Від Іштояна до Оганесяна: унікальна колекція зірок Арарата.

До 90-річчя знакового вірменського клубу блогер Sport.ua згадує його найвидатніших гравців

Від 10 травня 1935 р. веде свою історію найпопулярніший футбольний клуб Вірменії, який моє покоління знає під назвою "Арарат". Чи коректне слово "колись" перед "найпопулярніший"? Може, й так. Проте, хай там як, а в 1970-ті провідний вірменський колектив був неабиякою потугою, здобував союзне чемпіонство, двічі вигравав союзний Кубок, виплекав цілу плеяду майстрів європейського класу. Пам'ятаю, серед моїх однокласників побутував вислів "як гора" на позначення чогось надто потужного. Чи не футбольний "Арарат" послугував тому прототипом?

Жарт про успіх "Арарата", для якого необхідні Мунтян, Поркуян та ще десять киян, напевно, відомий усім, хто давно слідкує за футболом. Проте інша жартівлива заява, що перемоги вірменського клубу залежать від Коваленка, Бондаренка та ще дев'яти футболістів із прізвищами на -енко, не так часто згадується. Як би там не було, у кожному жарті є частка правди... І, безумовно, гравці з українськими прізвищами залишили свій слід в історії "Арарата". Пам’ятаємо...

Шлях до титулу розпочався з... Блохіна.

Вратарь: Альоша Абрамян (1945-2018)

Чемпіон СРСР 1973 року відзначався надзвичайною надійністю, адже протягом своєї кар'єри у "Арараті" він зіграв на нуль майже півтори сотні матчів. У першій половині 1970-х років його здобутки в сухих матчах під час чемпіонатів за п’ять сезонів сягнули двозначного числа. У легендарному сезоні 1973 року Альоша зумів залишити свої ворота недоторканими у 14 з 26 матчів, у яких брав участь. Однак перший матч того чемпіонату для єреванської команди та для Абрамяна розпочався з пропущеного гола від Олега Блохіна: на стадіоні "Раздан" вже на 6-й хвилині 20-річний нападник київського "Динамо" віртуозно використав передачу Анатолія Пузача, змусивши засмутитися 64-тисячну публіку. Проте "Арарат" зумів відігратися, забивши три голи і зрештою вигравши матч. Спочатку Альоша займався гімнастикою, баскетболом і волейболом, а пізніше, переключившись на футбол, почав кар'єру як нападник, але зрештою знайшов своє місце у воротах. Як він зізнавався, заняття волейболом суттєво допомогли йому досягти вершин воротарського мистецтва, адже вони сприяли розвитку стрибкових здібностей і спритності — важливих якостей для голкіпера. Багато вболівальників запам'ятали його неймовірний сейв у фіналі Кубка СРСР 1973 року проти киян, коли він блискуче зреагував на удар Олега Блохіна, який вийшов на побачення з воротарем.

Проти Леоніда Буряка, Герди Мюллера та Дієго Марадони.

Оборонці: Норік Месропян (з'явився на світ у 1946 році), Олександр Коваленко (1943-2002), Армен Саркісян (народився у 1953 році) та Ашот Хачатрян (народився у 1959 році).

Ліворуч у захисті грає Норік Месропян, який став третім за кількістю матчів у історії "Арарату". У сезоні 1973 року він зробив асист у захоплюючій грі проти "Спартака", в якій вірменський клуб здобув перемогу з рахунком 3:1. Цей матч запам'ятався також тим, що невдоволені діями харківського арбітра Юрія Сергієнка, фанати вірменської команди відірвали з його форми емблему судді, вважаючи, що він не заслуговує на це. Зрештою, воротар Альоша Абрамян повернув емблему, гра продовжилася, а "Арарат" святкував успіх. У фіналі кубка 1973 року Месропян став причиною призначення пенальті, коли зіткнувся з Леонідом Буряком. Після цього на полі на нього розгнівано накинувся Александр Коваленко, а згодом, прогулюючись вулицями Єревана, люди впізнавали Месропяна та говорили: "А, це ж Норік, який призначив пенальті...".

Назагал Месропян вирізнявся бездоганною грою, за всю свою кар'єру не отримав жодної червоної картки, а жовті картки можна було перерахувати на пальцях однієї руки — їх було зовсім небагато за майже 400 матчів у складі провідного вірменського клубу. Важливу роль у центрі захисту відігравав Александр Коваленко. Він родом із Свердловської області, але з 17 років жив у Вірменії. Командні товариші згадують, що мову вірменів він освоїв миттєво, а також швидко перейняв місцеві традиції і стиль спілкування. У другій половині 1960-х Коваленко, незважаючи на свою позицію, демонстрував неабияку результативність, забиваючи чимало голів. Особливо цікаво, що його голи переважно були у воротах московських клубів: він забив усім п’яти столичним командам того часу. Примітно, що на матч проти "Динамо" в Києві у 1973 році, який відвідало 90 000 глядачів, Коваленко вийшов на поле в ролі капітана "Арарта". А згодом на стадіоні "Раздан" була встановлена пам'ятна табличка: "Перший гол в історії стадіону "Раздан" забив Александр Коваленко". Це сталося у 1971 році під час відкриття арени, коли постраждав алма-атинський "Кайрат".

