Прикарпаття понесло втрати, втративши п'ятьох своїх героїв: Романа Червака, Дмитра Грекуляка, Михайла Кавацюка, Владислава Торка та Івана Іваночка.

Івано-Франківська область знову переживає тяжкі втрати. На фронті загинули військовослужбовці Михайло Кавацюк, Владислав Торко та Іван Іваночко. Також стало відомо про загибель захисників Романа Червака і Дмитра Грекуляка, які довгий час вважалися зниклими безвісти.

Цю інформацію озвучили в місцевих громадах, зазначає Репортер.

Роман Червак з'явився на світ 28 лютого 1989 року. Він виріс у селі Грабів.

Солдат служив на посаді водія 2 штурмового відділення 1 окремого штурмового полку Збройних сил України. Понад два роки військового вважали безвісти зниклим, але у жовтні цього року його загибель підтвердилася. Свій останній бій Роман Червак прийняв 5 серпня 2023 року поблизу села Вільшана на Харківщині.

Війна безжально забирає найкращих. Вона ранить не лише кулею -- вона крає серця рідних, друзів, побратимів, усієї громади. Ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи подвиг Романа, який віддав своє життя за нашу свободу, за спокій і мир для майбутніх поколінь, -- йдеться в дописі голови Долинської громади Івана Диріва.

Дмитро Грекуляк народився 3 листопада 2000 року. Жив у селі Старі Кути.

Після того, як вирішив захищати Україну, він обійняв посаду командира відділення в одному з батальйонів спеціального призначення. Його звання було молодший сержант.

Військовослужбовець загинув під час виконання бойового завдання неподалік села Катеринівка в Донецькій області. Дмитро Грекуляк з 1 липня 2025 року числився як зниклий безвісти. Відповідно до рішення Головного управління Національної поліції Київської області, ухваленого 29 жовтня 2025 року, його визнали офіційно загиблим.

Кутська селищна рада разом із усією громадою висловлює свої щирі та глибокі співчуття родині, друзям, побратимам та всім, хто мав честь знати та любити Дмитра. Ми поділяємо ваш нестерпний біль від втрати, -- зазначено в повідомленні Кутської селищної ради.

Читайте: Вони віддали життя за Україну. Молодший сержант Валентин Ємбрик.

Михайло Кавацюк народився 23 жовтня 1997 року. Він мешкав у селі Мишин, що у Нижньовербізькій громаді Коломийського району.

В мирному житті він обіймав посаду вчителя фізичної культури в регіональній гімназії.

Перед початком великомасштабного вторгнення Росії в Україну Михайло, разом із своїм братом Миколою та другом, прийняли рішення: якщо почнеться війна — вони візьмуться за зброю.

25 лютого 2022 року вони вирушили разом, щоб зареєструватися в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Михайла без зволікань зарахували на службу. У той момент йому виповнилося 24 роки.

Михайлу повідомили про необхідність бути готовим з особистими речами о 14:00. Брат не міг вчинити інакше, тому вирушив на захист батьківщини. "Я -- педагог, повинен подавати приклад", - згадує молодший брат Микола.

У збройних силах Михайло обіймав посаду начальника сержантів у другій ремонтній роті батальйону з відновлення та ремонту 63-ї окремої механізованої бригади.

Він був найкращим, відповідальним, усміхненим. Якщо дзвонив, то до всіх. Завжди казав, що у нього все добре. Михайло був прикладом для усіх, для мене, для друзів. Не знаю, як сказати... Брат був для мене найкращим, -- каже Микола Кавацюк.

Михайло загинув 30 жовтня 2025 року на Слов'янському фронті в результаті обстрілу з боку російських військ за допомогою КАБ. В даний час у збройних силах продовжують служити його брат Микола та дядько Дмитро.

Михайло Кавацюк з дитинства був чуйним, пригадує його однокласник Назар Вінтонюк. Каже, був час, коли разом сиділи за однією партою.

Михайлик відзначався своєю добротою та щирістю — завжди прагнув прийти на допомогу іншим. Я не зустрічав більш чуйної та відданої людини. Наша дружба розпочалася ще в шкільні роки, коли ми деякий час навчалися за однією партою. Він завжди дотримувався своїх обіцянок, мав ясну громадянську позицію і був справжнім патріотом України, — ділиться Назар Вінтонюк.

Михайло завжди проявляв великий інтерес до спорту, особливо до футболу, зазначає його однокласник. Вони з дитинства разом виступали за шкільну команду, а згодом представляли сусідні села та рідний Мишин.

Ми постійно обговорювали футбол — це був наш спільний захоплення, яке об'єднувало нас. Під час розмов згадували минулі часи і мріяли, що після перемоги зможемо знову відродити футбол у нашому селі, а також разом грати з м'ячем. Це величезна втрата не лише для нашого села, а й для всієї громади. Я просто не можу повірити в це, — поділився Назар Вінтонюк.

Читайте: Вони загинули за Україну. Сержант Роман Мохняк

Владислав Торко з'явився на світ 26 квітня 2004 року. Він завершив навчання в Долинському ліцеї № 7, після чого продовжив освіту в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Там він обрав факультет автоматизації та енергетики, спеціалізуючись на "Електроенергетиці, електротехніці та електромеханіці".

21-річний Владислав Торко був бійцем спецпідрозділу "Kraken" Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Незважаючи на свій юний вік, Владислав з глибокою свідомістю обрав захищати Україну, проявивши відвагу, стійкість та вірність військовій клятві. 20 жовтня 2025 року він загинув у бою, пожертвувавши своїм життям за свободу, рідну землю та за всіх нас, - зазначає у своєму дописі міський голова Долини Іван Дирів.

Іван Іваночко з'явився на світ у 1969 році. Він провів своє дитинство в селі Хімчин, що входить до складу Рожнівської громади.

4 березня 2022 року чоловік вирішив стати на захист своєї країни. Він служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, маючи звання молодшого сержанта. Під час виконання завдань він отримав поранення, але незабаром відновив службу в Херсонській територіальній обороні, яка наразі відома як 124-та бригада берегової оборони.

1 листопада о 12:00 на центральній площі Косова відбудеться зустріч скорботного кортежу з тілом загиблого героя. Прощання з Іваном Іваночком розпочнеться 3 листопада о 10:00. Поховання бійця відбудеться на кладовищі в селі Хімчин.

Рожнівська громада щиро співчуває родині, друзям та побратимам Івана Івановича. Його героїзм, відвага та самовідданість назавжди залишаться в серцях односельців, – зазначено у повідомленні на Facebook-сторінці села Хімчин.