Історичний момент. Гравець з українським походженням здобув медаль на Чемпіонаті світу 1958 року.

Хоча українська збірна не прагне досягти медалей на футбольних мундіалях, а найвищим успіхом збірної СРСР було 4-те місце на чемпіонаті світу 1966 року, в історії є українські футболісти, які здобували нагороди на світових першостях. Хоча Казимир Гнатов (бронзова медаль, Франція, 1958) і П'єтро Верховод (золота медаль, Італія, 1982) не виходили на поле на цих турнірах, статус запасного гравця також потребує визнання і поваги.

П'єтро Верховод взяв участь у трьох матчах на чемпіонаті світу 1990 року, де італійська команда виборола бронзову медаль. Цей 65-річний оборонець добре знайомий фанатам завдяки своїм виступам за національну збірну Італії, а також клуби Сампдорія, Ювентус і Мілан. Ми ще повернемося до його кар'єри. А сьогодні нашою увагою буде маловідомий, але шанований гравець - Казимир Гнатов.

Казимир Гнатов дебютував у Дивізіоні 1 (який до 2002 року носив назву Ліга 1) в 1951 році - через рік після того, як вищий ешелон французького футболу покинув Олександр Скоцень. 20-річний син українських емігрантів з Галичини перейшов з аматорського футболу до клубу Мец, який повернувся до Дивізіону 1 після річної перерви.

Гнатов не був великою зіркою, тому про його біографію відомо дуже мало. Він народився 1929 року у містечку Крюн у північно-східній Франції, регіоні Лотарингія, біля кордону з Люксембургом. Департамент Мерт-і-Мозель був шахтарським краєм, тож батько футболіста працював у шахті з видобутку залізної руди - як велика кількість польських, українських, італійських мігрантів у Франції.

Казимир також вирішив слідувати стопами свого батька. Він успішно поєднував свою шахтарську діяльність з футболом, завдяки чому став відомим навіть у столиці Лотарингії, місті Мец. Тренер команди, англієць Елі Роуз, шукаючи економні варіанти для підсилення складу, вирішив ризикнути і запросити дебютанта Гнатова на лівий фланг атаки. У сезоні 1952 року команда здивувала всіх, зайнявши високе 5-те місце. Гнатов встиг провести 28 матчів і відзначитися 5 голами. Проте наступний сезон виявився менш вдалим для Меца - команда зайняла 12-те місце, а Казимир зіграв у 32 матчах, забивши 6 голів.

Після здобуття популярності та визнання, Гнатов вирішив переїхати до Парижа, де клуб Стад Франсе тільки-но повернувся до Дивізіону 1. Незважаючи на те, що Казимир забив 9 голів у 29 матчах цього сезону, команда завершила виступи на 16-му місці з 18 і в результаті опинилася у Дивізіоні 2.

Гнатов фактично не грав протягом двох сезонів, а в 1956 році підписав контракт з клубом Анже, який щойно повернувся до Першого дивізіону. Саме в Анже свою кар'єру починав легендарний Раймон Копа.

Гнатова запросив до столиці історичного регіону Анжу, відомого своїм анжуйським вином, австрійський тренер Вальтер Преш. Український футболіст, який змінив свою позицію з вінгера на опорного півзахисника, провів там сім повних сезонів (понад 30 матчів на рік, загалом 243 гри, у яких забив 19 м’ячів). У сезоні 1957 року команда Анже досягла фіналу Кубка Франції, але програла Тулузі з рахунком 3:6. Це досягнення клуб зумів повторити лише в 2017 році, коли поступився ПСЖ з рахунком 0:1.

У 1958 році команда Анже зайняла четверте місце в Дивізіоні 1. Цей результат їй вдалося перевершити лише одного разу, коли в сезоні 2015 року вона фінішувала на третій позиції.

У травні 1958 року до національної збірної Франції, що відправлялася на чемпіонат світу до Швеції, були запрошені два талановиті гравці клубу Анже. Це був 29-річний півзахисник Казимир Гнатов, який отримав 9-й номер, та 25-річний нападник Стефан Брюї. Гнатов у збірній зустрів свого колишнього партнера по Мецу, воротаря Франсуа Реметтера, котрий на той час виступав за Бордо.

