Як живе сьогодні місто-герой, "ФАКТАМ" розповіла депутат міської ради, відомий волонтер, керівник громадської організації "Справи громад" Оксана Погомій. У Facebook її називають "голосом Херсона". Вона записувала свої відеозвернення навіть під час окупації, коли це було смертельно небезпечно. Продовжує це робити й зараз.
"Ходимо вулицями під деревами, щоб нас дрони не бачили зверху"
Пані Оксано, противник не припиняє своїх атак на Херсон ні вдень, ні вночі. Ви самі казали: "Нас постійно намагаються знищити. Але ми не здаємось. Ми залишилися тут. І мріємо про той час, коли знову зможемо жити в нашому трохи провінційному, але водночас такому мужньому, незламному і вже мирному Херсоні". Проте зараз у вашому місті ситуація дуже небезпечна. Нещодавно я читала, що російські війська навіть полюють на перехожих з дронів. Це дійсно так?
Отже, ситуація така: дійсно, у нас відбувається полювання на людей. На щастя, шахеди поки не з'явилися. Але FPV дрони, Mavic та розвідувальні безпілотники – в надлишку. До того ж, з 2 серпня почалися обстріли з артилерії, а також стали використовувати КАБи.
Через дуже великий ризик для життя по дорогах міста автівки їздять на великій швидкості -- під сто кілометрів. Вже не до обмежень. А що робити? Інакше можна потрапити під скид FPV, і тоді -- все.
Нещодавно військові опублікували відео з камери реєстратора. Під час руху до своїх позицій дрон вдарився об лобове скло їхнього автомобіля, але на щастя, зірвався і впав на дорогу. Їм просто пощастило.
Яким чином живуть люди? Деякі займаються роботою, інші ж — ні. У місті проживає чимало літніх людей. Вони отримують підтримку від волонтерів (у нас існує безліч волонтерських груп), окрім того, їм доставляють гуманітарну допомогу.
Наша організація "Справа громад" активно підтримувала усіх під час підриву ГЕС та продовжує свою діяльність, зосередившись на наданні допомоги військовим.
Також зверніть увагу на: "З таким підходом до війни, який ми спостерігаємо нині, перемога нам не світить", -- зазначив Герой України Василь Бурмеч.
Яка ситуація з укриттями в Херсоні?
На початку вторгнення їх майже не існувало. Наразі здійснюється оснащення та відновлення більш простих укриттів, зокрема підвалів. Ремонт виконано досить якісно. Є туалет, вода — все, як і повинно бути. Проте вже відкрито кілька кримінальних справ через значні витрати на ці роботи.
Отже, не можу стверджувати, що зовсім немає місць для сховку. Проте, оскільки наразі ми живемо без ракетних ударів, слава Богу, більшість людей не користуються підвалами. Хоча існує певна група, яка все ж таки шукає захист у них вночі, особливо в центральних районах.
-- Дітей багато?
Досить багато. Навіть малюки присутні.
Якщо вийти в місто вдень, можна зустріти людей, які гуляють або відпочивають на лавках.
-- Мене іноді чоловік витягує трішечки подихати повітрям. Ходимо вулицями під деревами, щоб нас дрони не бачили зверху. В районах, віддалених від Дніпра, намагаються ходити саме так, щоб хоча б щось захищало.
Діти майже не гуляють. Ви рідко зустрінете їх у дворах, де вони грають у футбол.
А ближче до Дніпра або в центрі міста десь до обіду люди є. Але ми дуже обережні. Не можемо, як раніше, в парк, наприклад, піти. Тому що там можуть бути розкидані "пелюстки" -- протипіхотні фугасні міни, непомітні на землі або в траві. Парків в Херсоні було багато. В основному вони розташовані ближче до Дніпра. Але їх більше не існує. Є тільки території зі згорілими деревами.
Читайте також: "Ми є постраждалими від цієї війни, тому найважливіше — відпустити себе та тих, хто поруч," — Дмитро Золотухін.
Тепер давайте обговоримо питання повсякденного життя. Як справи з постачанням води?
Коли переглядаю новини про події на окупованому Донбасі, відчуваю тривогу. Деякі в нашому суспільстві стверджують: "Це їхня провина". Але мені просто шкода тих людей.
