Боксер з Чернігова Данило Жасан, який три роки тому з родиною знаходився в облозі РФ у рідному місті, став єдиним українським призером цьогорічного чемпіонату світу. На шляху до "бронзи" він за один раунд переміг колишнього росіянина, який отримав строк за наркотики, і лише прикре розсічення не дозволило йому вийти до фіналу. Хоча абсолютний чемпіон світу Олександр Усик знаходився у Ліверпулі і дав Данилові пораду, як здолати молодого англійця.
У бесіді з OBOZ.UA Жасан поділився спогадами про те, як його батьки не підтримували його захоплення боксом. Він розповів про свої перші значні перемоги, про життя в місті, оточеному ворогами, а також про евакуацію під звуки вибухів через поля. Також він згадав про свою участь у пологах і, звичайно ж, про свою першу медаль чемпіонату світу в Ліверпулі, де його підтримував Усик.
- Я на кожні змагання їду з думками про "золото". На кожні. У мене немає інших думок. Але на цьому чемпіонаті сталося, як сталося. "Бронза" - теж непогано в нашому випадку. Чесно кажучи, багато з ким із сітки вже зустрічався - чи то на зборах, чи у спарингах, чи на змаганнях. В принципі, я знав, як підійти до кожного. Окрім першого суперника з Німеччини.
Можна стверджувати, що він став для вас несподіванкою?
Ні, для мене це не стало несподіванкою. Я просто не мав уявлення про це. Як ми адаптувалися? Ми наполегливо готувалися до цього чемпіонату протягом тривалого часу — цілих півроку. Ми практично не були вдома, адже постійно перебували на зборах: у Києві, Узбекистані, Іспанії чи Казахстані, де також проходила наша підготовка. Ми довго працювали над цим чемпіонатом, тому я був налаштований дуже позитивно.
Я особисто не адаптуюсь під кожного суперника. Коли виходжу на ринг, вже з першого раунду починаю оцінювати ситуацію в бою. Справа в тому, що якщо ти знаєш свого опонента і намагаєшся підстроїтись під його стиль, він може здивувати тебе чимось новим і почати діяти зовсім по-іншому. В такому випадку ти можеш опинитися в розгубленості. Тому важливо готуватися до всіх можливих варіантів. І вже з першого раунду потрібно "пробувати" різні стратегії.
- А був такий суперник, якого тільки побачили і подумали: от із цим точно будуть проблеми?
Ні, це не так. Я завжди підходжу до справ з ясним розумом і палким серцем.
Не можу втриматися від того, щоб не запитати про чвертьфінальний поєдинок із колишнім росіянином Георгієм Кушиташвілі, який тепер представляє Грузію. Це був не лише принциповий матч, а й скандальний, адже після того, як він зазнав поразки технічним нокаутом у першому раунді, він висловлювався про вас у непристойному тоні та образив лікаря, який зупинив бій.
Не хотілося б привертати увагу до цього хлопця з Росії. Що тут сказати... Він поводився не найкращим чином щодо мене та кожного українця. І отримав те, що заслуговував, вже в першому раунді. Хоча, насправді, мені б хотілося продовжити боксувати з ним. На той момент я вже досить добре відчув його стиль. Навіть відчув легкий азарт. Тому прагнув працювати далі, хотів продемонструвати більше і завершити поєдинок інакше.
Проте лікар на турнірі прийняв рішення, що далі продовжувати поєдинок не варто. Загалом, це було раціональне рішення, адже у бійця було серйозне розсічення. Як би там не було, все склалося так, як склалося.
Після бою та певних образливих слів від Кушиташвілі ви охарактеризували його як бійця з неоднозначною історією. Що саме ви мали на увазі?
Не маю наміру займатися плітками чи обговорювати минулі події. Вся необхідна інформація доступна в публічних джерелах. Лише зазначу, що він відбував покарання в Росії за серйозні проступки, які ми не підтримуємо (у вересні 2020 року Кушиташвілі отримав умовний термін три роки за зберігання наркотичних засобів і напад на співробітника Росгвардії).
- Добре, тоді давайте перейдемо до півфіналу чемпіонату світу, де ви були єдиним українцем. А тут ще й поєдинок проти господаря змагань. Зрозуміло, що був додатковий тиск.
