Шамоні-1924: Хроніки першої Зимової Олімпіади - король вечірок на льоду, львівський спортсмен на лижах та інші видатні постаті - Футбол24

Збірна команда Канади з хокею здобула перемогу на чемпіонаті в Шамоні 1924 року / Getty Images

У 1924 році проведення Ігор у Шамоні опинилося під серйозним питанням, оскільки місцева влада не могла остаточно вирішити, чи варто їм приймати змагання з таким спірним статусом. Президент Міжнародного олімпійського комітету (МОК) П'єр де Кубертен у листі до свого друга Анрі де Байє-Латура (який згодом також стане головою МОК) писав: "Мерія запевняє, що буде готова до приїзду спортсменів, але їхні усмішки виглядають дуже напруженими, а їхні доводи — вкрай слабкими. Тож я їм не довіряю. Відчувається, що вони лише з нас жартують".

Чому Кубертен обрав саме Шамоні для проведення змагань? Це рішення було абсолютно логічним. Шамоні - один з найстаріших гірськолижних курортів. Ця мальовнича долина розташована між Монбланом, найвищою вершиною Західної Європи, і горою Егюїй-Руж. Тут знаходиться один із найдовших спусків в Альпах - знаменита Біла долина, що є справжньою мрією кожного любителя гірських лиж, адже її траса простягається на 22 кілометри серед вражаючих льодовиків.

Однак труднощі, з якими стикався Кубертен, не обмежувалися лише непорозуміннями з владою Шамоні. Найбільшу опозицію president МОК отримував від скандинавських країн. І це можна зрозуміти, адже зимові види спорту для них мали практично священний статус. Ще з початку XX століття в Стокгольмі проходили Нордичні ігри, і вікінги цілком логічно вважали, що не потрібно нічого іншого.

Шведи, норвежці та фіни висловлювали думку, що їхні улюблені види спорту не мають місця на Олімпіаді. "Це ж абсурд. Хіба давні греки каталися на ковзанах чи лижах? Які це, зрештою, олімпійські дисципліни?!", - стверджували критики, і з ними важко було не погодитися. В кінцевому підсумку, Кубертен, використовуючи всі свої дипломатичні навички та зв'язки, зміг переконати супротивників дати зелене світло експерименту в Шамоні.

Спортивні споруди, на яких відбувалися змагання, повністю відповідали високому статусу Ігор та були одними з найбільших у світі. Створений, щоб побити всі рекорди довжини, Олімпійський трамплін використовується навіть зараз. Через 100 з гаком років продовжуючи славні традиції Шамоні. Та й бобслейна траса Пелерінс не повністю канула в Лету. Деякі її фрагменти встояли під натиском усемогутнього часу.

Будівництво траси є непересічним в історії Олімпіад. Пелерінс споруджували з використанням техніки сухої кладки, яка визнана нематеріальною культурною спадщиною. Тоді ж бобслейна траса в Шамоні вважалася найсучаснішою у світі. Олімпійський стадіон включав льодову арену площею понад 36 000 квадратних метрів. На ньому відбувався турнір із хокею, змагання з фігурного катання та ковзанярства. Також на Олімпійському стадіоні рубалися керлінгісти. Він тоді був найбільшою льодовою ареною у світі. І французи збудували його в рекордні терміни. Щоправда, за кілька тижнів до відкриття небесна канцелярія сказала своє вагоме слово. За добу в Шамоні випало аж 1,7 метра снігу. Однак мешканці разом із солдатами прийшли на допомогу організаторам і все ж встигли розчистити стадіон та поверхню ковзанки до старту змагань.

25 січня 1924 року був такий лютий мороз, що, здавалося, він міг розколоти навколишні скелі. Яскраве сонце освітлювало долину, коли Гастон Відаль, заступник державного секретаря з питань технічної освіти, урочисто вимовив історичні слова: "Я проголошую ці Зимові ігри в Шамоні, що проводяться з нагоди VIII Олімпіади (малися на увазі Літні Ігри, які влітку приймав Париж), відкритими". Тоді на урочистій церемонії представники різних країн, одягнені у спортивний одяг, марширували та несли свій інвентар: ковзани, лижі, хтось навіть тягнув боб, а збірні з керлінгу гордо крокували з мітлами.

У конкурсах взяли участь 304 атлети з 16 різних країн.