На жаль, питань немає. Але, вибачте, адже прагнули ж "назавжди з Росією".
-- Це їх вибір. Щодо нас, в перший місяць після звільнення практично нічого не було -- ані води, ані світла, ані газу.
Нещодавно ви поділилися у Facebook своїми думками: "Я досі з жахом згадую, як окупанти перетворили наше місто. Це не лише повернення в совкові часи та епоху темряви, а справжня катастрофа. Складається враження, що до нас зібрали весь непотріб світу".
-- Так і було.
Артезіанські свердловини забезпечують 70% водопостачання. Наразі у вас є доступ до води, якщо ваше місце проживання не знаходиться в червоній зоні. Що ми маємо на увазі під червоною зоною? Це території, де постійно відбуваються обстріли. Ситуація там настільки критична, що можна говорити не просто про "нуль", а про "нуль-нуль". Життєві умови в таких районах надзвичайно складні — відсутність усіх необхідних ресурсів. Проте, незважаючи на це, люди залишаються на своїй землі.
У інших регіонах проблем з водопостачанням немає, навіть під час тривалих відключень електрики (це відбувається, коли пошкоджують інфраструктуру). Ймовірно, здійснюється якась форма підкачки, завдяки чому ситуація залишається на прийнятному рівні.
Кілька місяців тому світла не було дві доби. А взагалі енергетики дуже швидко все налагоджують. Перед ними просто знімаю капелюх. Це ті, кого б я нагороджувала за їхню роботу.
Якщо ви не перебуваєте в червоній зоні, газ також доступний.
-- Що з продуктами?
В місті функціонують супермаркети "Сільпо" та "АТБ", а також кілька невеличких продуктових крамниць і маленька мережа магазинів, що належать Херсонському маслозаводу. Цей завод, проте, розташований у червоній зоні. Не можу сказати, як там працюють люди, але їхні товари дійсно якісні.
Під час окупації маслозавод виявив нам неабияку підтримку. Навіть тоді, коли ворог віддав наказ: "Якщо побачимо перекази на банківські картки в гривнях — будемо вбивати", вони все ще надавали своїм співробітникам, яких знали особисто, можливість оплачувати гривнею. Це було досить ризиковано.
На ринках, безумовно, ситуація змінилася в порівнянні з минулим, коли вони були заповнені покупцями. Проте ринки все ще функціонують. У районі червоної зони спостерігається менше відвідувачів, тоді як далі все в порядку. Основні продукти доступні.
А як щодо цін?
-- Огірки -- 50 гривень, перець -- 50, помідори -- 36-40-50-70-80, залежно від сорту, картопля -- 20-25-30. Тобто приблизно як усюди. Фрукти дорогі, тому не кожен може собі їх купити, бо з грошима у людей зараз не дуже.
Чи функціонують комунальні служби?
-- Комунальне підприємство "Парки Херсона" молодці. Траву косять, сміття вивозять, сухі та згорілі дерева спилюють.
-- Невже і квіти висаджують?
-- Вже ні. Бо дуже серйозна дронова загроза. А поки таких масштабів обстрілів не було, намагалися десь і дерева підсаджувати.
Все залежить від конкретного району. Наприклад, дрони нині літають над усім містом. Однак найбільша небезпека спостерігається в центрі та поблизу Дніпра. У віддалених частинах міста ж можна знайти затишні клумби та квіти. Люди також активно займаються благоустроєм своїх територій.
Яка ситуація з правопорядком?
Скажу відверто: поліція у нашому місті справді дивує. Часто помічаю, як вони насолоджуються кавою в різних куточках. Як вранці, так і вдень. Коли їх викликають на службу, часто видно, що вони не дуже бажають вирушати, особливо якщо мова йде про райони поблизу небезпечних зон. Хоча, якщо чесно, у нас немає абсолютно безпечних місць.
Ви знаєте, у нас є певний сигнал — якщо поліція вирішить залишити нас, як це сталося у 2022 році, ми теж будемо змушені піти. Сподіваюся, що до цього не дійде.
Чи довго потрібно очікувати на швидку?
Швидка допомога без проблем пересувається містом. На жаль, працівники служби не отримують жодних доплат, хоча щодня ризикують своїм життям. Це дійсно жахливо. У нашому місті не було жодного місяця, щоб на швидку не було нападу. Медики отримують травми, контузії, проходять лікування і знову повертаються до роботи. Це також героїзм.
