"Я бігав за Ісмаїлом, а не він за мною": старший чоловік згадує про свою кар'єру.

Відомий український футболіст завершив виступати на професійному рівні у 40 років

Сергій Старенький, найстарший гравець першої ліги, завершив свою професійну кар'єру у 40-річному віці. Про це екс-півзахисник команд "Десна", "Львів", "Олександрія", "Арсенал" та "Дінз" розповів в інтерв'ю кореспонденту Sport.ua. У цьому ексклюзивному матеріалі читачі також дізнаються про сучасні справи вишгородського "Діназу", де Сергій обіймає посаду директора. Крім того, він поділився своїм футбольним шляхом, що тривав 20 років на професійному рівні.

Сергію, після завершення цього сезону ви вирішили покинути професійний футбол у віці 40 років. Чи ставили ви перед собою мету встановити рекорд, чи, можливо, просто насолоджувалися грою, що спонукало вас залишатися на полі так довго?

- Ні за якими рекордами я не гнався. Просто хотілося допомогти молодим партнерам набиратися досвіду, який вони отримували в першій лізі. Звісно, в мене вже був не найкращий вік для професійного футболу (усміхається), але фізично я себе почував на рівні.

Коли я розпочав свою діяльність як директор у 2022 році, в мене виникла амбіція залучити якомога більше місцевих талантів до виступів у "Діназі".

Я чув, що плануєте влаштувати прощальний матч. Чи можете поділитися, хто візьме участь у цьому заході?

Мрію об'єднати хлопців з "Олександрії", "Десни" та "Діназу" для створення незвичайної команди. Наразі це лише на стадії ідеї, але ми плануємо організувати благодійний матч. Якщо все вдасться реалізувати, спробую залучити до цього заходу й деяких українських зірок спорту.

- Хто буде займатися підготовкою команд?

У будь-якому випадку я планую запросити Володимира Шарана, Олександра Рябоконя та Олександра Головка. Це ті особи, з якими я мав найбільший досвід співпраці.

Підсумки сезону засвідчили, що ваш "Діназ" понизився до Першої ліги. Чи стало це прощання з великим футболом для вас сумним моментом?

Я не відчуваю особливого розчарування. У будь-якому випадку, завершення було необхідним. Я усвідомлюю, що потрібно більше зосереджуватися на організаційних аспектах. Щодо вильоту "Діназа", то дива не сталося. У нашій команді грали переважно хлопці, які раніше не мали досвіду на професійному рівні. Для них цей досвід став важливим досягненням, адже за часів мого активного виступу такі можливості були відсутні.

Не можу утриматися від питання до вас, як до керівника клубу: які плани у команди на майбутнє?

- "Діназ" існуватиме, це однозначно. З фінансуванням мені допомагають мої друзі, але хочеться трохи більше допомоги, шукаємо інвесторів. У найближчому майбутньому продовжуватимемо виступати виключно нашими вихованцями.

Я маю мрію створити в Лютіжі футбольну базу зі стадіоном, адже в нашому районі є багато людей, які прагнуть займатися футболом. До нас приїхало багато переселенців, але є одна проблема: найобдарованіші гравці переходять до відомих клубів. Це відбувається через те, що в нас поки що недостатньо розвинута інфраструктура. Тому я вважаю, що це є моїм головним пріоритетом.

- Тобто, перед "Діназом" не стоятиме завдання кров з носу повернутися до першої ліги?

Цілком згоден. Як тільки нам вдасться реалізувати те, про що я вже говорив, ми зможемо розпочати розробку більш амбітних проектів. Сподіваюся, що війна незабаром закінчиться, і тоді знайти інвесторів стане легше.

Чи залишиться тренерський склад у "Діназі"?

- Будемо розмовляти з Олександром Головком. Так, він поки що залишається. Я взагалі дуже вдячний Борисовичу, оскільки його авторитет дуже впливає на виховання молодих футболістів. І це при тому, що в нас поки що умови одні з найнижчих серед команд першої та другої ліг.

Ми співпрацюємо з Головком вже чотири роки, і якби не його підтримка, тут панував би безлад. Цей тренер вміє ефективно працювати з молодими спортсменами. Він справжній лідер і наставник, яким можна пишатися.

Давайте повернемося до початків вашої кар'єри. Ваш футбольний шлях розпочався у Вишгороді, в команді Чайка. Які мрії та цілі ви ставили перед собою в той юний період?

- Моїми першими тренерами були Володимир Кожухов та Олександр Король, завдяки яким я вже у 15-річному віці виступав на аматорському рівні. Я там зачепився завдяки наполегливим тренуванням. І через деякий час опинився в потрібному місці в потрібний час.

