пройшовся по партнерах, позбирав монети і сів задоволено пити. Інші як побачили, кинулися, та вже було пізно - Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать! все позбирав... Ще згадав - не про Старухін — это фамилия, которая может встречаться в разных контекстах. Если вам нужно больше информации или описание, дайте знать!а, але на схожу тематику. Стадіон Шахтар, реконструкція. В цей час у Донецьк приїхав Хуан Антоніо Самаранч - його повезли, щоб показати стадіон. Керівник ДСО "Авангард", трохи затримавшись, кличе підлеглого: "Газон новий, а там якийсь горб. Що це?" Підійшли до кута поля, підняли дерен, а там - пляшка горілки (Сміється).
- Захоплююча ситуація.
- Їх вистачало. У Шахтаря щонайменше двічі форму крали. Спочатку 1945-го на шляху до Ужгорода зник комплект. А вдруге - 1959-го, коли команда летіла у Корею на Боїнгу-бомбардувальнику. Прокинулися зранку в готелі - все зникло.
Дитина йде у світ
- Одним з провідних футбольних істориків країни є львів'янин Олександр Паук. У процесі своєї діяльності для збору важливої інформації він, умовно кажучи, "ночує в бібліотеках". Ваші методи схожі?
Я знайомий з Пауком лише заочно, проте високо ціную те, що він досягнув. Що стосується мене, то я все своє життя перебуваю в пошуках. Я здобував освіту в сільськогосподарській академії в Києві, де провчився шість років, більшу частину яких провів у бібліотеці Вернадського. Не можу не згадати й про місцеві бібліотеки в Донецькій області. Спілкування є важливим аспектом мого збору інформації. Раніше я організовував тури містами Донецької області в пошуках талановитих футболістів.
"Бандити жорстоко розправилися зі Швойницьким - його ребра пошкодили легені". Текст містить підписи Ді Марії та Клюйверта і стосується Карпат.
- Є ще архіви та музеї.
- На рубежі 2000-х я написав дві книжки: "Старий-старий футбол Донецького краю" та "Донецький футбол епохи, що пішла". Для того, щоб їх підготувати, я об'їздив 80% музеїв області. Раніше при кожному підприємстві, шахті чи заводі функціонував відповідний музей. Матеріалів можна було знайти більше, ніж в обласних чи міських краєзнавчих музеях. І вони лежать ніким не вивчені. А я стільки там познаходив! Тому намагався боротися за них.
Яким чином?
Я мав честь двічі обіймати посаду депутата обласної ради, де керував постійною комісією з питань науки та освіти. Всіма можливими способами намагався привернути увагу до музеїв. Пам'ятаю, як відвідав Металургійний завод імені Фрунзе в Костянтинівці. Зайшовши у музей, не зміг стримати сліз.
Чому так сталося?
- Уявіть велику п'ятиповерхову будівлю, один з поверхів якої належить виключно музею. Там усе валялося на підлозі, занедбане. Зате у Старокраматорському машинобудівному заводі з цим все гаразд. Часто у таких місцях трапляються знахідки, яких не чекаєш.
Які конкретно?
Це перше зображення Стахановця, зроблене в 1936 році, коли клуб тільки почав своє існування. Під час своїх подорожей я натрапив на фотографію команди Юзівського спортивного товариства, яка раніше не була опублікована. Також я намагався знайти будинок одного з футболістів першого складу Шахтаря, зокрема Стахановця. Хоча на той момент він вже пішов з життя, мені вдалося зустріти його сина, який лише за день до цього вийшов з в'язниці. Він подарував мені альбом, у якому є знімки з 12 травня 1936 року — дня першого матчу в історії клубу.
Пристрасть історика або колекціонера триває доти, поки в моменти виявлення нових артефактів відчуваєш невимушене дитяче щастя. Чи знайомі вам такі переживання?