Якщо їм потрібно дістатися до червоної зони, вони зазвичай пропонують: "Винесіть звідти людину, а ми приїдемо і заберемо її". А у випадках справжньої небезпеки, вони вирушають у супроводі поліції, адже у правоохоронців є радіоелектронна боротьба, якої немає у швидкої допомоги. Вони навіть намагаються відвідувати віддалені села, які практично зникли з карти.
Рятувальники ДСНС виїжджають на ліквідацію пожеж, але вже не охоплюють всі райони міста. Чому так відбувається? Коли вони прибувають на місце, за ними починають слідкувати розвіддрони, зокрема FPV. Як тільки рятувальники з'являються на сцені, зловмисники намагаються їх знищити. На жаль, цей процес у ворога добре організований.
Ознайомтеся з іншою думкою: "Росіян слід поховати на півтора метра під землею за всі їхні злочини", -- зазначив автор Ян Валетов.
-- Що з медичними кадрами? Є кому лікувати людей? Бо зрозуміло, що в таких жахливих обставинах стається багато інсультів, інфарктів, поранень, загострень хронічних захворювань.
-- Працює кілька лікарень. Але не усюди є вузькі фахівці. Наприклад, на все місто був один ендокринолог. Тепер немає. Але нас вручають лікарі-херсонці, котрі виїхали. Ми пристосувалися так. Вони кажуть: "Здайте оці й оці аналізи", а потім за результатами консультують онлайн. УЗД можна пройти безплатно, але треба почекати місяць-два. Якщо треба якесь реальне серйозне втручання, то люди їдуть в Миколаїв.
Безумовно, всім хотілося б повернутися до звичних умов медичного обслуговування, проте це вже неможливо. Тим не менше, варто віддати належне лікарям, які продовжують свою роботу навіть у таких екстремальних умовах. Лікарні стали мішенню для агресора.
Я не чула відгуків, щоб лікували погано. Всіх лікують безплатно, за всіма дивляться. У нас нещодавно народила дівчина з нашої бульбашки -- художниця, яка розмальовує гільзи. Вона на той момент була єдина породілля. Каже, що за нею там всі бігали. Тобто не можна сказати, що все погано в нашому місті. Ми не покинуті зовсім напризволяще.
Чи є у вас медикаменти?
-- Аптек небагато, але в кожному районі вони є. В центрі було дві аптеки, одна напроти іншої, одна приблизно рік проіснувала й зачинилася, а друга працює. Також ми можемо замовити онлайн ліки на якомусь сайті, де дешевше, а потім забрати в аптеці.
Загалом, закордонні донори відіграють велику роль у нашій підтримці. Вони відкривають різні благодійні фонди, запускають програми та надають гранти для громадських організацій. Усі аспекти допомоги залежать не від держави, а саме від цих міжнародних партнерів.
Існувала програма, згідно з якою за тисячу гривень можна було придбати медикаменти. Ви робите замовлення, а потім відправляєтеся в аптеку, де отримуєте ліки. Хоча не всі препарати з переліку відповідали потребам людей, адже у кожного свої вимоги, все ж таки можна було знайти щось корисне.
Безумовно, ми вже не маємо такої яскравої палітри, як раніше. Проте все найважливіше залишається. Поки що.
Читайте також: "Майбутнє після Перемоги виглядатиме інакше, ніж ми сьогодні собі уявляємо", -- зазначив політолог Олег Саакян.
"Нам треба жити на повну й цим дратувати росіян"
-- У прифронтових Сумах, Слов'янську, Краматорську й т.д. ціна оренди житла така сама, як в Києві. Хоча умови не порівняти. До вас в обласний центр зараз їдуть люди з довколишніх сіл. Де вони живуть?
Ринок нерухомості наразі не функціонує в повну силу. Люди активно шукають місця для проживання, звертаючись до знайомих.
Я гадала, що після атак російської армії на міст, який з'єднує мікрорайон "Корабел" (місцеві його називають "Островом") з "материковою" частиною, почнеться масовий від'їзд. Я навіть сперечалася з журналістами, які стверджували, що міст не знищений, а лише зазнав ушкоджень, але це всього лише питання часу. Влада закликала мешканців терміново евакуюватися, адже якщо міст буде повністю зруйновано, вони можуть опинитися в ізоляції. Дехто виїхав, але багато хто залишився вдома, піддаючи себе серйозній небезпеці.