У півфінальному поєдинку було непросто. Відчував певний психологічний тиск, адже залишився єдиним представником України. Наче на мої плечі лягла додаткова відповідальність. Але ми з цим справилися. Я вийшов на ринг і провів хороший бій. Однак уже в першому раунді отримав розсічення, і в мене трохи запливло око кров'ю. Через це в перші хвилини було важко бачити, але вже до кінця другого раунду зір покращився.
Третій раунд вже був розгромний на мою користь. Не вистачило ще одного (посміхається). Ще б четвертий раунд... Але непогано боксували. Ми з ним зустрічались раніше під час спарингів в Іспанії. Хлопець молодий, але він з того моменту дуже виріс. Я з повагою до нього ставлюся і, в принципі, приймаю все, як є. Могло б бути по-іншому. Ми вірили, що можемо завоювати "золото". Але склалося так, як склалося.
- Останнє десятиліття-півтора аматорський бокс жив від одного суддівського скандалу до іншого, через що опинився перед загрозою видалення з олімпійської програми і навіть довелось створювати нову міжнародну федерацію. Як на ваш погляд, чи покращилася наразі ситуація на тих турнірах, де вам доводилось виступати?
Здається, що ситуація покращилася, але лише на інших змаганнях. Не можу стверджувати, що на чемпіонаті світу судді проявляли упередженість. Проте, у мене склалося враження, що нові судді могли не мати достатнього досвіду чи кваліфікації. Адже не може бути так, що троє суддів віддають перевагу одному бійцеві, а двоє - іншому в таких раундах, де оцінка 10:8 взагалі не повинна викликати запитань.
Ніколи не траплялося, щоб якась країна мала явну перевагу. Я, принаймні, не звертав на це уваги під час перегляду боїв. Однак у деяких поєдинках, особливо з участю багатьох українських бійців, виникали серйозні питання. Це стосувалося, насамперед, професіоналізму суддів.
На чемпіонаті світу в Ліверпулі був присутній абсолютний чемпіон у надважкій вазі Олександр Усик, який активно підтримував свою збірну. Чи отримали ви від нього якісь корисні поради?
Перед півфіналом він звернувся до мене зі словами: "Цілих по животу. Сильно бий по животу". Він завжди був на нашій стороні. Олександр Усик справді проста, але водночас надзвичайна особистість. Мені дуже імпонує, що в Україні є абсолютний чемпіон світу у двох вагових категоріях - важкій та суперважкій. Це величезна мотивація для нас, адже такі люди, як він, приходять, спостерігають за нами та підтримують.
- А після бою не сказав, мовляв, я ж тобі радив бити в живіт?
- Ні (посміхається). Він сказав, що я трішки пізно включився. Але на то були причини.
Які думки виникали у вас під час повернення додому з Ліверпуля?
- Чесно, були змішані почуття. З одного боку, наче, показав найкращий результат серед українців, а з іншого - могло бути і краще. Я розумію, що міг виступити краще.
Перша перемога на престижних турнірах у 27 років. Чи це не занадто пізно? Як ви це сприймаєте? Адже деякі спортсмени в цьому віці вже мають олімпійське золото і переходять у професійний спорт.
Кожен має свій власний час для досягнення успіху. Хтось починає рано, але швидко втрачає запал, тоді як інші стартують пізніше і здатні витримати довше. Я сподіваюся бути серед тих, хто тримається. Відчуваю себе ще молодим (усміхається).
Безумовно, у кожної людини своя унікальна історія. Дехто досягає успіху ще до 20 років, в той час як інші розкриваються лише ближче до 40. Це цілком нормально. А як у вас розпочалась кар'єра в боксі? Ви ж із Чернігова, так?
- В боксі я з 11 років. У мене друзі займалися, і я завжди теж хотів ходити чи на якийсь кікбоксинг, чи на бокс. А у мене батьки такого старого гарту - не дуже хотіли пускати мене на бойові види спорту. Мовляв, небезпечно, б'ють по голові. А мені дуже хотілося. Я прямо горів цим. І друзі мені якось кажуть: та ходімо з нами на тренування, а батькам скажи, що підеш гуляти.
