Натія Панцулая розповідає про потужність українського жіночого футболу в умовах війни.

Зірка українського жіночого футболу Натія Панцулая — професійна футболістка, яка займає важливе місце в національній жіночій збірній України та у клубі ЖФК "Металіст 1925" з Харкова. Як амбасадорка українського бренду спортивного одягу SGK1 UA, вона в ексклюзивному інтерв'ю поділилася своїми думками про специфіку підготовки та проведення матчів жіночих команд в Україні, а також про численні виклики, з якими стикаються українські футболістки в умовах воєнного стану. Натія також обговорила питання гендерної рівності у футболі та виразила свою думку щодо ролі жіночого футболу як важливого інструменту спортивної дипломатії та "м'якої сили", яка здатна об'єднувати націю в часи повномасштабного вторгнення.

Натіє, ти нещодавно досягла вражаючого рубежу – 150 матчів у вищій лізі Чемпіонату України та 50 поєдинків за ЖФК "Металіст 1925". Які в тебе емоції з цього приводу?

Я сприймаю це досить спокійно. Якщо б клуб не зробив оголошення, я б і не звертала на це уваги. Мене значно більше цікавлять успіхи команди. Саме вони залишаються в пам'яті назавжди.

— Як ти опинилася у професійному футболі? Які амбіції ти маєш на майбутнє?

Моя історія, безумовно, звичайна. Я виросла в селі, де на моїй вулиці переважали хлопці, які з ентузіазмом грали у футбол. З часом цей спорт став і моїм захопленням. Мабуть, найзначнішим моментом у моєму житті було дитинство, коли мій тато запрошував мене на свої матчі. Він виступав на позиції правого захисника. Хоча це не було на професійному рівні, у нашому селі завжди збиралися люди, щоб просто насолодитися грою. Він грав із шаленою пристрастю, і це справді захоплювало мене.

Про майбутнє я сильно не думаю, ми йдемо від гри до гри. Зараз будуть два матчі збірної проти Бельгії -- хочеться їх виграти, отримати позитивний результат. На рахунок клубу, звичайно, тренер ставить нам завдання виграти Кубок України та здобути чемпіонство. Я розділяю його бажання.

Які виклики стоять перед молодими українськими футболістками у нинішніх умовах повномасштабного вторгнення, коли вони намагаються досягти професійного рівня у світі футболу?

-- Гадаю, і до війни були такі проблеми: розвиток, академії, дитячі школи для дівчат. Для хлопців вони існують. Не знаю, в якому стані, але вони є. Гравчиня має бути вже сформована в 15 років під збірні, як U15, а потім U17 і так далі, а не приходити у футбол лише в 15 років.

У звіті, представленому Всесвітнім економічним форумом, зазначено, що глобальне досягнення гендерної рівності може бути реалізоване лише через 134 роки. Нещодавно чотири гравчині з національної жіночої збірної Аргентини вирішили не брати участь у міжнародних змаганнях через "принизливі" умови оплати праці та недоліки в тренувальній інфраструктурі. В італійському клубі "Помігліано" жінки-спортсменки не отримують компенсацій за медичне лікування, не отримують заробітну плату відповідно до контракту та не забезпечуються медичними оглядами. Деяким футболісткам доводиться стикатися з домаганнями з боку чоловічого персоналу клубу. Яка ситуація складається в українському футболі?

Щодо медичних оглядів, ситуація, наприклад, у контексті лікування травм покращується, і те, що ми спостерігали раніше, як у італійських командах, вже майже не зустрічається. Винятки можуть бути лише в клубах, які не мають спонсорів або достатнього фінансування. В цілому, клуби несуть відповідальність за всі ці аспекти. Питання заробітної плати залишається складним. Я можу поділитися багатьма неприємними історіями з власного досвіду та інших, проте за останні роки ситуація покращилася. Сумно, що дівчата отримують невелику компенсацію. Це правда. Але не всі клуби заслуговують на критику в цьому питанні.

Щодо інцидентів сексуальних домагань, можу зазначити, що у мої часи, коли я розпочала свою кар'єру в професійному футболі, вони не були настільки помітними. Хоча деякі прояви все ж існували. Але світ еволюціонував, і сьогодні ми не стикаємося з цим. Все рухається у правильному напрямку, і вже давно не чую про подібні ситуації.

Чи досягнуть колись зарплати в жіночому футболі рівня чоловічих?

-- Футбол -- це бізнес. І він має приносити кошти. Приносити кошти жіночий футбол буде лише тоді, коли вийде на такий рівень, коли багато людей спостерігатимуть за ним як по телевізору, так і наживо. А це відбудеться не лише при правильній роботі клубів Української асоціації футболу (УАФ), а й при кваліфікованих тренерах. Але це таке замкнене коло: спочатку треба туди вкласти, аби щось отримати.

Якщо говорити про клуб, в якому я наразі граю, то можу сказати, що тут до нас ставляться з великою повагою, і це відчувається. Я помічаю, як вони працюють і яке в них ставлення. Це, перш за все, стосується фінансової підтримки та умов тренувань. Щодо свого клубу "Металіст 1925", можу з упевненістю заявити, що я повністю задоволена.