Можна сказати, що декілька гравців того складу дістали "щасливий квиток". Так, можливо, майбутній рекордсмен мундіалів за забитими голами (13) Жюст Фонтен не потрапив би до збірної, якби напередодні турніру не травмувався форвард Расінга Таде Сізовскі (поляк Тадеуш Сізовський), який у кваліфікації забив п'ять м'ячів у ворота Бельгії (6:3).

У складі збірної виникло кілька вакантних позицій після того, як у квітні 1958 року група футболістів алжирського походження залишила свої клуби і втекла до Тунісу, де вони створили команду Фронту національного визволення Алжиру. Серед цих гравців були, зокрема, хавбек Абдельазіз Бен-Тіфур (Монако, учасник ЧС-1954), центральний захисник Мустафа Зітуні (також з Монако) і форвард Рашид Меклуфі (Сент-Етьєн). Можливо, саме на місця Бен-Тіфура та Меклуфі тренер Альбер Батте вирішив запросити Казимира Гнатова і Стефана Брюї. Чому б не припустити таку цікаву версію?

Проте Гнатову не довелося вийти на поле під час матчів мундіалю, і він так і не зіграв за збірну Франції — така була його доля. У Швеції він спостерігав з лави запасних, як французи в груповому етапі розгромили Парагвай (7:3), програли Югославії (2:3) та здолали Шотландію (2:1). Вийшовши з групи на першій позиції, "сині" у чвертьфіналі без проблем переграли Північну Ірландію (4:0). Проте в півфіналі їх розгромила Бразилія (2:5) з молодим Пеле, який забив три голи. У матчі за третє місце французи з легкістю розправилися з чинними чемпіонами світу з ФРН, здобувши перемогу з рахунком 6:3.

Поруч із нестримним Фонтеном зірками тієї команди були двоє поляків - великий Раймон Копа (Копачевський), атакувальний хавбек Реала, який того року отримав "Золотий м'яч", та форвард Ланса Маріан Віснескі (Вишневський). Якби Таде Сізовскі потрапив до ЧС-1958, французьких поляків було б троє, а якби він не травмувався перед ЧС-1954 (ото вже нефарт), у складі "Ле-Бльо" на тому турнірі було б аж п'ятеро поляків: тоді у Швейцарії поруч із Копа (Реймс) у складі перебували воротар Сезар Румінскі (Лілль), захисник Гійом Біганскі (Лілль) та форвард Леон Гловацкі (Реймс). А от темношкірих африканців тоді у збірній Франції не було - сьогодні важко уявити собі таку картину.

Після 1958 року прогресу в грі Анже більше не було. Коли в сезоні 1963 Казимир Гнатов залишив клуб, Анже з тренером Антуаном Паскіні фінішував 13-м. 34-річний хавбек подався на футбольну пенсію - до скромного напіваматорського клубу Шамуа Ньорте з містечка Ньор (регіон Аквітанія). Клуб виступав у 3-му Дивізіоні, а Гнатов там став граючим тренером. За його каденції Шамуа (шамуа - це різновид альпійських кіз) або просто Ньор двічі посідали у своїй лізі друге місце та раз були п'ятими. Через шість років, у сезоні 1973, Гнатова ще раз запросили до клубу, де він працював разом із Робером Шарьє. Він став одним з усього трьох фахівців, які тренували Ньор двічі.

Цікава деталь: клубний стадіон Ньора, відомий як "Стад Веніз Верт", був відкритий 3 серпня 1974 року під час товариського матчу між командами Шамуа Ньорте та Динамо Київ. Це означає, що Казимир Гнатов обов'язково мав можливість поспілкуватися з Валерієм Лобановським та іншими легендами Динамо. Пізніше стадіон, що розташований на вулиці "Зелена Венеція", отримав нову назву на честь Рене Гайяра, колишнього мера Ньора.

Казимир Гнатов присвятив все своє життя західному регіону Франції. Він пішов з життя у 2010 році в селищі Вуйє, яке знаходиться всього в 10 км від Ньора.