Я так десь тиждень відвідував тренування. А потім розповів все батькам, сказав, що мені все подобається. Вони відповіли: якщо подобається, то що вже зробиш, рік для себе позаймайся. Ну так от і затягнувся той рік.
Яка була ваша перша значна перемога або важливе досягнення?
Скоріш за все, це сталося у 2016-2017 роках, коли я здобув срібну медаль на чемпіонаті України серед дорослих, який проходив у Харкові. Ця подія справила на мене величезне враження і надала впевненості в своїх силах: я зрозумів, що можу досягати великих результатів. Фінальний бій був надзвичайно напруженим і рівним. Велику роль у моїй впевненості відіграють наші тренери, які постійно наголошують, що все можливе, і це справді надихає.
До речі, ви маєте нагоду працювати з тим самим тренером, який готував Дмитра Митрофанова. Чи могли б ви поділитися деякими подробицями про цю співпрацю?
У мене є два ключові тренери: Вадим Анатолійович Казанін та Андрій Олександрович Корець. Вони ставляться до нас як до своїх дітей, підтримуючи і guiding нас у всіх аспектах нашого спортивного життя. Я не прагну звалювати відповідальність на своїх батьків, адже вони в мене чудові. Але тренери дійсно проявляють до нас материнську і батьківську турботу.
Я з дитинства пам'ятаю, як десь вберегли нас від небажаних програшів. Не пустили на змагання, мовляв, ти не поїдеш і все. А я дуже хотів. Так хотів, що плакав: як це так?! А вони: ні, треба пропустити ці змагання. Тренери тоді розуміли, що я можу виїхати на турнір, програти сильно комусь і - все. Зірка згасла. Можна зневіритись і перестати займатися.
Знаєте, було безліч різних випадків, які завжди ставали для нас уроками на життєвому шляху. І це стосується не лише спорту. Ми, немов одна велика родина боксерів з Чернігова, і нас пам’ятають ще з самого дитинства.
Чи мають у вас якісь особливі ритуали перед змаганнями чи боями? Адже спортсмени часто дотримуються різноманітних забобонів.
Так, є люди, які вважають, що потрібно виходити в ринг тільки з лівої ноги. А я, навпаки, намагаюся бути вільним від забобонів. Адже що, як ти випадково зайдеш з правої ноги і помітиш це? (Сміється) Адже все може статися. Тому я інколи навмисно змінюю свої звички перед поєдинками. Наприклад, перед одним боєм я поголився, а перед іншим - ні.
Я міняю щось, щоб не зациклюватися, не ставити себе в рамки. Я не вважаю, що мають бути якісь ритуали чи рамки.
Ви стали переможцем чемпіонату України 2023 року, але ваша вага 85 кг виявилася неолімпійською категорією, тому не змогли взяти участь у відборі на Олімпійські ігри в Парижі 2024. Чи були у вас думки про те, щоб зменшити вагу або підвищити її, щоб спробувати вибороти ліцензію?
Є велике бажання, але важливо підходити до цього з розумом. Скинути до 80 кг для мене вже точно не реально, оскільки моя вага в міжсезоння становить 92 кг, а робоча — 85 кг. Якщо дотримуватись дисципліни, процес зниження ваги не є складним, і я відчуваю себе дуже добре. Ближче до наступного олімпійського відбору, можливо, я спробую перейти на 90 кг. У мене є певний план, але конкретних деталей поки що немає — будемо дивитися, як все складеться.
Кілька представників збірної України вже розпочали свою кар'єру в професійному боксі.
Мені також цікаво випробувати свої здібності серед професіоналів. З нетерпінням очікую на ваші пропозиції.
На початку великої агресії Росії Чернігів перетворився на одну з ключових оборонних позицій, що протистояли ворогові. Чи були ви тоді в місті разом із родичами?
- Так, повномасштабну війну я зустрів в Чернігові. Прокинувся зранку через дружину, яку розбудили батьки і сказали, що війна почалася. Вона мені теж каже: "Війна". А я, якщо чесно, одразу не міг повірити: "Що ти таке сказала? Та я спати хочу". І знову лягаю. А вона кричить, мовляв, війна, війна!