В Шамоні олімпійська програма включала лише шість видів спорту: хокей, ковзанярський спорт, бобслей, керлінг, фігурне катання та нордичні лижі. Один з журналістів залишив таку пам'ятку про ці значущі Ігри: "Це були мужні і захоплюючі змагання, які поєднували в собі силу, спритність, молодість і дружбу". Олімпіаду в Шамоні відвідали близько 10 000 глядачів.

Перший тріумфатор Зимової Олімпіади

26 січня 1924 року американець Чарльз Джетроу здобув перемогу на 500-метровій дистанції в ковзанярському спорті, ставши першим чемпіоном Зимової Олімпіади в історії. Важливу роль у його успіху відіграв батько, який сам займався ковзанярством і влітку продавав лід, що слугував заміною холодильникам. Чарльз не лише допомагав батькові з важкими льодовими брилами, але й активно катався на ковзанах. З часом він почав перемагати не лише свого батька, а й усіх інших суперників. У 1921 та 1923 роках Джетроу ставав чемпіоном США, а також встановив кілька світових рекордів.

Джетроу завжди страждав від нестачі фінансів, тому навіть не думав про подорож до Шамоні. Проте його долю змінив бізнесмен Джек Меббіт, який вирішив підтримати молодого спортсмена. Інвестиції мецената виявилися вдалими, і Джетроу повернувся з Франції з золотою медаллю. Після Олімпійських ігор Чарльз вирішив завершити свою спортивну кар'єру та розпочав роботу представником компанії, що спеціалізується на продажу спортивних товарів. У підсумку він став охоронцем у банку, а свій вік проводитиме як перший зимовий олімпієць у сонячній Флориді. Золота медаль Джетроу нині знаходиться на виставці в Смітсонівському інституті.

Неповторні переможці

У фігурному катанні золото взяв швед Їлліс Графстрем. Цікаво, що йому підкорилося вкрай оригінальне досягнення. Їлліс став чемпіоном Літньої і Зимової Олімпіади. Аналогічним результатом може похизуватися американець Едді Іган. Щоправда, досягнення янкі виглядає набагато крутішим. Графстрему просто пощастило. Тому що фігурне катання входило в програму Літньої Олімпіади 1920 року.

До речі, на тих Іграх в Їлліса зламався один із ковзанів, і шведу довелося вирушити на закупи, щоб придбати нову пару. На жаль, у продажу були тільки ковзани тієї моделі, на якій Графстрем майже ніколи не катався. Однак це не завадило Їллісу перемогти. А ось Іган взяв золото з боксу на тій же Олімпіаді в Антверпені, а у 1932-му на Зимових іграх в Лейк-Плесіді тріумфував у складі американської бобслейної четвірки.

Грип вразив власників.

Сильна команда лижників, значна частина якої походить із Шамону, представляла Францію у п'яти різних дисциплінах: лижних перегонах на 50 і 18 кілометрів, стрибках з трампліна, двоборстві (поєднання стрибків з трампліна та лижних перегонів) і командних змаганнях військових патрулів на дистанції 30 (в деяких джерелах - 25) кілометрів. Капітан команди Альфред Кутте, який також народився в місті, де проходила перша Зимова Олімпіада, щиро зізнавався: "Не можу стверджувати, що я став дійсно ефективним тренером, адже наші спортсмени мешкали в казармах, де грип знищив цілий батальйон. Тому не дивно, що й вони захворіли. Виходячи на старт лижних перегонів, вони кашляли та спльовували, і під час змагань майже не розлучалися з носовичками".

Представники Франції були у такому кепському стані, що від них нічого не очікували. Попри грип, французи все ж змогли піднятися на п'єдестал. Господарі взяли три бронзи - у гонці військових патрулів, керлінгу та фігурному катанні серед пар, де сяяли Андре Жолі та П'єр Брюне. Вже за чотири роки цей тандем візьме золото в швейцарському Санкт-Моріці. А в 1932-му повторить свій успіх в американському Лейк-Плесіді. Андре та П'єр виявилися не лише топовими спортовцями, а й Людьми з великої літери. Вони бойкотували Олімпіаду-1936 у Гарміш-Партенкірхені, котру приймав Гітлер та його посіпаки.

