Пауло Вітор: "Я дійсно надзвичайно щасливий перебувати в Карпатах."

Бразильський новачок "Карпат" поділився враженнями про свій процес адаптації в команді.

У літній трансферний період склад "Карпат" поповнився бразильським вінгером Пауло Вітором. Футболіст поділився своїми відчуттями від перших днів у команді та розкрив причини, чому вирішив продовжити кар'єру саме в "Карпатах".

Ласкаво просимо до "Карпат"! Яке значення має для тебе підписання контракту з нашим клубом?

Привіт усім! Я щиро втішений і радісний, що можу бути тут. Це дійсно важливий етап для мене та моєї родини. Я вірю, що ми зможемо досягти поставлених цілей, насолодитися сезоном, а найголовніше - разом підтримати клуб у реалізації його амбіцій. Це має для мене величезне значення. Я насправді неймовірно щасливий перебувати тут.

- Багато легіонерів відмовляються їхати в Україну через те, що у нас зараз триває війна з росією. Чому ти ухвалив рішення переїхати до Львова та чи не лякає тебе ситуація в Україні?

Ця можливість була надзвичайною. Я відчув підтримку з боку клубу, тренерів та всього колективу. Після розмови з родиною та близькими, які завжди були поруч, ми разом прийняли рішення переїхати сюди, адже "Карпати" - це великий клуб з амбітними цілями. Саме це мене надихає, ви розумієте? Це бажання завжди рухатися вперед і шукати краще. Щодо війни, сподіваюся, що вона швидко закінчиться. Хочеться, щоб усе це припинилося, і люди знову могли жити в мирі якомога швидше.

Твій брат Денілсон також є футболістом і колись грав разом з Бруніньйо в одній команді. Чи звертався ти до Бруно за порадою перед тим, як укладати угоду з "Карпатами"?

Присутність бразильців та інших південноамериканців тут, безумовно, робить позитивний внесок. Ми спілкуємось, обмінюємось запитаннями та дізнаємось про особливості цього місця. Я мав розмови з Бруніньйо, Іґорем та Жаном - усі вони відчувають себе затишно і щасливо. Вони приїхали сюди на умовах оренди, провели вдалий сезон, і клуб вирішив залишити їх. Це сталося, оскільки їм тут комфортно. Навіть попри війну, як я вже зазначав, клуб має величезні амбіції. Це організація, яка прагне до великих досягнень. Саме цей меседж вони мені передали: їм добре тут, незважаючи на виклики, "Карпати" - дійсно чудовий клуб.

У своїй попередній команді "Портімоненсе" ти обіймав посаду капітана. Ти дійсно цікава особистість з виразними лідерськими навичками. Як пройшли твої перші дні в новій команді? Чи було важко адаптуватися, і як тебе зустріли твої нові товариші по команді?

Для мене минулий рік став важливим етапом у кар'єрі, адже я обіймав посаду капітана "Портімоненсе", відомого клубу. Хоча я вирішив покинути його, цей клуб залишиться для мене рідним, адже там я зустрів чудових людей і отримав безцінний досвід. Я завжди прагну бути лідером на полі: моя мета — підтримувати своїх товаришів, тренера та весь клуб, адже ми всі разом рухаємося до спільної мети. Перші дні в новій команді були для мене періодом адаптації, коли я намагався розібратися у всіх нюансах. Проте вже вчора і сьогодні я почуваюся набагато впевненіше — комфорт починає з’являтися. Це цілком нормально: коли приходиш у нову команду, потрібно час, щоб увійти в ритм та стати частиною колективу. Я завжди прагну бути залученим у всі процеси, що відбуваються, і це, на мою думку, є важливим аспектом моєї особистості. Я відкритий до спілкування, завжди готовий задавати запитання, і вважаю, що така активна позиція приносить мені користь.

По-перше, варто відзначити твої вміння володіти м'ячем та твою швидкість. Чи завжди ти грав у футбол, чи були в твоєму житті інші види спорту, які допомогли тобі розвинути цю швидкість?

Усе моє життя присвячене футболу. Я почав займатися ним ще в дитинстві, коли мені було всього сім років. Від самого початку це стало моєю головною метою. Всі, хто виріс у Бразилії, особливо в Ріо-де-Жанейро, як і я, завжди мріяли досягти чогось значного у житті, щоб забезпечити своїм родинам краще майбутнє. Саме це стало моєю двигуном: з раннього віку я чітко усвідомлював, що хочу стати професійним футболістом. Безумовно, я люблю спорт у всіх його проявах. Мені цікаві й інші активності, такі як боротьба, джиу-джитсу та ММА, але завжди залишався вірним саме футболу. Є види спорту, якими ми не можемо займатися через різні обставини, але сам спорт завжди залишався близьким моєму серцю.

Чи мав ти колись досвід у бойових мистецтвах?

- Так, раніше я навіть займався джиу-джитсу, але припинив, бо потрібно було зосередитись на футбольних тренуваннях.

- Ти народився в одному з найбільших міст Бразилії - Ріо-де-Жанейро. На твоєму тілі є тату з фавелами. Це спогади про твою домівку?