- Безумовно. Якось мене запитували, що я відчуваю, коли публікую чергову книгу чи статтю. Я сказав, що для мене готова річ вже не складає першочергового інтересу. Це трохи грубо сказано... Розумієте, ці речі для мене, як діти. Народилася дитина, ти її виховуєш, а потім вона йде у світ. І вже все - живе самостійним життям. Думаю, ви, коли публікуєте свої інтерв'ю, відчуваєте щось схоже. Готуєтеся, збираєте інформацію, спілкуєтеся, пишете і горите цим. А коли все готове - ви прощаєтеся і кажете: "Я дав тобі життя. Тепер ти самостійна".
- Сто відсотків, маєте рацію.
- У мене існує правило - якщо я щось знаходив, то намагався одразу показати публіці. Я знав багатьох людей, котрі займалися накопиченням. Вони мали хороші матеріали, ховали їх. Потім приходив час - бац! Або нікому не цікаво, або показати його вже не могли.
Ваш син Андрій.
Ви говорили про подорожі Донеччиною. Чи були випадки, коли ваші співбесідники відмовлялися спілкуватися?
Не так вже й часто. Дозвольте розповісти іншу історію. Коли ми з Андрієм працювали над довідником "Хто є хто в Шахтарі" у 2005 році, ми включили в нього 500 футболістів. Однією з наших поїздок була в Луганськ, де ми зустрілися з Григорієм Балабою, який виступав за Стахановець у 30-х роках. Це був дуже цікавий досвід. Особливо запам’ятався випадок з одним гравцем 40-х років на ім’я Георгій Сухих. Після того, як він переїхав до Росії, його сліди загубилися. Я випадково натрапив на лист, який цей Сухих написав нашому футболісту Борису Потьоміну. Спочатку я сумнівався, що щось з цього вийде, тому поклав справу в шухляду. Але через десять років знову взявся за неї. Написав листа на адресу Сухих — і отримав відповідь. Хоча, на жаль, не від самого Георгія, а від його сина.
Прекрасно!
Є ще одна цікава історія про футболіста Анатолія Стука, який жив у Таганрозі. Там колись мешкав мій брат. Я попросив його перевірити у телефонному довіднику, чи є така людина. Він знайшов потрібний номер. Коли я зателефонував, дружина Стука відмовилася спілкуватися, оскільки вони розлучилися і вона все ще мала образу. Через деякий час я знову зателефонував, поставив кілька запитань і врешті-решт отримав необхідну інформацію.
Офіційно футбол завжди залишався вашим захопленням. Ви мали стабільну роботу, яка жодним чином не була пов'язана з Шахтарем.
Так, я мав досвід роботи в професійно-технічному училищі та обіймав посаду керівника районної державної адміністрації. Проте це ніколи не ставало для мене перешкодою.
- Ваш син Андрій., котрий багато років працює у Шахтарі - ваше продовження. Футболістів прийнято запитувати про те, чи мріяли вони про футбольну спадковість. Як було у вашому випадку?
- Я не прагнув зробити з Андрія футболіста. І не мріяв, щоб він став футбольним істориком. Та можу сказати відверто - якби не Андрій, то багатьох наших праць не було б. Знаєте, як у "Дванадцяти стільцях" - я пишу ввечері, а ти - зранку. Або я пишу парні сторінки, а ти - непарні. У нас теж так. Ми багато спілкуємося, постійно обговорюємо. А ще Андрій двічі створював музеї Шахтаря. Музей на Донбас Арені належав до найкращих футбольних музеїв Європи. З 2003-го ми з сином підготували та видали понад десять книг про історію команди і зібрали фотоархів з початку минулого століття до кінця 90-х майже. А це майже сім тисяч фото.
"Зустрів Івасюка перед зникненням - сумно махнув рукою": фотограф про очі Чорновола, падіння Леоненка і феномен Білозіра
- Як ви сприймали скептиків, які траплялися на вашому шляху?