Інший центрфорвард, Армен Саркісян, більше зосереджувався на виконанні своїх основних обов'язків, ніж на прояві своїх творчих здібностей. У союзних чемпіонатах він відзначився лише одним голом: у 1975 році відкрив рахунок у домашньому матчі проти "Спартака". У сезоні 1973 року Армен отримав нагороду від журналу "Смена" як кращий дебютант. Коли "Арарат" грав удома в Кубку чемпіонів проти "Баварії", Саркісян вдало протистоявав самому Герду Мюллеру. Після матчу Мюллер в інтерв'ю радянським ЗМІ висловив багато позитивних відгуків про Армена. У 1990-х роках Саркісян деякий час обіймав посаду президента Федерації футболу Вірменії.

Праворуч у захисті розташувався представник молодшого покоління — Ашот Хачатрян, який став другим гравцем у клубній історії за кількістю проведених матчів. Його дебют у "Арараті" відбувся в середині 1970-х, а кар'єру в цьому клубі він завершив на початку 1990-х. Паралельно з футболом Ашот здобув дві вищі освіти: першу — на філологічному факультеті педагогічного інституту, а другу — в економічному інституті. Як оборонець, він відзначався впертістю та рішучістю, а під час фіналу молодіжного чемпіонату світу став справжнім суперником для Дієго Марадони. У його активі є значна колекція медалей з юнацьких і молодіжних світових та континентальних турнірів — єдиним, хто міг зрівнятися з ним у цьому досягненні, був український футболіст Ярослав Думанський. У 1980 році він відзначився голом у ворота київського "Динамо", пройшовши від свого штрафного майданчика до воріт суперника.

У сезоні 1987 року Хачатрян здивував усіх, забивши три дублі: двічі вразив ворота ЦСКА, а також тбіліського "Динамо" і "Спартака". Особливо цікаво, що свої голи проти грузинів та спартаківців (двічі поцілив у нижній правий кут воріт Ріната Дасаєва) Ашот забив з пенальті. Ці матчі, що відбувалися проти давніх суперників, стали переможними для вірменського клубу, і в усіх Хачатрян виходив на поле з капітанською пов'язкою. На жаль, для Хачатряна запам'яталися також дві нищівні поразки його команди від київського "Динамо" з рахунком 0:7. Ці зустрічі відбулися в не найкращі для динамівців сезони 1984 та 1987 років. Ашот взяв участь у обох матчах, продемонструвавши невдалу гру: у першому випадку його замінили при рахунку 0:6, а в другому він отримав жовту картку. Варто відзначити, що у 1987 році він був єдиним у складі гостей майстром спорту міжнародного класу, тоді як інші гравці мали статус майстрів спорту.

"Найбільш український вірменин"

Гравці півзахисту: Сергій Бондаренко (з'явився на світ у 1948 році), Ніколай Казарян (1947-2023), Хорен Оганесян (народився в 1955 році) та Бабкен Мелікян (з'явився на світ у 1960 році).

Опорника Сергія Бондаренка називали "найбільш українським вірменином". Саме він, уродженець Сум (у 4-річному віці переїхав із родиною до Єревана), є рекордсменом "Арарата" за кількістю проведених матчів. "Без "Арарата" я не уявляю свого життя", - зізнався Сергій Миколайович через роки після закінчення ігрової кар'єри. Прикметно, що обидва свої м'ячі в Кубку СРСР Бондаренко забив у ворота бакинського "Нефтчі" (чи був у єреванської команди принциповіший суперник!). Наприкінці 1970-х вряди-годи Бондаренко виходив на поле з капітанською пов'язкою. Незрідка й забивав, однак, що цікаво, жодного разу не відзначився голом у ранзі капітана команди.

Швейцарський клуб "Грассхоппер" відчув усю силу влучних ударів лівого вінгера Ніколая Казаряна. У рамках двоматчевого протистояння в Кубку УЄФА він зумів забити три голи у ворота "коників". Зокрема, під час виїзного матчу, скориставшись пасом Аркадія Андріасяна, Казарян швидко обіграв захисника та точно вразив ціль. А в домашній грі Ніколай відзначився двома голами, виконаними головою.

Хорен Оганесян - яскрава зірка "Арарата" наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років. Цей атакувальний півзахисник, відзначаючись тонкою технікою, завжди брав на себе відповідальність, приймаючи нестандартні рішення на полі та вводячи суперників в оману. Його креативність часто призводила до забитих голів, і за кар'єру він досягнув вражаючої позначки у понад двісті голів. Оганесян відіграв певну роль у здобутті єреванцями союзного Кубка у 1975 році, виходячи на поле в матчах на ранніх етапах, включаючи напружену гру зі львівськими "Карпатами", де перемогу вдалося здобути лише в серії пенальті. Хоча в фіналі проти "Зорі" він був у заявці, проте не з'явився на полі. Того ж 1975 року Хорен вразив уболівальників дублем у знаковому матчі Кубка кубків проти кіпрського "Анортосіса", що завершився з рекордним рахунком 9:0 на користь "Арарата". У 1980 році, вже в ролі капітана команди, він забив потужний гол з далекої дистанції та віддав асист у домашньому матчі проти "Динамо", а через кілька днів відзначився ще одним голом у зустрічі з "Карпатами". Проте, вже без капітанської пов'язки, його команда програла львів'янам з рахунком 3:1, на відміну від перемоги над киянами.

