Завершення ери "традиційної управлінської моделі": чому Кремль втратив підтримку Орбана.

Путін залишився без козиря в шулерській грі з Євросоюзом

В Європі немає загрози війни, оскільки Росія не в змозі перемогти Україну, яка має повне право на самооборону і виконує цю місію з героїзмом. Російська сторона розуміє лише мову сили, тому Європа повинна демонструвати свою потужність. Ці слова належать прем'єр-міністру Угорщини Віктору Орбану, який висловив їх у червні минулого року, намагаючись здобути підтримку місцевих прихильників України. Проте його маніпуляції, як однієї з найвідоміших "політичних тварин" Європи, не принесли успіху: він зазнав нищівної поразки на виборах.

Давньогрецькі мотиви падіння Орбана

"Політична тварина" це не образа, а термін (грец. zōon politikon), який увів Арістотель. Він мав на увазі, що людина -- це не просто соціальна (як мураха), а саме політична істота, яка може реалізувати свій потенціал лише в межах поліса (міста-держави). Той, хто живе поза ним, "або звір, або бог". Із часом зміст терміну трансформувався, і зараз так називають людей, які надмірно захоплені боротьбою за владу та політичними інтригами.

Бажання відокремитися від суспільства (Європейського Союзу) та відчуття власної "божественності" (після 16 років правління) виявилося в конфлікті з поглядами звичайних громадян угорського "поліса", що стало причиною краху Орбана. Цей розрив виявився настільки суттєвим, що не залишилося підстав для оскарження результатів виборів. Партія "Тиса" отримала конституційну більшість, що дозволить їй формувати уряд без необхідності в коаліційних переговорах.

В історії зі "богом" Будапешта (яким Орбан себе, мабуть, вважав) цікава ще одна давньогрецька історія. Як відомо, Bloomberg нещодавно "злив" запис телефонної розмови Орбана та Путіна від 17 жовтня минулого року. В ній угорський прем'єр заявив: "Наша дружба зросла до такого рівня, що я можу допомогти вам будь-яким способом... Де б вам не знадобилася моя допомога, я до ваших послуг". І навів як приклад байку Езопа, де миша врятувала лева, який свого часу відпустив її за те, що та мала необережність пробігти по його тілу. За деякий час лева спіймали мисливці та прив'язали його мотузками до дерева. Лев метався і ричав. Миша прибігла на допомогу й перегризла мотузку, визволивши лева.

Коли Путін великодушно відпустив Орбана і що саме тоді попросив натомість, чуток ходить багато. Низка медіа припускають, що Орбан може перебувати під впливом Кремля через компромат на нього (у ЗМІ є історія про "валіза від російського криміналітету"). У будь-якому разі Орбан насправді виявився ручною "мишею Путіна". І від яких мотузків вона би рятувала в майбутньому цього "лева", можна лише здогадуватися.

Сійярто тепер, мабуть, зможе засвітитися лише в Москві.

Важливим моментом у зміщенні курсу Віктора Орбана в бік Росії став 2014 рік, коли він уклав угоду про надання великого кредиту для розширення угорської атомної електростанції "Пакш-2". Цей крок став знаковим не лише з економічної точки зору, але й свідчив про ідеологічну близькість до Путіна. Невдовзі після цього Орбан окреслив свою мету — створити в Угорщині "неліберальну державу, що ґрунтується на національних та традиційних християнських цінностях", прямо вказуючи на Росію під керівництвом Путіна як на приклад для наслідування.

З лютого 2022 року позиція Орбана та його оточення, зокрема міністра закордонних справ Петера Сійярто, стала абсолютно неприйнятною. Вони заявляли, що "не вважають Путіна воєнним злочинцем", отримували в Москві "орден Дружби", передавали конфіденційну інформацію ЄС безпосередньо до Росії, а також активно виступали за скасування як особистих санкцій (для патріарха РПЦ Кирила, путінських олігархів і міністрів), так і секторальних від Євросоюзу. І це ще не враховуючи їхнє регулярне блокування фінансової допомоги Україні, останній випадок якої стосується 90 мільярдів євро.

Будапешт став осередком російської агентури, зокрема, 15 з 47 штатних співробітників посольства РФ в Угорщині мають зв'язки з розвідувальними службами, а ще шестеро, ймовірно, можуть бути причетними до таких структур, як виявило видання "Агентство". Незалежний проєкт журналістських розслідувань Vsquare, створений журналістами з країн Вишеградської групи, повідомив, що до Будапешта прибули троє співробітників ГРУ, які мають на меті вплинути на вибори та сприяти перемозі Орбана, маскуючись під дипломатів. На початку квітня також з'ясувалося, що Владислав Сурков, колишній радник Путіна, переїхав до Будапешта, де став позаштатним радником Орбана з питань "суверенної демократії".

Дослідження аналітичної фірми Vox Harbor, що базується на аналізі понад 628 тисяч повідомлень, виявило скоординовану кампанію з поширення новин, яка мала на меті внести паніку серед угорців щодо можливих наслідків поразки Орбана. Проте, використання страху як інструменту не є новою практикою. Ще у 2018 році, коли Орбан балотувався на третій термін, його партія "Фідес" активно використовувала страхи стосовно мігрантів. У 2022 році, напередодні виборів, які відбулися через п’ять тижнів після початку війни в Україні, Орбан поширював чутки про те, що опозиція може направити угорських військових на війну. Однак, така стратегія виявилася невдалою. Використання діпфейків для компрометації опонентів та інші маніпуляції, зокрема з виборчими округами, викликали обурення навіть серед найвідданіших прихильників Орбана.