Герої Шамоні можна описати як видатних постатей, які залишили свій слід у цьому мальовничому гірському регіоні.

Норвежці та інші представники Скандинавії мали беззаперечну перевагу на цих Олімпійських іграх. Однією з найяскравіших постатей цього спортивного свята став Торлейф Геуг, який здобув золото в лижних перегонах на дистанціях 18 та 50 кілометрів, а також у двоборстві. Він прибув до Шамоні як один із головних претендентів на перемогу, адже з 1919 по 1924 рік святкував перемогу дев'ять разів на Голменколленському лижному фестивалі — найбільш значущому лижному змаганні того часу. З шести тріумфів у лижних гонках і трьох у двоборстві, Торлейф закріпив за собою статус видатного спортсмена. Це були інші часи, коли олімпійське золото не завжди відкривало двері до слави. Геуг до останніх днів залишався сантехніком і помер від пневмонії у віці 40 років. Сьогодні в Норвегії проходять змагання, назване на його честь.

Попри вражаючий золотий хет-трик, Геуг не зміг уникнути порівняння з фінським ковзанярем Класом Тунбергом, який перебував у центрі уваги. Тунберг також здобув три медалі найвищого рівня, але до них додав ще срібну та золоту нагороди. Цікаво, що Клас розпочав серйозні тренування з ковзанярства лише у 18 років. До того, як повністю зануритися у спорт, він був відомий своїми вечірками, викурюючи до двох пачок сигарет на день і не обмежуючи себе в алкоголі.

Клас Тунберг (по центру) / Олімпійський комітет

З 28 років, коли Клас дебютував у чемпіонаті Європи з класичного багатоборства, фін домінував у всіх міжнародних змаганнях. У Шамоні він зійшов на найвищу сходинку п'єдесталу пошани на дистанціях у 1500 та 5000 метрів і в класичному багатоборстві. До речі, Клас досі залишається єдиним атлетом, що вигравав олімпійське золото в цій дисципліні. Адже Ігри в Шамоні були єдиними, де класичне багатоборство мало олімпійський статус. Через чотири роки в Санкт-Моріці фін поповнив свою скарбничку ще двома золотими медалями і став найстарішим олімпійським чемпіоном з ковзанярсього спорту. Йому тоді було вже 34.

Варто зауважити, що Класу дещо пощастило. Набагато кращим за нього вважався норвежець Оскар Матісен, якому належали найшвидші секунди Європи та світу. Так його рекорд на дистанції у 1500 метрів, який він встановив у 1914-му, залишався непобитим нереальні 23 роки. Але в тому ж 1914-му Оскар вирішив стати профі. Відтоді про участь в Олімпіадах він міг лише мріяти. Адже в ті сиві часи у головних змаганнях чотириріччя могли брати участь лише любителі. На жаль, життя Матісена закінчилося фатально. У 1954 році Оскар застрелив дружину, яка тривалий час страждала від депресії, а потім вкоротив собі віку.

Майстер-клас від експертів з Канади

На відміну від фігурного катання, яке в Шамоні практично не викликало інтересу, хокейний турнір привернув увагу численних глядачів. Фінальний матч між командами Канади (яку представляла аматорська команда Торонто Гранітс) і США зібрав рекордні 2003 вболівальники, які були готові заплатити значні суми за квитки. Основним чинником такого захоплення стали легендарні канадські хокеїсти. На тій Олімпіаді "Кленові листки" демонстрували абсолютну перевагу, не залишаючи шансів своїм суперникам. У груповому раунді вони розгромили Чехословаччину з рахунком 30:0, Швецію — 22:0, а Швейцарію — 33:0.

Фінал проти янкі більше нагадував запеклу вуличну сутичку. Гравці отримали безліч травм, оскільки не користувалися ані захисними щитками, ані шоломами. У Шамоні хокеїсти виступали в стильних беретах, кашкетах або ж із непокритими головами. Врешті-решт, канадці довели свою перевагу не лише в кулачних двобоях, а й у самій грі. Перемігши американців з рахунком 6:1, вони стали першими чемпіонами з хокею на Зимових Олімпійських іграх, завершивши турнір із приголомшливим співвідношенням забитих і пропущених шайб — 91:1.