Ніколи не здався. Просто цікаво було дізнатися, чому у когось виникають такі думки. Напевно, моя професія педагога та знання психології зіграли свою роль. Є у мене друг Сергій, з яким ми знайомі з 80-х. Він більше схильний збирати, а не ділитися. Якось він скептично висловився, а я відповів: "Якщо ти так думаєш, то спробуй зробити краще". На мій погляд, просто накопичувати матеріали і не ділитися ними — це не правильно. Для мене важливо публікувати свої знахідки, інакше навіщо цим займатися? Проте Сергій дійсно допомагав мені з історичними матеріалами з його колекції, і я ціную його внесок. Тож, без сумніву, його збирання має свою цінність.
- Ви колекціонуєте футболки, програмки, автографи, квитки чи вимпели?
- Моїй колекції, напевно, позаздрили б багато любителів футболу, проте в мене її як такої нема. Деякі речі я залишаю, деякі віддаю. Другові Сергієві дарував цінності в одному екземплярі. І ніколи не шкодував. Знаю, що для цього це велика радість. А для мене це матеріал, з яким працюю. На початку 2000-х я зайшов у клуб до віце-президента Шахтаря Юрія Колоцея. Дивлюся, на столі попільничка, пов'язана з футболом.
Чи курите ви?
- Колись палив, потім кинув. Але того дня вирішив попросити у Колоцея цигарку. Сиджу, палю, збиваю попіл і ретельно вдивляюся у цю попільничку. А там написано: місто Драммен і 1956 рік. І я розумію, що це сувенір, присвячений матчу Шахтаря в Норвегії. У мене одразу загорілися очі, я попросив Юрія подарувати попільничку, не пояснюючи причину. Причину, до речі, я йому відкрив. Значно пізніше.
Очі шахтарів
- В історії Шахтаря було понад шістсот футболістів. Зрозуміло, що виокремити улюблених складно. Та все ж чи є у вас фаворити?
Я вже згадував про Олега Жукова та Михайла Соколовського. Також хочу підкреслити Георгія Бікезіна і Валерія Яремченка. Мені пощастило мати теплі стосунки з цими людьми. Навіть зараз я можу зателефонувати Віктору Грачову чи Миколі Федоренку в будь-який час. Мені подобалося годинами спілкуватися з уже покійним Олексієм Дрозденком.
Легіонери є невід’ємною складовою сучасного футболу, проте вони можуть дещо підривати клубну ідентичність. Яке у вас ставлення до них у контексті історії ФК Шахтар?
Нещодавно мав розмову з Брандао — насправді, він дуже приємний молодий чоловік. Я не вважаю легіонерів чимось зайвим, навпаки. Проте, якщо їх стає занадто багато, це може викликати певні проблеми. Безумовно, кожен потребує спілкування, особливо бразильці. Однак для місцевих гравців така ситуація може бути не на користь. Коли легіонерів забагато, це вимагає від тренера неабияких навичок, щоб правильно спрямувати їхню енергію і потенціал.
Шахтар - це яскравий символ свого краю. Михайло Олефіренко, футболіст команди в 80-х роках, згадував про неповторне забарвлення шкіри фанатів.
Коли я вперше відвідав стадіон, ця особливість справила на мене величезне враження. Це сталося у 1977 році. Хоча я давно писав про Шахтар, можливість побачити матч з’явилася лише тоді. Очі вболівальників були просто вражаючими. Гірники, що працюють у глибоких шахтах, таких як шахта імені Засядька, виходять на поверхню абсолютно чорні. Після душу та лазні їх вдається очистити, але круги навколо очей залишаються. Ці очі шахтарів, сповнені очікування якісної гри, залишаться в моїй пам’яті назавжди.
Унікальна деталь - терикон, з якого глядачі спостерігали за футбольними матчами.
- Туди залазили ті, хто не мав квитків на трибуни або особливі фанати. Якщо чесно, я там ніколи не був.
- А на матчі сучасного Шахтаря коли востаннє були?