Давайте знову звернемося до теми гендерної рівності. Нещодавно албанська арбітриня Емануела Руста вирішила закрити свою сторінку в Instagram через прояви сексизму на свою адресу. Вона підкреслила, що питання суддівства стосується не статі, а професійних навичок. Чи стикаються з подібними викликами українські футболістки? Які дії можна вжити в Україні та на міжнародній арені для боротьби з цими проблемами?

Те, що вона вирішила видалити свою сторінку, — це її особистий вибір. Можливо, вона могла б залишити все як є і продовжити боротися. Можливо, було б доцільніше просто абстрагуватися і займатися своєю справою. Але вона обрала свій шлях, і в цьому можна її зрозуміти. У українському футболі, на мою думку, подібні явища мають місце. Коли матч судить жінка, часто під постами з’являються різноманітні коментарі. Таке можна побачити безпосередньо у мережі. Думаю, змінити цю ситуацію буде непросто. Це процес виховання, який починається ще в дитинстві. Не має значення, чоловік ти чи жінка — важливо залишатися вихованим, бути людяним і поважати вибір інших. Це складне завдання.

Чи підтримуєш ти міжнародну соціальну ініціативу TARGET, що має на меті сприяти гендерній рівності серед молодих футболістів, в реалізації якої бере участь УАФ?

Чудово, що з'являються такі ініціативи. Особливо важливо, щоб діти з раннього віку отримували правильні знання і цінності. Вважаю, це вірний шлях. У цьому аспекті важливо продовжувати розвиватися і йти вперед.

У червні національна жіноча збірна України провела свої поєдинки в кваліфікаційному турнірі Євро-2025 проти команди Уельсу. На стадіоні "Лланеллі" зібралося чимало українських вболівальників, які прийшли підтримати своїх улюбленців. Незважаючи на різні прогнози та рейтинги, перший матч закінчився внічию 1-1, а в матчі-відповіді команди здобули по 2 голи. Які враження у тебе залишилися від цих зустрічей?

Емоції в команді завжди переповнюють. Коли ми зіграли внічию 1-1, я зрозумів, що ми здатні на більше. Це підтвердило нашу наступна гра, адже два голи, які ми пропустили, були наслідком наших власних помилок. Але ми змогли виправити ситуацію і досягти позитивного результату. Це були неймовірні матчі: змагатися з суперником, якого вважають сильнішим, а потім виходити на поле і відчувати, що все можливо – це неймовірно. Коли звучить свисток і розпочинається гра, клас вже не має значення; важливі впевненість, досвід і, безумовно, характер. Бажання також грає ключову роль.

У Уельсі національна жіноча збірна провела зустріч з українською діаспорою та вимушеними переселенцями, які об'єднуються зусиллями по всьому світу, щоб підтримати Україну. Які були враження від цього заходу?

-- Колись такі зустрічі в нас були у Польщі. Зараз такі зустрічі відрізняються від тих, що були до повномасштабного вторгнення Росії. Все відбувається по-особливому тепло, дуже відчувається зв'язок, що ми -- немов рідні. Хоч і зустрічаємося в іншій країні, але ми наче одне ціле, як одна родина.

Завжди відчуваю задоволення, адже нам вдалось досягти позитивного результату. Коли є результат, це свідчить про те, що наш підхід був вірним, а тренувальний процес організовано ефективно. Не помічаю жодних недоліків чи негативних моментів. Наразі готуюсь до наступного збору. Ми усвідомлюємо, що Бельгія є суперником іншого калібру. Проте немає нічого неможливого. Все залежить лише від нас і нашого стремління.

Яким чином логістичні труднощі позначаються на твоїй ігровій підготовці? Через війну подорожі займають значно більше часу, а тренування збірної проходять за межами країни. Як ти вважаєш, чи має це вплив на результати команди?

Є безліч деталей, які варто врахувати. У нас дорога зазвичай непроста, і це цілком зрозуміло. Особливо складно, коли ми граємо матч у чемпіонаті, а потім відразу ж вирушаємо в дорогу на наступний день — це дійсно важке випробування. Натомість відновлення забирає час у автобусі, де воно, по суті, не відбувається. На повноцінне відновлення нам потрібно витратити день або два. У нашій збірній це добре усвідомлюють, тому перші тренування зосереджені на тактиці, щоб згадати все необхідне і швидко увійти в ритм.

-- Як проходить підготовка до матчів ЖФК "Металіст 1925" у селі Щасливому Київської області? Чи важко ментально налаштуватися на гру, особливо на виїзних матчах у Полтаві та Кривому Розі? Адже це все відбувається на тлі регулярних тривог у столиці через дронові та ракетні атаки, відключення світла? Наприклад, матч твоєї команди проти "Шахтаря" було перенесено через тривогу, яка тривала понад десять годин.