Тоді мені зателефонував батько і попросив забрати маму з роботи, бо вона не могла доїхати: "Розпочалась війна. Люди в паніці". Я виїхав вранці, адже мама працювала в нічну зміну. І тут помічаю, що на дорогах багато машин, усі кудись поспішають, а заправки забиті автомобілями. Думаю: "От же ж..." І в цей момент усвідомлюю, що це справжня війна.
Але до цього я вважав, що це неможливо. 21 століття, цивілізований світ - ну яка війна?! Спочатку були думки, що, може, пару днів щось там протриває, а потім все минеться. Але бачите, як сталося.
Ми залишалися в Чернігові практично до самого завершення облоги, покинувши місто лише в останні моменти, коли обстріли стали особливо інтенсивними. Дружина була вельми налякана, і це зовсім не дивно — страх охоплював багатьох. Нервозність і тривога відчувалися в родинах усіх навколо. Тож я вирішив перевезти всіх до Хмельницького.
Однак наприкінці облоги ситуація з виїздом ускладнилася до крайнощів. Відзначали, що залишилася лише одна можливість покинути територію, і вона була вкрай ризикованою.
Так, ми вирушили тією єдиною дорогою. На мосту, через який вона проходила, була дірка. Їхали через поля, а з боків чути гуркіт і вибухи. Я сидів за кермом машини, яка ледь трималася на ходу, розганяючись до 120 кілометрів на годину по бездоріжжю. Ви знаєте, це було... досить атмосферно (сумно посміхається). Але ми все ж вибралися.
Після того, як ми трохи оговталися, не квапилися повертатися. Ще приблизно місяць провели в Хмельницькому, а потім вирушили назад до Чернігова. Я щиро вдячний усім, хто підтримав мене в той час.
У той час у голові не крутилися жодні думки: який бокс, адже головне — просто вижити?
Так, вони були. Але, повернувшись додому, зауважили, що, здається, все у порядку, і можна продовжувати далі.
Можна й під вогнем відточувати свої навички...
Так, життя продовжується. Ми з дружиною придбали власну квартиру в кредит за два місяці до початку повномасштабної війни, на околицях Чернігова. Наша будівля зазнала значних ушкоджень: в неї потрапляли снаряди, і навіть з танків вели вогонь. Щастя, наша квартира на першому поверсі, що виходить на двір, залишилася неушкодженою, але восьмий та дев’ятий поверхи постраждали серйозно. На щастя, всі ремонти вже завершені, люди повернулися до своїх домівок, і тепер усе нормально.
Де ж ви були всі цієї миті?
- Ми в батьків жили, в центрі міста. Там більш-менш спокійно було, але теж біля будинку, метрів за двісті прилітало і утворився такий величезний кратер.
Проте я переглядала відео та чула від друзів, як у цей важливий момент жителі Чернігова згуртовувалися та підтримували одне одного.
Мене вразило, як у Чернігові всі зібралися разом, активно допомагаючи одне одному. Кожен шукав можливості, щоб внести свій вклад. Коли я виїхав вранці в перший день війни, мені вдалося повністю заправити автомобіль і бензином, і газом, що дало змогу проїхати значну відстань. Ми навіть виготовляли коктейлі Молотова та знаходили гуманітарну допомогу, дізнаючись, де продаються продукти, і привозили їх до бункера для дітей. Усі були залучені в цю справу.
- Яким чином вам вдалося швидко відновити тренувальний процес?
- Я ще в Хмельницькому почав готуватися у одного тренера. Мені допомогли, впускали в зал. Але тоді, наче, і тренуєшся, але ж - війна, і що далі робити? Незрозуміло. Не було ніякої впевненості. Але коли вже повернувся до Чернігова, одразу прийшов на тренування і готувалися й далі.
Як підготуватися в Чернігові? Адже до російського кордону всього лише близько 90 км.
Коли ми виходимо на прогулянку з дитиною і собакою, і раптом чуємо дзижчання мопеда-шахеда, ми швидко прямуємо до підвалів, де є магазини. Там ми ховаємось і чекаємо, поки ситуація стабілізується. Після цього виходимо з укриття і продовжуємо свою прогулянку.
До речі, ми вже переїхали, але раніше наш зал перебував у бомбосховищі. Таким чином, усе наше тренування проходило в умовах укриття. Через це там було досить затишно. Але це лише частина історії. Адже поки ми були в безпеці, моя дружина та дитина залишалися вдома.