Вартість оренди житла коливається від п’яти до шести тисяч гривень, плюс комунальні послуги. Нещодавно натрапила на оголошення: "Здається будинок — дві кімнати, маленький дворик, всього три тисячі гривень". Це звучить як справжня казка! Багато людей пропонують безкоштовне житло, особливо для військових, які сплачують лише за електрику та воду. Але є й такі, хто категорично відмовляється: "Військові? Ні-ні, це не для нас".
Днями один дядько обурювався: "Пані Оксано, ЗСУ заїхали в наш квартал і звідти стріляли". Відповіла йому: "Ми навіть не прифронтове місто, а фронтове. Ви хочете, щоб вони звідки стріляли? З голого степу, щоб їх там одразу вбили? І при цьому вимагаєте захисту? Тоді з'ясуйте для себе -- чи хочете ви жити під руснею? Що ви хочете взагалі?" Нічого мені не сказав.
Ознайомтеся також з думкою письменника Артема Чеха: "Деякі люди вже сприймають війну як неприємний пісок у ліжку, що заважає їм спати та жити в мирі".
Зараз у людей часто трапляються такі істерики. Дехто сподівався, що війна закінчиться у 2019 році натисканням кнопочки вкл/викл. Але не вийшло. Тому так.
Можу зазначити, що ще до того, як розпочалося масове полювання на нас з дронів, люди почали залишати свої домівки. Проте більшість все ж прагне залишатися ближче до рідних місць. Вони переїжджають до Миколаєва. Але й там ціни на житло значно зросли. Наприклад, одна сім'я, яка орендувала двокімнатну квартиру, тепер змушена переселитися в однокімнатну, оскільки не має змоги сплачувати нові тарифи. Спочатку вони домовилися про п’ять тисяч гривень, але згодом їм підняли орендну плату до семи, а також попередили, що незабаром вона досягне десяти.
-- Ви закликаєте земляків "робити все, щоб не здатись". Який зраз загальний настрій в Херсоні? На що люди налаштовані? Судячи з ваших текстів та відео, -- на спротив. Херсонці навіть думки не припускають, що російський чобіт знову буде топтати вулиці міста.
Абсолютно вірно. Хочу відзначити, що я маю велику удачу – моє оточення, незважаючи на те, що я спілкуюсь з багатьма людьми, є дуже проукраїнським. Через загрози, які існують, ми не можемо вийти на площу, щоб разом виконати гімн і розгорнути прапор під час свят. Проте іноді ми робимо це в супермаркеті "Сільпо", наприклад. Продавці вже чекають на нас зі словами: "Скоро свято, ви ж будете?"
Люди не знають, що ми прийдемо, я про це не об'являю. Ми так -- заскочили, вишикувалися, заспівали, привітали людей і пішли. Але треба бачити ці обличчя. Я завжди плачу, коли про це розповідаю. Хтось слухає гімн зі сльозами на очах, хто співає разом з нами, хто мовчки стоїть. А як вони руку до серця прикладають!
Є ті, хто може згорнутися і залишити все. Це так звані очікувачі, і ми це розуміємо. Вони присутні в кожному місті. Зазвичай це літні люди. Під час російської агресії вони отримували українську пенсію, а російську не відкидали. Їм було доволі комфортно. Проте, більшість з нас щиро підтримує.
Після того як Херсон звільнили, у нас дуже побільшало української мови. Звісно, що не всі спілкуються солов'їною від і до. Звучить суржик, є й російська, але обов'язково "дякую", обов'язково "добрий день". Тобто люди намагаються переходити. Коли я виїжджаю у сусідній Миколаїв, мені цього не вистачає. У цьому сенсі в нас чітка тенденція.
Всі разом засуджують агресора. Коли я на базарі щось обираю, раптом чую вибух, а потім помічаю дим, що піднімається неподалік від Дніпра. І одразу ж в уяві виникають всі необхідні слова про ворога.
Десь рік тому був випадок. Ми захотіли випити кави на вулиці. Бачимо -- на інвалідному візочку сидіть дядько років за 70, просить гроші, причому російською. Кажу йому: "Я не розумію російську мову". А він почав мені розповідати, що "Херсон русский город". Я на нього нагримала й сказала, що зараз викличу поліцію. Такі провокатори, на жаль, є.