Медаль через 50 років

У стрибках з трампліна враховувалася не лише довжина, а й техніка стрибка. Тоді американець норвезького походження Андерс Геуген полетів найдалі, однак підвела техніка. Так, він ледь не впав під час приземлення. Тому Андерс, згідно з підрахунками суддів, фінішував лише четвертим. У 1974-му на зустрічі, присвяченій 50-річчю загальнокомандної перемоги Норвегії на Іграх в Шамоні, лижник Торальф Стремстад, котрий брав участь у тій Олімпіаді, запитав спортивного історика Якоба Вааге, чому бронзова медаль дісталася Торлейфу Геугу, а не Геугену. За свідченням іншого норвезького лижника Нарве Бонни, триразовий чемпіон тих Ігор сам визнавав, що бронзову медаль тоді мали присудити Геугену.

Вивчивши архіви, історик дійшов висновку, що судді кепсько вчилися у школі і насправді американець набрав на 0,095 очка більше, ніж норвежець. Вааге повідомив МОК про виявлену неточність, після чого чиновники вирішили вручити медаль Геугену. Дванадцятого вересня 1974-го 86-річного Андерса запросили на історичну батьківщину, де він отримав бронзу з рук доньки Геуга. Ця медаль стала першою і наразі залишається єдиною для США олімпійською нагородою у стрибках з трампліна.

Перший вихід Соні Гені

Секретар Ігор Роже Фрізон-Рош, описуючи урочисте відкриття, акцентував увагу на вражаючому контрасті між високим блондином з норвезької делегації та маленькою дівчинкою. Ця юна фігуристка звалися Соня Гені. У Шамоні вона займе останнє місце, але на той час їй було всього 11 років. Незабаром про норвезьку спортсменку дізнається увесь світ. Гені здобуде золото на трьох наступних Олімпійських іграх. Її біографія вражає, тому незабаром ми плануємо підготувати матеріал про цю видатну особистість.

Висвітлення Олімпіади

"У Шамоні було близько 200 журналістів, які надіслали понад 100 000 слів. Основна частина телеграм надходила в інтервалі між 6:00 та 22:00. Для забезпечення зв'язку на Іграх працював один автомобіль і два-три мотоцикли. Також було продовжено роботу поштово-телеграфно-телефонної служби до 1:30, а для покращення зв'язку налаштували шість додаткових телефонних ліній", - розповідав Роже Фрізон-Рош.

Олімпіада постфактум

Спочатку Ігри в Шамоні отримали назву "Міжнародний тиждень зимових видів спорту". Під час їх урочистого відкриття Гастон Відаль ненароком підкреслив важливість Кубертенового впливу, зазначивши, що "змагання проходять під егідою Міжнародного олімпійського комітету". Хоча олімпійський прапор не був піднятий над стадіоном, він все ж таки був присутній на змаганнях з бобслею та стрибків з трампліна, а також безперервно стояв біля п'єдесталу під час нагороджень. Саме ці факти стали вирішальними через рік, коли МОК визнав Ігри в Шамоні першою Зимовою Олімпіадою.

Кубертен міг бути задоволений підсумками змагань у Франції. Адже громадськість позитивно сприйняла ідею Зимової Олімпіади. На церемонії закриття він заявив: "Серед численних глядачів є багато тих, хто відкрив для себе деякі зимові види спорту, про красу яких раніше не підозрював. Можливо, їх здивувало те, що ці види є настільки фізично виснажливими та агресивними. Це тому, що людей ввели в оману педагоги, які плутають фізичне виховання зі спортом. Перше є корисним для всіх, а ось друге вимагає більшого. Це справжня школа відваги, енергії та сили волі".

На засіданні Міжнародного олімпійського комітету в травні 1926 року, яке відбулося в Лісабоні, було ухвалено рішення про проведення II Зимових Олімпійських ігор у швейцарському Санкт-Моріці. Таким чином, через 28 років П'єр де Кубертен знову здобув титул "батька" олімпійського руху. У 1896 році він представив світу Літні Олімпійські ігри, а в 1924 році - Зимові.

Організатори спіймали облизня

А ось самі організатори Ігор у Шамоні опинилися біля розбитого корита. Незважаючи на золоті гори, які їм обіцяв Кубертен. "Та лише змагання лижників і ковзанярів зберуть більше 30 000 людей", - спокушав земляків президент МОК. Реальність виявилася набагато похмурішою. Вдалося продати лише 10 044 квитки (у ті часи - єдине джерело прибутку для організаторів) - повна катастрофа для Шамоні.