Ви зв'язали себе узами шлюбу буквально перед початком широкомасштабної агресії, а ваша донечка з'явилась на світ вже у 2024 році. Чи було складно прийняти рішення стати батьками в умовах війни?
На самому справі, ми планували це зробити раніше, але війна внесла свої корективи... Потім ми вирішили: чому знову відкладати? Скільки ще триватиме цей конфлікт? Потрібно знаходити способи жити далі.
Батьківщина для кожної особи, в тому числі й для атлета, є його основою та опорою. Чи могли б ви поділитися історіями про найважливіших у вашому житті людей – батьків, дружину чи доньку?
- Мої батьки - звичайні робочі люди. Зараз мама працює у "Сільпо". Батько має дві вищі освіти, але за фахом ніколи не працював. Наразі у нього є своя невеличка команда і вони займаються внутрішнім ремонтом.
Цікаво, як вони відреагували на те, що ви вирішили стати боксером?
Ми адаптувалися до нових умов близько трьох-чотирьох років. Але коли з’явилися перші результати та суттєві досягнення, то вже змогли змиритися з ситуацією. Вони ж знали, що я маю складний характер. У таких справах зі мною важко вести дискусії.
Чи можна спостерігати за вашими поєдинками?
Спостерігати. До речі, тато хвилюється більше, ніж мама. Моя дружина також стежить за боями. Вона завжди вірить у мене.
Бути партнером боксера або будь-якого спортсмена – це особливий виклик. Як ви зустрілися? І як вона справляється з тим, що тебе часто немає вдома через регулярні тренування та змагання?
Так, бути партнеркою боксера - це справжнє випробування. Ми познайомилися в колі друзів, і вона зізналася, що я їй припав до душі. Я теж відчув до неї симпатію. І ось, невідомо як, наше спілкування переросло у щось більше. Ми вирішили жити разом і орендували квартиру. Наприкінці 2020 року я зробив їй пропозицію.
У моєї дружини день народження 31 грудня, що збігається з Новим роком. У цей особливий день я вирішив зробити їй освідчення. Спершу я підготував подарунок, а згодом зробив пропозицію. Ми святкували в колі друзів, і все вийшло дуже незвично та весело. Їй це дійсно сподобалося. А вже через півроку ми стали чоловіком і дружиною. Вона просто детально підійшла до підготовки весільного святкування (усміхається).
- Є з дружиною якісь свої сімейні традиції? Особливо, коли повертаєтесь після змагань чи зборів?
- Ми завжди стараємося кудись виїжджати разом. Любимо їздити гуляти до Львова, де спокійніше. Адже дружина переживає - вона постійно знаходиться в Чернігові з малою.
Яке у вас ставлення до виконання батьківських обов'язків? Чи вважаєте важливим піклуватися про дітей, забезпечувати їм їжу та увагу?
Я займаюся всім без винятків. Не оминаю жодної справи. Навіть був присутній у палаті під час народження дитини, і це викликало у мене неабиякий інтерес.
- А чи залишається у вас час на якісь хобі?
- У мене дуже багато захоплень було до родини. Я з дитинства і в баскетбол, і в футбол граю, дуже полюбляю активний відпочинок, зокрема лижі. Але зараз на все це немає часу, бо наразі моє найголовніше хобі - це моя родина і моя донька. Хочу її розвивати, хочу приділяти їй більше уваги, адже дуже часто немає вдома, тому у вільний час хочеться бути зі своєю любою донькою і дружиною.
До речі, чи не отримував Усик запрошення пограти в футбол разом? Адже він також займається цим спортом!
- Ну, ми ж з трохи різних епох... (Сміється)
#Іспанія #Німеччина #Чемпіонат світу з футболу #Казахстан #Грузія (країна) #Київ #Тренер (спорт) #Українці #Росія #Росіяни #Олександр Усик #Вагова категорія (бокс) #Лікар #Чемпіонат України з футболу #Історія #Англія #Львів #Харків #Бокс #Золото #Ліверпуль #Хмельницький #Наркотики #Кров #Боротьба #Боже. #Нокаут #Узбекистан #Ритуал #Чернігів #Бронза. #Данило Галицький #Кікбоксинг #Пологи #Перемоги #Корець