Читайте також: "Якщо Україна зазнає поразки в цій війні, нам загрожує геноцид. І вбивати будуть усіх без винятку", -- зазначив військовий експерт Петро Черник.
-- Дуже вразив ваш пост про вартість евакуації з Херсону: "От просто для інформації. Вивезти маломобільну людину з Херсонської області на Закарпаття -- 40 тисяч гривень. Пенсія у людини 2200. Питання не в тих, хто заробляє на цьому. Питання, де в цьому ланцюжку держава. Риторичне, на жаль".
-- Я озвучила точну інформацію, тому що знаю людину особисто. Там така історія. У жінки син загинув в Бузковому парку (1 березня 2022-го окупанти вбили 18 бійців херсонської тероборони). Вона доглядає чоловіка з інвалідністю, сліпу свекруху на милицях і лежачу тітку. Ще і городи, й прильоти, бо мешкають у Широкій Балці.
Бабусям під 90. Вона вирішила вивезти їх на Західну Україну до родички. Поїхала в Миколаїв в відділення Червоного Хреста. Сподівалася, що це благодійна організація, мають допомогти. А там їй дали візитку -- ані назви, ані нічого, лише номери телефонів і "вивозимо людей куди треба". Коли вона подзвонила, їй озвучили таку суму. Лише за виклик треба сплатити 1500.
Вони беруть 37 гривень за кілометр. Чесно скажу, що не знаю, засуджую такий заробіток чи ні. З одного боку, це не дві копійки, скажімо так, але вони вивозять з червоної зони, де вже зовсім нічого немає, і ризикують своїм життям.
Завжди ставлю себе на перше місце в усіх ситуаціях. Я б не наважилася на це, оскільки відчуваю страх. Нещодавно ми проїжджали вулицею, якої остерігаюся вже протягом року, хоча там живуть люди і навіть курсують маршрутки. Але хлопцям це було потрібно, тож ми вирушили в дорогу. Мій чоловік надів мені каску: "Це твій захист". І хоча я була в автомобілі, страх все ще переслідував мене.
Була здивована, побачивши, що люди там торгують, щось купляють. Я сама живу біля ринку. Захожу в ряди на початку, а глибше не йду. А там взагалі червона зона. Так, торгівля йде під деревами й п'ятиповерхівки поруч, тобто можна бігом заховатися, якщо вчасно побачиш той дрон. Але це така рулетка.
Звичайно, серед тих, хто вирішив залишитися в надзвичайно небезпечних районах, є ті, хто просто не бажає покидати своє місце -- "це мій дім, тут і загину", є й такі, хто не має фінансових ресурсів або чиї родичі далеко і намагаються знайти кошти для евакуації. Тут можна зустріти і людей, які зловживають алкоголем, і тих, хто веде цілком тверезий спосіб життя -- кожен має свою унікальну історію.
Я б не змогла брати кошти за евакуацію. Існують волонтери, які безкоштовно вивозять людей з окупованих територій. Наприклад, нещодавно співзасновник організації "Humanity", волонтер зі Нової Каховки Стефан Воронцов у інтерв'ю для сайту "Вгору" поділився: "Я намагався зв'язатися з Верещук або Чернишовим, але безрезультатно. Єдине, що я хотів би попросити, це щоб під час єдиного марафону пролунала стрічка з номерами телефонів і звернення до жителів окупованого лівобережжя: "ми вас не залишимо". Але не вдалося домовитися".
Протягом трьох з половиною років масштабного конфлікту їм вдалося безкоштовно евакуювати приблизно сім тисяч осіб, серед яких третину становлять діти.
Ух ты!
У них зовсім не прийнято вказувати конкретну ціну. "У вас є гроші?" — "Нема". — "Ну й сидіть тоді". Ні, вони намагаються знайти фінансування за кордоном. А у людей грошей не просять.
Вони транспортують вантажі через територію Росії, після чого направляють їх до Європи. При цьому близько 90% вантажів потрапляють на підконтрольні Україні території, а лише 10% залишаються за межами країни. Проте нині існують нові обмеження. Якщо закордонний паспорт прострочений або відсутній, в'їзд до країн Балтії чи Польщі вже не дозволяється. Раніше ситуація була іншою, і в'їзд був можливий.