Так, це непросто для всіх дівчат. Під час розминки організм налаштовується на основну гру, але раптово звучить сигнал тривоги, і ти можеш сидіти в очікуванні дві-три години. Потім знову потрібно підготувати тіло, але часу на це стає все менше. Крім того, ми всі займаємося спортом і маємо різні звички в харчуванні. Наприклад, деякі їдять за три години до матчу, інші — раніше чи пізніше. Цей час важко визначити, оскільки тривоги можуть тривати по-різному. Але це ще не все. Є дівчата, які емоційно реагують і потім не можуть зібратися після того, як почують вибухи неподалік. Усе це впливає на нас, але, на жаль, це наша реальність, з якою нам доводиться жити.

Ментальне здоров'я у жіночому футболі, особливо в контексті війни, стало темою активних дискусій серед футбольних експертів за кордоном. Шотландський фахівець Брайан Грем підкреслив: "Ми не можемо ігнорувати вплив ментального здоров'я на гру". Як ти вважаєш, яка ситуація з цим питанням у нашому футболі і які можливі шляхи її покращення? Які методи ти використовуєш для підтримки свого ментального здоров'я?

-- Якщо чесно, то для мене це важке питання. Гадаю, на кожну і кожного ця війна вплинула по-своєму. Не знаю, як інші з цим справляються, але я чітко усвідомила, що життя -- це найцінніше, що у нас є. Тому його потрібно прожити у задоволення. Кожен день, прокидаючись, я налаштовую себе на позитив. Навкруги стільки хорошого і цікавого. І це не про речі. Я радію дрібницям, особливо, якщо прокинулась і за вікном сонечко. Тоді буду цілий день ходити посміхаючись. Звичайно, погані новини впливають на мене, інколи, буває, накриває. Я не знаю, як на сьогодні покращити ментальне здоров'я наших гравчинь. Це все індивідуально. Гадаю, найдієвішим було б, якби ми почули новину, що наш сусід-терорист зник із мапи світу.

В умовах війни в Україні спостерігається активне зростання адаптивного спорту. Наприклад, в Одесі започатковано нову систему адаптивних видів спорту, яка включає каякінг, дайвінг, байдарки та сап-серфінг. Крім того, нещодавно пройшов турнір з баскетболу на візках під назвою "Кубок Чорного моря". Як ти ставишся до таких ініціатив? Чи маєш намір долучитися до програм для ветеранів у ролі тренера?

Це дійсно вражаюче! Хоча я не впевнена, що готова виступити як тренер, оскільки це потребує певної підготовки. Мені було б цікаво спочатку просто спостерігати та підтримувати їх. Ці люди заслуговують на більше, ніж те, що ми їм надаємо. Я повністю підтримую такі соціально важливі ініціативи.

Головною проблемою є війна. Необхідно відкривати та розвивати дитячі школи, академії, адже дітям варто починати займатися спортом з шести років, а дехто навіть з п'яти. Це дозволить не просто створити групи, а здійснити відбір найталановитіших. Тоді ми зможемо підвищити загальний рівень. Проте все це безпосередньо залежить від фінансових вливань. Щоб досягти результату, потрібно інвестувати.

Чи не здається тобі, що сьогоднішні дівчата мають значно більше шансів у футболі, ніж ти мала на початку своєї кар'єри?

Звичайно, це правда. Проте існують можливості для розвитку.

-- На твою думку, чи є доречним футбол зараз, на третій рік війни? Чи є в українського жіночого футболу шанси піднятися до світового рівня в умовах повномасштабного вторгнення?

-- Багато професій є доречними, тому що людям потрібно жити далі. Жити в депресії дуже важко. Можна здуріти. Ми займаємося тією справою, яка нас робить щасливішими. Хоча б на кілька годин на день. І дарує позитивні емоції людям. Хоч у нас і не так багато вболівальників. Вийти на високий рівень -- це плідна праця і не одного року, в структурі. Про рівень футбольного зростання під час війни не хочу розмірковувати, тому що так не має бути. Не повинно бути війни.

Чи вважаєш, що жіночий футбол може стати потужним засобом для спортивної дипломатії?

Я не є експертом у дипломатії, але глибоко вірю у футбол. Сила полягає в єдності. Футбол — це командна гра, яка здатна змінити багато в нашому житті. Якщо цю гру організувати правильно і забезпечити належне виховання в світі футболу, можна досягти великих результатів.

Просто полюбіть цей вид спорту! Дякую всім, хто слідкує за нами та підтримує. Тих, хто ще не знайомий із жіночим футболом, закликаю хоча б раз переглянути нашу гру по телевізору або, якщо є можливість, відвідати матчі вживу – на клубному рівні і не лише. Ви обов'язково отримаєте задоволення від нашої гри. Це справжній футбол, в якому мало місця для обману.

Цей матеріал був створений під час стажування в органах державної влади, зокрема в Одеській обласній державній адміністрації, у Департаменті міжнародного співробітництва та протоколу, за сприяння організації Democracy Reporting International.

Фотографії: УАФ, жіночий футбольний клуб "Металіст 1925", приватний архів Натії Панцулая.