Під час навчання в аграрному університеті до нас завітали агенти, щоб оцінити гру кількох футболістів. В результаті, саме я привернув їхню увагу, адже на змаганнях вдалося забити чотири голи.

Без формальної футбольної освіти на початку 2005 року ви зробили свій дебют у вищій лізі Білорусі, виступаючи за жодинське "Торпедо", а згодом і за "Сморгонь". Які враження у вас залишилися від цього етапу вашої кар'єри?

Цей досвід став для мене надзвичайно цінним. У "Торпедо" ми змагалися за можливість потрапити до єврокубків, а в "Сморгоні" мені пощастило працювати під керівництвом Георгія Кондратьєва, видатної постаті, яка залишила значний слід в історії СРСР.

Повернувшись до України, ви уклали угоду з "Десною". Чи були тоді в чернігівському клубі проблеми з фінансуванням?

Я пройшов два тренування і підписав контракт. Мій прихід припав на час, коли "Десною" керував знаний Олексій Савченко. У той момент фінансування було на високому рівні. Я навіть не сподівався, що в команді першої ліги можуть бути настільки сприятливі умови. Однак, після того як Савченко покинув клуб, почали виникати труднощі, і я вирішив піти.

- Наступною вашою зупинкою була "Олександрія", з якою ви вийшли в еліту.

Так, але спершу я деякий час провів у Львові, граючи у футбол. На один з матчів "Десни" завітав Віталій Первак, щоб подивитися за мною та Андрієм Гітченком. В результаті, Гітченко вирушив до "Олександрії", а я обрав "Львів", вирушивши туди разом із Олександром Рябоконем.

- Але там теж було не все гаразд із фінансуванням. Вам залишилися винні?

Так, я подав заяву, в якій вказав, що не маю жодних претензій до клубу, і в зимовий період 2011 року вирушив до Туреччини на збори з "Олександрією". Так я вдруге отримав можливість працювати з Володимиром Шараном.

- У тому ж сезоні команда вийшла у вищу лігу. Пам'ятаєте свій перший матч в еліті?

- Звичайно. Ми на виїзді обіграли "Ворсклу" з рахунком 1:0. Я відіграв повний матч, хоча перед зустріччю легке хвилювання було присутнє, все-таки це був мій перший поєдинок на такому рівні. Єдиний гол тоді забив Давід Таргамадзе. Інтригуючою вийшла та гра, оскільки з 58-ї хвилини ми грали в меншості після вилучення Андрія Гітченка. А під завісу поєдинку Юра Паньків потягнув удар із пенальті від Сергія Закарлюки.

Мені випала нагода виступати в УПЛ у період, коли цей чемпіонат, без сумніву, досягнув найвищого рівня в своїй історії.

- А взагалі, який матч або матчі в еліті були для вас найбільш пам'ятними?

Важко визначити один конкретний момент. Найбільш запам'яталися матчі, коли вдавалося відібрати очки у наших великих суперників - "Динамо" та "Шахтаря". Також яскраво стоїть у пам'яті наша боротьба з БАТЕ в Лізі Європи, коли, здавалося, ми вже були на шляху до перемоги, але не змогли потрапити до групового етапу.

- Під керівництвом Володимира Шарана ви провели найбільше матчів. Вам було комфортно з цим наставником?

- Дуже. Хтось психологічно не витримував, але це були проблеми самих футболістів. У Володимира Богдановича була чуйка на гравців, кого запрошувати в команду. Це давало результат. Для "Олександрії" - це легендарна особистість. Цей наставник приніс багато користі команді та клубу.

Перший сезон "Олександрії" у вищому дивізіоні (2011/2012) виявився невдалим, і команда не змогла утриматися в лізі. Які ж були причини?

Можливо, нам не вистачало досвіду. Крім того, я вважаю, що не варто було звільняти Володимира Шарана під час чемпіонату. Якщо не помиляюся, це була його ініціатива, і його не змогли утримати. Тоді команда не була в зоні вильоту. Хоча я дуже поважаю Леоніда Буряка і маю з ним добрі стосунки, призначення тренера має відбуватися в належний час. Мабуть, нам також не вистачило трохи везіння.

- А хто навесні 2013-го вас покликав до "Арсеналу"?

- Юрій Бакалов. Ми тоді зібралися буквально за три тижні до старту чемпіонату й одразу поїхали до Туреччини на збори. Пам'ятаю, що В'ячеслав Шарпар і Мілан Обрадович перед першою весняною грою проти "Дніпра" приїхали прямо на передігрове тренування, футболістів підписували, як то кажуть, на стрічці.

- Ваше столичне відрядження виявилося нетривалим. Що сталося?

