Ми не зможемо виграти групу. Головне зараз — не опинитися на дні.

Валерій Василенко - про черговий невиразний поєдинок Реброва та його команди

Інколи останнє залишається в пам'яті не так чітко. Коли його недостатньо, пригадуються попередні події. За результатами трьох останніх матчів Ліги націй національна команда України заробила п'ять очок. Здається, це цілком прийнятний результат. Але насправді - це не зовсім так. М'яко кажучи.

Національна збірна України продовжує займати останню позицію у групі Ліги націй. Напередодні фінального туру наша команда вже втратила можливість стати першою. Єдиним шансом уникнути пониження у класі залишається перемога у виїзному матчі проти Албанії. У разі нічиєї нас також чекає падіння до дивізіону С.

Чи здатні ми досягти перемоги над опонентом, який також не бажає зазнати поразки (адже невдача призведе до його пониження в дивізіоні), - це непросте питання. Ми детально обговоримо його пізніше. А зараз зосередимося на попередньому.

Що стосується того, що не завжди залишається в пам'яті останнє.

Сергій Ребров і його команда зазнали невдачі на Євро-2024. Вони також не змогли успішно розпочати Лігу націй. Лише п’ять очок у трьох останніх матчах національної збірної – це мізерна втіха. На жаль, ми все ще займаємо останню позицію у групі, з реальними ризиками опуститися на наступний рівень нижче.

І ми все ще продовжуємо не грати, а ходити по муках.

Власне, за нинішнього наставника головної команди країни ця команда завжди грала так. Через себе, через помилки, через біль та через терпіння. Згадайте, як ми долали відбіркову групу на Євро-2024, як ми долали два бар'єри у плей-оф.

Проте в той момент був досягнутий певний результат. І цей результат, подібно до фігового листа, слугував Сергію Реброву як прикриття для нестачі видовищності, креативності та натхнення. Завдяки цьому досягненню, команда Реброва могла компенсувати брак технічних навичок, пропонуючи натомість характер і бойовий дух.

Але тепер такого неприємного листа вже не існує. Ані у головного тренера нашої команди, ані у його гравців. Ребров втратив свою спритність, удача залишила його, а контроль над роздягальнею втратився. Його підопічні ж, у свою чергу, втратили впевненість і рішучість.

Це складна ситуація. У будь-якому сценарії, навіть в найгіршому. Адже навіть якщо наша команда опиниться на дні і вилетить до дивізіону С, головний тренер збірної України залишиться на своїй посаді. Як уже згадувалося, "Ліга націй - це не найголовніший турнір, нашою основною метою є пряма квота на ЧС-2026".

Тож залишилося лише дочекатися відбіркового турніру до Мундіалю. Сподіваємося, що в цих поєдинках наш головний тренер та його команда продемонструють новий рівень гри.

Якщо говорити відверто, мої сподівання майже вичерпалися. Розчарування від Євро-2024 виявилося занадто тяжким для всіх, і в результаті наша команда виглядає надто невпевнено в Лізі націй.

І фінальний поєдинок став яскравим свідченням цього.

Скажемо прямо: грузини виявилися сильнішими. Вони перевершили нас за майже всіма параметрами. І в контролі м'яча, і в кількості ударів по воротах, і в точності ударів, і в загальному числі кутових.

Єдиним світлим місцем збірної України зараз залишається Михайло Мудрик. Ми можемо скільки завгодно зубоскалити на рахунок того, що "Містер сто мільйонів євро" гріє лавку в "Челсі", але в збірній України Михайло просто незамінний.

І не лише незамінний, а й головний, точніше, єдиний футболіст, який намагається робити різницю. Котрий намагається хоч щось робити. На відміну від інших.

Ані Судаков, ані Шапаренко, ані Довбик, а вже тим більше Зубков не підходять на роль нового лідера національної збірної України. У цій ситуації, напевно, був би корисний авторитет та досвід Ярмоленка. Проте, Сергій Станіславович з якихось причин, відомих лише йому, вирішив відсторонити багаторічного капітана команди.

Нам дуже пощастило у грі в Батумі, що вже у дебюті зустрічі грузини відзначились самострілом. Господарям довелося терміново перекроювати свою гру, що подекуди у них викликало дискомфорт, нам довелося грати на утримання рахунку, що подекуди нам дуже подобалося.

Однак у команди Сергія Реброва не стало ні сил, ні розуму, щоб утримати рахунок. Команда Вілі Саньйоля перевершила нас і в активності, і в творчості, і в бажанні.

Ми можемо відзначити, що вдалося уникнути поразки. Ми не впали у відчай. Адже до невдачі ми були значно ближчими. Після того, як збірна Грузії зрівняла рахунок, саме господарі поля розпочали фінальний наступ. Саме вони, а не ми. Саме їм була важливіша перемога. Це була їхня мета, а не наша.

Якби у підсумку перемогли господарі поля, такий результат був би більш закономірним, справедливішим, ніж той, що зафіксувало табло.

Отже, на 90+2 хвилині у нас був вражаючий шанс, але, на жаль, він став винятком із загальної картини. І, зрештою, цей момент залишився нереалізованим.

Однак, найбільше мене розчарувало не те, що ми не здійснили фінальний наступ. Головною проблемою в цьому матчі стало те, що командна взаємодія практично відсутня. В основному спостерігалися лише індивідуальні дії, особливо з боку Мудрика. Решта гравців, на жаль, діяли окремо, немов хто в лісі, а хто за дровами.

А в Грузії тепер існує справжня команда. Це національна збірна, яка викликає почуття гордості.

Мені важко уявити, які емоції можуть виникати при спостереженні за випробуваннями, які переживає збірна України...