Зіставну з Оганесяном кількість матчів у складі "Арарата" зіграв Бабкен Мелікян. Забивав він менше за Хорена Георгійовича, грав також частіше під нападниками, але коли-не-коли й на правому фланзі. Серед пам'ятних гольових здобутків Бабкена Людвиговича - гол "Спартаку" в чемпіонському для червоно-білих сезоні-79 (єреванці вдома, до речі, виграли - 2:0). У 1980 р. два матчі поспіль він завдавав прикростей українським клубам: спершу на рахунку Мелікяна гол у виїзному матчі проти "Чорноморця", а надалі - дубль у Донецьку. В 1982-му Мелікян взяв одногольову участь у погромі одеської команди (6:1) в Єревані. Сезон-83 єреванці розпочали з домашньої перемоги над київським "Динамо" - 2:1. А відзначалися голами якраз Оганесян і Мелікян. Прикметно, що в чемпіонаті-83 Бабкен забивав небагато, але винятково українським командам: крім киян, постраждали ще "Металіст" і "Чорноморець" (тоді, до слова, напрочуд файний гол вийшов у Оганесяна: після флангової подачі Назара Петросяна лідер "Арарата" влучно пробив зльоту лівою).

Зловмисники: Левон Іштоян (народився у 1947 році) та Едуард Маркаров (народився у 1942 році).

"Іштояна бачить, може ось так торкнутися...", - казав герой Фрунзика Мкртчяна в культовому фільмі "Міміно", підкреслюючи статусність жінки. Подейкують, що в сценарії того не було, це - імпровізація самого актора. Найкращим своїм матчем Левон Арутюнович цілком слушно вважає фінал Кубка-73 проти киян. Його дубль (спершу виявився найспритнішим біля воріт "Динамо" і з лінії воротарського не схибив, а в додатковий час влучно пробив лівою вже з лінії штрафного майданчика) перевернув гру догори дриґом. Й "Арарат", зрештою, здобув свій перший союзний Кубок.

Чудовий удар Едуарда Маркарова у ворота "Зорі" в 1975 році забезпечив "Арарату" другий союзний Кубок. Вірменська команда знову продемонструвала бойовий дух у фіналі, здолавши український клуб. Варто зазначити, що на заключних етапах Кубка СРСР у 1973 році єреванці також успішно протистояли українським командам. У чвертьфіналі голи Іштояна та Маркарова дозволили їм виграти у "Зорі", а в півфіналі саме завдяки голам Маркарова вони здобули мінімальну перемогу над...

"Дніпром" удома та на виїзді. Чи були ті ігри проти клубу із закритого для іноземців українського міста із заздалегідь визначеним результатом - інше питання. У матчі-скудето 1973 р. проти "Зеніта" Маркаров забив двічі: спершу головою після подачі Назара Петросяна, а надалі - переможний гол - лівою ногою, краще за всіх зорієнтувавшись у штрафному майданчику. По закінченні того матчу стадіон "Раздан" запалав силою-силенною факелів (пам'ятаю, в одному з вірменських художніх фільмів ішлося про бабцю, підкреслили поважний вік якої саме згадуванням про її участь у факельній ході з нагоди чемпіонства "Арарата" в 1973-му). Ну, й як забути цілих 5 голів Маркарова в уже згадуваному матчі проти "Анортосіса" в Кубку кубків! Жоден інший радянський бомбардир не міг похизуватися такою результативністю в одному матчі єврокубків! Надто ефектним вийшов 5-й за ліком гол Едуарда Артемовича - п'ятою.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Сучасний "Арарат" у контексті символічної збірної всечасся говорить сам за себе: клуб з такою легендарною назвою вже не є лідером футбольної моди, навіть у межах Вірменії. Середня відвідуваність його домашніх ігор у чемпіонському 1973 році перевищувала 56 000 глядачів, тоді як у XXI столітті ці цифри знизились до менш ніж тисячі. Сьогодні "Арарат" отримав прізвисько "білі орли", але їхній політ залишає бажати кращого, адже до колишніх висот їм дуже далеко.

Під час матчів чемпіонату світу-2018, які проходили на вологих полях, я спостерігав за грою на великому екрані в холі єгипетського готелю в компанії багатьох туристів з різних країн. Серед різнобарвної компанії вболівальників особливо виділялися двоє вірмен: батько приблизно 35 років і його син, учень початкової школи. Батько активно підтримував збірну Росії, тоді як його син займав протилежну позицію. Мене осяяло, що, можливо, справді є надія на майбутнє вірменського футболу (і не тільки в ньому), адже діти так чітко розуміють ситуацію...