Все дуже просто – справа у фінансах. Тоді якраз відбувалася зміна власника клубу. Але мене це не цікавило, я вже повертався в "Олександрію". Я так і не зміг зрозуміти, що насправді відбувалося. Це я про час, проведений у "Арсеналі".

- Потім, напевно, настав ваш найкращий період у кар'єрі. Згодні?

Кожен спортсмен має свою команду, і для мене такою стала "Олександрія" з 2013 року. Я впевнений, що моя праця не підвела Володимира Шарана.

- Наставник штрафував футболістів?

- Не можна сказати, що він захоплюється такими підходами. Але якщо щось йшло не так, ти мусив довести свою майстерність, щоб виправити ситуацію. Якщо команда вигравала, тренер готовий був все пробачити (посміхається). Володимир Богданович — дуже емоційна особистість, проте швидко відновлювався після розчарувань.

Ви приєдналися до "Олександрії" в той момент, коли клуб вже належав Сергію Кузьменку. Чи були фінансові аспекти на першому місці?

Ні, за весь час моєї гри в цій команді, як під керівництвом Миколи Лавренка, так і Сергія Кузьменка, всі зобов'язання перед гравцями завжди виконувалися. Це люди, які дотримуються своїх обіцянок. Якби в Україні було більше таких керівників, наш футбол би тільки розвивався.

Які, до речі, найбільші винагороди ви отримували протягом своєї кар'єри і за що саме?

- За успішні ігри проти "Динамо" та "Шахтаря". Не пригадаю точну суму, але вона точно не була астрономічною, хоча й не можу нарікати (посміхається). Звісно, було прикро, коли в 2017 році ми не змогли подолати БАТЕ, адже тоді нам обіцяли непогані премії.

- Виступаючи за "Олександрію", ви вперше і сама команда в сезоні-2015/2016 пробилася в Лігу Європи. Емоції переповнювали?

- Звичайно. Не щороку вдається домогтися таких результатів. Це інші матчі, інший адреналін, інша відповідальність. Одним словом було круто. Шкода тільки, що ми недовго там пограли.

"Хайдук" виявився значно сильнішим?

- Я не сказав би. Нам не вистачило досвіду, можливо, потрібно було трохи по-іншому діяти. Весела гра вийшла в Олександрії. Ми атакували, але отримували голи у свої ворота. І якби ми зіграли обережніше, то й результат міг би бути іншим, а так - 0:3, і в Хорватії матч перетворився, по суті, на формальність.

Проте, чи не відчуваєте гордість за те, що ви стали першим автором історичного голу для олександрійців у єврокубках?

Звісно, це приємно, але, ймовірно, просто випадковість (усміхається).

- На початку сезону-20182019 ви покинули "Олександрію", яка згодом стала бронзовим призером.

Я мав можливість залишитися в команді, адже я був останнім, хто не підписав угоду. Проте, я вирішив перейти до "Десни". Володимир Шаран зазначив, що не має наміру утримувати мене і вмовляти залишитися, враховуючи моє рішення, щоб я потім не жалкував про свій вибір.

У Чернігові підібралася тоді дуже сильна команда за виконавцями. Зараз би той склад міг боротися за найвищі місця.

Чи відчували ви розчарування, коли в 2020 році "Десні" не вистачило всього одного гола для того, щоб зайняти місце на п'єдесталі?

У вирішальному поєдинку за бронзові медалі ми зіграли внічию з "Зорею", хоча потребували перемоги. Не варто засмучуватися, адже це футбол, і, напевно, ми десь не досягли потрібного результату. Також варто відзначити, що ми показали непогану гру проти "Вольфсбурга" у третьому раунді кваліфікації Ліги Європи. Хоча "Десна" і програла з рахунком 0:2, у нас все ще залишалися шанси на продовження боротьби.

- За свою кар'єру ви провели майже півтисячі матчів. Якому із захисників на вашому правому фланзі було найскладніше протистояти?

Ісмаїлі та Івану Стриничу. Хорват виявився дуже впертим і непоступливим, його було важко обійти. Натомість Ісмаїлі використовував інший підхід. Мені доводилося більше бігати за ним, ніж йому за мною (сміється).

З ким із оборонців ви почували себе найбільш вільно під час співпраці?

З Павлом Пашаєвим і Андрієм Запорожанем.

Які у вас плани на найближче майбутнє, коли більше не буде необхідності відвідувати збори та підтримувати себе в активному стані?

Як я вже зазначав на початку бесіди, у мене є сильне бажання створити якісну інфраструктуру, щоб "Діназ" міг виховувати своїх гравців, які згодом стануть гордістю нашого клубу.