Також стало відомо, що уряд Орбана ще у грудні підписав непублічну угоду з РФ про розширення економічних, торговельних, енергетичних та культурних зв'язків. Зокрема, й із посиленням викладання російської мови, включаючи запрошення викладачів із РФ, взаємне визнання дипломів та програми обміну для аспірантів, а також у спорті та цирковому мистецтві. Отже, планів на свою "ручну мишу" в Путіна було багато. І які б подальші проросійські циркові номери вона влаштовувала б у Європі, залишається тільки здогадуватися.

Проте, переможець виборів Мадяр чи не в першій своїй заяві запропонував усьому урядові Орбана, а також іншим членам чинної влади достроково піти у відставку. Тож Сійярто тепер доведеться сяяти хіба що в Росії, десь поруч зі своєю колишньою колегою з Австрії Карін Кнайсль.

Антиукраїнська паніка: від "шарфика" до "Турецького газопроводу"

Однією з ключових тем для Віктора Орбана стала критика України та особисто президента Володимира Зеленського. Угорський лідер не раз висловлювався негативно щодо цих фігур, і його оточення активно підтримувало такі настрої. Ще в квітні 2022 року Орбан виявив схильність перекладати відповідальність за вторгнення в Україну не на Путіна, а на Європейський Союз, наполягаючи на наданні доказів, що воєнні злочини в Бучі не були лише вигадкою з боку Києва. Його заяви (хоча згодом вони стали звичними) дивним чином пролунали одразу після візиту Сійярто до Москви, де угорський міністр "виборов" для своєї країни "спеціальні умови" щодо постачання газу.

Водночас з’являлися заяви, що Будапешт не може надати Києву військову допомогу через ймовірність ударів з боку Росії по Закарпаттю, де проживає угорське населення. Така регіональна "сегрегація" викликала обурення у голови угорської громади в Києві Тібора Томпи: "Згідно з логікою Сійярто, виходить, що я, як український угорець, що живе не в Закарпатті, а в Києві, і взагалі всі представники нашої громади, які проживають в Україні, є мішенню для атак".

У квітні 2023 року до відповідної риторики вдалася й віцеспікерка угорського парламенту Дора Дуро, яка в інтерв'ю російським "Известиям" пояснила негативне ставлення Будапешта до інтеграції України в ЄС і НАТО. За її словами, це пов'язано з політикою Києва щодо угорської національної меншини на Закарпатті. Дуро заявила, що українська влада могла б "зробити правильний крок у цьому напрямі й дати Закарпатській області та іншим регіонам територіальну автономію". Але Європа вже наочно бачила, у що вилилося в Україні те, що починалося зі слів про "захист людей та створення автономії".

До того ж і сам Орбан 22 листопада 2022 року вдягнув футбольний шарф із картою "Великої Угорщини" (зе́млі, що входили до складу Угорського королівства чия карта в межах до 1920 року включала окремі території сучасних: Румунії, України, Словаччини, Хорватії, Сербії та Австрії) та зробив у такому вигляді відео. Водночас Будапешт відмовився від цих територій за Тріанонським договором із державами-переможцями в Першій світовій війні. Саме тому шалик Орбана з "Великою Угорщиною" зразка 2022 року зачепив усіх її сусідів, про що з відповідними заявами й виступили офіційні: Київ, Бухарест та Загреб.

У своїй останній виборчій кампанії він позиціонує себе як опонента між "війною та миром". Основним аргументом "мишиного короля" став "вибуховий інцидент" на сербському кордоні, що нібито мав на меті підірвати газопровід "Турецький потік". Орбан зв'язав цей випадок з Києвом, використавши його як підставу стверджувати, що "лише його уряд може захистити угорців від терористичних загроз і холоду, що йдуть з боку України". Він скликав раду оборони та продемонстрував відео з угорськими військовими, яких направив охороняти газопровід. Все це супроводжувалося створенням апокаліптичного образу замерзаючої Угорщини, яку нібито намагаються "поставити на коліна" Україна та зовнішні вороги. У такому ж дусі висловився й Пєсков.

Проте керівник сербського Агентства військової безпеки Джуро Йованич підкреслив, що "заяви про те, що українці намагалися спланувати цю змову, не відповідають істині". Петер Мадяр також відзначив, що "Орбан, ймовірно, реалізує операцію під фальшивим прапором за участі сербських та російських гравців у зв'язку з падінням підтримки його партії".

Таким чином, "диверсія" трансформувалася з напруженого трилера у фарсову виставу. Для Орбана це виявилося останнім "чорним лебедем" — традиційна стратегія згуртування навколо прапора не спрацювала. Вигадка про українську причетність до "Турецького потоку" стала тією межою, за якою брудні та небезпечні політичні технології Орбана перетворилися на його політичне самогубство.

Це стало незвичайним з такого ракурсу: вміти програти, коли тебе одночасно підтримують і Москва, і Вашингтон, — це справжнє мистецтво. Орбан цього досяг. Нічого не допомогло. Навпаки, ця підтримка лише збільшила токсичність ситуації, яка вже була надто важкою для самих угорців під керівництвом Орбана.

Що стосується Росії, ці вибори стали для неї найбільшим ударом у Європі. У лютому 2025 року країна та її "альтернативні партнери" зазнали невдачі на виборах у Німеччині. У травні Москва втратила контроль над Румунією, а у вересні – над Молдовою. Поразка Орбана стала чітким сигналом: путінізм не зміг закріпитися в Європі. Кремль опинився без важелів впливу у своїй грі з Євросоюзом. Епоха його угорського "підконтрольного" політика підійшла до кінця.