Я багато разів відвідував Харків. Після того, як команда переїхала, я був присутній на матчі в Києві в 2021 році. Чесно кажучи, мені бракує близькості до Шахтаря. Дивитися по телевізору — зовсім не те саме.
- Біль футбольного історика - не встигнути своєчасно відвідати, записати, поговорити.
Іноді я відчуваю гнів на себе. Після повернення з армії я почав більш усвідомлено ставитися до футболу, завдяки чому міг частіше відвідувати стадіон. Я створював програмки та довідники, а спільний проект з Марком Левицьким отримав звання найкращого в СРСР. Власне, це, здається, єдине значне досягнення українського довідника. Я спілкувався з футболістами, але тепер картаю себе за те, що не поставив певні питання та не зібрав важливу інформацію. Ще більше мене дратують мої попередники, які жили в Донецьку. Адже була можливість зустрічатися з гравцями основного складу команди і записувати їхні спогади.
Ви досягли значних успіхів, але чи залишилися у вас незавершені справи?
- Ви знаєте, завдяки клубу вийшло зробити не так вже мало. Майже перед кожним ювілеєм Шахтаря зустрічався з генеральним директором клубу Сергієм Палкіним. Розмовляли, домовлялись і робили новий проект. Хочу перевидати "Хто є хто в Шахтарі", але додати туди не лише футболістів, а й тих, хто був поруч з командою: тренерів, лікарів, адміністраторів. Дуже цікаві люди, про яких мало пишуть. Я знайшов багато матеріалів. Ще зібрав склади і дані про всі ігри Шахтаря. Мені дуже допомогли колеги, зокрема, львів'янин Тарас Пуньків, Сергій Чурса, Віктор Стріха.
Ідея створити книгу, присвячену історії футбольної форми клубу Шахтар, виникла досить давно. Ми підготували фотоальбом, і під час його презентації президент клубу, тримаючи в руках книгу, звернув увагу на форму команди 40-х років, зауваживши: "Цікава форма". Мене це вразило, і я подумав: "Це дійсно чудова ідея". З того часу ми більше ніж 20 років займаємось збором фотографій команди для цього проекту. Сьогодні ми вже на фінішній прямій. Практично всі секрети, пов’язані з формою, відомі, навіть незважаючи на деякі прогалини в історії клубу від моменту його заснування до кінця 50-х років.
Чи є у вас день, який ви вважаєте найщасливішим у зв'язку з Шахтарем?
- Ми з Андрієм підготували книжку "Рік Шахтаря. 365 днів". Відкриваєш будь-який день і дивишся. Наприклад, 8 травня. І дізнаєшся, що цього дня Шахтар ніколи не програвав (Усміхається).
#Футболіст #Нідерланди #Національна збірна України з футболу #Україна #Київ #ФК "Шахтар" Донецьк #Європа #ФК "Динамо" Київ #Асоціативний футбол #Місто #ФК "Карпати" Львів #Дніпро #Донецьк #Росія #Москва #Андрій Шевченко #Історія #Львів #Українська мова #Журналіст #Володимир Путін #Донецький вугільний басейн #Африка #ФК "Чорноморець" Одеса #Харків #Валерій Лобановський #Радянський Союз #Донецька область #Хет-трик! #Колгосп #ФК "Металіст" Харків #ПФК ЦСКА Москва #Краматорськ #Леонід Буряк #Донецька Народна Республіка #Георгій Жуков #Брандао (футболіст, 1980 р.н.) #Дніпропетровська область #Валерій Яремченко #Слов'янськ #Бібліотека #Шахтар #Автор: Базилевич #Віталій Старухін #Остап Вишня #Михайло Соколовський #Музей #Віктор Фомін #Стадіон "Юність" (Горішні Плавні) #Віктор Звягінцев #Спортивний кий #Кишинів #В'ячеслав Чорновіл #Леонід Брежнєв #Хуан Антоніо Самаранч #Драммен #Бішкек
