Він походить із села Неньковичі, розташованого на Рівненщині, і виріс у великій сім'ї серед двох старших братів. З юності в нього була пристрасть до футболу, риболовлі, а також він любив збирати гриби. Лише через три тижні після знайомства Сергій вирішив зробити пропозицію Оксані. У вересні 2006 року вони створили сім'ю, збудували власний будинок і виховували трьох дітей: Марію, Олександра та Анастасію. Протягом 17 років він працював у правоохоронних органах, спочатку як дільничний інспектор, потім у секторі патрульної поліції, а згодом — в черговій частині.
На початку літа 2024 року Сергій Мовчун вирішив приєднатися до новоствореного батальйону поліції спеціального призначення, ставши інспектором взводу. "Тато сказав, що йде захищати нас," – згадує його 18-річна донька Марія. Протягом року він проходив підготовку, а потім вирушив на Донеччину. "Яшка" – так його називали товариші по службі, адже по батькові він був Якович, – розповідає його дружина Оксана Мовчун. "Він завжди знаходив можливість зателефонувати або надіслати смайлик, але про бойові дії ніколи не розповідав. А коли не міг вийти на зв'язок під час виконання завдання, його побратими завжди запевняли, що з Сергієм усе гаразд."
"Він вирізнявся відвагою на полі бою та був справжнім другом, завжди готовим поділитися останнім, особливо водою, якої на позиціях було вкрай мало. Безмежно любив свою родину і часто ділиться спогадами про дружину та дітей", -- згадує товариш з позивним "Череп".
"12 серпня торік чоловік надіслав своє зображення, на якому виглядав втомленим. Це була наша остання розмова, -- згадує пані Оксана. -- На наступний ранок о 6:50 він надіслав смайлик. А зовсім скоро я отримала повідомлення про його зникнення безвісти в районі Торецька. Ми не могли в це повірити. Три тижні ми жили надією, що з ним усе добре..."
Сергій загинув 13 серпня в результаті ворожого нападу. Його товариші, під обстрілами і ризикуючи своїм життям, зробили все можливе, щоб забрати тіло. "Ми не могли залишити його там", -- говорить "Череп". Зрештою, це вдалося здійснити – в тумані та дощі, коли активність російських дронів зменшилася. Оскільки шлях був замінований, до операції залучили фахівців-вибухотехніків.
Із 41-річним капітаном поліції Сергієм Мовчуном попрощалися у рідному селі торік 10 вересня. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, побратими, колеги, друзі, односельці. "Чоловік обожнював наших дітей, понад усе хотів, щоб вони були щасливими й росли у мирній Україні, -- мовить дружина. -- А ми зі Сергієм дихали одне одним. Цього вересня було 20 років, як ми побрались. Дуже важко усвідомити, що коханого нема".
Воїну присвоїли посмертно орден "За мужність" III ступеня. "Сергій навідується до нас у снах — мабуть, так він береже нас з небес", — ділиться Оксана Мовчун. — "Його брати підтримують нас у побуті, а колеги та побратими часто приходять в гості. Тож ми не опинилися наодинці зі своїм горем".
#Донецька область #Капітан (збройні сили) #Дощ #Батальйон #Бойові дії #Рівненська область #Зуб #Риболовля #Передача інформації #Поліція #Зниклий безвісти #Футбол #Патрульна поліція України #Органи внутрішніх справ #Взвод #Наказ про прояв мужності