Звичайно, це татуювання для мене дуже важливе. Воно уособлює моє рідне місце, де досі живе частина моєї родини. Щоб покинути цей район, ми пройшли через безліч випробувань. Це татуювання служить мені нагадуванням: куди б я не вирушив, фавела завжди залишиться зі мною. Люди звідти назавжди в моєму серці. Тому цей малюнок на моєму тілі має надзвичайно глибокий зміст. З дитинства мені доводилося стикатися з труднощами. Багато хто розуміє, що народження в такій місцевості, як фавела, є викликом. Моє дитинство було сповнене випробувань. Але мій батько — справжній герой, і моя мати — також. Незважаючи на всі труднощі, вони завжди робили все можливе, щоб нам нічого не бракувало. Саме тому з юних років я вирішив займатися футболом, щоб вивести свою родину з тієї ситуації і подарувати батькам та близьким краще життя. Коротко кажучи, ось така моя історія. Моє дитинство — це боротьба, сила, віра і праця з самого раннього віку, щоб мати можливість на краще майбутнє.

- Яким був твій перший футбольний м'яч? Чи доводилося тобі грати саморобними м'ячами?

- Я добре пам'ятаю, що м'яч у нас був один із найдешевших. Коли ми грали на вулиці, то користувалися таким, який там, в Бразилії, називають "bola de leite", він не був шкіряним. Коли по ньому вдарити - болить нога. Ми грали на вулиці босоніж, без взуття. Часто забивали пальці об землю - але це було нормально. У Бразилії багато хто починає грати у футбол саме так: босоніж, без нічого, таким ось дешевим м'ячем, поганим... Ми бігали без футболок, бо не можна було бруднити одяг - треба було економити. Якщо забруднив, потім треба прати... Тому зазвичай грали тільки в шортах, без взуття, без футболок.

- Яка кількість татуювань на твоєму тілі?

Кожне моє татуювання несе в собі особливий сенс - жодне з них не було зроблено без причини. Якщо ви запитаєте про значення кожного, я із задоволенням розповім. Але от скільки їх насправді, навіть не можу точно сказати.

Чи готовий ти нанести татуювання, яке стане для тебе символом України та "Карпат"?

Я вже маю татуювання лева, яке зробив досить давно. Воно мені дуже подобається і має особливе значення для мене. Коли я прибув сюди, помітив, що на емблемі клубу також зображено лева. Вважаю, це символічно для клубу та його фанатів. Виходить, у мене вже є частинка того, що важливо для спільноти клубу і його вболівальників.

У віці 17 років ти вперше вийшов на поле за "Васко да Гама" в Серії А. Які емоції і думки виникали в тебе в той день?

Я розпочав свій шлях у "Васко да Гама", коли мені було всього 7 років. Це було моє перше знайомство з футболом. Потім я перейшов до "Флуміненсе", ще одного значного клубу, який відіграв важливу роль у моєму спортивному розвитку. Згодом я знову повернувся до "Васко да Гама". Я чітко пам’ятаю день, коли дебютував у цій команді. Це було наче здійснення мрії, хоча, звісно, я розумів, що попереду мене чекає довгий шлях. Відчуття було змішаним, але, безумовно, приємним: радість від досягнення важливої мети, виходу на професійний рівень і першого матчу у клубі, де я провів більшу частину свого дитинства. У мене також є татуювання, що символізує цей день – на руці я наніс дату свого дебюту та першого голу. Це одне з тих татуювань, що має для мене особливе значення.

Що тобі відомо про Україну, враховуючи, що ти раніше зустрічався з українським гравцем Романом Зозулею під час його виступів у "Альбасете"? Чи згадуєш ти цього футболіста?

- До війни я вже стежив за українським футболом, бо тут грало багато бразильців, які згодом поїхали звідси до інших великих клубів - у топ-чемпіонати, Прем'єр-ліги інших країн. Тож я стежив за українським футболом, бо ззовні він є престижним - саме завдяки великій кількості бразильських гравців, які тут виступали. Коли я познайомився із Зозулею в "Альбасете", мені було 18-19 років. Я тоді ще погано говорив іспанською, як і він, тож ми не надто спілкувались. Через це я особливо не дізнався нічого про Україну від нього. Але ще до того я вже знав про український футбол і стежив за ним - саме завдяки бразильцям, які сюди приїжджали грати.

У тебе є дружина та малюк. Чи маєш намір перевезти їх до Львова?

- Звичайно, безумовно. Перед тим як приїхати, я поговорив із дружиною. І ще до того, як прийняти пропозицію від "Карпат" приїхати в Україну - розуміючи, що тут триває війна, - ми все обговорили, і вона підтримала це рішення. Сказала, що хоче бути поруч, що вона зі мною. Ми вже 9 років одружені. Відтоді як я поїхав з Бразилії у 18-19 років, вона завжди була поруч - і в Іспанії, і в Португалії, і коли ми повертались до Бразилії. Вона з самого початку поруч зі мною, і тепер ми також не хочемо розлучатися. Ми завжди тримаємося разом, і цього разу - не виняток. Вона приїде сюди, щоб жити зі мною. Сподіваємось досягти поставлених цілей разом із клубом і, звичайно, дуже хочемо, щоб усе зрештою склалося добре. Це найголовніше.

Ти, напевно, вже знайомий із запальними бразильськими фанами, але прихильники "Карпат" також щиро підтримують свою команду. Зараз у тебе є можливість звернутися до них. Що б ти хотів їм передати?

- Передусім хочу сказати, що я дуже радий бути тут - справді щасливий. Сподіваюся, що нам вдасться досягти цілей клубу. Це найважливіше. Я вірю, що якщо клуб досягне свого, то й мої особисті цілі теж здійсняться. Сподіваюся, що ви завжди підтримуватимете нас у будь-який момент. Від себе обіцяю: на полі нам точно не бракуватиме бажання перемагати й робити все можливе, щоб ви були щасливі. З нетерпінням чекаю зустрічі з вами на нашому стадіоні. До зустрічі!