За його словами, вивезти одну людину з окупації для їх організації коштує три-чотири тисячі гривень, тобто 100 доларів. Для порівняння. Два роки тому з окупації виїжджала моя перша невістка з моєю онукою. Це коштувало 350 доларів з людини. За онуку, тоді їй було 13 років, взяли 250. Зараз виїхати з окупації -- десь 400 доларів і вище. От вам і комерція. Можна порахувати, скільки на цьому заробляють. Хоча знову ж таки, ті, хто вивозять, дуже ризикують.
Ось ще один варіант цієї ж думки. "Я хочу поділитися з вами історією про одне з українських міст. Можливо, ви впізнаєте своє. Велика війна, численні переселенці, яких називають ВПО — це реалії сьогодні. Місцеві жителі, спостерігаючи за відсутністю державної підтримки і за тим, як люди буквально борються за виживання, замислюються, що робити, якщо ворог просунеться ще далі". Наразі в соціальних мережах ширяться чутки про можливу висадку російського десанту на "Острові", хоча наші військові запевняють, що це малоймовірно. Чи відчувається паніка в місті через такі новини?
Отже, дивіться. Насправді, підійти ближче, ніж це зроблено, вже не вийде, адже перепливши річку, ти опинишся в місті. Настрій такий: якщо почнуться такі бої, що стане зрозуміло, що наші сили не зможуть втримати позиції, необхідно буде виїхати. Бо всі тут знають нас в обличчя, знають, хто ми та де живемо. Нас навіть не відправлять до підвалу. Якщо й відправлять, то точно не відпустять. Ми в пастці. Отже, залишився тільки один вихід.
Я завжди наголошую на важливості мати тривожну валізку під рукою в будь-якій ситуації. Коли я вперше збирала її перед вторгненням, поклала туди багато непотрібних речей. Тепер для мене найголовніше – це гроші, документи, медикаменти, фотографії, футболки та нижня білизна – і на цьому все.
Ознайомтеся також: "Ми перебуваємо в режимі "нога на газу". Валізи вже готові. Постійно чекаємо на новий наступ", -- зауважила волонтерка Діана Макарова.
Що мене дратує? От коли тут була окупація, часто чула: "Оксано, що робити? Ходів до лікаря, спати не можу, п'ю жменями ці заспокійливі". Потім прийшли наші, але він не підняв дупу з дивана, щоб допомагати людям, місту, ЗСУ. А зараз сидіть вдома і стресує, тому що стріляють. Кажу: "Слухай, не хочеш себе чимось корисним зайняти? І дурні думки не будуть лізти в голову. Ти вже пенсіонер, но в тебе ж є сили". Ні, не хоче.
З цього прошарку є такі, що виїжджають за кордон або в інші області, є певний відсоток "аби перестали стріляти". Але, слухайте, ну не буде так, як у 2022 році, щоб зайшли до нас, постріляли на краю міста, розбомбили один район, а потім пішли на Миколаїв. Вони не очікували, що взагалі буде якийсь спротив. Тоді зовсім інша війна була. А зараз Херсон методично вбивають.
-- Блогер Іван Сімочкін написав про вас: "Коли наша Оксана Погомій періодично дає інтерв'ю на "Еспресо" або на "Прямому" і розповідає про наш Херсон, під кожним роликом обов'язково хтось прийде і напише: "Ми тут вмираємо, а вона сміється". Так, у нас тяжкі, справжні фронтові умови, це тягнеться вже роками й буде ще невідомо скільки. І психологічно це складно витримувати. І багато наших друзів вже загинуло, і ми плачемо, коли їх згадуємо. І дуже хвилюємося за тих, хто б'ється зараз з ворогом і кожен день ризикує життям. Але не можна жити постійно в сльозах і перебувати в нескінченній депресії. Ми все подолаємо -- такий в нас настрій в Херсоні, ворог не змусить нас впасти у відчай. Попри все ми сміємось і будемо сміятися. І ніхто ніколи не зможе нас змусити це припинити".
Ви справжня оптимістка, завжди з усмішкою на обличчі. Але не кожен усвідомлює, яку цінність має ця усмішка. Що надихає вас залишатися на плаву?