Нагороди за підкорення Евересту

Хоча це не була одна з 16 офіційних дисциплін "Міжнародного тижня зимових видів спорту", на церемонії закриття П'єр де Кубертен вручив золоті медалі з альпінізму учасникам британської експедиції на Еверест 1922 року. Її метою стало підкорення найвищого піку на Землі. Оскільки Непал був закритий для відвідування європейцями, штурмувати Джомолунгму довелося з боку Тибету. Незважаючи на те, що члени експедиції вперше використали кисневі балони, вона закінчилася фіаско. Під час третьої спроби підкорення Евересту носіїв накрила лавина. Це стало першим задокументованим випадком загибелі людей при спробі підйому на Джомолунгму.

З позитивного боку, експедиція досягла світового рекорду з висоти сходження – 8326 метрів. 5 лютого 1922 року барон Кубертен вручив 13 золотих медалей (по одній для кожного учасника) підполковнику Едварду Стратту, який був заступником керівника експедиції. Президент Міжнародного олімпійського комітету підкреслив: "Ми вшановуємо цю сміливу команду, яка здійснила цей винятковий подвиг не лише для своєї нації, а й для всього людства".

Львівський відбиток

Степан Вітковський, уродженець Львова, вирушив на Ігри в Шамоні в складі польської команди військового патруля. Багато джерел вважають ці змагання, які стали прообразом біатлону, неофіційними. Ситуацію ускладнює те, що на кількох наступних Зимових Іграх їх дійсно демонстрували як показові. Проте у 1924 році змагання військових патрулів були включені до офіційної програми.

Після триденної подорожі на поїзді, польська команда дісталася до Шамоні і відразу ж вийшла на старт незнайомої та досить складної траси. Кожна команда складалася з чотирьох учасників, а загальна дистанція становила 30 (25) кілометрів. Мішенями служили повітряні кульки, розташовані на відстані 150 метрів одна від одної. На старт вийшло лише шість команд, але через погані погодні умови дві з них не змогли завершити гонку. Польські спортсмени проявили всі свої сили, а Вітковський навіть втратив свідомість від переживань, але мужньо продовжив змагання разом з товаришами. Однак, коли командир патруля зламав лижі, команда змушена була знятися з дистанції. Проте львів'янин не збирався так швидко здаватися. Вже наступного дня Степан взяв участь у лижних гонках на 50 кілометрів.

Степан Вітковський / Енциклопедія Вікіпедія

Вітковський ніколи не мав досвіду участі в таких тривалих забігах, але його бажання завершити хоча б одну олімпійську дисципліну спонукало його вийти на старт разом із 32 конкурентами. У той момент у Франції панував 18-градусний мороз, і тому не дивно, що кількість учасників змагання почала швидко зменшуватися. «Вітковський змагався на старовинних нартах з довгими палицями і пережив чимало пригод на своєму шляху», - зазначала львівська преса, описуючи виступ свого земляка.

Степан кілька разів падав на трасі, і, на жаль, це були не єдині його проблеми. Він зламав лижу і на деякий час змушений був рухатися на одній, поки один із вболівальників не надав йому свою. Незважаючи на всі труднощі, Степан зміг дійти до фінішу, хоч і останнім, відставши від зіркового Геуга майже на три години. Це, безумовно, можна вважати невдачею, але варто пам’ятати, що на відміну від 12 інших учасників, Степан все ж перетнув фінішну лінію. Важливо зазначити, що Вітковський раніше не змагався на таких довгих дистанціях. З огляду на всі труднощі, з якими він зіткнувся під час перегонів, Степан заслуговує на звання справжнього героя.

Вітковський був більше відомий як футболіст другого за силою львівського клубу Чарні (також виступав за збірну Львова). Він захищав їхні барви з 1921 по 1931 роки. Степан "вийшов на пенсію", коли йому виповнилося майже 39. Неймовірне, як на ті часи, довголіття. Також цей пан був успішним підприємцем. У Славському він володів пансіонатом, куди з'їжджалися аматори лижного спорту. Олімпієць часто підробляв там інструктором. Саме завдяки старанням Вітковського у Славському з'явився 45-метровий трамплін.