-- Знаєте, моя посмішка з категорії "щоб не плакати, я сміялась". Я просто по життю оптиміст. Але дуже реалістичний.
Коли розпочалася велика війна і ми потрапили під окупацію, я вирішила обрати свій шлях — щодня записувати відео. Не лише через страх, який, безумовно, був присутнім. Я спостерігала, як важко іншим, не лише в Херсоні. Тому вирішила, що мушу підтримати людей, щоб вони не втрачали надію та трималися, незважаючи на все. І зараз мені дуже хочеться, щоб мої історії надихали інших.
Щодня ми стикаємося з вибором. Замовчати чи висловити свою думку. Проігнорувати ситуацію чи зупинитися, щоб надати підтримку. Залишитися осторонь, як страус, що ховає голову в пісок, чи, навпаки, випрямити спину, розгорнути крила і діяти на максимум можливостей, додаючи ще трохи зусиль.
Я живу своїм життям, але часто чую від інших: "У мене досі 24 лютого 2022 року". Це зрозуміло, але не повинно так тривати. Тому я прагну показати власним прикладом, що не варто ставити своє життя на паузу. Мені пощастило з компанією – всі мої друзі неймовірні. Ми активно спілкуємося, сміємося, жартуємо одне з одним, насолоджуємося кавою та пригощаємося смачненьким, приготованим вдома.
Дивно, але в умовах, в яких ми зараз знаходимося, люди виявляють свою творчість. Після виставки дитячих малюнків одна художниця поділилася зі мною думкою, що малювати може кожен — потрібно лише знайти в собі цю здатність. Це свідчить про те, що в кожній людині живе своя унікальна іскра натхнення.
У нас є молодий чоловік, родом зі Скадовська, який пережив полон і жахливі тортури, а потім зміг вибратися на волю. Від'їзд був для нього дуже непростим, але врешті-решт він опинився в Ірландії, а згодом повернувся назад у Херсон. Його захоплення – кулінарія, і ми завжди вражені його кулінарними шедеврами. Моя давня подруга, з якою ми знайомі вже 35 років, вміє в'язати гачком, але ніколи не пробувала вишивати. Якось спробувала, але не вийшло. Зараз же вона успішно створює вишиті картини. Це доводить, що кожен може знайти заняття, яке допомагає відволіктися від буденності.
Колись закликала у своєму відео: "Не просто згадуйте, про що ви мріяли до вторгнення, але відклали це на потім, а мрійте зараз і реалізуйте свої мрії". Одна пані сказала: "Я тебе послухала й подумала, що ніколи ні про що не мріяла". Відповіла їй: "То тепер починай".
Людям важливо усвідомити одну просту істину: ми не можемо передбачити, коли завершиться війна. Можна безкінечно говорити, як це роблять у церквах, що справжнє життя чекає нас десь після смерті, але ми існуємо в даний момент, у реальному світі. Життя у нас одне, і його не можна зупиняти.
Коли усвідомлюєш, що завтрашній день може не настати через інтенсивні обстріли, прагнеш встигнути зробити якомога більше в даний момент. І, о диво! — наше життя стало значно насиченішим, ніж до початку війни, адже ми не відтерміновуємо справи на потім, а реалізуємо їх у теперішньому.
Усі стверджують, що ми повинні витримувати все. З цим згодна, але хочу додати ще одну думку. Нам необхідно жити на максимум і цим викликати роздратування у росіян. Вони зараз в паніці, адже їм не дає спокою те, що Україна не підкорюється, що ми продовжуємо усміхатися та займатися своїми справами.
#Україна #Київ #Європа #Дніпро #Росіяни #Ірландія #Суми #Російська мова #Збройні сили України #Українська мова #Гімн #Друга Польська Республіка #Українська гривня #Херсонська область #Кава #Facebook #Поліція. #Країни Балтії #Боже. #Краматорськ #Військова окупація #Письменник #Водопостачання #Медикаментозне лікування #Вода #Підкарпатська Русь #Херсон #Волонтерство #Парк #Аптека (магазин) #АТБ-Маркет #Слов'янськ #Миколаїв #Нова Каховка #Дрон #Сільпо (торгова мережа) #Корпорація, що перебуває у комунальній власності #Страус звичайний #Скадовськ
